Сертифікація і технічні бар'єри в торгівлі

З метою створення сприятливого торговельного режиму для доступу українських товарів на ринок ЄС і рівноправності стосунків у галузі технічного регулювання вживаються заходи щодо укладення двосторонніх угод з державами-торговельними партнерами, в тому числі державами-членами ЄС, про взаємне визнання оцінки відповідності, як це обумовлено статтею 6 Угоди про технічні бар'єри у торгівлі Світової організації торгівлі (СОТ).

Виникнення сертифікації пов'язане з наданням споживачеві гарантій щодо відповідності товарів, які купуються, вимогам конкретних стандартів. З розвитком сертифікації став очевидним її позитивний вплив на торговельні зв'язки між країнами; терміни одержання дозволу на ввезення значно скорочувались для сертифікованого товару; не вимагалися повторні випробування в країні, якщо вона визнавала сертифікат постачальника.

Але зі збільшенням кількості національних систем сертифікації все чіткіше визначалися їх відмінності. Ці відмінності пов'язані як із стандартами, на відповідність яким проводяться сертифікаційні випробування, так і з законами, на підставі яких введена сертифікація, а також з правилами процедури сертифікації тощо. В зв'язку з цим визначилась зовсім інша роль сертифікації в міжнародній торгівлі - як технічного бар'єру.

Сертифікаційні бар'єри виникають не лише через вказані причини, які значною мірою складалися об'єктивно. Зовсім інший механізм виникнення перешкод у торгівлі має перетворення, сертифікації у засіб протекціонізму для захисту внутрішнього (або регіонального, як у ЄС) ринку від проникнення товарів іноземного виробництва. У таких випадках використовують ускладнення адміністративної сторони випробувань товарів, що імпортуються, посилюють контроль якості, приймають стандарти (державні чи регіональні), що стосуються процедури випробувань (наприклад, європейські стандарти серії 45000), що впливає на порядок визнання іноземних сертифікатів, а для деяких країн визнання узагалі виявляється неможливим.

Протекціоністські заходи нерідко пов'язані з прийняттям національних обов'язкових стандартів або технічних регламентів під тиском транснаціональних корпорацій, які, як відомо, приймають активну участь у стандартизації на національному рівні, забезпечуючи головну частину фінансування діяльності національних організацій з стандартизації.

Ймовірність перетворення стандарту в інструмент конкурентної боротьби дуже велика, а оскільки іноземному постачальнику подібної продукції доведеться доводити відповідність, як правило, в таких випадках досить високим вимогам, отримати сертифікат відповідності проблематично В організації систем сертифікації є випадки створення таких умов отримання сертифікату, які неможливо виконати середнім і тим більше малим фірмам.

Американська корпорація випробувальних лабораторій, наприклад, що являє собою національну організацію з сертифікації надає перевагу сертифікації продукції великих фірм – виробників. У той час як невеликі підприємства можуть довго чекати своєї черги.

В міжнародній торгівлі склалися жорсткі правила по визнанню іноземного сертифікату на продукцію, що імпортується. Для успішного експорту необхідно отримати сертифікат відповідності авторитетної, визнаної у всіх країнах організації. А для цього необхідний час та великі фінансові витрати. Підготовка до сертифікації може бути пов'язана з необхідністю введення системи забезпечення якості, якщо цього потребує схема сертифікації.

Проблеми, пов'язані з нетарифними бар'єрами і шляхами їх усунення, знайшли відображення в Угоді по технічних бар'єрах у торгівлі, яка була прийнята на Уругвайському раунді ГАТТ у 1993 р.

В сфері сертифікаційних бар'єрів Угода торкається питань процедури оцінки відповідності і визнання оцінки відповідності; міжнародних і регіональних систем оцінки відповідності, а також інформації про технічні регламенти, стандарти і процедури оцінки відповідності.

Загальний принцип Угоди полягає в тому, що для продукції, яка імпортується, повинен створюватися не менш сприятливий режим, ніж для товарів внутрішнього виробництва.

По процедурах оцінки відповідності Угода зобов'язує країни-учасниці гарантувати виконання центральними урядовими органами наступних положень:

¨ Приймати такі процедури оцінки, які не створюють дискримінації для іноземних постачальників як за самою процедурою, так і за оплатою за цю послугу. Додаткових незручностей не повинне створювати і місце розташування випробувального обладнання.

¨ Постачальник повинен мати можливість проводити оцінку відповідності на місці виготовлення з отриманням знаку системи.

¨ Процедури оцінки не повинні бути більш суворими або застосовуватися суворіше, ніж це необхідно для засвідчення відповідності товару технічному регламенту (стандарту). Не повинні створюватися перешкоди в міжнародній торгівлі і шляхом затримки випробувань: за проханням заявника його необхідно інформувати про хід оцінки та пояснити причини затримки.

¨ Дотримання конфіденційності інформації про товар, який випробовується, необхідне для захисту законних комерційних інтересів.

¨ Якщо продукція, яка визнана відповідною технічному регламенту (стандарту), модифікована, то необхідно процедуру її оцінки обмежити. В цьому випадку необхідно впевнитися лише в тому, що продукція продовжує відповідати вимогам, які висуваються.

¨ Як нормативну основу для процедури оцінки відповідності необхідно застосовувати міжнародні стандарти, керівництва і рекомендації, видані або такі, що знаходяться на завершальній стадії розробки в міжнародних організаціях. Неможливість їх повного або часткового використання повинна бути чітко обґрунтована. Основні причини розбіжностей, як правило, належать до вимог національної безпеки; безпеки і здоров'я людей; захисту навколишнього середовища; географічних факторів (наприклад, клімату); фундаментальних проблем у галузі інфраструктури і технологій. Для того, щоб досягти більш повного ступеню гармонізації процедур оцінки відповідності, країнам-учасницям необхідно використовувати всі можливості для активної участі в діяльності міжнародних організацій з стандартизації.

¨ За відсутності міжнародних розробок, а також коли національні правила процедур оцінки відповідності не гармонізовані з міжнародними, країни-учасниці повинні: відкрито публікувати повідомлення про наміри прийняття конкретної процедури оцінки відповідності і на які види продукції вона розповсюджується; повідомляти інші країни-учасниці про ці нововведення і надавати їм час для обговорення та підготовки письмових зауважень.

¨ Якщо при розгляді країнами-учасниками подібних нововведень виникають проблеми, що стосуються національної безпеки, загрози життю і здоров'ю людей, екології, то країна має право відмовитись від відповідних положень. Процедури оцінки відповідності можуть бути прийняті місцевими урядовими та неурядовими органами.

¨ Країни-учасниці несуть відповідальність за виконання тих вимог даної Угоди, які стосуються їх компетенції.

Щодо визнання оцінки відповідності центральними урядовими органами Угода зобов'язує країн-учасниць гарантувати прийняття результатів оцінки, навіть якщо процедури самі по собі у чомусь мають відмінності, але "забезпечують установлення відповідності продукції технічним регламентам або стандартам, які застосовуються так само, як і їх процедури". При цьому визнається можливість попередніх консультацій для досягнення взаєморозуміння за такими важливими питаннями як: технічна компетентність органів, що проводять оцінку; прийняття тих результатів, які отримані в країні-експортері, без додаткових вимог; ступінь впевненості в надійності результатів оцінки. Впевненість в надійності результатів оцінки залежить від адекватності та незмінності технічної компетенції органів. Дуже важливо, щоб акредитація випробувального органу проводилася на відповідність рекомендаціям (керівництва) міжнародних організацій з стандартизації. Якщо така акредитація мала місце - це вважається основним показником адекватної технічної компетенції.

Країнам-учасницям рекомендується розширювати коло партнерів по визнанню результатів оцінки відповідності. Угода рекомендує їм за проханням інших країн-учасниць, проводити переговори з метою підписання угоди про взаємне визнання результатів оцінки відповідності. Такі угоди можуть стосуватися окремих видів продукції для сприяння розвитку торгівлі ними.

Відносно міжнародних і регіональних систем оцінки відповідності головні рекомендації Угоди такі:

¨ країни-учасниці повинні дати гарантію, що якщо їхні центральні урядові органи приймають міжнародні (регіональні) системи, то вони виключають ті їхні положення, які суперечать усьому викладеному.

У сфері інформації про технічні регламенти, стандарти і процедури оцінки відповідності Угода зобов'язує кожну країну-учасницю організувати довідкову службу. Ця служба повинна забезпечити зв'язок між країнами-учасницями, відповідаючи на їх запити і надаючи зацікавленим органам країн-учасниць документи, які стосуються: технічних регламентів або стандартів (прийнятих на будь-якому рівні); будь-яких процедур оцінки відповідності, які діють або пропонуються на їх території; членства або участі в міжнародних (регіональних) організаціях з стандартизації або системах оцінки відповідності, дво- та багатосторонніх угодах; місця розташування довідкових служб та друкованих видань, в яких публікується повідомлення, що стосується предмету даної Угоди.

Будь-яка країна-учасниця зобов'язана повідомляти інші країни-учасниці про те, які угоди, пов'язані з питаннями оцінки

(технічні правила). Виробник вільний виготовляти продукцію, яка не відповідає стандартам, але він зобов'язаний надавати підтвердження (у різних формах) того, що його продукція відповідає встановленим вимогам безпеки, зазначеним у директивах. Детальніше ці питання розглянуті у розділі 7.

За роки незалежності в Україні розроблено понад 2 тисячі державних стандартів, 60% яких гармонізовано з міжнародними; 25 технічних комітетів активно працюють у 96 технічних комітетах і підкомітетах ІSО. У рамках Міждержавної Ради з стандартизації, метрології та сертифікації в Україні функціонують 38 міждержавних технічних комітетів, впроваджено понад 1200 нових міждержавних стандартів.

Україна докладає багато зусиль для того, щоб наблизитися до цивілізованих норм і правил, закріплених системою ГАТТ/СОТ, але проблема залишається невирішеною. Досвід роботи випробувальних лабораторій і органів з сертифікації виявляє випадки коли продукція, яка має сертифікати, видані за межами України, не підтверджує свою відповідність вимогам стандартів, що діють в Україні і гармонізовані з міжнародними, у першу чергу, за показниками безпеки. Результати свідчать, що фактично бракується від 10 до 15% імпортної продукції, яка проходить сертифікацію, а щодо імпортної харчової продукції - відсоток ще вищий.

На сьогодні юридичної відповідальності імпортера за безпеку продукції, що ввозиться і вводиться в обіг на території України, ще не існує. У той же час у більшості розвинених країн світу це передбачено законодавством.

Діяльність Держспоживстандарту в галузі сертифікації сприяє забезпеченню рівноправності України в міжнародній торгівлі, усуненню технічних бар'єрів на шляху експорту українських товарів, підвищенню їх конкурентоспроможності. Інші країни вкрай неохоче пускають на свій ринок іноземну продукцію, та й умови імпорту в них дуже жорсткі. Наприклад, у Великобританії імпортером можна стати, лише зареєструвавши фірму як юридичну особу і поклавши в банк значну суму грошей як гарантію відшкодування можливих збитків, що їх раптом завдала б імпортована заявником продукція. Сертифікація як нетарифний регулятор ринку є інструментом для реалізації торгової політики. Тому зрозумілим є намагання Держспоживстандарту України розвивати національну систему сертифікації таким чином, аби забезпечити рівноправність українських підприємств у міжнародній торгівлі.

Безперечно, впровадження міжнародних стандартів дозволяє виробникові не лише підвищити якість своїх товарів до рівня відповідності, стандартів або технічних регламентів, вона укладає, якщо такі угоди можуть вплинути на торговельні відносини. Такі заходи необхідні для прийняття іншими органами рішень про участь в угодах для усунення можливих перешкод в розвитку торгівлі.

Проблемам, пов'язаним з нетарифними бар'єрами та шляхами їх усунення, приділяє багато уваги у своєї політиці і ЄС. Нещодавно країни ЄС у своїй державній політиці використовували відмінність технічних норм для захисту інтересів національних виробники від зовнішньої конкуренції.

Але глобалізм у світовому господарстві торкнувся і сфери технічних стандартів та норм. Об'єктивні процеси інтернаціоналізації, а також відставання західноєвропейських компаній стали причиною використання стандартів і норм американських та японських транснаціональних корпорацій, особливо у нових прогресивних галузях (електроніка, інформатика, біотехнологія). Це стало поштовхом для активізації країнами ЄС своїх зусиль у галузі стандартів і норм до їх уніфікації та гармонізації на всіх рівнях - національному, регіональному і міжнародному. На європейському рівні діє Європейський комітет стандартизації, до складу якого входять не лише члени ЄС, а й інші країни західноєвропейського регіону. Україна також має певні домовленості про співробітництво з названим комітетом. Мета політики ЄС у галузі стандартизації полягає у створенні спільного для всіх фірм і підприємців технологічного середовища заради підвищення їхньої конкурентоспроможності.

Для зближення законодавств щодо оцінки відповідності європейські країни - учасниці ЄС використовують європейські директиви, які стосуються конкретної продукції, питань оцінки відповідності та є обов'язковими для них.

Нині у світі існує понад 400 тис, відповідних нормативних документів, які умовно поділяються на дві великі групи. Перша - це норми безпеки для споживачів тієї чи іншої продукції як на виробництві, так і у побуті. Друга охоплює норми техніко-комерційного характеру (мова йде про сумісність різних видів техніки, інформаційні норми, які характеризують вироби та матеріали, з яких вони виготовляються). У практиці ЄС відносно першої групи діє принцип взаємного визнання норм, а стосовно другої групи уніфікуються лише основні вимоги до товару, які демонструють його відповідність нормам безпеки та здоров'я людини.

Стратегія ЄС на усунення технічних бар'єрів у торгівлі ґрунтується на тому, що для охорони здоров'я та безпеки громадян країни - члени ЄС можуть видавати обов'язкові технічні умови міжнародних вимог, але й забезпечує перебудову виробництва, його організацію, технологію, систему управління якістю до рівня розвинених країн. Наявність сертифіката відповідності міжнародним стандартам полегшить доступ українського виробника на міжнародний ринок. З іншого боку, важливим аспектом є захист вітчизняного виробника від недобросовісної конкуренції на вітчизняному ринку внаслідок надання односторонніх переваг для імпортерів. Цьому повинна протистояти діюча Система УкрСЕПРО.

Дата добавления: 2014-01-11