Мовою документа

План.

IV рівень

III рівень

II рівень

I рівень

1. Коли і ким було зроблене викриття культу особи Й. Сталіна?

2. Назвіть імена перших космонавтів планети.

3. Покажіть на карті місто Новочеркаськ. Які події пов'язані з ним?

4. Що таке «десталінізація»?

5. Як у 1959-1960-ті роки вирішувалася житлова проблема в СРСР?

6. Чому період правління М. Хрущова називається «відлигою»?

7. Розкажіть про основні положення «Програми побудови комунізму».

8. Назвіть основні зовнішньополітичні ініціативи М. Хрущова.

9. Як складалися відносини М. Хрущова з діячами культури і мистецтва?

10. Назвіть головні зміни в управлінні економікою у другій половині 50-х років.

11. Порівняйте постаті Й. Сталіна і М. Хрущова. Що в них спільного і що відмінного? 12. Що спричинило повалення М. Хрущова?

Викладач: М.В.Кушнір

1. Усунення від влади М. Хрущова. Л. Брежнєв.

2. “Косигінська” реформа та її результати.

3. Суспільно-політичне життя.

4. Зовнішня політика.

5. Дисидентський рух.

Основна література

Алексєєва Ю.М., Вертегел А.Г., Казаков О.О. Всесвітня історія.: Навч. посібник. К.: Каравела, 2007. С.189-190.

Віднянський С.В. Всесвітня історія. Новітня історія.: Навч. посібник. для 11кл.- К.: Дієз-продукт, 2005. С.108-114

Всесвітня історія: 1939-1998:Навч.посібник для 11кл.// Авт.-упоряд.: Я.М.Бердичівський, Т.В.Ладиченко, І.Я.Щупак.-К.: А.С.К., 2000. С.227-240

Кучер В.І., Майборода О.М. Всесвітня історія. Новітній період (від початку ІІ світової): Підручн. для 11кл. К.: Ґенеза, 2005. С. 166-179

Ладиченко Т. Всесвітня історія. К. 2003, С.152-159.

Додаткова література

1. Верт Н. История советского государства 1900—1991.— М., 1991.

2. Девіс Н. Європа. Історія.— К., 2000.

3. История Отечества: люди, идеи, решения. Очерки истории Советского государства / Сост. В. А. Козлов.— М., 1991.

4. История России. XX век / Под. ред. В. П. Дмитренко.— М.: АСТ, 1998.

5. Энциклопедия для детей. История России XX ст.— Т. 3.— М.: Аванта+, 1996.

6. Хоскинг Д. История Советского Союза 1917—1991.— М., 1994.

Основні поняття і терміни:

«застій», «Волюнтаризм», «суб'єктивізм», Косигінська реформа, «розвинутий соціа­лізм», неосталінізм, ВПК, БАМ, Продовольча про­грама, дисидентський рух

Основні дати:

1964—1985 рр. —період «застою”, 14 жовтня 1964 р. - відставка М. Хрущова, обрання першим сек­ретарем ЦК КПРС Л. Брежнєва; 21 серпня 1968 р. - введення до Чехословаччини військ п'яти країн Варшавського договору; жовтень 1970 р. - присудження О. Солженіцину Нобелівської премії; квітень 1974 р. - початок будівництва БАМу; 30 липня - 1 серпня 1975 р. - за­гальноєвропейська нарада з безпеки та співробітництва у Європі (Гельсінкі); грудень 1975 р. - присудження Нобелівської премії А. Сахарову; 7 жовтня 1977 р. - прийняття нової Конституції СРСР, обрання Л. Бреж­нєва Головою Президії Верховної Ради СРСР; червень 1979 р. - укла­дення між СРСР і США Договору про обмеження стратегічних насту­пальних озброєнь (ОСО-2); 27 груд­ня 1979 р. - введення радянських військ до Афганістану; 10 листопада 1982 р. - смерть Л. Брежнєва, обрання генсеком ЦК КПРС

Ю. Андропова

Особистість: М. Хрущов, Л. Брежнєв, О. Косигін, А. Сахаров, О. Солженіцин, Ю. Андропов

1. Усунення від влади М. Хрущова. Л. Брежнєв.

Ключовим епізодом усунення М. Хрущова від влади стало засідан­ня Президії ЦК КПРС 13—14 жовтня 1964 р.

(офіційної стенограми не велося)

Т о в. Ш е л е с т. У 1957 р. ставилося завдання догнати і перегнати Америку, а отримали провал, що діяльність нашу дискредитує, гово­рили про житло — не виконали.

Тов. Воронов. У результат! неправильного і непартійного ставлення тов. Хрущова створилося нестерпне становище, виник новий культ особи Хрущова. По суті колективного керівництва немає. Не терпить ніяких зауважень.

Тов. Козлов. Остання нарада: тов. Хрущов наговорив багато єрунди. Мені говорив — ви найнебезпечніша людина. Припинити практику зосередження влади в одних руках. Відпустити на пенсію — я б проголосував.

Т о в. Ш е л е и і н. У вас зосереджена влада, ви нею стали зловживати — боялися. Нестерпне становище. Культ особи повністю склався. Довіра до вас падала, падала. Характеристика, що дана Леніним. Сталіну, повністю стосуються вас. Оточили себе сумнівними особами. Темп за 10 років упав. Національний дохід — з 11 до 4 % упав. 3 імперіалістами ми повинні бути насторожі. Відступаємо від головної лінії. Кубинська криза — авантюра, жонглювання долею народу. Ви сказали: «Жовтневу революцію здійснили баби».

Тов. Кириленко. Мова йде про серйозні помилки — грубо став порушуватися ленінський стиль у керівництві. Немає виправдання зосередженню влади в одних руках, підлабузництво любите. А людей чесних відштовхуєте. Чому ви такі стали?

Тов. Мазуров. Стиль роботи — записки, нездорові змагання — до­гнати Америку. Безперервні реорганізації. Критики в ЦК немає.

Тов. Єфремов. Ви були іншою людиною. Ви грубіяните кадрам. Гра у вождізм. Насміхання і сарказм. Настирливо вип‘ячується документація з вашим ім'ям.

Тов. Суслов. Все позитивне приписується Хрущову, недоліки — обкомам. Заохочуєте підлабузників. Сімейні виїзди. Поїздки Аджубея некорисні. Шумиха в пресі. Самореклама. У розмові з японськими соціалістами наговорили багато зайвого.

Тов. Гришин. Газети заповнені вашими виступами, фотографіями. Урядові органи паралізовані. Ні відповідей, ні привітань у питаннях матеріального становища (у семирічці).

Тов. Полянський. Іншим Хрущов став. У першу п'ятирічку поводився добре. Останнім часом захотів піднятися над партією, став грубим, Сталіна хаїть до непристойності. Незадовільні справи на селі. Старіє село. Лисенко-Аракчеєв у науці. Ви десять академіків Тимірязєвки не приймаєте два роки, а капіталістів з ходу приймаєте. Важка ви людина. Тепер ви інший. Захворіли манією величі. Піти вам з усіх посад у відставку.

Т о в. Ш е л е п і н. Мікоян веде себе неправильно, послухайте його.

Т о в. М і к о я н. Ні — помсті! Йде на сміливе висування людей. Неправильне відкинути, Хрущова розгрузити, повинен залишатися.

Тов. Рашидов. У вашому характері протиріччя. Товаришів ображаєте.

Т о в. К о с и г і н. Стиль тов. Хрущова не ленінській. Все сам, все сам. Листи підлабузницькі розсилаєте, а критичні — ні. Інтригували — ви не радієте зростанню людей. Доповідь Суслова спочатку хвалили, потім — хаяли. Вас звільнити з усіх посад.

Тов. Підгорний. Згоден з виступами всіх, крім тов. Мікояна. Ми всі з повагою ставилися до тов. Хрущова. Тепер він інший. Ви винні. Становище — з тов. Хрущовим неможливо говорити. Краще, щоб сам попросив звільнити.

Тов. Брежнєв. Згоден з усіма. 3 вами я пройшов з 1938р. У 1957 р. боровся за вас. Не можу вступати в змову зі своєю совістю. Звільнити Аджубея від обов'язків редактора «Известий». Звільнити тов. Харламова з посади голови комітету по радіо і телебаченню. Звільнити тов. Хрущова з посад, що обіймає.

Тов. Хрущов. 3 вами боротися не можу. Вашу чесність ціную. По-різному ставився, прошу вибачити за грубість тов. Полянського і тов. Воронова. Головна помилка — слабкість проявив, а потім не дав відсічі. Грубість щодо Сахарова визнаю. Келдиша теж. Зерном і кукурудзою — доведеться вам займатися. Зміцнюйте соціалістичний табір, все потрібно робити, щоб не було тріщин. Не прошу милості — питання вирішено. Я сказав Мікояну — боротися не буду. Навіщо шукати фарби і мазати все. Радуюся, нарешті, партія виросла і може контролювати будь-яку людину. Зібралися — і мажете говном. А я не можу заперечити. Висловлюю прохання про звільнення. Якщо потрібно — як потрібно діяти, я так і вчиню. Де жити?

Саме дане засідання і стала початком краху епохи „відлиги”

Наступний період 1964—1985 рр. в історичній і публіцистичній літературі отримав образну назву «застій». Ця назва не зовсім точно відображає процеси, що відбувалися в другій половині 1960-х —першій половині 1980-х рр., але відбиває загальну тенденцію соціально-економічного і політичного розвитку радянської системи. «За­стій» не передбачав припинення розвитку країни. Здійснювалися реформи (друга половина 1960-х рр.), виконувалися п’ятирічні плани, велось активне будівництво тощо. Ті часи характеризуються досягненням відносної соціальної та матеріальної стабільності, досить пристойним порівняно з попередніми періодами рівнем життя основної маси населення.

Економічний розвал

Найпомітнішою ознакою застійного періоду було технологічне відставання Радянського Союзу. Працюючи без матеріальних стимулів, учені, інженери, конструктори не завжди турбувалися про розроблення техніки і технології, які б випереджали світовий рівень. До того ж найталановитіші з них працювали над розробленням сучасної зброї. Навіть та передова техніка, що створювалася, здебільшого залишалася в кресленнях або у дослідних зразках. Керівники підприємств усіляко уникали запровадження науково-технічних досягнень, оскільки їхня праця оцінювалася не за конкурентоспроможністю продукції, а за виконанням плану. Кожного року плани встановлювалися «від досягнутого» - тобто вони мали перевищувати попередні показники.

Збільшувати щороку плани можна було єдиним шляхом - змушувати робітників інтенсивніше працювати. Однак фізичні можливості людей обмежені, тому наставав час, коли вони вже не могли виконувати завдання, спущені зверху. Тоді плани почали «коригувати», тобто зменшувати у процесі роботи, щоб кінцевий результат вважати перевиконанням планових завдань. Такі прийоми розбещували керівників підприємств і робітників, збільшували розрив у рівнях ефективності виробництва між СРСР та передовими країнами.

Економіка СРСР трималася переважно завдяки розпрода­жу природних ресурсів, насамперед нафти і газу, величезні поклади яких було відкрито в Сибіру (у Тюменській області), у Туркменистані. Країна жила тим, що грабувала майбутні покоління. Під споруджування гігантських газо- і нафтопроводів, спрямованих у європейські країни, відводилося багато родючих земель, особливо в Україні. Держава отримала сотні мільярдів нафтодоларів. Проте користі ці гроші не принесли. На них щорічно закуповувалося по декілька мільйонів тонн фуражного зерна для відгодівлі худоби і птиці, чим і поліпшувалося продуктове забезпечення великих міст. Та сільське господарство в цілому залишалося відсталим, і тому населення на периферії постійно відчувало нестачу продовольства.

Спроби використати нафтодолари для модернізації виробництва виявилися безуспішними. За існуючої системи будівельникам було невигідно швидко завершувати об'єкти. У країні налічувалося чимало недобудованих корпусів майбутніх заводів і фабрик. Придбане для них імпортне обладнаний нерідко залишалося без нагляду, псувалося і розкрадалося.

Щоб підтримати в населення віру в соціалізм, керівництво СРСР витрачало величезні кошти на придбання імпортним товарів. Одночасно виготовленню товарів масового вжитку в самій країні уваги не приділялося. Більша частина промислової продукції (75,3 %) припадала на засоби виробництва (верстати, механізми і т. п.), до того ж застарілі. Це були товари групи «Л». Товари масового вжитку (група «Б») становили лише 24,7 %, тобто «залізо виготовляло залізо».

Радянське господарство було, крім того, небезпечне для навколишнього середовища. Відходи застарілих технологій отруювали природу. У морях, озерах та річках зменшилися запаси риби. Різні необдумані проекти призвели до екологічних катастроф. Сподіваючись забезпечити бавовняні плантації Середньої Азії водою, річища річок, що впадали в Аральське море, були змінені. Унаслідок воно обміліло, а населення, яке споконвічно займалося рибальством, залишилося без води і засобів до існування. До того ж надмірне зрошення спричинило підйом солоних ґрунтових вод, і ґрунти почали засолонюватися. Навіть висувався план повернути з півночі на південь, до Каспійського моря, води великих сибірських річок, але його вчасно припинили.

Великої шкоди завдало будівництво гігантських гідроелектростанцій. Віддача від них була невеликою, але їх створення Призвело до затоплювання значних площ найродючіших ґрунтів, заливних луків. Споруджені атомні електростанції не відповідали вимогам безпеки. Реактор однієї з них, на Чорнобильській АЕС в Україні, у 1986 р. вибухнув. Це була катастрофа всесвітнього масштабу.

Здійснювалися економічні необґрунтовані проекти. Таким було спорудження Байкало-Амурської магістралі, що розпочалося на початку 70-х років. Будівництво її першої черги тривало 1И років і коштувало 9 млрд. крб. Однак з'ясувалося, що вантажів для того, щоб магістраль працювала на повну потужність, не було, і вона стала фактично бездіючою.

У Радянському Союзі існували деякі галузі та підприємства, продукція яких відповідала світовому рівню - космічна та військова промисловість. Проте в цілому радянська економіка безнадійно відстала від світових досягнень.

Отже, з вище викладеного можна зробити висновок, що суть «застою» полягає насамперед у кризах, які відчуває на собі держава

Економічна

Це проявилося у:

• Дефіцит товарів.
• Відмова від нових технологій або повільне їх запровадження
• Невисока якість більшості товарів.
• Продовольча криза.
• Хронічна криза сільського господарства.
• Прихована інфляція (зростання цін при незмінних розмірах заробітної плати).
• Переважно екстенсивний шлях розвитку економіки.
• Висока затратність виробництва, енергоємність і матеріалоємність продукції.
• Поява тіньової економіки («цеховики»)

Політична

• Воєнні авантюри і нездатність з них вийти (Афганістан, Ефіопія, Ангола тощо).
• Нездатність вищого керівництва реагувати. на нові тенденції
• світового розвитку. «Старіння» керівництва.
• Недієздатність законодавчих органів.
• Втрата динамічності у розвитку радянської моделі і, відповідно, її привабливості для інших країн.
• Корупція у вищих ешелонах влади: хабарництво, криміналізація, просування по службовій драбині за принципом знайомства, родинних зв'язків, особистої відданості.
• Посилення репресій проти інакомислячих

Ідеологічна

• Розчарування в правильності обраного шляху розвитку (побудова комунізму).
• Розходження між ідеологічними догмами і реаліями життя. Усвідомлення нереальності досягнення мети побудови кому­нізму.
• Зростання дисидентського руху і настроїв у суспільстві. Посилення ідеологічного тиску на суспільство

Екологічна

• Бездумна експлуатація природних ресурсів.
• Відсутність наукового обґрунтування розміщення виробничих потужностей
• Руйнування природного середовища, придатного для життя людей (забруднення водоймищ, атмосфери тощо).
• Поступова деградація нації (генетичні зміни, зростання дитячих захворювань і народження хворих дітей, скорочення народжуваності, зростання числа хронічних захворювань тощо)

Моральна

• Виникнення явища подвійної моралі (розбіжності між декларованим стилем поведінки і реальними устремліннями та установками; безвідповідальність, прагнення перекласти відповідальність на іншого).
• Зростання престижності професій, посад, які дають змогу отримувати нетрудові доходи.
• Зростання кількості побутових злочинів.
• Прагнення досягти мету незаконним шляхом.
• Зростання числа економічних (господарських) злочинів.
• Наростання споживацьких настроїв.
• Поширення пияцтва і алкоголізму

Хронологічно варто розглядати період застою за такими етапами

I етап. 1965—1970рр., який характеризується:

спробою проведення економічних реформ, які малим б упорядкувати економіку СРСР після «реформаторської гарячки» хрущовського періоду (реформи Косигіна)

II етап. 1970—1982рр.:

Наростання кризи, «консервація» існуючої в СРСР системи

III етап.1982—1985рр.:

Зміни в партійному керівництві. Усвідомлення кризового стану радянського суспільства.

Керівниками держави, тобтоГоловою президії Верховної Ради СРСР даного часу були:

А. Мікоян (1964—1965)

М. Підгорний (1965—1977)

Л. Брежнєв (1977—1982)

Ю. Андропов (1982—1984)

К. Черненко (1984—1985)

Проте варто зазначити, що визначалося теоретично, а на практиці влада у державі належала безпосередньо керівнику партії, тобто генеральному секретар ЦК КПРС (до 1966 р. перший секретар)

Л. Брежнєв (1964—1982)

Ю. Андропов (1982—1984)

К. Черненко (1984—1985)

Головою уряду, тобто Головою Ради Міністрів СРСР були:

О. Косигін (1964—1980)

М. Тихонов (1980—1985)

2. “Косигінська” реформа та її результати.

Спроба економічної реформи 1965 р.

Після відставки Хрущова посаду генсека ЦК КПРС зайняв 1залишав за собою до 1982 р. Леонід Брежнєв. Людина невисокого інтелектуального рівня, вінбув нездатний запропонувати країні принципово нову перспективу розвитку. Всі свої зусилля він спрямовував на утримання посади, на створення навколо себе групи вірних однодумців, на збереження командно-адміністративної системи.

Разом з тим, нові керівники СРСР усвідомлювали, що сталінська економіка, заснована на примусі,на залякуванні вичерпала себе,потрібні інші стимули праці економічні.

У вересні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, на якому з доповіддю виступив голова Ради Міністрів О. Косигін. Він проголосив курс на реформу економіки. Розширювалася самостійність підприємств, зменшувалася їхня залежність від міністерських чинників, передбачалось стимулювання трудових колективів залежно від кінцевих результатів їхньої роботи. Нарешті, реформою передбачалося, що для одержання грошової винагороди підприємству недостатньо виготовити вказані зверху види продукції. Воно мусило ще й реалізувати ЇХ, а з коштів за продану продукцію виплачувати і зарплату, і премію. Тим самим мало стимулюватися виробництво високоякісних товарів.

Реформа, розпочата в 1965 р., мала на меті, що радянська економіка стане подібною до західної. Саме в цьому і полягав Головний прорахунок її авторів. На Заході переважаюча частина Підприємств є приватними або акціонерними, вони по-справжньому вільні у своїх діях. У СРСР підприємства залишались В умовах централізованої планової економіки. Проте поєднати обидві системи виявилося неможливим. Підприємства оголошувалися самостійними, але кожне з них цілком залежало від матеріальних фондів - сировини, комплектуючих, механізмів тощо. Одержати їх можна було лише на інших підприємствах. Щоб мати цілковиту гарантію поставок, необхідно було згори наказувати постачальникам виконувати свої обов'язки. Таким чином, більшість підприємств залишилась у прямому підпорядкуванні планових органів.

Були розроблені нові ціни, але підприємства в їхньому утворенні участі не брали, тому ніхто не знав, наскільки нові ціни відображають реальні витрати на виробництво продукції. Підприємства залишалися державними, а держава сама розпоряджалася прибутком. У працюючих не було стимулу підвищувати продуктивність праці. Збереглася й система міністерств, тобто гігантських монополій, що не мали конкурентів. Вони не були зацікавлені у ринковій економіці й робили все можливе, щоб дискредитувати реформу.

До кінця 60-х років реформа припинилася. Будь-які наманити відродити ринкові принципи всіляко осуджувалися. Матеріальні стимули було відкинуто, примусові стимули плес не працювали. Економіка, а слідом за нею все життя суспільства перейшли у стан стагнації.

Реформи передбачали введення обмежених економічних методів управління, зростання самостійності підприємств. Утверджується екстенсивний шлях розвитку економіки.

Отже,

Промисловість

• Удосконалення системи планування і надання більшої самостійності підприємствам.
• Посилення економічного стимулювання і підвищення матеріальної зацікавленості трудових колективів

Таким чином, у

· Поглиблення мілітарізації економіки (у середині 70-х років СРСР досяг військового паритету по рівню озброєнь з НАТО і США);

· утворення воєнно-промислового комплексу (ВПК);

· ігнорування принципу достатності у виробництві озброєнь

· Досягнуті успіхи на окремих напрямах розвитку НТР (випровадження компю’терів, “безлюдних ” виробництв, біотехнологій тощо).

· Будівництво заводів-гігантів із застарілими технологіями; напередодні 1982 р. ручна праця в промисловості складала 40%.

· Здійснювались екологічно руйнівні проекти, що призвели до загострення низки соціальних проблем (меліорація Нечорнозем’я; хлопкоробство у Середній Азії тощо).

· Зростав освітній і культурний рівень працівників у різних галузях матеріального виробництва, який входив у суперечку з наявним рівнем самого виробництва.

· Спостерігалися успіхи у житловому будівництві, введення до ладу численних об'єктів культурно-побутового призначення. Водночас у будівництві збільшуєть­ся обсяг «довгобуду» об'єктів, що десятиліттями не вводилися до ладу.

У галузях матеріального виробництва спостерігається зростання заробітньої платні.

Сільське господарство

• Зменшення планів обов'язкових поставок зерна.
• Установлення твердих планів закупівлі продукції на п'ять років.
• Підвищення закупівельних цін.
• Запровадження надбавок за надпланову продукцію.
• Запровадження гарантованої оплати праці колгоспників.
• Скасування обмежень щодо особистих підсобних господарств.
• Зміцнення матеріально-технічної бази колгоспів і радгоспів.
• Дотації і капіталовкладення у сільське господарство

Таким чином,

· У сільському господарстві були вжиті заходи щодо вирішення гострої продово­льчої проблеми: зростання капіталовкладень, агропромислова інтеграція, мелі­орація земель тощо. Але істотних успіхів вони не дали.

Управління

· Перехід від територіального принципу управлін­ня до галузевого.

· Відновлення системи міністерств

3. Суспільно-політичне життя.

Науково-технічне відставання зумовило зниження продуктивності й якості праці. Економічний курс КПРС полягав у постійному заморожуванні заробітної плати. Більша частина із заробленого робітником вилучалася державою. Сконцентровані у такий спосіб фінанси витрачалися на компенсації селу, щоб підтримувати низькі ціни на продукти, а також на освіту, охорону здоров'я, розвиток культури, на громадський транспорт, на чиновництво, армію та ін.

Такий перерозподіл заробленого не сприяв поліпшенню добробуту. В обмін на заморожування зарплати держава обіцяла низькі ціни, але втримати їх не могла. Зростаюча інфляція «з'їдала» навіть ту невелику надбавку до заробітної плати, що час від часу надавалася. За обсягом споживання товарів широкого вжитку та різних послуг СРСР посідав місце між 50-м і 60-м. Його випереджали ряд країн Азії, Африки, Латинської Америки.

За всі роки існування комуністичного режиму йому так і не вдалося налагодити нормальне харчування населення. Навіть за штучно занижених під радянським людям доводилося витрачати на їжу більшу частину заробітку, ніж трудящим в інших країнах. В раціоні радянських людей переважали картопля, макаронні, круп'яні вироби, але бракувало фруктів, ягід, що призводило до ожиріння, прискореного старіння організму. Залишалася нерозв'язаною житлова проблема. Технічно відстала промисловість потребувала дедалі більше нових робочих рук, що стимулювало втечу молоді з села, де здебільшого залишалися літні люди. Зростання міського населення при нерозвинутій будівельній індустрії загострювало Житлову проблему.

Занепала система охорони здоров'я, підвищилася смертність, зокрема серед дітей, зросла захворюваність. Медичним установам не вистачало коштів. Через низьку заробітну плату в лікарнях бракувало персоналу, його сумлінність була низькою.

Такий незадовільний рівень добробуту населення в багатій на ресурси державі був вражаючим. СРСР нагадував, за висло­вом Маргарет Тетчер, «Верхню Вольту з ракетами».

Розмах корупції

Радянська пропаганда переконувала, що в СРСР все належить народу. Реально розпоряджалися багатствами країни чиновники, які перетворилися на новий клас. Більшість їх була звичайними виконавцями і за своїм добробутом не відрізнялася під інших громадян держави. Однак у чиновницькому середовищі виникли прошарки, які почали використовувати своє службове становище для особистого збагачення.

Масовим явищем стала корупція бюрократичного апарату. Поширилося хабарництво. Спочатку чиновники лише «згоджувалися» брати хабарі чи подарунки в обмін на протизаконну допомогу в окремих справах (виділення квартир, матеріальних і фінансових ресурсів, прийом до вузу тощо). У подальшому вони вже самі вимагали хабарів. Частина чиновництва встановила зв'язки зі злочинним світом, допомагала різним мафіозним угрупованням уникати відповідальності, забезпечувала їх інформацією, документами.

Зростали масштаби злочинної діяльності. При сприянні корумпованого чиновництва сформувалася «тіньова економіка», здійснювалися різні махінації з матеріальними ресурсами. У них брали участь і ті, хто мусив дбати про правопорядок. Корупція виявлялася в кумовстві, у просуванні на посади не за діловими якостями, а за родинними зв'язками тощо.

Найпоширенішою формою зловживань був розподіл між партійними і державними чиновниками дефіцитних товарів. Штучно занижені ціни начебто були на користь народу, та пересічним людям рідко діставалися високоякісні товари за ними. Занижена ціна була вигідна лише тим, хто мав доступ до розподілу товарів. Зловживання керівників усіх рівнів ставали відомими у суспільстві й викликали загальне обурення.

Національні проблеми

Поступово зростали протиріччя у сфері міжнаціональних відносин. Радянське керівництво завжди побоювалося національних рухів у союзних республіках. Щоб відвернути увагу від націоналізму, тобто від захисту своїх національних інтересів, насаджувалася ідеологія інтернаціоналізму. Суть її полягала в тому, що народи повинні узгоджувати свої інтереси, допомагати один одному. Однак відносинами між ними повинен керувати єдиний центр.

Починаючи з 60-х років ідеологічний апарат, який очолював секретар ЦК КПРС М. Суслов, розпочав пропаганду того, що населення СРСР перетворилося на «нову історичну спільноту людей - радянський народ».

Під маскою «єдиного радянського народу» розгорталася кампанія русифікації народів СРСР.

Заходи Кремля пропагувалися як «інтернаціоналізм у дії». Насправді він означав русифікацію значних мас корінного населення, особливо в Україні, Білорусії.

У національній політиці КПРС спиралася на хибне ленінське положення, нібито у майбутньому будуть стерті національні відмінності, всі нації зіллються, замість них виникне безнаціональне людство. Заохочувалися міграції населення із своїх історичних батьківщин до інших республік. Оскільки до міграції вдавалися насамперед селяни, то село, особливо у російській нечорноземній зоні, ставало безлюдним. Російські промислові міста дедалі більше залежали від поставок продовольства з інших республік, жителі яких вважали, що вони «годують Росію».

Російськомовне населення у республіках працювало здебільшого на підприємствах, що належали союзним міністерствам. Тому воно було краще забезпечене житлом, соціальними благами (дитячими садками, санаторіями, поліклініками і т. п.). У де­які невеликі республіки (Латвію, Естонію) приплив населення інших національностей був таким, що корінні нації опинилися перед загрозою перетворення на національну меншину.

Виникало невдоволення і серед республіканських керівників. Вони бачили, що діяльність союзних міністерств спричинює виснаження природних ресурсів, що економіка їхніх республік має колоніальний характер. Так, Середня Азія стала по суті суцільною плантацією бавовнику. Хімічні препарати, що застосовувалися при його вирощуванні, дуже шкодили здоров'ю бавовникарів, особливо дітей, жінок, причому достатньої кількості продуктів в обмін на бавовник Середня Азія не одержувала.

Незважаючи на русифікаторську політику КПРС, історична пам'ять народів не зникла. Більшість із них пам'ятала, що опинилася у складі Росії примусово, і тому мріяла про здобуття незалежності.

Духовний занепад суспільства

Чим гіршою ставала економічна ситуація, тим більше ви­являлася така риса режиму, як лицемірство. У той час як комуністична ідея засвідчувала свою неспроможність, офіційна пропаганда переконувала, що радянське суспільство вступило в стадію «розвинутого соціалізму».

У 1977 р., напередодні 60-ї річниці жовтневого перевороту, була гучно схвалена нова конституція СРСР. Формально вона виглядала як одна з найдемократичніших у світі, проголошувала фундаментальні права людини. Та всі добре розуміли, що в реальному житті ці права не будуть гарантовані. У конституції було вміщено ст. б, за якої КПРС визначалася «ядром політичної системи» радянського суспільства і тим самим навіть у попередній «сталінській» конституції ст. 6 юридично закріпила всевладдя КПРС, фактично заборонила багатопартійність.

КПРС прагнула продемонструвати перед світом, що соціалізм надає умови для культурного розвитку народів. У СРСР створювалися такі умови роботи окремим видатним діячам культури та мистецтва. До вершин світової майстерності піднялися скрипаль П. Коган, піаніст С. Ріхтер, балерина М. Плісецька, працювали всесвітньо відомі творчі колективи, приділялася увага спорту. З'явилися талановиті письменники, поети, художники. Виділялися кошти на розвиток художньої самодіяльності.

Проте, незважаючи на це, загальний духовний рівень суспільства залишався низьким. Найвищі зразки культури були надбанням переважно інтелігенції («елітарна культура»). На повсякденну культуру народу, заклопотаного побутовими справами і позбавленого достатнього вільного часу, вони справляли обмежений вплив. Народи СРСР почали розуміти, що соціалістична ідея завела їх у глухий кут. Вільно висловити свої думки вони не могли, тому люди дедалі більше заглиблюва­лися в приватне життя і ставали байдужими до суспільних справ.

КПРС постійно пропагувала норми комуністичної моралі. Однак офіційна мораль не сприймалася більшістю населення. Церква, яка могла б сприяти вихованню загальнолюдської моралі, перебувала під контролем партії. Державна марксистсько-ленінська ідеологія взагалі відкидала загальнолюдську мораль, вважаючи, що мораль може бути лише класовою. Традиції народної моралі та етики майже зникли з повсякденного побуту в результаті здійснення політики денаціоналізації народів.

Зростала неповага до суспільної власності. Дрібні крадіжки з підприємств, колгоспного і радгоспного майна перестали вважатися ганебними.

Поширилися вживання алкоголю, злочинність, наркоманія Частіше стали розпадатися сім'ї, особливо молоді. Алкоголізм наркоманія, отруєне довкілля, що підривало генетичну основу народу, руйнувало його фізичний і психічний стан, падіння життєвого рівня призвели до посилення в людях таких рис, як агресивність, жорстокість, байдужість один до одного, егоїзм Масовими стали вияви неповаги до старих людей. З повсякден­ного життя майже зникла увага до жінок, до їхнього здоров'я та гідності.

Розпочався період соціальної апатії, тобто небажання виявляти активність. Люди вбачали життєві перспективи не в тому щоб працювати на Батьківщині, а у закордонних відрядженнях, бо тільки таким шляхом вони могли здійснити свої мрії про автомобіль, дачу, квартиру, меблі. Побільшало тих, хто прагнув назавжди залишити рідну землю.

Найстрашнішими наслідками системи духовного терору стали двоєдушність людей, нещирість, які особливо калічили душу молодих поколінь.

Отже, можна виділити основні моменти суспільно-політичного життя:

• Концентрація влади в руках Л. Брежнєва
• Посилення ролі і влади КПРС.
• Критика М. Хрущова за волюнтаризм та суб'єктивізм.
• Припинення критики Й. Сталіна
• Зростання опозиції до існуючого режиму, поява організованого дисидентського руху.
• Переспідування і утиск інакомислячих, дисидентів, учасників правозахисного руху.
• Виникнення нової хвилі еміграції не тільки за національними чи економічними, але й за політичними мотивами.
• Повний контроль над засобами масової інформації, «сумнівними» в ідеологіч­ному відношенні громадянами.
• Характерною, рисою політичного життя було пишне святкування численних ювілеїв, покликане приховати поглиблення кризового стану суспільства, зростання суперечностей у різних сферах.
• Поглиблення суперечностей між номенклатурою та іншими верствами населення. Розрив між словами й справами у середовищі партійної номенклатури, ката­строфічне падіння її інтелектуального та морального рівня.
• Кризові явища, що виникли у партійному апараті, поширювались на інші сфери суспільного життя: економіку, культуру, зовнішні зв'язки, вели до зростання некомпе-тентності, прорахунків у різних сферах
• Низький рівень номенклатурної еліти вів до дискретизації офіційної ідеології в очах загалу.
• Був штучно створений розрив у рівні забезпеченості (оплата працї, забезпечення житлом, постачання дефіцитних товарів тощо), з одного боку, робітників великих підприємств, а з іншого - працівників науки, освіти, охорони здоров'я, культури, що порушувало декларовану єдність радянського суспільства.
• Зростали диспропорції у матеріальній забезпеченості між містом і селом, між респуб-ліками, між окремими регіонами тощо. Це викликало невдоволення, вело до загострення не тільки соціальних, але й національних суперечностей.
• Принижене становище інтелігенції було причиною катастрофічного зниження інтелектуального потенціалу суспільства, падіння престижу науки, освіченості, морально рівня всього суспільства.
• Хибна соціальна політика сприяла перетворенню опозиційних до режиму на­строїв у середовищі інтелігенції в масові.

4. Зовнішня політика.

Подвійна мораль кремлівського керівництва виявлялася їв його діях на міжнародній арені. На різних міжнародних форумах СРСР таврував імперіалізм за «придушення свободи народів», а сам у 1968 р. увів війська до Чехословаччини, коли побачив, що вона може вийти з-під його контролю. На початку 70-х років СРСР почав демонструвати бажання досягти потепління у «холодній війні». Розпочався короткий період «розрядки». У цей період СРСР висунув низку миролюбних ініціатив: у 1975 р. став одним з ініціаторів Загальноєвропейської наради з питань міжнародного співробітництва і безпеки. Цією нарадою було покладено початок так званому «європейському процесові». Після цього стали постійним.. Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ).

Л. Брежнєв здійснив ряд візитів в інші країни, у результат яких розширилися міжнародні торговельні зв'язки СРСР Однак вони зводилися переважно до розпродажу енергоносіїв та інших природних ресурсів.

На словах уряд СРСР виступав за збереження миру. Проте він допомагав тим силам, які провокували конфлікти. Особливо відвертою була підтримка Організації визволення Палестини та п лідера Ясира Арафата, іракського диктатора Саддама Хусейна та лівійського диктатора Муаммара Каддафі. (ВодночасЛівію весь світ вважав одним з ініціаторів тероризму.) Лояльним режимам СРСР постійно постачав зброю (в Ефіопію, Кубу, В'єтнам та ін.), хоча заздалегідь було відомо, що більшість із них ніколи не зможе розрахуватися за неї. До того ж радянські спецслужби самі допомагали різним терористичним групам, Комуністичним партіям.

СРСР увесь час намагався розширити зони свого впливу, створити поблизу своїх кордонів лояльні до себе режими. У 1979 р. внаслідок заколоту і при допомозі радянських спецчастин такий режим було створено в Афганістані, що викликало збройний опір афганців. На допомогу режиму Кремль надіслав війська. Бойові дії в цій країні тривали десять років. За цей час ш»гинуло 13 тис. радянських вояків, понад 100 тис. чоловік поранено, десятки тисяч стали інвалідами.

Війна з боку афганців велася партизанськими методами, а відтак була особливо жорстокою. Обидві ворогуючі сторони нерідко вдавалися до розправ над полоненими. Чимало молодих людей, які стали причетними до насильства і жорстокості, повернулися морально і психічно скаліченими. Афганську авантюру осудив увесь світ, і вона стала однією з найганебніших плям в історії радянської імперії.

Радянське вторгнення в Афганістан поклало кінець міжнародному потеплінню. «Холодна війна» стала ще суворішою. Щоб залякати Захід, СРСР розмістив у деяких європейських соціалістичних країнах ракети середнього радіуса дії, що суперечило досягнутим на той час домовленостям. Після цього західноєвропейські країни почали згортати свої контакти з СРСР, який поступово опинився в ізоляції від передових держав.

Отже,

• СРСР був активним прибічником і учасником - процесу розрядки (скорочення, озброєнь, припинення політики конфронтації), розпочатого у 70-ті роки.
• СРСР висував програму миру, в якій викладалися пропозиції щодо врегулю­вання всіх воєнних конфліктів, скорочення озброєнь, роззброєння.

· СРСР жорстко відстоював власні інтереси, при необхідності діючи всупереч; миролюбним деклараціям (втручання у війну у В'єтнамі на боці Північного В'єтнаму (1965 - 1973 рр,); у внутрішні справи Чехословаччини і придушення революційного руху в цій країні (1968 р.); участь у громадянських війнах в Ефіопії, Анголі, Мозамбіку, Ємені; надання допомоги у відновленні воєнного потенціалу Єгипту і Сирії).

• У 1973-1975 рр, за активної участі СРСР відбувалася Нарада по безпеці та співробітництву в Європі, СРСР підписав Заключний акт наради.
• Досягнуті успіхи у міжнародних відносинах, підписані: декларація про принци-пи співробітництва СРСР і Франції {1971р.); чотиристороння угода по Західному Берліну (1971 р.); мирний договір СРСР і ФРН (1972 р.); договір про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСО-1), систем протиракетної оборони (ПРО) між США і СРСР у 1972 р.
• У 1979 р. в Афганістані, що мав довгий спільний кордон з СРСР, відбувався державний заколот, країна опинилась напередодні громадянської війни. Керівництво СРСР прийняло рішення щодо введення радянських військ в Афганістан з метою утвердити в цій країні прорадянський режим і запобігти зростанню вплив США і Пакестану в цьому регіоні.
• Введення радянських військ в Афганістан викликало різке засудження НАТО, а потім загострення відносин СРСР із США та іншими країнами.
• СРСР прийняв рішення про розміщення ракет середнього радіуса дії у Східній Європі (1979 р.), США у відповідь не ратифікували договір ОСО-2, підписаний у 1979р. Країни НАТО прийняли рішення розгорнути ракети середнього радіуса дії та крилаті ракети у Європі (1983 р).

Дата добавления: 2014-01-11