Металургійний комплекс

Металургійна промисловість Украї­ни — це основа розвитку машинобудування, металообробки та будівництва. Сучасна чорна металургія становить матеріальну базу всього комплексу важкої індустрії держави. Вона впливає на роз­виток усіх галузей господарства, є найголовнішим споживачем па­лива, електроенергії та води. Ця галузь охоплює видобуток, зба­гачення та агломерацію залізних, марганцевих і хромітових руд, виробництво чавуну, доменних феросплавів, сталі й прокату, електроферосплавів, вогнетривів, металів промислового значення, вто­ринну переробку чорних металів і коксування вугілля, видобуток допоміжних матеріалів.

Чорна металургія з повним технічним циклом виробництва є важливим чинником створення промислових і економічних районів. Супутніми до неї є галузі промисловості, що використовують відходи від виплавляння чавуну й коксування вугілля, відходи теплової енер­гетики і металомісткого машинобудування. Потреба в раціональному використанні праці жінок у металургійних районах України зумов­лює розвиток тут легкої і харчової промисловості. Чорна металургія впливає на формування таких потужних промислових районів і підрайонів, як Донбас, Придніпров'я, Криворіжжя. її розвиток зумо­вив і стимулював зростання виробництва низки галузей, особливо залізорудної та кам'яновугільної, видобутку мінеральної сировини.

Характерним для чорної металургії є високий рівень концен­трації виробництва: 98 % чавуну і 97 % сталі виробляється на підприємствах з річним виплавленням понад 1 млн т. За рівнем концентрації виробництва чорних металів Україна посідає одне з перших місць у світі.

Найпоширеніша форма організації виробництва в чорній мета­лургії — комбінати. Особливо ефективне тут комбінування мета­лургійної переробки з коксуванням вугілля. Більшість коксу випус­кають металургійні комбінати з повним циклом виробництва. Су­часні металургійні комбінати за внутрішніми технологічними зв'язка­ми належать до підприємств металургійно-енергохімічного профілю.

Крім підприємств повного циклу в чорній металургії є такі, що спеціалізуються на виплавленні чавуну і сталі або тільки сталі й прокату. Підприємства, які не мають чавунного виробництва, на­лежать до переробної металургії. Особливе місце посідають під­приємства, що виробляють феросплави, окремо виділяється «мала металургія», яка організована на великих машинобудівних підприємствах і спеціалізується на виплавленні сталі й прокату.

Металургія повного циклу, переробна й «мала металургія» знач­но різняться між собою за розміщенням.

Рис. 9.2 Динаміка видобутку основних корисних копалин в Україні у 1970-2007 роках

При розміщенні металургії повного циклу визначальними чинниками є сировина і паливо, які за часткою витрат на виплав­лення чавуну становлять 30-85 %, у тому числі 50 % витрат на кокс. Для виплавлення 1 т чавуну потрібно 1,2-1,5 т коксівного вугілля, 1,5 т залізної руди, понад 0,5 т флюсових вапняків і 30 м³ води. Поєднання транспортно-географічного розміщення сировинних і паливних баз, джерел водопостачання та допоміжних матеріалів за­безпечує ефективне функціонування металургійного підприємства.

У переробній металургії використовують переважно металевий брухт. Орієнтуючись на джерела вторинної сировини, вона тяжіє до місць споживання готової продукції. Застосування найновіших тех­нологій у металургійних цехах машинобудівних підприємств робить їх незалежними від паливного чинника. «Мала металургія» орієнту­ється на великі машинобудівні центри, що спеціалізуються на вироб­ництві металургійної продукції. Однак за останні роки відбулося знач­не зменшення випуску продукції «малої металургії».

Існує певна специфіка розміщення металургійних підприємств, що виробляють феросплави (сплави заліза з легованими металами) та електросталі, котрі виплавляють як у доменних печах, так і електро­термічним способом відповідно на металургійних комбінатах повно­го циклу або на переробних заводах. Дешева енергія і наявність ле­гуючих металів — основний чинник розміщення спеціалізованих заводів. Виробництво електросталей зорієнтоване на райони з дос­татньою кількістю електроенергії та металевого брухту.

Невисокі митні збори на металобрухт сприяли збільшенню його експорту, що негативно вплинуло на кількість і якість виробництва електросталі й конверторної сталі.

Технічний рівень металургійного виробниц­тва в країні ще невисокий. Так, частка виробництва електросталі й конверторної сталі становить 60 % від загального виплаву, тоді як у високорозвинених країнах — 100 %. Частка прокату у виплавленні сталі за останнє десятиріччя зросла і становить понад 87 %, а в Японії, Франції, ФРН — понад 90 %.

Україна повністю забезпечує себе власною залізною рудою, кок­сом, іншими допоміжними матеріалами і неповністю — марганцем. Загальні запаси залізних руд категорій А + В + Сі становлять 27,4 млрд т і складаються з багатих залізистих кварцитів (1,9 млрд т), бідних (24,1 млрд т) і бурих залізняків (1,4 млрд т). У 2009 р. в Україні видобуто 72,7 млн т залізної і 2,2 млн т марганцевої руди (рис.9.2). Більшість залізної руди Кривбасу (75 %) видобувається відкритим способом. Крім багатих залізних руд із вмістом заліза 50-67 %, тут освоюються великі запаси порівняно бідних руд і залізистих кварцитів із вмістом заліза 28-35 %. їх збагачують на Південному, Криворізькому, Центральному, Північному та Інгулецькому гірничозбагачувальних ком­бінатах. Збагачена залізна руда перетворюється на концентрат із вмістом заліза до 62 % і надходить на агломераційні фабрики, а з них — у домни. Понад 25 млн т збагаченої залізної руди поставляється на металургійні заводи європейської частини Росії, в Словач­чину, Угорщину, Польщу

На Керченський залізорудний басейн припадає 4,2 % загального видобутку руди України. Його запаси становлять 1,4 млрд т руди із вмістом заліза 30-40 %. Комиш-Бурунському залізорудному комбіна­тові належать чотири кар'єри з видобутку залізної руди, збагачувальна й агломераційна фабрики та допоміжні підприємства. Основні спожи­вачі керченських залізних руд — металургійні заводи Маріуполя.

Триває освоєння Кременчуцького залізорудного району, запаси руд у якому становлять 4,5 млрд т. Тут працює Дніпровський гірничозбагачувальний комбінат. Експлуатується Білозерське родовище в Запорізькій області потужністю 2,5 млрд т руди, вміст заліза у ви­сокоякісних рудах тут сягає 70 %.

В Україні сприятливими є умови для освоєння прогнозованих за­пасів залізних руд (понад 20 млрд т), здебільшого залізистих квар­цитів, в Дніпропетровській, Полтавській, Запорізькій, Кіровоградсь­кій, Одеській і Вінницькій областях.

Марганцеворудною базою чорної металургії України є Ніко­польський район Придніпровського марганцеворудного басейну. Видобуток руди здійснюється тут відкритим (2/3) і шахтним способами. На збагачувальних фабриках вміст марганцю у руді доводять до 50-60 %.

У Токмацькому районі (Запорізька область) освоюються родови­ща марганцевої руди, споруджено першу чергу найбільшого в Украї­ні Таврійського гірничозбагачувального комбінату. Внаслідок недо­статнього фінансового забезпечення цей комбінат тимчасово при­пинив свою діяльність. Перспективним є Інгулецьке родовище на Дніпропетровщині, загальні ресурси якого становлять 500-600 млн т із вмістом у руді 8-33 % марганцю. За 1999-2009 рр. різко змен­шився видобуток марганцевих руд (рис.9.2), призупинено освоєння нових родовищ, що спричинило згортання їх експорту до Росії та деяких європейських держав.

У металургійних центрах Донбасу й Придніпров'я (Макіївка, Маріуполь, Горлівка, Стаханов, Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, Дніпропетровськ) розміщено великі коксохімічні ком­бінати. Проте більш як половину коксу дають коксохімічні ком­бінати Донбасу, де діють 13 із 18 коксохімічних підприємств. Кокс використовують як технічне паливо для виплавлення чаву­ну, а коксівний газ — як висококалорійне паливо для мета­лургійних агрегатів і сировину в хімічній промисловості.

Флюси й вогнетривкі глини використовуються в металургійно­му галузевому комплексі. Вогнетривкі глини видобувають у Часів'ярському, Новорайському та Веселинівському родовищах (Донецька область), високоякісні флюсові вапняки й доломіти — в Донецькій (Докучаєвськ, Комсомольськ, Первомайськ), Дніпропетровській об­ластях і АР Крим. Вогнетривкі матеріали застосовують для вироб­ництва вогнетривкої цегли, будівництва домн, флюси — для вип­лавлення металу й вилучення шкідливих сполук із залізної руди. Щорічні потреби чорної металургії у флюсах та вогнетривких гли­нах становлять кілька мільйонів тонн. Потужні заводи вогнетрив­ких глин розміщені в Донбасі й Придніпров'ї. Україна має величезні запаси каоліну, найбільші родовища якого розвідані в Дніпропет­ровській (Просянівське), Вінницькій (Глуховецьке), Донецькій (Володимирське) та Черкаській (Новоселицьке) областях.

Більшість металургійних підприємств України мають повний цикл виробництва і щороку можуть виплавляти від 1 до 10 млн т сталі. Найбільші з них «Криворіжсталь», «Азовсталь», «Запоріжсталь» і «Дніпроспецсталь».

За сучасного рівня розвитку чорна металургія забезпечує власні потреби України, а також може задовольняти потреби деяких еко­номічних районів європейської частини Росії, Молдови, Білорусі та інших зарубіжних країн. Діапазон виробництва готової продукції (прокату чорних металів за видами) досить широкий і задовольняє переважно потреби машинобудування й металообробної промисло­вості України.

Усі металургійні заводи України розміщені в Донецькому і При­дніпровському економічних районах, зосереджуючись у трьох галузе­вих районах чорної металургії — Придніпровському, Донецькому та Приазовському. У Придніпровському районі чорна металургія стала профільною комплексотворною, на її основі сформувалися великі про­мислові центри й вузли з металургійними підприємствами, що вироб­ляють майже половину вироблюваних в Україні чорних металів і ма­ють виражену спеціалізацію та стійкі зв'язки між собою і споживачами металу. Тут розміщено 14 металургійних заводів з 32 в Україні.

До Дніпропетровського металургійного вузла входять металур­гійні заводи Дніпропетровська (4), Дніпродзержинська й Новомоско­вська, які виробляють чавун, сталь, прокат, колеса для залізничного транспорту, бляху, мостові конструкції, сплави та іншу продукцію.

Запорізький металургійний вузол об'єднує металургійний завод повного циклу «Запоріжсталь», електросталеплавильний «Дніпроспецсталь» і феросплавний. «Запоріжсталь» випускає чушковий ча­вун, тонку гаряче- й холоднокатану листову сталь, стальні відливки, трансформаторну сталь, білу бляху, гнуті профілі прокату, холод­нокатаний стальний лист для автомобільної промисловості тощо.

Криворізький металургійний вузол включає найбільші в Україні кар'єри, шахти, 5 гірничозбагачувальних комбінатів, кілька агло­фабрик, металургійний завод, Південнотрубний і феросплавні заво­ди Нікополя та його марганцеворудну промисловість.

До Кременчуцького вузла чорної металургії, який ще форму­ється, належить Дніпровський гірничозбагачувальний комбінат, що працює для потреб металургії Придніпров'я і Донбасу.

У складі Донецького металургійного району 13 металур­гійних заводів, кілька потужних коксохімічних підприємств, які ви­робляють більше половини коксу України. По два металургійних за­води є в Донецьку, Макіївці, Алчевську й Харцизьку; по одному — в Єнакієвому, Краматорську, Костянтинівці, Луганську й Алмазному. Вони виробляють майже половину чавуну і близько третини про­дукції металургійної промисловості України.

У Донецькому металургійному районі сформовано три мета­лургійних вузли: Донецько-Макіївський, Єнакіївський і Алчевсько-Алмазнянський.

Донецько-Макіївський вузол має чотири металургійних заводи, низку коксохімічних та інших підприємств. У Макіївці й Донецьку

функціонують трубопрокатні, коксохімічні виробництва, налагод­жено виробництво вогнетривів.

Єнакіївський вузол має металургійний завод, який неодноразо­во реконструювався і поповнився новими доменними печами, мар­тенами, прокатними станами, конверторним цехом.

До Алчевсько-Алмазнянського вузла (Луганська область) вхо­дять металургійні заводи (Алчевський та Алмазнянський) і чавуно­ливарний та феросплавний заводи у м. Стаханові. Алчевський за­вод після реконструкції став одним з найбільших.

У Донецькій області діють також Харцизький, Краматорський і Костянтинівський металургійні заводи.

До Приазовського району чорної металургії віднесено заводи Маріуполя, Камиш-Бурунський ГЗК у Криму, металургійний завод ім. Войкова у Керчі. Маріупольський завод «Азовсталь» випускає ча­вун, сталь і прокат, працює на офлюсованому агломераті з руд Кри­воріжжя. Чорна металургія Приазов'я забезпечує металом місцеві машинобудівні підприємства і тісно пов'язана з коксохімією, ви­робництвом добрив та будівельних матеріалів.

Рівень розвитку чорної металургії України відстає від світового рівня з багатьох причин, найважливішою з яких було рішення цен­тральних органів колишнього СРСР, за яким інвестиції були переад­ресовані на розвиток лише східних і центральних підприємств Росії, що призвело до технічного й соціального відставання металургії Донбасу та Придніпров'я.

Відставання чорної металургії від світового рівня є наслідком недостатньої технічної реконструкції, браку внутрішніх і зовнішніх інвестицій, значних втрат металу під час виплавки.

Чорна металургія України є прибутковою. Продукція її гірничо­добувної промисловості — основна стаття валютних надходжень. Проте потенціал її зменшується через технічну відсталість. Кисне­во-конверторним способом виплавляють сталі близько 44 %, мето­дом безперервного розливу — лише 10 %, тоді як середньосвітовий рівень становить 95 %. Через це втрати металу сягають 11 % на 1 т прокату. Значним є зношення (спрацювання) обладнання у галузі (65 %), ще високою залишається собівартість виробництва чавуну, значною — частка браку. Тому внутрішні ціни на продукцію чорної металургії у середньому на 25 % вищі за світові.

Експорт української продукції чорної металургії до країн ко­лишнього Союзу пов'язаний з певними труднощами, хоч для ви­рішення цієї проблеми створено міжнародне об'єднання вугілля і металу України, Росії та СНД. Крім того, деякі країни-монополісти металургійної промисловості перешкоджають виходу України на міжнародний ринок, ведуть проти неї антидемпінгову політику, об­межують величину квот на продаж металу, особливо європейські країни та США.

Головні завдання розвитку чорної металургії країни — реко­нструкція металургійних комбінатів, перегляд структури на користь рентабельніших виробництв, докорінне поліпшення якості та збільшення обсягів виробництва металопродукції, продукування но­вих видів продукції, особливо легованої та інших видів сталі, про­порційне співвідношення між виробництвом сталі і прокату, змен­шення обсягів випуску висококремнієвої сталі, яка не відповідає світовим стандартам, оскільки швидко піддається корозії.

Сучасному машинобудуванню України сьогодні особливо по­трібні холоднокатаний металевий прокат, гнуті профілі, прокат з антикорозійним покриттям, стальна холоднокатана стрічка, висо­коякісні метизи, порошки з легованих сталей і сплавів, а також з металокераміки.

Останніми роками у світовій практиці склалася тенденція будівництва невеликих заводів з неповним циклом потужністю 50-500 тис. т, оснащених електропечами, машинами неперервного розливу сталі і сортовими станами. Такі заводи є перспективними в Україні (подібний завод діє у м. Василькові Київської області), оскільки працюють на ресурсах металевого брухту і задовольняють попит споживачів на різні ефективні види прокату.

Разом з тим у чорній металургії знизилися темпи зростання про­дуктивності праці (в гірничо-добувному виробництві), що пов'язано з поглибленням гірничих робіт, збільшенням гірничого тиску, по­вільними темпами технічного переоснащення підприємств. Впро­довж певного періоду в чорній металургії спостерігається система­тичне зменшення капітальних вкладень та основних виробничих фондів, зумовлене погіршенням природних умов видобутку рудної і нерудної сировини, експлуатацією родовищ з низьким вмістом за­ліза в рудах і збільшенням собівартості основних виробничих фондів, що пов'язано з охороною навколишнього середовища. Успішне роз­в'язання цих проблем має велике економічне й соціальне значення.

Кольорова металургія включає ви­добуток, збагачення, металургійну пе­реробку кольорових руд, дорогоцінних і рідкісних металів, у т. ч. виробниц­тво сплавів, прокату кольорових металів, переробку вторсировини і видобуток кольорових каменів. Через нестачу покладів різних руд кольорових металів кольорова металургія України розвинена слаб­ше, ніж чорна, і представлена окремими галузями. Провідними га­лузями кольорової металургії в Україні є алюмінієва, цинкова, маг­нієва, титанова, ртутна, феронікелева.

Характерними для кольорової металургії є комплексне викорис­тання рудної сировини та висока здатність цієї галузі комбінувати­ся з іншими галузями промисловості. Для зниження собівартості виробництва алюмінію, наприклад, доцільно поєднувати його з випуском соди, поташу, цементу, а титано-магнієве виробництво — з випуском титанових білил, смол, соляної кислоти, хлору.

Розміщення підприємств кольорової металургії залежить від си­ровинного та енергетичного чинників. До джерел сировини тя­жіють підприємства з виплавлення ртуті, нікелю, рідкісних металів. Алюмінієве, титано-магнієве і цинкове виробництва розміщують у місцях із джерелами дешевої електроенергії.

У структурі виробництва кольорових металів України провідне місце посідає алюмінієва промисловість, яка охоплює виробниц­тво глинозему та алюмінію. Випуск цієї продукції становить майже 20% усього виробництва кольорової металургії у державі. Поряд з основною продукцією алюмінієва промисловість випускає крис­талічний кремній, алюмінієво-кремнієві сплави (силуміни), содові продукти, мінеральні добрива, цемент, оксид ванадію (V), метале­вий галій. Основною алюмінієвою рудою є боксити, запаси яких в Україні невеликі. Промислове значення мають Високопільське (Дніпропетровська область) і Смілянське (Черкаська область) родо­вища. Перспективними є родовища бокситів на півдні Дніпропет­ровської області, в Карпатах, Приазові. Алюмінієвою сировиною є також нефеліни, алуніти, каоліни та глини, запаси яких практично невичерпні. В Україні є значні запаси нефелінових порід, що мо­жуть бути сировинною базою великої алюмінієвої промисловості (Жовтневе та Єланчицьке в Приазові). Крім алюмінію, з нефеліно­вих порід можна виробляти содопродукти, скло, цементні та ін. Все це робить можливим, з огляду на сировинні ресурси, створення в Приазов'ї нової алюмінієвої промисловості.

З алунітів економічно вигідно виробляти алюміній лише за умо­ви комплексного використання руди. Найбільші родовища алунітів у Закарпатській області (Берегівське й Беганське).

В Україні діють новий великий глиноземний завод у Миколаєві, який працює на бокситах Гвінеї, Запорізький завод та завод алю­мінієвих сплавів у Свердловську (Луганської області). Потужності ви­робництва алюмінію в Україні розраховані на 300 тис. т за рік

Підприємства титаномагнієвої металургії видобувають і збагачу­ють титаномагнієву сировину та ви­робляють титан і магній. Сировиною для виробництва магнію в Україні є потужні родовища калійно-маг­нієвих солей Прикарпаття (у Стебнику, Калуші), мілководні водой­ми Приазов'я та Причорномор'я (Сиваш), що містять у розчиненому вигляді багато сполук магнію та інших солей. У Калуші побудовано магнієвий завод у виробничому об'єднанні «Оріана», в Запоріжжі — завод з виробництва магнію й титану. Магнієва сировина до За­поріжжя надходить із Стебника (Львівська область), Калуша (Іва­но-Франківська область) і Сиваша (АР Крим), а титанова — з Іршанського гірничо-збагачувального комбінату (Житомирська область). Основними титановими мінералами Іршанського родовища є іль­меніт і рутил, що містяться в каолінових розсипах та вивітрених габро. З них на Іршанському гірничо-збагачувальному комбінаті виробляють титановий (ільменітовий) концентрат. Руди Самотканського родовища (Дніпропетровська область) характеризуються високим вмістом титану й цирконію. На Верхньодніпровському гірничо-металургійному комбінаті у м. Вільногірську (Дніпропет­ровська область) виробляють цирконієвий, рутиловий, ільменітовий концентрати, цирконій знезалізнений, оксид цирконію. Комбінат по­будовано на базі Малишівського родовища титанових пісків і осна­щено устаткуванням, яке забезпечує комплексне використання си­ровини. Крім того, на комбінаті освоєно нові технологічні процеси, в т. ч. добування знезалізненого цирконію на струминних млинах. Ти­тан і його сплави удвічі легші за леговану сталь, стійкі проти корозії, придатні для виробництва хімічного устаткування, літаків, косміч­них кораблів. Оксиди титану використовують для виробництва білил, емалей, вогнетривких глин; цирконій та його сполуки — жаростійких мінералів, необхідних для сучасного літакобудування, ракетної, атомної техніки, виготовлення жаростійких фарб тощо.

Запорізький титано-магнієвий комбінат виробляє титан, на­півпровідниковий германій, магній, калійні добрива, пігментний оксид титану (II), фасонне титанове литво.

На місцевих покладах кіновару понад століття працює Микитівський ртутний комбінат (Донецька область), у складі якого є рудник, металургійне виробництво, допоміжні цехи, три кар'єри для видобутку ртутних руд. На комбінаті вперше у світі впровадже­но технологію добування ртуті високої чистоти з повною меха­нізацією усіх процесів випалювання ртутної руди в печах «киплячо­го шару». Тут збагачують сурм'яні місцеві руди і виробляють з них сурму. Функціонує також Закарпатський розвідувально-експлуа­таційний ртутний комбінат.

В Україні є значні родовища поліметалевих руд, свинцю й цин­ку, відомі в Донбасі (на Нагольному кряжі) і в Прикарпатті, які поки що не мають промислового значення. Костянтинівський завод Укрцинк» використовує цинкові концентрати. Основна продукція заводу — металевий цинк. Крім того, із руд добувають майже 20 цінних компонентів — свинець, мідні й піритні концентрати, до­рогоцінні метали, кадмій, сірчану кислоту, деякі рідкісні метали тощо, на основі яких виробляють понад 40 видів продукції. Основні напрями поліпшення техніко-економічних показників роботи цин­кової промисловості — удосконалення технологічних процесів пере­робки концентратів, підвищення комплексності використання їх корисних компонентів.

Побузький нікелевий завод Кіровоградської області переробляє місцеві окислені залізо-нікелеві руди. Основна його продукція — нікель і феронікель використовується на металургійних і машино­будівних заводах Придніпров'я та Донбасу.

В Артемівську Донецької області збудовано завод для обробки кольорових металів, який випускає мідний і латунний круглий і плоский прокат (прути, труби, дріт, листи, стрічки, штаби). Це підприємство має закінчені виробничий і технологічний цикли. У Світловодську (Кіровоградська область) працює Дніпровський за­вод чистих металів, що виробляє напівпровідникові матеріали, а в Донецьку — завод кольорових сплавів.

В Україні налагоджено виробництво кобальту, ніобію та гафнію, а також рідкісних металів. Продукцію підприємств рідкісних металів широко застосовують в атомній енергетиці, радіоелектроніці, авіа­ційній і ракетній техніці, приладобудуванні тощо.

Майже 25 % товарної продукції кольорової металургії припа­дає на виробництво вторинних кольорових металів, їх випуск на­лагоджено у Харкові, Києві, Донецьку, Одесі; у Володарську-Волинському (Житомирська область) функціонує виробниче об'єднання «Західкварцсамоцвіт».

Завдяки освоєнню нових родовищ руд кольорових металів і створенню підприємств для їх переробки значно поліпшується за­безпечення господарства кольоровими металами. Нещодавно від­крито 5 родовищ золота промислового значення поблизу Кривого Рогу та 5 — у Донецькій області, невелике родовище золота в Закар­патській області. Проводяться підготовчі роботи з їх експлуатації.. За попередніми прогнозами, Україна на перспективу змо­же видобувати майже 25 т золота щороку. Проте й сьогодні наша країна залишається великим споживачем кольорових металів, які закуповуються в інших держав.

Основні завдання розвитку кольорової металургії полягають насамперед у розширенні сировинної бази кольорової металургії та розроблені й починають втілюватися в жит­тя програми «Титан України», «Мідь України». Створено промислову організацію «Укрзолото». Із 7 головних родо­вищ золота заплановано розробляти 5 у центральній частині країни: Сергіївське, Золота Балка, Широка Балка (Дніпропетровська об­ласть), Клинці, Юріївське (Кіровоградська область).

Важливою залишається проблема забезпечення кольорової ме­талургії сировиною, коштами на геолого-пошукові роботи та нове устаткування. Ще не вирішено проблеми комплексного викорис­тання ресурсів.

Невідкладним є розв'язання проблеми розвитку екологічної інфраструктури, тобто сукупності необхідних технологічних систем, споруд, установ, підприємств, які б забезпечували комплексну пе­реробку сировини й відходів і таким чином сприяли охороні при­родного середовища та збереженню здоров'я людей. Для цього потрібно провести дослідження сучасного екологічного стану цен­трів і районів чорної та кольорової металургії, розробити системи адміністративних заходів щодо регіонального використання та охорони природи.

За даними статистики, найбільше шкідливих викидів у повітря утворюють підприємства чорної й кольорової металургії Маріуполя, Кривого Рогу, Дніпропетровська, Запоріжжя, Донецька, Макіївки, Дебальцевого. Для їх знешкодження відносно ефективними є будів­ництво високих труб, встановлення фільтрів, утилізація уловлених речовин. Високі труби збільшують радіус викидання шкідливих ви­кидів; за допомогою найпростіших типів фільтрів можна очищати шкідливі викиди на 50-90 %. Проте найбільше ними вловлюються менш шкідливі тверді частинки й аерозолі, а газові шкідливі речо­вини через відсутність складного та дорогого устаткування для утилізації викидів потрапляють в атмосферу. Через це райони чор­ної та кольорової металургії нині ще досить забруднені, особливо міста Придніпров'я, де потужні металургійні заводи стоять на висо­кому правому березі Дніпра, що при західному вітрі створює дуже складну екологічну ситуацію для населення цих міст.

Запланована реконструкція металургійних комбінатів за дот­риманням чинного законодавства про охорону природи сприятиме поліпшенню навколишнього середовища та здоров'я людей у цен­трах їх розміщення.

Дата добавления: 2014-01-11