Соціально-економічний комплекс, його значення та структура

10.3.1. Структурна схема елементів регіональної соціальної інфраструктури.

Економіка "вільного ринку" в принципі нездатна забезпечити своїх громадян певними товарами й послугами. В тій мірі, в якій ринковий механізм не забезпечує населення певними видами благ, а саме "суспільними благами ", про їх виробництво і належний асортимент має піклуватися держава. Суспільні блага за допомогою інших факторів виробництва створюються у сфері інфраструктури.

До переліку галузей інфраструктури відносять транспорт, енергетику, освіту, наукові заклади, охорону здоров'я, гідротехнічні споруди, водне господарство, спортивні й культурні споруди, урядові установи.

У національній економіці будь-якої країни існує поділ на дві непересічні групи галузей - базові галузі матеріального виробництва і галузі інфраструктури. До "базових" відносять галузі промисловості, сільського господарства, будівництва. Окрім названих, решта галузей матеріального виробництва, які не створюють продукт в натурально-речовій формі, а також галузі невиробничої сфери, відносять до інфраструктури. Звідси інфраструктуру визначають ще як сукупність галузей, функціонування яких спрямоване на задоволення всього комплексу потреб в послугах.

Коли йдеться про "інфраструктуру", то можливий її розгляд на національному (народногосподарчому), регіональному та одиничному (мікроекономічному) рівнях. При народногосподарчому підході функціональне призначення цього величезного і провідного сектора економіки - створення умов для розвитку базових галузей і забезпечення життєдіяльності населення. Для усієї економіки - це капітальні споруди загальнонаціонального призначення, використання яких громадянами і фірмами забезпечує держава (залізниці, автомагістралі, мости, міські системи водопостачання, аеропорти). У структурі господарства будь-якого регіону в зв'язку з його специфікою може бути виділено і регіональну інфраструктуру. Зрештою, для окремої фірми можуть бути виділені служби і споруди необхідні їй для виробничої діяльності. Створення їх власними силами обійшлося б їй надто дорого, а тому забезпечується державою або іншими фірмами (водопостачання, електропостачання, перевезення вантажу, вивіз виробничих відходів, науково-дослідні і проектні роботи, фінансове і банківське обслуговування).

Економічна категорія "і нфраструктура " виражає виробничі відносини з приводу виробництва, надання та споживання послуг. За допомогою матеріального капіталу інфраструктури (згадувані залізниці, автомагістралі, спортивні та культурні споруди, матеріально-речове обладнання лікарень, освітніх установ, наукових закладів) здійснюється "випуск" продукції цього величезного сектора національної економіки.

Послуги інфраструктури можуть являти собою проміжний продукт для вироблення приватних благ і послуг, кінцеву продукцію, або неречові блага (освіта, наука, охорона здоров'я).

Залежно від того, як саме використовуються послуги, які надаються інфраструктурою, її поділяють на такі, що можуть бути використані продуктивно (підприємствами у виробничих цілях), або для споживчих цілей (домашні господарства). Оскільки численні послуги важко віднести до того чи іншого виду, питання про поділ інфраструктури є дискусійним.
Тривалий час в науці панував її поділ на виробничу і соціальну інфраструктури. Пізніше весь комплекс цього сектора економіки було поділено на три групи галузей: ті, що обслуговують процес виробництва матеріальних і нематеріальних благ; ті, що задовольняють потреби держави; і ті, які задовольняють культурно-побутові, соціальні і особисті потреби населення. У деяких роботах пропонується поділ інфраструктури на виробничу, соціальну та інституційну.

Особливого значення набуває та сфера інфраструктури в цілому, що обслуговує населення, тобто соціальна інфраструктура.

Соціальна інфраструктура — частина загальної інфраструктури, сукупність галузей, які спеціалізуються на обслуговуванні населення. Ці галузі територіальне інтегровані за функціональним призначенням: задоволення у різних послугах потреб людей, які проживають у межах певної території. Підприємства, організації та установи інфраструктури створюють необхідні умови для життєдіяльності населення через надання різноманітних послуг

Відповідно до тих функцій (освіта, охорона здоров'я, житло, торговельні чи транспортні послуги), які надаються окремими галузями соціальної інфраструктури, в ній можуть бути виділені певні функціональні блоки: освітній (дошкільні заклади - шкільна освіта - подальша освіта - наука); оздоровчий (охорона здоров'я - спорт - туризм - охорона навколишнього середовища); побутовий (житлове господарство - комунальне господарство - побутове обслуговування); торговельний (оптова торгівля - роздрібна торгівля - громадське харчування); комунікативний (міські комунікації - громадський транспорт - зв'язок - реклама - громадська інформація). У зв'язку з тим, що принципово різниться характер послуг, які надаються населенню, доцільно поділити всю сферу соціальної інфраструктури на соціально-побутову (об'єднує об'єкти, які створюють певні матеріальні умови життєдіяльності людей) і соціально-культурну (сукупність об'єктів, що забезпечують надання духовних, тобто неречових послуг).

Тоді до соціально-побутової інфраструктури увійдуть такі галузі: житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, торгівля й громадське харчування, пасажирський транспорт, зв'язок (у частині надання послуг населенню).

До закладів і установ соціально-культурної інфраструктури увійдуть заклади освіти, культури і мистецтва, установи охорони здоров'я, заклади фізичної культури і спорту, установи соціального забезпечення.
У якомусь розумінні соціальна інфраструктура за своїм економічним змістом і призначенням дублює поняття сфери послуг і обслуговування. Водночас до сфери послуг, окрім речових об'єктів, зараховують також і зайнятих тут працівників, тоді як соціальна інфраструктура - це лише ті підприємства, установи й заклади, які надають населенню різного роду послуги. Цілком зрозуміло, що сам склад соціальної інфраструктури дуже різниться в кожній конкретній країні: він дуже залежить від природних, національних, культурологічних, екологічних та інших умов розвитку кожної конкретної країни. Соціальна сфера пропонує специфічну "продукцію" - освіту, здоров'я, культурні цінності і т.ін. Тривалий час вважалося, що ця сфера самостійного механізму руху не має. З часом, однак, становище кардинально змінилося. Поступово соціальна сфера стає на рівну ногу з економічною, починає долатися невиправдане розмежування економічної і соціальної сфер. Зрештою з'являється поняття "соціальної ефективності", співставиме з економічною. Єдиний підхід до економічної і соціальної ефективності відкриває шлях переводу соціальної сфери на рейки активного саморозвитку. Стає можливим вирахування суспільних збитків від недорозвиненості соціальної сфери або неефективного її діяння. Прикладом можуть бути втрати від низької якості базової освіти, вад духовного чи фізичного виховання. їх можна усувати додатковими витратами на медичне, фізичне, культурне оздоровлення, педагогічні заходи, але все це потребує матеріальних коштів.

Економічні і соціальні збитки від т.зв. "неотриманої" або "втраченої" вигоди, виникають при будь-якому нерівномірному розвитку. Це виражається у цілком конкретних вартісних величинах. Суспільні втрати обчислюються кількісним виміром, і є, так би мовити, "спільним знаменником" оцінки соціальних і економічних потреб. Отже, економічна оцінка збитків від незадоволення об'єктивних соціальних потреб - це ключова категорія орієнтації господарства на ефективний і пропорційний розвиток.

У період динамічного розвитку економіки духовна сфера зростає такою мірою, що її надбання для суспільства набагато перекриваються відносно меншою продуктивністю названих сфер.

Взагалі, питання щодо продуктивності названих сфер до цього часу є дискусійним. Останнім часом різко зросла фондоозброєність численних галузей освіти, сфери послуг, культурних установ. Значна частка приросту "виробітку" працівників цих сфер не може бути відбита у загальноприйнятих показниках ефективності, а для інтелектуальної і творчої праці взагалі потрібні інші критерії виміру. Адже при сучасних засобах інформації працівники мистецтва, науки, освіти, культури (йдеться про артистів, музик, письменників, телевізійних шоу-менів, журналістів тощо), які спілкуються одночасно з величезною масою населення, мають найвищу безпосередню продуктивність навіть з урахуванням усіх споріднених витрат.

Сьогодні все більшого значення набувають нові підходи до показників оцінок ефективності, які включають співвідношення приросту і відозміни потреб з додатковими виробничими можливостями, сумарне врахування внутрішнього і зовнішнього ефектів, взаємини виробників і споживачів.

Сучасні процеси регіонального розвитку об'єктивно свідчать про те, що вирішення складних управлінських завдань неможли­ве без комплексного дослідження регіонів і розробки оптималь­них стратегій управління на середньострокову перспективу.

Модель прийняття рішення по вибору стратегії соціально-економічного розвитку регіонів повинна включати в себе чотири стадії: оцінка ситуації та діагностика проблем розвитку регіонів; оцінка ситуації в розвитку районів регіонів; вибір та обґрунтування пріоритетів розвитку регіонів; моделювання варіантів та сценаріїв розвитку регіонів.

Одним з показників рівня життя населення регіону є ступінь розвитку соціальної інфраструктури. Діяльність соціальної інфраструктури спрямована на задоволення потреб населення у послугах. Оцінка стану соціальної інфраструктури, динаміки розвитку її складових, розробка методів управління розвитком інфраструктури на регіональному рівні в умовах ринкової економіки на сьогоднішній день є актуальним і необхідним, згідно з програмами державного та регіонального розвитку.

Для дослідження проблеми розвитку соціальної інфраструктури доцільно представити її у вигляді складної системи, що розвивається. Такі її властивості, як цілісність, ієрархічність, стійкість, динамічність дають можливість більш точно дослідити всю систему в цілому та кожний елемент окремо.

Під структурою соціальної інфраструктури розуміють склад її елементів з відповідними зв’язками в динаміці їх розвитку та функціонування.

Для розробки методичних основ оцінки рівня розвитку елементів соціальної інфраструктури і соціальної інфраструктури регіону в цілому краще використовувати дані офіціальної статистики. В Україні з 1997 року введена статистична класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) [8] і з 1998 року дані подаються згідно до кодів даної класифікації.

Перша група – це види діяльності, які забезпечують споживання, форми і засоби його задоволення або надання споживчих послуг. Ця група складається з 2 підгруп: 1 – надання побутових послуг; 2 підгрупа – надання фінансових та страхових послуг.

Друга група – збереження та відновлення здоров'я населення. Складові СІ, що входять до складу цієї групи також розподіляємо на 2 підгрупи: 1 – збереження та відновлення фізичного здоров'я населення, 2 підгрупа – діяльність у сфері відпочинку та розваг.

До третьої групи – інтелектуальна діяльність.

Четверта група – діяльність громадських об’єднань та організацій.

П’ята група – природоохоронна діяльність.

Згідно з розробленою класифікацією збудуємо структурну схему складу соціальної інфраструктури, що зображено на рис.10.2.

Рис. 10.2. Структурна схема соціальної інфраструктури регіону

Соціальна інфраструктура має чітко виражений територіальний характер, оскільки пов'язана з обслуговуванням людей, які проживають у поселеннях міського та сільського типу і мають бути забезпечені сприятливими умовами життєдіяльності. Вплив її на відтворення робочої сили виявляється у зниженні втрат сукупного робочого часу, підвищенні продуктивності праці, подовженні періоду працездатності, формуванні висококваліфікованих кадрів. З регіональних позицій розвиток галузей соціальної інфраструктури створює передумови для запобігання необґрунтованої міжрегіональній міграції населення, розширення сфери праці, особливо жіночої.

При розробці питань перспективного розвитку об'єктів соціальної інфраструктури важливими є дані регіональних досліджень про доходи населення та ступінь задоволення його потреб у товарах і послугах. Ці дані враховують для обґрунтування розміщення об'єктів соціальної інфраструктури.

Життєвий рівень населення області, району, міста характеризується як синтетичними (номінальні і реальні доходи, суми виплат і пільг із суспільних доходів споживання, споживання матеріальних благ і послуг тощо), так і конкретними показниками (забезпеченість житлом, школами, лікарнями, дитячими дошкільними закладами, підприємствами побутового обслуговування, харчування, роздрібної торгівлі та ін.).

Показники рівня життя населення формуються під впливом багатьох регіональних чинників. Міжрайонні відмінності в рівні життя людей зумовлюються насамперед економічним розвитком: галузевою структурою і виробничою спеціалізацією, співвідношенням між виробничою і невиробничою сферами тощо. Ці чинники впливають і на відмінності в структурі населення (співвідношення між робітниками, службовцями, колгоспниками, відмінності у кваліфікації, рівнях зайнятості працездатного населення тощо). Звідси відмінності в доходах населення окремих регіонів і соціальних груп, а також у структурі платоспроможного попиту населення. Відношення прогнозного рівня реальних доходів на душу населення до звітного становить індекс реальних доходів, який показує зміну доходів населення в прогнозному році порівняно із звітним.

Громадські фонди споживання складаються з вартості наданих населенню безплатно або на пільгових умовах матеріальних благ і послуг, додаткових до доходів за працею грошових виплат. Кошти цих фондів спрямовуються безпосередньо на задоволення потреб населення (поточні витрати соціально-культурних закладів, у тому числі заробітна плата їх працівників та амортизація основних фондів).

Нормативний споживчий бюджети має задовольняти раціональні потреби населення у продовольчих і непродовольчих товарах, житлі, комунально-побутових і соціально-культурних послугах. Розрахунок його ґрунтується на наукових нормах споживання, що диференційовані за великими регіонами з приблизно однаковими природними та економічними умовами (оптимальні розміри доходів, громадських фондів споживання, обсягів капітальних вкладень в соціальну інфраструктуру та ін.). Порівнянням нормативних і фактичних даних визначають рівень задоволення потреб населення регіону.

Дата добавления: 2014-01-11