Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

СУТНІСТЬ ТА ВИДИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ТЕМА 4. ЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

1. Сутність та види економічної діяльності.

2. Суспільний поділ праці.

3. Міжнародний поділ праці та міжнародна економічна діяльність.

 

Однією з головних відмінностей людини від тварин є його відносини з природою: якщо тварина є елементом живої природи, який пристосовується до умов навколишнього середовища, то людина не просто пристосовується, вона прагне підкорити її через свою діяльність.

Діяльність – це специфічна для людини форма активності, що спрямована на доцільну трансформацію навколишнього середовища. Ціль діяльності визначається потребами індивіда та суспільства. Будь-яка діяльність складається як мінімум, з трьох компонентів: цілі, процесу та результату.

Економічна діяльність – сукупність дій на різних рівнях господарювання, в результаті яких люди задовольняють свої потреби завдяки виробництву та обміну матеріальними благами та послугами.

Діяльність стає економічною тоді, коли вона ставить за мету або має наслідком виробництво та обмін товарами чи послугами, що визнаються корисними або рідкісними. Дане поняття нерідко використовується і в загальному сенсі: в цьому випадку воно характеризує обсяг всього економічного життя протягом певного періоду часу та на певній території. Тоді використовуються такі узагальнені показники, як валовий внутрішній продукт (ВВП) та валовий національний продукт (ВНП).

Тобто економічна діяльність – це форма активної участі людини в суспільному виробництві. З цією метою люди створюють певні організації (трудові колективи), які спільно виконують ту чи іншу місію (реалізують програму або ціль) і діють на основі певних правил та процедур. Однак цілі і характер таких багаточисельних організацій (підприємств, фірм, компаній) різні.

Основні види економічної діяльності:

- сільське господарство, лісове господарство, рибальство;

- промисловість;

- будівництво; діяльність транспорту та зв’язку;

- торгівля;

- фінансова діяльність; операції з нерухомим майном;

- державне управління; освіта; охорона здоров’я;

- послуги; діяльність у сфері культури та спорту тощо.

Що є спільного між всіма цими видами? Це, по-перше, те, що діяльність будь-якої компанії у будь-якій сфері спрямована на досягнення основної мети бізнесу – отримання прибутків та управління і мінімізацію витрат. По-друге, це наявність сукупності дій робітників з використанням засобів праці, що необхідні для „перетворення” ресурсів в готову продукцію. Тобто мова йде про виробничу діяльність.

Коли ми чуємо чи промовляємо слово „виробництво”, то уявляємо різні підприємства, на яких створюються конкретні блага: продукти харчування, одяг, взуття, машини, верстати, літаки, будинки тощо. Все це є результатами людської праці. І звідси робимо висновок, що виробництво – це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства.



Таке визначення є цілком правильним. Однак воно не враховує того, що людська праця створила певне благо у взаємодії з природою, без цього виробництво неможливе. Це дуже важливо розуміти. Адже людська праця протягом багатьох тисячоліть не створювала нових речовин: вона лише надавала існуючим нових форм. Людська діяльність зводилась до користування готовими матеріалами і силами природи. Вивчаючи властивості, що притаманні дарам природи (лісу, кам’яного вугілля, зерна), людина своєю працею змінювала їхню форму, надавала їм нових якостей та пристосовувала до своїх потреб. У цій зміні власне і полягала сутність виробництва.

Природа поставляє матеріали та енергію, запаси яких створюють межі виробничих можливостей. Проте ці межі змінюються у двох напрямах – зменшення і розширення. Перший виявляється в тому, що більшість природних ресурсів обмежені та невідтворювані. Інтенсивне використання їх призводить до вичерпання. Водночас розвиток НТП сприяє економнішому, раціональнішому використанню природних ресурсів, заміни їх штучними (синтетичні волокна, пластмаси, нові види енергії тощо), що сприяє розширенню виробничих можливостей. Отже, людина спроможна не тільки використовувати природні багатства, а й відкривати нові джерела для розвитку виробництва.

Виробництво – це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця – людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Проте створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без безпосередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний процес тощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу регулювання, управління.

Праця і виробництво - не тотожні поняття. Виробництво – це процес праці, яка має завершений, результативний характер. Така праця є продуктивною, а засоби її здійснення – засобами виробництва. Якщо вироблено продукт, процес виробництва відбувся. Може статися, що праця мала місце, але продукт з якихось причин не створено. Таке виробництво має незавершений характер.

Процес виробництва здійснюється результативно, тобто з певною продуктивністю або ефективністю, яка залежить від того, як поєднуються його фактори (земля, праця, капітал, підприємницькі здібності, інформація) і наскільки повно вони використані. При цьому важливе значення мають як кількісні та якісні параметри факторів виробництва, так і їхня майнова належність, від якої багато в чому залежить мотивація праці учасників процесу виробництва. Коли відомо, які і як використовуються фактори виробництва, кому вони належать, можна більш-менш об’єктивно визначити рівень процесу виробництва.

Для ефективної виробничої діяльності важливим є визначення цілей створення і функціонування підприємства. Провідну ціль господарської діяльності компанії, тобто чітко окреслену причину її існування, у світовій економіці прийнято називати місією. Переважна більшість сучасних компаній своєю місією вважає виробництво товарів та послуг для задоволення потреб ринку та отримання максимально можливого прибутку.

В практиці господарювання кожна фірма як складна виробничо-економічна система здійснює багато конкретних видів діяльності, які можна поєднати в окремі напрямки (рис.4.1).

 

 
 

 

 


Рис.4.1. Головні види виробничої діяльності

 

Науково-дослідна і проектно-конструкторська діяльність

Поступальний розвиток суспільного виробництва, його постійне вдосконалення є фундаментальними закономірностями економічного життя людства. Вихідною сферою, де народжуються найбільш революційні інновації і доводяться до стадії практичного впровадження є наука.

Наука – це особливий вид людської діяльності, спрямований на виробництво нових знань про природу, суспільство та мислення, які матеріалізуються в нових засобах праці, нових технологіях та предметах споживання. Вони, в свою чергу, зумовлюють і формують необхідні умови для подальших кількісних та якісних зрушень у сфері наукових досліджень, технічних розробок виробництва і споживання. Така приблизно схема дії НТП, що є безперервним процесом розвитку науки, техніки, технології, виробництва і споживання.

Наукова робота – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження. Процес створення та освоєння нової технології починається з науково-дослідної діяльності (фундаментальних досліджень), спрямованих на одержання нових наукових знань і виявлення найбільш суттєвих закономірностей, корисних для задоволення суспільних потреб.

Мета науково-дослідної роботи – виявляти нові зв’язки між явищами, пізнати нові закономірності розвитку природи та суспільства безвідносно до їх конкретного використання. Науково-дослідна діяльність поділяється на теоретичну (наукові відкриття, обґрунтування нових понять та уявлень, створення нових теорій) та пошукову (відкриття нових принципів створення виробів і технологій, нових, невідомих раніше, властивостей матеріалів та їх поєднань).

Саме розвиток фундаментальної науки має приоритетне значення, оскільки вона є генератором ідей, відкриває шляхи в нові сфери виробництва та споживання. Відомо, що позитивний вихід науково-дослідної діяльності у світовій науці становить лише 5%. Зрозуміло, що в умовах ринкової економіки займатися цими дослідженнями галузева і, тим більше, наука окремих підприємств не може собі дозволити. Тому вони фінансуються, як правило, з державного бюджету та конкурентній основі але це не виключає залучення на їх виконання й позабюджетних (приватних) коштів.

Проектно-конструкторська діяльність – своєрідний перехід від лабораторних умов до експериментального виробництва, через створення (модернізацію) зразків і технологій, що можуть бути передані після відповідних випробувань у серійне виробництво чи безпосередньо споживачу. На цій стадії відбувається остаточна перевірка результатів теоретичних досліджень, розробляється відповідна технічна документація, виготовляються і випробуються зразки нової техніки. Завершальною стадією процесу дослідження наукової розробки є освоєння виробництвом нової технології чи виробу. Саме у виробництві знання матеріалізуються, а дослідження знаходять своє логічне завершення.

Інвестиційна діяльність

Інвестиційна діяльність — це сукупність цілеспрямованих дій по вкладанню грошових коштів та інших цінностей в проекти, а також забезпечення віддачі вкладів.

Інвестиційна діяльність представляє інвестиційний процес в реальних умовах, з акцентом на організаційні засади його реалізації та управління цим процесом. Як правило, інвестиційна діяльність розглядається стосовно конкретного інвестиційного проекту та підприємства (юридичної особи), що здійснює інвестиційний процес (рис. 4.2).

Що же може бути інвестицією? Все, що вкладається в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект: кошти; паї, банківські депозити, боргові зобов'язання, інші цінні папери; нерухомість; устаткування, транспортні засоби, товарно-матеріальні цінності; майнові права (щодо матеріальних, нематеріальних і фінансових активів) або права користування; інформація у будь-якій формі (документованій, електронній); знання, навички, досвід і вміння людей, їх ноу-хау.

 

Рис.4.2. Чинники та передумови інвестиційної діяльності

Головним суб'єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який вкладає власні, позичені або залучені кошти в об'єкти інвестування, приймає рішення щодо форм і способів їх використання, несе повну майнову та фінансову відповідальність за результати використання інвестованих коштів.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є всі юридичні, фізичні особи, державні та недержавні установи, які беруть участь у реалізації інвестиційного проекту.

Макроекономічні умови для інвестиційної діяльності створюються відповідною державною політикою, яку реалізують органи центральної виконавчої влади та Національний банк. Для України це передусім Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Мінпраці, галузеві міністерства та комітети, Державна податкова адміністрація, Антимонопольний комітет. Держава може брати участь в інвестиційному процесі як безпосередньо, вкладаючи свої бюджетні кошти (централізовані бюджетні інвестиції), розвиваючи підприємства державного сектора економіки, так і опосередковано:

1) впливаючи на інвестиційне середовище (створюючи макроекономічний інвестиційний клімат, розвиваючи грошово-кредитну сферу, розвиваючи і регулюючи банківську діяльність, діяльність інвестиційних посередників, фінансуючи і стимулюючи академічну науку, діяльність дослідницьких науково-технічних і проектних організацій);

2) регламентуючи умови фінансової та господарської діяльності підприємств (податки, норми амортизації, охорона праці, екологічні нормативи, стандартизація продукції).

Інноваційна діяльність – це взаємозалежна та узгоджена послідовність дій, що допускає використання проміжних і кінцевих результатів науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт для втілення їх у новому чи удосконаленому товарі за допомогою технологічного процесу виготовлення продукції.

Поняття „інновація" часто вживається поряд з поняттями „новизна", „нововведення", однак вони не тотожні. Новизна означає винахід, раціоналізацію, удосконалення продукту, технології, процесу, що не обов'язково може бути впроваджене у виробництво. Нововведення означає впроваджену у виробництво новизну. При цьому комерційний ефект не завжди може бути досягнутий, тоді як інновація й інноваційна діяльність завжди зумовлюють одержання комерційного ефекту.

Основним причинами виникнення та поширення інновацій є: конкурентна боротьба (бажання одержати на ринку конкурентні переваги та максимізувати прибуток); зростаючий попит споживача; зростання технічного потенціалу; пошук вирішення проблем, які виникають в економічній діяльності; реалізація знань, підтримка та забезпечення престижу компанії; винахідництво, наукові відкриття, інтернаціоналізація науки.

Таким чином, інновація – це процес, в якому наукова ідея або технологія виготовлення доводяться до стадії практичного використання і починають давати економічний ефект (рис.4.3).

У сучасному розумінні інноваційна діяльність з'являється як матеріалізація науково-технічного прогресу. Вона спрямована на практичне використання науково-технічного результату й інтелектуального потенціалу з метою отримання нового чи поліпшення існуючого продукту, способу його виробництва та задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах.

Як і на будь-яку діяльність, на інноваційну діяльність людини впливає низка чинників, як тих, що стримують її, так і тих, що їй сприяють, зокрема:

- економічні (відсутність джерел фінансування, високий економічний ризик, слабкість матеріально-технічної бази, наявність необхідної господарської та науково-технічної інфраструктури, розвиток конкуренції);

- організаційні (орієнтація на усталені ринки та короткострокову окупність, консерватизм, міжнародна науково-технічна кооперація, створення інноваційної інфраструктури);

- юридичні (недосконалість законодавчої бази з питань інноваційної діяльності);

- соціально-психологічні (опір змінам, страх невизначеності, відсутність матеріальних стимулів, моральна винагорода, можливість самореалізації).

 

Рис.4.3. Класифікація інновацій

Яким же чином компанії, що активно займаються інноваційною діяльністю отримують прибуток? По-перше, є економічний ефект від здійснення інновацій в організації. Він знаходить прояв в прибутках від ліцензійної діяльності, впровадження нових винаходів, поліпшення використання виробничих потужностей, підвищення організаційного рівня. По-друге, є економічний ефект від продажу нововведень власної розробки й покупних (приріст доходу робітників, поліпшення умов праці, зниження викидів в атмосферу, зниження витрат виробництва).

Етапи формування інноваційної моделі на підприємстві

І. Визначення потреби в інноваціях (обізнаність у проблемі, визнання потреби у новації, переконання членів організації у необхідності інновацій).

ІІ. Збір інформації про інновацію (початкові відомості про інновацію. Пошук інновації).

ІІІ. Попередній вибір інновацій (розробка нововведення, оцінка інформації, вибір інновації).

ІV. Прийняття рішення про впровадження інновацій

V. Впровадження (пробне впровадження, повне впровадження, використання інновацій)

VІ. Інституціоналізація (процес відбору і пристосування - рутинизація, модифікація).

Інноваційна діяльність є складовою частиною інноваційного розвитку економіки і є важливим аспектом відтворення виробничих відносин. Механізм створення і поширення нововведень, маючи суттєві національні особливості, передбачає три загальні складові: систему державної підтримки фундаментальних досліджень; різноманітні форми та джерела фінансування і непрямого стимулювання досліджень; максимальне стимулювання малого інноваційного підприємства.

Набір методів і засобів державної інноваційної політики досить широкий. Це різні державні заходи, які стимулюють інноваційну активність бізнесу; коригування податкового, патентно-ліцензійного законодавства; амортизаційних відрахувань тощо. Чому це важливо? Провідні, промислово розвинені країни розробляють і здійснюють інноваційні програми у пріоритетних наукових і технологічних напрямках (біотехнології, мікроелектроніки, комп'ютерних технологій, генної інженерії тощо), тобто у напрямках, які здатні забезпечити високі норми прибутку. На цій основі змінюється структура виробництва, безперервно збільшується обсяг і питома вага наукомісткої продукції. Трудомісткі, технологічно застарілі, "невигідні" й такі, що забруднюють довкілля, виробництва ліквідуються або переводяться у країни, що розвиваються. Все це перетворює інноваційний процес на головний фактор економічного зростання найбільш розвинених країн. Сьогодні 25% приросту виробництва у розвинених країнах викликано прямими матеріальними інвестиціями капіталу, приблизно 35% — підвищенням кваліфікації робочої сили і більш як 40% економічного зростання цих країн є результатом використання наукових знахідок, винаходів, застосування технологічних інновацій.

Торговельно-маркетингова діяльність

Досвід розвинутих країн світу переконливо свідчить, що основною формою економічної життєдіяльності підприємств в умовах ринкової економіки є маркетинг. У перекладі з англійської маркетинг означає „робити ринок”. На відміну від ринку як системи відносин, пов’язаних з реалізацією суспільного продукту, маркетинг являє собою певну форму діяльності підприємства в ринковому секторі економіки.

Економічні передумови становлення маркетингу.

1. Нецінова конкуренція, оскільки в таких умовах на перший план замість цінової конкуренції висувається конкуренція за споживача товарів. Щоб зацікавити споживача, необхідно гнучко й оперативно реагувати на його потреби, поліпшувати сервіс, підвищувати якість товару, надавати інші послуги. Споживача дедалі більшою мірою цікавить не стільки ціна, скільки якість товару, його післяпродажна експлуатація й обслуговування.

2. Швидкі темпи науково-технічного прогресу. Сучасний НТП, з одного боку, забезпечує величезну різнорідність товарів, а з іншого – виключно високі темпи їх оновлення (наприклад, поява нової моделі електронно-обчислювальної машини веде до того, що вже через 18 місяців конкуренти пропонують аналогічну, а через 36 місяців ця модель замінюється принципово новою, досконалішою). НТП переносить боротьбу за споживача з ринку у сферу наукових досліджень, які зосереджуються на вивченні потреб споживачів (які постійно змінюються під впливом швидкого розвитку продуктивних сил), на розробці та виготовленні нових товарів, нових послуг, цікавих для споживача.

3. Розвиток транспорту, зв’язку, засобів науково-технічної інформації. Завдяки цьому фактору стало можливим оперативно реагувати на зміни потреб і коливання ринкової кон’юнктури.

4. Економічні кризи надвиробництва. Так, криза 1929-1933 рр. примусила шукати нові, ефективніші форми життєдіяльності капіталу через заміну пріоритетів: з „ринку виробника” на „ринок споживача”. Відбулася глибока прив’язка виробництва до споживача.

Принципи маркетингової діяльності:

  • всебічне і глибоке пізнання ринку, зростаючих запитів споживачів (тобто не просто „споживач завжди правий”, а „споживач - король”);
  • пристосування до ринку, випуск товарів, що відповідають попиту („відшукайте потреби і задовольніть їх”);
  • активний вплив на ринок, формування попиту (через рекламу, виготовлення товарів, „створення” споживачів).

Традиційно в маркетинговій діяльності підприємств переважала так звана товарна орієнтація, тобто намагання поліпшити якість товарів без врахування інших потреб (смаків, попиту тощо) споживачів. Передбачалося, що головним у боротьбі за споживача є пропонування на ринку кращих і якісніших товарів. Звичайно, така концепція мала багато переваг, оскільки була спрямована на насичення ринку добротними товарами й сприяла поліпшенню задоволення потреб населення. Однак вона мала й певні небажані для підприємства наслідки.

В 30-50-ті роки ХХ ст. на перший план висувається концепція „збутової орієнтації” маркетингу, яка передбачала забезпечення максимізації продажу за допомогою реклами та інших методів впливу на покупця з метою заохочення його до здійснення покупки.

Розвиток суспільного виробництва, НТП, висуває в 50-60-ті роки іншу концепцію маркетингу, яка дістала назву „ринкової орієнтації”. Суть її полягає в детальному аналізі ринку з метою виявлення товарів, що користуються підвищеним попитом, і забезпечення максимуму продажу саме цих товарів. Дана концепція не заперечує двох названих вище. Але від них вона істотно відрізняється тим, що в ній йдеться про виробництво і продаж нових, якісніших товарів, для яких заздалегідь відомі споживачі й реалізація яких не стане проблемою.

Концепція „ринкової орієнтації” стала можливою лише завдяки НТП, який дає змогу оперативно й швидко переорієнтуватися на серійне виробництво саме тих товарів, на які існує підвищений попит. Масовий випуск цих товарів забезпечує фірмі високі доходи. Водночас він означає краще задоволення потреб споживачів.

Приблизно з середини 60-х років у своїй діяльності підприємств почали переходити від „ринкової орієнтації” до „маркетингового управління”. Це – принципово нова концепція, яка широко використовується і сьогодні. Суть її полягає в довгостроковому (перспективному) плануванні й прогнозуванні, що спирається на дослідження ринку, товару і покупців; у використанні комплексних методів формування попиту й стимулювання збуту; в орієнтації на „ринкові новинки”, які задовольняють вимоги старанно „вирахуваних” потенційних покупців. Даний підхід передбачає детальне вивчення кожного споживача, його інтересів та потреб, і на основі цього – розробку довгострокової цільової організації виробництва, розрахованого на конкретну особу. Така концепція маркетингу нерідко називається соціально-етичною, оскільки вона полягає у глибокому аналізі не лише потреб, а й нахилів, звичок окремих споживачів і орієнтацію виробництва на їх задоволення. Тобто йдеться про потреби не суспільства в цілому, а окремого споживача, задоволення суспільних потреб досягається через реалізацію інтересів кожного член суспільства.

Таким чином, торговельно-маркетингова діяльність – це процес планування і втілення замислу ціноутворення, просування і реалізації ідей, товарів, послуг шляхом обміну, що задовольняє цілі окремих осіб і організацій.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| СУТНІСТЬ ТА ВИДИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Дата добавления: 2014-01-11; Просмотров: 1250; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ‚аш ip: 23.20.147.6
Генерация страницы за: 0.102 сек.