Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Практичні поради на основі критики

Алон Конфіно про­понує розглядати пам’ять як результат взаємодії між різними образами минулого та загальним спектром символічних репрезентацій, харак­терних для даної культури. Ця точка зору постулює дослідження пам’яті як спорідненість між цілим і його компонентами, розглядаючи суспіль­ство як глобальну сутність— соціальну, символічну, політичну, де вза­ємодіють різні пам’яті.

Ще одна проблема, на яку звертає увагу А. Конфіно, виходячи заналізу підходів до вивчення історії мистецтва, запропонованих А. Варбургом, полягає у небезпеці сприйняття образів пам’яті як таких, що можуть говорити самі за себе, та у неврахуванні ролі по­середників трансляції цих образів. Дослідження, що фокусуються на образах пам’яті, але при цьому ігнорують певні соціальні практики їх формування й впровадження, містять імпліцитне припущення, що ці образи є очевидними та прозорими виявами історичної мен­тальності, соціальних і політичних цінностей тощо. Звідси головним питанням у дослідженні пам’яті, на думку автора, повинно бути не те, що саме репрезентується, але те, яким чином ця репрезентація сприймається й інтерпретується в часі й суспільстві.

У випадку нашого проекту ми спробуємо реалізувати ціль, яку як зауважив Конфіно, не зміг реалізувати Анрі Руссо в книзі «Синдром Віші: історія та пам’ять у Франції з1944р.» обраної Конфіно як приклад для аналізу практичного застосування концепту колективної памяті. Ми спробуємо дослідити «побутові» (повсяк­денні) версії сприйняття війни мешканцями України, а також те, яким чином версія пам’яті, сконструйована владою, була сприйнята (чи не сприйнята) населенням.

 

В. Кенштайнер «Ми ще тільки починаємо вивчати той вплив, який справила на пам’ять перша медіа-революція сторіч­чя, втілена в кіномистецтві та телебаченні, у той час коли вже пере­буваємо в середині другої медіа-революції, яка примушує нас кон­цептуалізувати колективну пам’ять, репрезентовану вінтернеті, відповідні нові візуальні та дискурсивні коди тощо».

Колосальну роль в формуванні колективних історичних уявлень відіграють медіа. Американська робітнича етнічна комедія дозволила вихідцям з етнічних робітничих сімей Америки сформувати райдужне уявлення про зворушливі відносини в традиційній сім'ї замість спогадів про більш злиднів і дискримінації. Paula Hamilton досліджуючи історичні спогади колишніх хатніх робітників в Австралії виявила, що їх колективна ідентичність була сформована популярним англійським серіалом Upstairs, Downstairs.

 

Джеффрі Олік (професор Колумбійського універ­ситету) виділяє два підходи в розумінні колективної памяті. Перший, індивідуалістський, або колекційний передбачає розгляд колективної памяті як суму індивідуальних. Замість апріорного припущення про існування колективу, який має характерну колективну пам’ять, в цьому випадку ідеться про першочергове фор­мулювання питання (гіпотези), що має визначити, чи є певна ознака або характеристика колективної пам’яті помітною та визначальною для всього колективу.

Знання сучасних розробок у галузі когнітивної та нейропсихології запобі­гатиме, наприклад, одному з найсумнівніших припущень «колекційного підходу» (характерному, зокрема, і для усних істориків), за яким пам’ять людини розглядається як певна комора, в якій збері­гаються автентичні спогади, до яких можна звернутися впродовж дослідницького інтерв’ю й отримати інформацію про те, «що від­бувалося насправді». Посилаючись на відоме дослідження профе­сора психології Гарвардського університету Деніела Шектера, Олік звертає увагу на те, що процес пригадування не є ані «по­вторною появою», ані «відтворенням» досвіду в його оригінальній формі. Цей процес має складний характер і призводить до виник­нення у певному значенні «нової» пам’яті, яку не можна порівню­вати з променем світла, що висвічує колись раз і назавжди збере­жену картину.

­

Колективістський підхід до вивчення колективної пам’яті (чи «справжня колективна пам’ять», як її визначає Дж. Олік) об’єктом свого дослідження передбачає публічний дискурс про ми­нуле в цілому чи наративи й образи минулого, що «говорять» від імені колективу, зокрема. Утім, продовжує автор, не існує жодної колективної пам’яті без індивідів, що беруть участь у її створенні та рецепції, так само як не існує індивідуального пригадування поза межами соціального досвіду.

Дж. Олік звертає увагу ролі самого дослідника, який вивчає питання, пов’язані з пам’яттю. На його думку, результати, які отримує науковець, не є колективною пам’яттю, але отримане за цими результатами знання має великий потенціал до того, щоб нею стати. Так, наприклад, в до­слідженні індивідуального досвіду (у тому числі пов’язаного з трав­матичними подіями в житті людини) науковець часто має справу з такими спогадами, які актуалізуються лише внаслідок їхнього сти­мулювання з боку самого дослідника й потім об’єктивуються як ко­лективна пам’ять. Ця пам’ять, у свою чергу, стає точкою референції як для наступних пригадувань, так і для подальшого усвідомлення досліджуваного феномену, справляючи вплив на форми та шляхи, якими триватиме кодування нових спогадів, що здійснюватиметься як психологічно, так і наративно.

 

Усні історики сьогодні визнають наявність взаємного впливу індивідуальної і групової памяті, але вважають їх явищами різної природи. Вони схильні визначати колективну пам'ять як концепт, який покриває два різних явища – офіційну пам'ять і народну пам'ять. Офіційна пам'ять це версія, яка просувається групою чи особою, що має офіційно санкціоновану владу. Народна пам'ять – це версія, носіями якої є групи осіб, які не обовязково мають владу – за виключенням влади культурної як приміром поети, сказителі тощо, які мають спільний досвід. Пам'ять, яка не відповідає офіційній і кидає їй виклик – називають контрпамяттю. Часто народна пам'ять є контрпамяттю.

Як люди бачать їх минуле завжди грунтується на їх досвіді, але те, як вони оформлюють їхні спогади залежить від соціального контексту.

Таким чином, усні свідчення про минуле, які фіксуються засобами усної історії можуть бути інформативними щодо подій минуло. Що не менш важливо, вони також несуть інформацію про значення цих подій для людей, які їх пережили.

 

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Індивідульна память і колективна память | Культурне і природне в мові
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-11; Просмотров: 359; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.017 сек.