Поділ праці і регіоналізація економіки

Тема 4. Регіон у системі територіального поділу праці.

Запитання для самоперевірки

1. Яка роль економічного районування в раціональній територіальній організації господарства?

2. Що покладено в основу економічного районування?

3. Види економічного районування.

4. Яких економістів-науковців Ви знаєте, що займалися проблемами економічного районування?

5. У чому полягають соціально-економічні аспекти територіально-адміністративного району?

6. Дайте визначення економічного районування.

7. Який вигляд має мережа економічних районів на сучасному етапі?

Ключові поняття теми: поділ праці, одиничний, частковий та та загальний поділ праці, територіально-національний та міжнаціональний поділ праці, територіальний поділ праці, внутрішньорайонний поділ праці, різновиди ТТП, категорії регіональної економіки, категорії регіонального виробничого потенціалу, регіональний трудовий потенціал, регіональний основний капітал, регіональні технології, регіональна система інформації, категорії регіональної організації виробництва, категорії регіональної виробничої і соціальної інфраструктури, категорії регіональних результатів виробництва, теорія оптимального розташування, теорія центральних місць, теорія територіально-виробничого комплексу, теорія гравітаційної просторової взаємодії, теорія полюсів росту, теорія центральних місць, теорія оптимального розташування.

4.1. Поділ праці і регіоналізація економіки.

4.2. Поняття про територіальний поділ праці. Вплив територіального поділу праці на структуру господарства.

4.3. Сутність регіональної економіки і її категорії.

4.4. Теорії просторової економіки.

Література:

1. Заблоцький Б.Ф. Регіональна економіка: [навч. посібник] / Б.Ф. Заблоцький. – Львів: «Новий світ-2000», 2008. – С.66-81.

2. Коваль Я.В. Регіональна економіка [навч. посібник] / Коваль Я.В., Антонечко І.Я. – К.: ВД «Професіонал», 2005. – С.73-92.

3. Заблоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України. Національна макроекономіка. К. – Академвидав, 2002. С. 60 – 74.

4. Заблоцький Б.Ф. Економіка України. [навч. посібник] / Заблоцький Б.Ф., Кокошко М.Ф., Смовженко Т.С. – Львів, 1997. – С. 393 - 464.

5. Лишиленко В.І. Регіональна економіка: підручник [для студ. вищ. навч. зал.] / В.І. Лишенко – К.: Центр навчальної літератури, 2009. – С. 25-27.

Уже на перших етапах розвитку суспільних господарських систем відбувається відокремлення видів діяльності. Одні займаються вирощуванням зерна, інші худоби, ще інші будівництвом і т.д. Зумовлено це тим, що потреби споживання були значно ширші, ніж міг забезпечити для себе один виробник. Якщо виробники створювали лише один-два продукти, то вони могли створити їх більше від своєї потреби, а надлишок обміняти на ті продукти, яких не виробляли, але споживали. Таким чином відбувалася відмежованість одних виробництв від інших, а результатами праці обмінювалися на ринках.

Сучасна економічна наука базується на аналізі різних видів діяльності, які склалися внаслідок поділу праці. Треба зазначити, що поділ праці є явищем об’єктивним і не залежить від волі і свідомості людей. Потреби суспільного споживання спонукають людей створювати такі виробництва, які спроможні їх задовольняти.

Поділ праці – об’єктивний процес формування тих видів діяльності людини, які необхідні для створення матеріальних і духовних цінностей задля задоволення потреб людини і суспільства.

Об’єктивність поділу праці підтверджує те, що в усіх країнах світу та в різні історичні періоди відмежування видів діяльності відбувалося практично однаково. Також можна стверджувати, що чим глибший і ширший поділ праці, тим вищий рівень економічного розвитку країни. З глибиною поділу праці пов’язують збільшення видів діяльності і звуження виробничої спеціалізації, з шириною – розміщення видів діяльності по території країни та за її межами.

Економічна наука обґрунтовує два аспекти (суспільний і просторовий) і декілька рівнів поділу праці, які є в основі формування видів діяльності людини та рівнів організації економічних систем. Суспільний аспект поділу праці включає три рівні: одиничний, частковий і загальний. Просторовий – територіально-національний і територіально-міжнаціональний.

Розвиток економічних систем розпочинався з одиничного поділу праці. Однорідні виробництва формували певну галузь, суміжні галузі – вид діяльності. Таким чином суспільний поділ праці можна представити такою системою:

- одиничний – поділ праці за професіями: пастух, рільник, продавець, бухгалтер, економіст, лікар, вчитель і т.д.;

- частковий – поділ праці за ознакою однорідності виробництва: тваринництво, рослинництво, торгівля, освіта, охорона здоров’я і т.д.;

- загальний – поділ праці за ознакою суміжності галузей виробництва: сільське господарство, промисловість, сфера послуг тощо.

Треба зазначити, що суспільний поділ праці одночасно відбувався вглибину і в ширину, тобто розповсюджувався по території країни і за її межі, впливаючи на формування двох просторових рівнів:

- територіально-національний – поділ праці в межах країни з формуванням економіки її окремих регіонів;

- територіально-міжнаціональний – поділ праці між країнами з формуванням економіки окремих континентальних мегарегіонів.

Тут відзначимо, що одиничний, частковий і загальний рівні поділу праці є в основі просторових рівнів поділу праці. Одиничний поділ праці пов’язаний з родом зайнятості людини, тобто її професійною діяльністю. Цей поділ праці відображає поділ зайнятих за їх професією. Частковий поділ праці відображає певний вид діяльності певної галузі економіки. Наприклад, зайнятість у тваринницькому чи рослинницькому секторі сільського господарства, у машинобудівному чи хімічному секторі промисловості і т.д. Загальний поділ праці характеризує сфери діяльності людини. Наприклад, зайнятість у сфері матеріального виробництва, тобто у промисловості, на транспорті тощо. Відповідно зайнятість у сфері послуг, зокрема у галузі освіти, науки, охорони здоров’я і т.д.

Регіоналізація економіки безпосередньо пов’язана з свідомим посиленням через капіталовкладення територіально-національного і територіально-міжнаціонального поділу праці. Зокрема територіально-національний і територіально-міжнаціональний поділ праці впливає на свідоме поглиблення і поширення на певній території країни чи країн окремого континенту певних видів діяльності. Метою свідомого поглиблення і поширення виробництва є зростання обсягів виробництва і вирішення соціальних проблем, оскільки це призводить:

по-перше, до концентрації капіталу, ресурсів, праці при освоєнні нових природних ресурсів з розвитком нових поселень;

по-друге, до концентрації капіталу, ресурсів, праці в існуючих поселеннях і їх розширення.

В свою чергу територіально-національний і територіально-міжнаціональний поділ праці приводить до розвитку виробничої, соціальної і міжнаціональної інфраструктури в місцях локалізації виробництва з функціями забезпечення виробничої діяльності на об’єктах промисловості, задоволення соціальних потреб населення, здіснення міжрегіональних і міжнаціональних зв’язків. Таким чином на окремій території з відповідними природними, економічними і соціальними передумовами формується певна економічна система з певним напрямком виробничої діяльності чи видом соціальних послуг.

Досвід розвинутих країн показує, що з розвитком ринку поділ праці поглиблюється, впливаючи на створення нових професій і нових робочих місць і поширюється по території країни та виходить за її межі в інші країни. Таке поглиблення і поширення поділу праці приводить до посилення взаємозалежності товаровиробників і працівників сфери послуг шляхом розвитку спеціалізації, кооперації і комбінування виробництва. Тобто, поглиблення поділу праці приводить до формування окремих спеціалізованих виробництв і спеціальностей, а розширення – до їх розміщення по території, де таке виробництво економічно чи соціально можливе і потрібне. В результаті формуються локально сконцентровані виробничі об’єкти різних видів діяльності та розміщені по території (рис.4.1.)

Відповідно зростає і поглиблюється не лише просторовий поділ праці, але й міжтериторіальний обмін, що приводить до певної спеціалізації виробництва окремих регіонів, країни, чи окремих країн континентів. Таким чином регіон з погляду його економічного розвитку – це така частина території країни, континенту, яка насичена об’єктами виробництва і послуг, що суттєво відрізняють її від інших регіональних утворень, і, яка характеризується єдністю, взаємопов’язаністю складових елементів та цілісністю, що виступає об’єктивною умовою, закономірним результатом розвитку саме цієї частини території країни, континенту.

Регіоналізація економіки – це свідоме посилення об’єктивного процесу районоутворення шляхом концентрації капіталовкладень, населення, праці, капіталу, видів діяльності на окремій частині території країни, континенту і розвитку в ній відповідних центрів виробництва, фінансів, торгівлі та управління.

Рис.4.1. Поділ праці і регіональна організація економіки

Тепер стало очевидним, що економічні чинники стали найголовнішими в адміністративній організації території кожної країни, у тому числі України. Центрами адміністративної організації певної території, або регіону, є великі населені пункти, які формують відповідні економічні і соціальні процеси і до яких тяжіють прилеглі до них інші населені пункти. В таких центрах концентрується політичний, науковий, культурний потенціал, який в поєднанні з економічним і соціальним потенціалом формують єдину адміністративно-господарську систему у визначених законодавством межах.

Адміністративно-територіальні господарські системи сформовані і функціонують в усіх країнах світу. Україна теж поділена на 24 адміністративні області і одну автономну республіку, які мають свої регіональні господарські системи, органи управління і бюджети. Проте всі вони мають складні економічні і соціальні проблеми, які потребують швидкого вирішення:

по-перше, відсутність цілісної та науково-обґрунтованої концепції перспективної національної і регіональної економічної політики;

по-друге, не визначено національної специфіки трансформації економічної системи та її територіальних модифікацій;

по-третє, відсутність децентралізації управління держави економічними процесами в регіонах, регіоналізації бюджетної системи;

по-четверте, неоднозначне бачення реальних шляхів інтеграції економіки України в світовий економічний простір, лібералізації міжрегіональних економічних відносин тощо.

Як бачимо, що проблеми досить складні, оскільки йдеться про те, чи в умовах цілої низки лімітуючих чинників форми і методи державної підтримки соціально-економічного розвитку регіонів будуть чітко окреслені й легітимно закріплені в правилах взаємовідносин між ними і державою на принципах еквівалентності, партнерства і законопослушності, чи розвиток регіонів визначатиметься персональними уподобаннями і пробивною силою лобістських груп.

Економічні закономірності формування регіональних господарських систем засвідчують, що пріоритетними повинні бути економічні підходи до управління і самоуправління регіонів. В економічних підходах закладені економічні і соціальні інтереси усіх суб’єктів регіональної економіки, що є найпродуктивнішими і найефективнішими стимулами економічного зростання та соціального добробуту загалом.

Дата добавления: 2014-01-11