Трудові ресурси

Поняття «трудові ресурси» вперше запропонував академік С.Г. Струмилін. Вони складаються переважно з працездатного насе­лення у працездатному віці. Нині нижня межа працездатного віку встановлена 16 років, а верхня — 55 років для жінок та 60 років для чоловіків. До трудових ресурсів належать також пенсіонери, зайняті в суспільному виробництві, а також підлітки віком 14-15 років, які з тих чи інших причин працюють у сфері матеріального виробництва або невиробничій. З трудових ресурсів потрібно вилучити інвалідів праці чи дитинства працездатного віку, які не зайняті в господарстві, а та­кож незайнятих пенсіонерів працездатного віку. Зауважимо, що в розвинених країнах ринкової економіки замість терміна «трудові ре­сурси» вживається поняття «економічно активне населення» (ЕАН).

Оцінюючи кількісну складову ринку праці, слід зауважити, що хоча протягом останніх дев’яти років – з 2000 р. до 2008 р. – загальна чисельність економічно активного населення зменшилась на 433,4 тис. осіб, за цей же період чисельність зайнятого населення зросла – на 3,95%. При цьому рівень зайнятості у країні протягом зазначених років зростав, сягнувши станом на 2008 р. рівня 59,3% загальної кількості осіб віком 15-70 років.

Кількість трудових ресурсів не завжди пропорційна чисельності населення, а залежить насамперед від його вікової структури. Чим більша у ній частка осіб віком до 16 або понад 60 років, тим менша чисельність трудових ресурсів. Вона може зростати за рахунок до­даткового залучення у виробництво людей пенсійного та підлітко­вого віку. Кількість трудових ресурсів можна регулювати й за ра­хунок зміщення меж працездатного віку. Важливим резервом збільшення трудових ресурсів є поліпшення умов праці, техніки безпеки, охорони здоров'я, що сприяють зниженню смертності та інвалідності осіб у працездатному віці, зменшенню чисельності Збройних сил або скороченню строку служби в армії, ліквідації пільг для передчасного виходу на пенсію тощо. Істотно впливає на кількість трудових ресурсів статевий склад населення. Збільшення чисельності чоловіків сприяє зростанню трудового потенціалу дер­жави, оскільки вік виходу їх на пенсію на 5 років більший, ніж жінок.

За умов зниження природного приросту трудових ресурсів ве­лике значення має поліпшення їх якісного складу. Прогресивною вважається структура трудових ресурсів, у якій більше осіб віком до 40 років. Для науково-технічного прогресу це найважливіший чин­ник трудозабезпечення майже всіх галузей економіки. Аналіз тен­денцій природного приросту населення, зрушень у його статево-віковій структурі є основою для прогнозування на перспективу чи­сельності й структури трудових ресурсів. Мета застосування різних методів прогнозування — отримання найбільш репрезентативних даних про майбутні кількісні та якісні параметри трудового по­тенціалу.

Під трудовим потенціалом розуміють систему, що має про­сторову і часову орієнтацію, елементами якої виступають трудові ресурси з урахуванням усієї сукупності їхніх кількісних та якісних характеристик, зайнятості й робочих місць.

Кількісно трудовий потенціал визначається демографічними чинниками (природним приростом, станом здоров'я, міграційною рухомістю та ін.), потребами суспільного виробництва в робочій погіршилася статево-вікова структура сільського населення. Низь­кий рівень механізації й електрифікації виробничих процесів зу­мовлює значну трудомісткість продукції. Недосконалі також фор­ми організації виробництва й оплати праці. Все це зумовлює по­рівняно високий рівень зайнятості населення в сільському госпо­дарстві. Зазначені причини зумовлюють відтік із сіл (особливо віддалених) трудових ресурсів, насамперед молоді та кваліфікова­них працівників, за кордон.

В умовах переходу до ринкової економіки урізноманітнюються форми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у коопера­тивах, малих підприємствах. Багато хто займається індивідуальною трудовою діяльністю. У зв'язку з цим дедалі більше загострюються проблеми забезпечення робочою силою суспільного сектора вироб­ництва, особливо будівництва та сільського господарства.

Скорочується чисельність працівників у матеріальному вироб­ництві і водночас збільшується у кооперативному, індивідуальному та приватному секторах. Виникли нові сфери зайнятості — коопе­ративи для виробництва товарів, надання послуг та індивідуальні селянські, фермерські господарства, помітно зросла кількість особистих підсобних господарств, малих і спільних підприємств, спілок орендарів. Значна кількість населення, особливо молоді, зай­нята в тіньовій економіці. Разом з тим у країні зростає безробіття. Тому потрібно шукати додаткові можливості для розширення сфери зайнятості населення. Оскільки попит на товари широкого вжитку і послуги високий, а можливості його задоволення незначні, створен­ня нових та розширення діючих підприємств можна вважати до­сить містким джерелом додаткової зайнятості населення.

Аналіз зайнятості населення в Україні показує, що у нас є певні надлишки працездатного населення, насамперед у малих містах. Наявність їх посилює можливість виникнення безробіття в умовах проведення радикальної економічної реформи.

Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку через відсутність роботи, яка їм підходить, зареєстровані в державній служ­бі зайнятості, справді шукають роботу та здатні приступити до неї.

Формування ринкових відносин призвело до зменшення потре­би в кадрах у державних адміністраціях та установах і до одночас­ного збільшення чисельності працівників, вивільнених із суспільно­го виробництва. Значна частина робітників і службовців перебуває у вимушених відпустках.

Проблема безробіття дедалі загострюється, кількість безробіт­них постійно зростає. Для того, щоб створити умови для реалізації права громадян на працю й забезпечити соціальний захист тимча­сово безробітного населення, на всій території України створено об­ласні, міські та районні центри зайнятості.

На державну службу зайнятості покладаються:

§ аналіз ринку праці, прогнозування попиту та пропозиції на робочу силу, підготовка із зацікавленими організаціями республіка­нської й територіальних програм зайнятості населення, забезпечен­ня їх реалізації;

§ облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, надання їм допомоги в пошуках роботи та працевлаштуванні;

§ забезпечення населення достовірною, повною, оперативною інформацією про можливості працевлаштування на основі обліку вільних робочих місць та вакантних посад;

§ професійна орієнтація та консультування населення, в т. ч. молоді;

§ організація професійної підготовки й перепідготовки пра­цівників, вивільнених з підприємств, установ та організацій, осіб, які відчувають труднощі в працевлаштуванні, та інших категорій незайнятого населення;

§ надання підприємствам, установам та організаціям, незалеж­но від форм власності та господарювання, допомоги в доборі кадрів, консультуванні й забезпеченні їх інформацією про ринок праці;

§ підготовка пропозицій та висновків щодо використання пра­ці іноземних громадян в Україні, у виконанні робіт за міжурядови­ми угодами та ліцензіями;

§ забезпечення у межах компетенції соціального захисту незай­нятих громадян;

§ здійснення контролю за виконанням підприємствами, уста­новами та організаціями, незалежно від форм власності та господа­рювання, законодавства про зайнятість населення.

Крім галузевих, не менш важливими є регіональні проблеми раціонального використання трудових ресурсів. їх актуальність зу­мовлена насамперед нерівномірним розміщенням населення на те­риторії України. Області різняться густотою населення, його природним приростом, рівнем розвитку продуктивних сил, спеціалізацією господарства, рівнем урбанізації. Тому існують об'єктивні умови для територіальної диференціації процесів форму­вання і використання трудових ресурсів. їх раціональне викори­стання вимагає насамперед структурних змін в інвестиційній політиці. Це стосується місцевостей з надлишком трудових ресурсів, де слід передбачати витрати на створення нових робочих місць, а та­кож відповідні капіталовкладення в соціальну сферу. Здійснення за­ходів раціонального використання трудових ресурсів — одна з най­важливіших умов пропорційного розвитку економіки України. Ефективне використання трудових ресурсів значно залежить від розподілу їх за галузями господарства. Аналіз галузевої структури зай­нятості населення свідчить про те, що останніми роками у ній відбуваються справді прогресивні зрушення.

В Україні зменшуються чисельність і частка зайнятих у промис­ловості та будівництві і зростають — у галузях нематеріального ви­робництва. Щоправда, ці зрушення дуже повільні. У невиробничій сфері це пояснюється певними об'єктивними причинами. Однак невиробнича сфера залишається основним споживачем робочої сили, що вивільняється та вивільнятиметься з галузей матеріально­го виробництва.

Не менш важливим є питання розподілу зайнятого населення за формами власності. Більшість населення зайнята на під­приємствах державної (40,3 %) і колективної (32,3 %) форм власності. На підприємствах з колективною формою власності найбільше зайнятих у будівництві, торгівлі, громадському харчуванні, ма­теріально-технічному постачанні та збуті, заготівлі, промисловості; найменше — в апараті органів державного та господарського управління, органів управління кооперативними та громадськими організаціями. Серед усіх форм власності дещо більше чверті (27,2 %) населення зайнято у формуваннях з приватною формою власності і лише 0,2 % — у міжнародних організаціях або є юридич­ними особами інших держав.

Для раціонального розміщення виробництва, пропорційного роз­витку продуктивних сил економічних районів та областей велике зна­чення має аналіз балансу трудових ресурсів. Цей документ харак­теризує наявність і склад трудових ресурсів, їх розподіл за видами зайнятості, сферами і галузями господарства та суспільними групами.

Баланси трудових ресурсів поділяють на звітні й прогнозні. У звітних балансах відображують фактичний стан трудових ресурсів на певну календарну дату, в прогнозних — використання їх відповідно до завдань економічного та соціального розвитку (основні джерела й фор­ми забезпечення господарства кадрами, зрушення в пропорціях затрат праці між сферами і галузями господарства). Баланс складається з двох частин: ресурсної (трудові ресурси) і витратної (розподіл трудових ре­сурсів). Обидві частини балансу мають кореспондувати. На регіональ­ному рівні інколи виникає невідповідність між: структурними частина­ми балансу. У разі, якщо переважає ресурсна частина звітного балансу, в прогнозному балансі треба передбачити заходи щодо створення до­даткових робочих місць з метою забезпечення повної зайнятості. Для аналізу регіональних балансів трудових ресурсів з урахуванням тен­денцій до їх природного приросту відповідні органи розробляють захо­ди щодо оптимального використання трудових ресурсів у районах, де спостерігається їх надлишок, зниження трудомісткості виробництва та підвищення ефективності використання наявних трудових ресурсів у районах з дефіцитом робочої сили.

Нині поліпшення використання трудових ресурсів означає також повніше використання можливостей господарського розвит­ку малих і середніх міст. У них, як правило, є резерви робочої сили. Крім того, тут зосереджені підприємства для переробки сільсько­господарської сировини з сезонним характером виробництва. Тому значна частина трудових ресурсів використовується впродовж року лише частково. В малих містах і містечках зосереджені однопрофільні підприємства, особливо в регіонах, які спеціалізуються на розвитку гірничої та металургійної промисловості. На таких підприємствах зайняті переважно чоловіки, а сфера прикладання жіночої праці обмежена. Більшість малих і середніх міст розташо­вані в добре забезпечених транспортом регіонах, а це підвищує їх значення для майбутнього розміщення підприємств обробної про­мисловості, особливо філіалів великих підприємств, з урахуванням того, що в середніх і малих містах вартість інженерної підготовки, обладнання й устаткування порівняно нижча, ніж у великих.

Важливим резервом підвищення ефективності використання наявних трудових ресурсів у малих і середніх містах є розвиток сфе­ри послуг. Ці міста виконують роль центрів соціального обслугову­вання сільського населення. Зростання зайнятості людей у неви­робничій сфері таких міст матиме велике соціальне значення й вод­ночас дасть змогу створити умови для залучення у виробництво певної кількості працездатних жінок.

Питання зайнятості населення в умовах переходу до ринкової економіки вимагають теоретичного й методичного переосмислен­ня. З розвитком індивідуальної та кооперативної трудової діяль­ності, впровадженням нових форм організації праці, особливо оренди, виникають принципово нові проблеми у сфері зайнятості.

Якісно новою формою зайнятості є індивідуальна й коопера­тивна трудова діяльність. З одного боку, ця сфера поглине значну кількість вільної робочої сили, а з другого — намагатиметься обме­житися меншою кількістю працівників з розрахунку на одиницю вироблюваної продукції. Збільшиться загальна чисельність зайня­тих у разі масового розвитку цієї сфери завдяки додатковому залу­ченню пенсіонерів і непрацездатних у працездатному віці. Зросте також повторна зайнятість певної частини населення. Отже, ускладниться процес складання витратної частини балансу трудових ресурсів.

Імовірно, зросте конкуренція між державними і кооператив­ними та приватними підприємствами у сфері зайнятості. В умовах переходу до ринкової економіки одним з найважливіших її струк­турних елементів є ринок праці. Впровадження орендних форм організації сільськогосподарського виробництва позитивно впли­ває на забезпечення його робочою силою. Сільське господарство зможе вивільнити певну частину робочої сили тільки за високих темпів зростання продуктивності праці. Розвиток власне агропро­мислової інтеграції сприятиме ефективному використанню за­лишкової частини робочої сили. Це саме необхідно здійснити у сфері обслуговування, яка в сільській місцевості недостатньо роз­винена.

Кооперація відкриває нові можливості для розширення трудової діяльності усіх членів суспільства, особливо у сфері обслуговування, що дасть змогу залучити до праці насамперед кваліфікованих пра­цівників, які перебувають на пенсії. Розширення кооперативних форм у цій сфері є не тільки резервом для досягнення ефективної за­йнятості населення, а й найважливішим чинником раціонального використання трудових ресурсів.

Дата добавления: 2014-01-11