Методика визначення економічної ефективності системи

Завдання визначення економічної ефективності системи „людина – машина – зовнішнє середовище” постає не лише на стадії розробки нової системи, але й оцінки функціонування діючої.

Зважаючи на специфіку та складність системи, її економічна ефективність – це категорія, що відображає на скільки раціонально розподілені функції між основними елементами та використані потенціал людини та ресурси машини.

Система буде тим ефективнішою, чим більше зможе задовольнити потреб споживачів при мінімальних витратах на її створення та експлуатацію, включно з витратами на обслуговування, працю персоналу.

Якою б складною, дорогою не була б система, її ефективність прямо пропорційна тому, на скільки відповідними, якісними та продуктивними є її складові елементи, тобто система не може бути ефективною у разі, коли споживач (користувач) використовує забагато зусиль задля отримання мізерного результату.

Практика визначення економічної ефективності системи „людина – машина – зовнішнє середовище” свідчить, що залежно від мети виділяють декілька підходів:

- оцінка ефективності з позицій раціональності рухів операторів, психологічних аспектів діяльності людини в системі;

- оцінка ефективності з позицій продуктивності параметрів машини, її конкурентоспроможності;

- оцінка ефективності з позицій надійності та якості системи.

Перший підхід передбачає визначення економічної ефективності системи через оцінку продуктивності праці людини – оператора та умов праці, економію робочого часу. Другий – через визначення показників, що впливають на конкурентоспроможність обладнання. Третій підхід базується на тому, що будь-яка система може бути ефективною лише за умов її надійності та якості всіх її елементів, особливо машини, та кінцевого результату.

Методика визначення економічної ефективності системи „людина – машина – зовнішнє середовище” передбачає проведення розрахунків у декілька етапів.

І етап. Збір та систематизація даних про функціонування системи.

На даному етапі перш за все виписують головну мету економічного аналізу системи: що важливо дізнатися – загальну ефективність системи „людина – машина – зовнішнє середовище” чи винайти резерви підвищення її ефективності.

ІІ етап. Визначення економічної ефективності системи.

На даному етапі проводяться всі необхідні розрахунки, що дозволять визначити економічну ефективність кожного елементу та системи в цілому, а також аналіз факторів впливу на економічну ефективність системи та її елементів.

Основними показниками економічної ефективності системи в цілому будуть: продуктивність системи, економія робочого часу, рівень рентабельності системи, економічний ефект від впровадження нових технологій, конкурентоспроможність системи.

Продуктивність системи – величина, що відображає на скільки корисною, дохідною є дана система й визначається як співвідношення обсягу виконаних робіт за одиницю часу до обсягу затрат на виконання даних робіт.

Економія робочого часу – величина, що відображає те, на скільки швидше виконуються операції й розраховується як співвідношення часу, витраченого на виконання всіх робіт з технікою даного типу (що оцінюється) до часу на виконання робіт при базовому рівні технологій.

Рівень рентабельності системи – величина, яка описує доходність системи й визначається як співвідношення доходів від роботи системи до затрат на її створення, експлуатацію, розраховується у відсотках.

Економічний ефект від впровадження нових технологій (техніки) в відображає економію затрат за певний проміжок часу й обчислюється за формулою:

Е_р = (С₁ – С₂) * В₂ – Е_н * З_од, (1.5)

де С₁, С₂ – собівартість одиниці продукції (робіт) до і після впровадження нової техніки, проведення інших ергономічних заходів, грн.; В₂ – об’єм продукції (робіт) за визначений проміжок часу після впровадження нової техніки, проведення інших ергономічних заходів у натуральному виразі; Е_н [7] – нормативний коефіцієнт порівнюваної економічної ефективності; З_од – одночасні затрати, пов’язані з розробкою та впровадженням заходів, грн.

Конкурентоспроможність системи – показник, який відображає економічний потенціал та привабливість системи для користувачів, споживачів. Її обчислюють як співвідношення якості системи до її вартості чи витрат на її експлуатацію.

Корисний ефект від експлуатації системи розраховують, як правило, за рік за формулою:

КЕ = (Q₂ – Q₁) * В₂,

де КЕ – річний корисний ефект, що досягнуто при використанні даних елементів системи, в одиницях споживчої вартості; Q₂ – узагальнений показник якості продукції, що виготовлена в системі, що оцінюється, в одиницях якості; Q₁ – узагальнений показник якості базової (оптимальної) продукції, виготовленої в системі для порівняння, в одиницях якості; В₂ – річний обсяг виробництва продукції (надання послуг) за допомогою визначених елементів системи в розрахунковому періоді, в натуральних одиницях.

ІІІ етап. Аналіз результатів та винесення пропозицій.

Даному етапу характерно те, що отримані результати оцінюються з позиції перспектив та формуються висновки і пропозиції щодо подальшого функціонування даної системи, визначають шляхи покращання її роботи.

10. Соціальна ефективність як сучасна вимога до системи „людина –машина – зовнішнє середовище”

Зважаючи на вагомість соціального фактору в функціонуванні системи, питання визначення соціальної ефективності системи постає з більшою актуальністю. В загальному розумінні соціальна ефективність – відповідність результатів господарської діяльності основним соціальним потребам та цілям суспільства. Для системи „людина – машина – зовнішнє середовище” соціальна ефективність – відповідність результатів функціонування системи потребам користувачів та цілям, визначеним при її проектуванні.

В масштабі всього суспільства показником соціальної ефективності можуть виступати соціальний ефект, рівень соціальної якості (їх визначення запропоновано Мініним Б.)[8].

Сутність соціального ефекту полягає у тому, що він показує кількість людей, задоволених результатами діяльності системи. Формула визначення соціального ефекту має вигляд:

Е_с = М_с * (К_с – Д) (1.20.)

де М_с – масштаб соціального розвитку;

К_с – рівень соціальної якості;

Д – подорожчання вартості результатів діяльності та самої системи для користувачів.

Масштаб соціального розвитку в загальному випадку розраховується за формулою:

М_с = М_розр * К_л * Т_с, (1.21.)

де К_л - кількість людей, що користуються системою, її результатами;

Т_с – час впливу результатів діяльності системи та самої системи протягом року на людину.

М_розр – величина приведення, яка розраховується як середня заробітна плата або середня частка національного доходу на душу населення.

Величину рівня соціальної якості характеризує зміна ступеню впливу на людину факторів зовнішнього середовища до і після нововведень, які визначають санітарно-гігієнічні, психофізіологічні умови праці. Тобто рівень соціальної якості – величина зміни рівня комфортності роботи в системі.

Отже, рівень соціальної якості розраховується за формулою:

(1.22.)

де ΔК_с – відносний приріст рівня соціальної якості від нововведень, який розраховується:

ΔК_с = γ*Δά, (1.23.)

де γ – коефіцієнт приведення, який визначається за діючими методиками розрахунку важкості праці;

Δά – зміна величини фактору.

Рівень задоволеності системою, її функціональними можливостями, як показник соціальної ефективності, визначається

Rw_j = Σr_іj (1.24.)

де Σr_іj – сума балів – результатів попарного порівняння всіх реальних потреб - вимог і функцій системи.

Виходячи з цього, соціально ефективною j - досліджуваною системою вважатиметься та, чим більш наближеним буде показник r (експертна оцінка в балах) до максимального значення між т та п.

Не менш важливими показниками, що визначають соціальну ефективність функціонування системи „людина – машина – зовнішнє середовище” є рівень творчості роботи оператора, частота конфліктів в колективі, рівень довіри між членами колективу, рівень престижності роботи в даній системі, рівень комфортності праці та інші.

Дата добавления: 2014-01-11