Ліквідація Гетьманщини. Зруйнування Запорозької Січі

Проводячи політику централізму, російська імператриця Катерина II вирішила повністю покінчити з автономією України. У 1764 р. було відновлено Малоросійську колегію на чолі з генерал-губернатором графом П. Рум'янцевим.

Голова колегії П. Рум’янцев почав неухильну ліквіда­цію української автономії. Він почав статистичний опис України, що, хоч і не завершений, став основою для нової системи оподаткування. 3амість натурального податку завів грошовий, спочатку від двору, згодом — від душі. У 1781 р. було знищено полково-сотенний адміністративний устрій України і Гетьманщину поділено на три намісництва (гу­бернії): Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське, що разом утворили Малоросійське генерал-губернаторство. Частина українських земель відійшла до Новоросійської губернії. Царський уряд ще в 1765 р. скасував полковий устрій на Слобожанщині, її територія стала Слобідсько-Українською губернією. В усіх губерніях замість україн­ських заведена російські адміністративні та податкові установи. У 1783 р. в Україні введено загальне кріпацтво, селян прикріплено до землі. Забрано землі від української церкви, закрито багато монастирів, завдано нищівного уда­ру тим культурним установам, якими опікувалася церква.

В інструкції генерал-прокуророві сенату В'яземському, Катерина II висловила свої наміри щодо України й інших автономних провінцій Росії. Мовляв, їх треба легкими спо­собами привести до того, щоб вони обмоскалилися і пере­стали дивитися на Росію „як вовки”. Катерина II продов­жила політику Петра І, про яку так вдало висловився Т. Шев­ченко: „...це той Первий, що розпинав неньку-Україну, а Вторая доконала вдову-сиротину”.

Особливо непокоїло Російську імперію існування Запорозької Січі, в якій тоді було майже 20 тис. козаків. За гетьманування Д. Апостола запорожці, які з часів петрівського погрому (1709) проживали на турецькій території, домог­лися повернення під гетьманську владу. У 1734 р. вони знову поселилися на своїх колишніх землях і заснували над річкою Підпільною Нову Січ. Спочатку російський уряд дивився на це повернення неоднозначне. Він використову­вав запорожців у війнах з турками і татарами. Однак, як тільки закінчилася російсько-турецька війна 1768 — 1774 рр. і татари вже не становили загрози Катерина II наказала вдруге зруйнувати Січ.

4 червня 1775 р., коли більшість запорожців перебувала ще на турецькому фронті, російські війська під команду­ванням генерала П. Текелі несподівано оточили Запорозь­ку Січ. Перевага російських сил була безперечна і запо­рожцям довелося здатися без бою. Лише 5 тис. козаків зуміли втекти за Дунай.

За наказом Катерини II і генерала Текелі почалося руй­нування Січі та арешти запорозької старшини. Останнього кошового Петра Калнишевського заслали до Соловецького монастиря, де живцем поховали в холодних мурах монас­тирської в'язниці. Кошового суддю А. Головатого і писаря І. Глобу вислали до Тобольська. Заарештували ще багато старшини, яка противилася російському загарбанню запо­розьких земель. Майно старшини та заможних козаків кон­фіскували. Близько половини всіх запорозьких земель роз­поділили між російськими вельможами, а решту передали німецьким і сербським колоністам.

Після того вся територія „Вольностей” увійшла до Азовської та Новоросійської губерній, Запорозька Січ при­пинила існування.

Дата добавления: 2014-01-11