Специфіка структури міжгрупового конфлікту

Міжгрупові конфлікти

Міжгрупові конфлікти − це взаємодії між групами людей або між окремими представниками цих груп, а також будь-які ситуації, у яких учасники спілкування взаємодіють у міжгруповому вимірі, сприймаючи один одного й себе як членів різних груп.

Існують різні підходи до дослідження міжгрупової взаємодії: мотиваційний, ситуаційний і когнітивістський.

Представники мотиваційного підходу розглядають поведінку групи й її відношення до інших груп як відображення її внутрішніх проблем.

Представники ситуаційного підходу вбачають причини міжгрупових конфліктів у факторах безпосередньої взаємодії між групами: у ситуації, контексті, особливостях зовнішніх факторів.

Когнітивістський підхід до міжгрупової взаємодії наголошує на вирішальній ролі когнітивних установок груп відносно один одного. На думку когнітивістів вирішальним фактором міжгрупової взаємодії є не кооперативний або конкурентний характер ситуації їхньої взаємодії, а виникаючі при цьому соціальні установки.

1. Члени конфліктуючих груп сприймають один одного за схемою Ми − Вони. Кожна зі сторін бачить іншу знеособленою, тобто розглядає її як представника якої-небудь категорії або групи, а не як окремих індивідів. Таке сприйняття сприяє ескалації конфлікту, послабляючи фактори, що втримують від агресивних дій. Знеособлювання людей приводить до їхньої дегуманізації. Крім знеособлювання іншого відбувається і самознеособлювання, тобто втрата усвідомлення власної ідентичності. До числа факторів, що полегшують самознеособлювання, відносяться спільні дії, уніфікований одяг, емоційні порушення і т.д.

2. У групових думках своя група оцінюється вище, а достоїнства протиборчої групи занижуються. І.Яніс виділив вісім симптомів синдрому групового мислення.

· Ілюзія невразливості, що породжує надоптимізм членів групи, відповідальних за прийняття рішень.

· Колективна раціоналізація, що приводить до уникнення перегляду основ політики.

· Поза самоправоти, що приводить до уникнення розгляду можливих етичних проблем прийнятих ними рішень.

· Стереотипізоване бачення ворога, що перепиняє реалістичне сприйняття протилежної сторони.

· Тиск убік групового конформізму, коли стає зовсім ясним, що розбіжності не вітаються.

· Самоцензура, що мінімізує сумніви й опір окремих членів.

· Поділювана ілюзія єдності, що породжується вищезазначеними факторами й веде до почуття консенсусу.

· Поява самопризначених охоронців розуму, що захищають групу від інформації, здатної зруйнувати консенсус.

3. Позитивна поведінка своєї групи і негативна поведінка чужої групи пояснюються внутрішніми причинами. А, відповідно, негативна поведінка своєї групи і позитивна поведінка чужої пояснюються зовнішніми обставинами.

4. Специфіка міжгрупових конфліктів обумовлена суб ’ єктами конфліктної взаємодії і причинами, які викликають її. У міжгруповому конфлікті конфліктерами виступають малі, середні або мікрогрупи. До малих соціальних груп та мікрогруп прийнято відносити сукупності людей, що знаходяться в безпосередній взаємодії й об’єднані загальними цілями й задачами спільної діяльності: шкільний клас, студентська група, виробнича бригада, колектив кафедри, родина. Кількісний склад малої групи може варіюватися від кількох людей до декількох десятків людей. Такі групи можуть бути формальними (офіційними), що мають чітко фіксовану структуру, статут, ієрархію посад, і неформальними, виникаючими спонтанно, на основі особистісних якостей. Вони можуть бути також тимчасовими або постійними, відкритими або закритими.

Середні соціальні групи − це відносно самостійні організації, що мають свій статус і функції в системі суспільного поділу праці або позатрудової діяльності (колективи підприємства, навчального закладу, військової частини, політичні об’єднання, групи за інтересами). Таким групам властива інституціональна організація, роль і задачі, обумовлені офіційним суспільним статусом. Такі групи, як правило, носять не тимчасовий, а постійний характер, мають свою сформовану структуру, ієрархію, адміністрацію, органи керування.

На рівні малих і середніх груп велику роль у виникненні міжгрупового конфлікту грає такий фактор, як соціальна ідентифікація груп. Вона виражається у формуванні почуття причетності до групи, ототожненні себе з іншими її членами, створенні якості „Ми”, на відміну від „Вони” або „не-Ми”. „Ми” − це свої, наші, „Вони” − це інші, що відрізняються від „нас”. Таким чином, соціальна ідентифікація своїм зворотним боком має соціальну диференціацію, що містить у собі можливість виникнення міжгрупового конфлікту.

В основі протиборства зазначених груп лежить зіткнення протилежно спрямованих групових інтересів, цінностей, цілей. Причини міжгрупових конфліктів можуть бути найрізноманітніші: економічні, політичні, національно-етнічні і т.д. Різний рівень соціальних груп має свої особливості виникнення конфлікту і способів їхнього розв’язання. Це одна з істотних особливостей міжгрупових конфліктів.

Так, конфлікт між керівництвом організації і персоналом може бути викликаний незадовільними комунікаціями (низьким рівнем поінформованості), порушенням правових норм, незадовільними умовами праці, низькою заробітною платою.

Конфлікт між адміністрацією і профспілками може бути викликаний порушенням трудового законодавства з боку адміністрації, незадовільними умовами праці, низькою заробітною платою.

Між підрозділами всередині організації конфлікт виникає через взаємну залежність під час виконання функціональних завдань, несправедливий розподіл ресурсів, незадовільні комунікації, структурну перебудову, що не відображає інтересів окремих учасників взаємодії.

Конфлікт між організаціями спричиняється порушенням договірних зобов’язань, боротьбою за ресурси, сфери впливу, ринки збуту.

Конфлікт між мікрогрупами всередині колективу викликається протилежними інтересами, цінностями, цілями; амбіціями лідерів.

Між неформальними групами в колективі конфлікти найчастіше виникають через протилежні духовні інтереси, цінності та груповий екстремізм.

Дата добавления: 2014-01-11