Поняття інтелектуальної власності та інтелектуальної діяльності

Тема 1. Поняття та еволюція інтелектуальної власності.

Тема 2. Об’єкти і суб’єкти права інтелектуальної власності (2 год.)

1. Поняття інтелектуальної власності та інтелектуальної діяльності.

2. Поняття та зміст права інтелектуальної власності.Виключне право.

3. Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності.

4. Об’єкти права інтелектуальної власності.Поняття, класифікація.

5. Суб’єкти права інтелектуальної власності.

Бернська конвенція (Паризький акт 1971 р.);

Римська конвенція 1961 р.;

Женевська конвенція 1974 р.;

Договір ВОІВ про авторське право;

Паризька конвенція, Стокгольмський акт;

Договір про патентну кооперацію 1970 р.;

Договір про патентне право 2000 р.;

Мадридська угода 1891 р.;

Мадридський протокол 1989 р.;

Договір про закони щодо товарних знаків 1994 р.;

Міжнародна конвенція про охорону нових сортів рослин;

Будапештський договір 1977 р.

„Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”;

- „Про охорону прав на промислові зразки”;

- „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг

У той же період було прийнято закони України:

- „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” (18 грудня 1992 рік);

- „Про охорону прав на сорти рослин” (21 квітня 1993 рік);

- „Про захист від недобросовісної конкуренції” (7 червня 1996 рік);

- „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” (5 листопада 1997 рік).

Основним законом, що регулює правовідносини в сфері авторських і суміжних прав, є Закон України „Про авторське право і суміжні права” (23 грудня 1993 року).

Системно викладені норми права інтелектуальної власності в IV книзі „Право інтелектуальної власності” Цивільного кодексу України, прийнятого Верховною Радою України у 2003 році Цивільний кодекс України присвячує питання захисту інтелектуальної власності Книгу четверту, глава 35-46, статті 418 — 508. ЦК надає роз'яснення таким поняттям як, інтелектуальна власність, об'єкти на суб'єкти права інтелектуальної власності, а також авторське право (глава 36), суміжні права (глава 37), наукове відкриття (глава 38), винахід, корисну модель та промисловий зразок (глава 39) тощо.

Культура, науково-технічний рівень виробництва, ефективність економіки, соціально-економічний прогрес у цілому, а також добробут суспільства значною мірою залежать від рівня та ефективності творчої діяльності в цьому суспільстві. Без перебільшення можна сказати, що творча діяльність людей є наймогутнішим чинником розвитку цивілізації.

Історія людства – це історія застосування результатів творчої діяльності, спрямованих на розв’язання виникаючих проблем. Усі незліченні відкриття та інновації, починаючи від ранніх писемностей Месопотамії, китайської рахівниці, сірійської астролябії, древніх обсерваторій Індії, друкарського верстата Гутенберга, включаючи створення двигунів внутрішнього згорання, відкриття пеніциліну, використання лікарських рослин і методів лікування з Південної Африки та закінчуючи транзисторами, напівпровідниковою нанотехнологією, лікарськими препаратами з використанням рекомбінантних ДНК тощо, були результатом застосування уяви творчих людей у різних країнах світу, що дозволило людству досягти сучасного рівня технічного прогресу [1].

Творчість – це цілеспрямована пошукова діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і унікальністю. Творчість властива будь-якій діяльності людини, проте, далеко не будь-яка творчість завершується досягненням певного об’єктивного результату.

Конституція України у статті 54 проголошує свободу творчості. Це означає, що людина може творити у будь-якій галузі діяльності все, що їй забажається.

З переходом від планової до ринкової економіки в умовах входження України до світової спільноти суттєво зросла роль результатів розумової (творчої) праці людини в економічному і соціальному розвитку суспільства, до яких відносять: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, зазначення походження товарів, твори літератури, науки і мистецтва, інформаційні бази даних, комп’ютерні програми, технічна документація, секрети виробництва тощо. Ці та інші результати розумової праці мають назву „об’єкти інтелектуальної власності”, або „інтелектуальна власність”.

Інтелектуальна власність використовується в усіх без винятку видах економічної діяльності, тому з її основами, в ідеалі, повинен бути ознайомлений кожний громадянин. І це ознайомлення доцільно розпочинати в загальноосвітніх навчальних закладах, що буде сприяти становленню повноцінного ринку праці.

Поняття „інтелектуальна власність” чітко сформувалося тільки у кінці XVIII століття у Франції. Вперше, у середні віки, інтелектуальна власність була пов’язана з привілеями. Іще в 1236 році один з мешканців Бордо одержав у Франції привілею на спосіб вичинки вовняної одежі за фламандським взірцем строком на п’ятнадцять років. За привілеями почали видавати патенти.

Поняття „інтелектуальна власність” виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за визначеними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності в сфері науки, виробництва, літератури і мистецтва. У наукових кругах цей термін використовується з 50-х років ХХ століття.

Інтелектуальна власність (ІВ) у широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній, художній та інших сферах. Це виключні права на результат творчої праці – об’єкт інтелектуальної власності, який відповідає встановленим критеріям, оформлений у певних документах та захищений законом про охорону інтелектуальної власності, патентом або свідоцтвом, іншим охоронним документом.

Розвиток суспільства супроводжується науково-технічним про­гресом. Однак слід розуміти, що поняття інтелектуальної діяль­ності і науково-технічного прогресу жодною мірою не збігаються. Поняття науково-технічного прогресу стосувалося лише розвитку науки, техніки і на цій основі — виробництва. Поза межами цього поняття залишалися література, культура і мистецтво. У свою чер­гу поняття інтелектуальної діяльності охоплює весь комплекс складових, що є основою соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства.

Інтелектуальна діяльність – це творча діяльність, а творчість – це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю, суттєвістю вирішення задач. Чим вищий інтелектуальний потенціал індивідуума, тим цінніші результати його творчої діяльності – інтелектуальної власності.

Для людини характерні два види творчості - художня і технічна. Результатом художньої творчості є літературні і художні твори. Результатом технічної творчості - винаходи, торговельні марки, комерційні таємниці тощо. Результати художньої творчості використовуються в гуманітарній сфері для збагачення внутрішнього світу людини, формування його світогляду. Результати ж технічної творчості застосовуються переважно у сфері виробництва товарів і надання послуг. Вони сприяють підвищенню технічного рівня суспільного виробництва, його ефективності, забезпечують конкурентоспроможність вироблених товарів і послуг.

За сформованою історичною традицією результати технічної творчості називають об'єктами права промислової власності, або "промисловою власністю". Поняття "промислова власність" іноді помилково ототожнюється з матеріальними об'єктами промисловості - будинками, спорудами, устаткуванням. Однак це не так. Промислова власність - це вид інтелектуальної власності. Слово "промислова" у цьому словосполученні закріпилося, очевидно, у результаті того, що вона застосовується, головним чином, у промисловості, що є сектором економіки, зацікавленим в ній.

Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), прийнята в Стокгольмі 14 липня 1967 року, передбачає, що інтелектуальна власність має включати права, що стосуються:

- літературних, художніх і наукових творів;

- виконавської діяльності артистів, звукозаписів, радіо та телепередач;

- винаходів у всіх галузях людської діяльності;

- наукових відкриттів;

- промислових зразків;

- товарних знаків, знаків обслуговування та комерційних найменувань і позначень;

- захисту від недобросовісної конкуренції;

- усіх інших прав, що виникають внаслідок інтелектуальної праці в галузях промисловості, науки, літератури та мистецтва.

Підкреслимо, що під інтелектуальною власністю розуміють не результат інтелектуальної діяльності людини як такий, а право на цей результат. На відміну від матеріальних об'єктів, тобто таких, що можна відчути на дотик, наприклад, книги, автомобіль, право не можна відчути на дотик. Отже, інтелектуальна власність є нематеріальним об'єктом. Особливістю інтелектуальної власності є те, що вона складається з двох половин:

- особистого немайнового права творця на створений ним конкретний результат інтелектуальної праці;

- майнового права на цей результат (об’єкт права).

Деякі науковці вважають, що право інтелектуальної власності - це виключне право правовласника дозволяти або забороняти іншим особам користуватися результатами творчої діяльності. Майнові й особисті (немайнові) права на результат творчої діяльності взаємозалежні і найтіснішим чином переплетені, утворюючи нерозривну єдність. Двоякість права найважливіша особливість інтелектуальної власності. Конституція України у ст. 41 проголошує: «Кожен має право во­лодіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, резуль­татами своєї інтелектуальної, творчої діяльності». Таким чином, Конституція України розрізняє інтелектуальну діяльність і творчу діяльність. В усякому разі ці поняття не тотожні і не означають од­не і те саме.

Творча діяльність або просто творчість — це діяльність, внаслідок якої народжується щось якісно нове, що вирізняється непо­вторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творчість властива лише людині, адже творити може лише люди­на, яка і є єдиним суб'єктом творчої діяльності. Природа інколи також створює унікальні шедеври, але в природі відбувається про­цес розвитку, а не творчості. Творчість — процес усвідомлений, цілеспрямований і, як правило, передбачуваний.

Творчість властива людині у будь-якій сфері її доцільної діяль­ності. Конституція України проголошує свободу творчості у ст. 54. Це означає, що людина може творити у будь-якій галузі діяльності все, що їй забажається. Проте обмеження творчості встановлю­ються законом: творчість не може бути антисуспільною, амораль­ною, спрямованою проти людства.

Творча діяльність — поняття більш широке, ніж інтелектуальна діяльність. До поняття «результати творчої діяльності» чи просто «результати творчості» або «творчі результати» належать будь-які результати творчості. Результати інтелектуальної діяльності — це результати творчої діяльності. Але результати інтелектуальної діяльності обов'язково мають відповідати встановленим вимогам закону. Лише за цієї умови результати інтелектуальної діяльності можуть стати об'єктами інтелектуальної власності. У разі їх невідповідності вимогам закону вони не можуть стати об'єктами правової охорони.

Інтелектуальна діяльність і творча діяльність — це розумова діяльність. У такому аспекті ці два види діяльності збігаються. Але не будь-яка розумова діяльність є інтелектуальною чи творчою. Людина може розумово працювати, але творчого результату не до­сягти. Слід мати на увазі й те, що розумовою діяльністю займаєть­ся багато людей і з розвитком суспільства їх стає все більше. Це — вчені, інженери, вчителі, лікарі та ін. Творчість, внаслідок якої з'являється щось нове, властива далеко не всім.

Отже, інтелектуальна діяльність відрізняється від творчої тим, що її результати неодмінно стають об'єктами правової охорони. Да­леко не всі результати творчої діяльності стають об'єктами інте­лектуальної власності і, отже, об'єктами правової охорони..

Види інтелектуальної діяльності:

1.Найбільш поширеною формою інтелектуальної діяльності в гуманітарній сфері є літературна діяльність, результатом якої є твори науки і художньої літератури. Закон України «Про авторське право і суміжні права» проголошує, що цим Законом охороняють­ся твори науки, літератури і мистецтва. Як уже зазначалося, літе­ратурними визнаються твори, створені в письмовій формі. Це можуть бути твори белетристичного, наукового, технічного або практичного характеру (книги, брошури, статті, комп'ютерні програми тощо).

II. Науково-технічна діяльність — це друга, досить значна група видів інтелектуальної, творчої діяльності. Характерною особ­ливістю цієї групи видів творчої діяльності, яка, власне, їх об'єднує в одну групу, є її спрямованість на матеріальне забезпе­чення потреб суспільства. На підставі наукових досягнень мають бути створені необхідні засоби і знаряддя виробництва та іншої доцільної діяльності людей.

Науково-технічна діяльність охоплює велике коло видів творчої діяльності, спрямованих на досягнення певних науково-технічних результатів, потрібних людям для забезпечення своєї життєдіяль­ності..

До об'єктів промислової власності належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки; селекційні досягнення; компонування інтегральних мікросхем; комерційна таємниця, у тому числі секре­ти виробництва (ноу-хау) та інші результати науково-технічної діяльності, що відповідно до чинного законодавства можуть бути визнані об'єктами правової охорони, тобто об'єктами інтелекту­альної власності.

III. Третю групу складають види творчості, що спрямовані на створення засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, якими є комерційне найменування, торговельна марка (знаки для товарів і послуг) і географічне зазначення похо­дження товарів. Цей вид творчості не можна назвати ні літератур­но-художнім, ні технічним. Зазначені засоби можуть наближатися до літературно-художньої або технічної творчості. Так, наприклад, зображувальні торговельні марки інколи можуть бути об'єктами авторського права — вони можуть бути створені у вигляді малюн­ка (рисунка), графічного чи скульптурного зображення. Позна чення для товарів і послуг може мати вигляд форми виробу, що на­ближає його до промислового зразка¹.

2.Поняття та зміст права інтелектуальної власності.

У сучасній правовій літературі під терміном «інтелектуальна власність» розуміють сукупність норм права, котрі об'єднуються в авторське право та право промислової власності.

ЦК України у ст. 418 вперше норма­тивно закріпив визначення терміна «інтелектуальна власність». Так, відповідно до ч. 1 ст. 418 ЦК України, під інтелектуальною власністю розуміється право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об'єкт права інтелектуальної влас­ності, визначений ЦК України та іншими законами України.

Із цього визначення випливає таке: по-перше, право інтелекту­альної власності визнається державою шляхом закріплення його в законі; по-друге, воно охороняється та захищається у встановле­ному законом порядку; по-третє, це право пов'язується з відповідними об'єктами, які визначаються законодавством України, у тому числі і міжнародно-правовими актами. До таких об'єктів належать, перш за все, результати інтелектуальної, творчої діяльності, а також деякі інші прирівняні до них об'єкти, конкретний перелік яких встановлюється національним законо­давством з урахуванням прийнятих державою міжнародних зобов'язань.

У спеціальній юридичній літературі з питань інтелектуальної власності можна знайти різні визначення поняття «право інтелек­туальної власності»: в об'єктивному розмінні (як цивільно-право­вий інститут) та в суб'єктивному розумінні (як суб'єктивне право).

Право інтелектуальної власності як цивільно-правовий інсти­тут — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, використання й охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

Суб'єктивне право інтелектуальної власності — це право суб'єк­та на володіння, користування та розпорядження належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної, творчої діяль­ності¹.

ЇЇ комплексний характер ґрунтується на низці підстав, у тому числі — на застосуванні таких методів правового регулювання, як диспозитивний, імперативний, метод заохочення, метод автономії та рівності сторін.

Зокрема, диспозитивний метод забезпечує відносини рівності, еквівалентності, згоди суб'єктів правовідносин, що виникають із приводу різноманітних дій із відповідними об'єктами права інте­лектуальної власності. Диспозитивний метод надає суб'єктам пра ва інтелектуальної власності широкі можливості вільного та са­мостійного вибору відповідних рішень у межах правового просто­ру. Саме його застосування превалює при застосуванні суб'єктами правовідносин норм цивільного законодавства.

Водночас юридичний інструментарій, що застосовується при регулюванні суспільних відносин у галузі інтелектуальної, творчої діяльності, не обмежується методами правового регулювання, притаманними цивілістичним наукам. Для їх регулювання вико­ристовується і набір методів, притаманний для правового регулю­вання публічних галузей права, наприклад адміністративного. Застосування імперативного методу регулювання пояснюється, перш за все, наявністю цілого комплексу відносин у праві інтелек­туальної власності, пов'язаних із проведенням державних реєст­рацій, отриманням дозволів, встановленням спеціальних право­вих режимів тощо.

З огляду на це право інтелектуальної власності можна назвати самостійною комплексною галуззю права, яка перебуває на стадії формування, являє собою сукупність норм права, які регулюють суспільні відносини, пов'язані зі створенням об'єктів права інтелек­туальної власності, а також набуттям, здійсненням та захистом права на ці об'єкти.

Ця галузь права представлена відносно самостійними інститу­тами, кожен з яких має свої особливості, зумовлені специфікою самих об'єктів права інтелектуальної власності. До таких інститутів належать: інститут права інтелектуальної власності на об'єкти авторського права і суміжних прав; інститут патентного права (винаходи; корисні моделі, промислові зразки), інститут права інтелектуальної власності на інші результати науко­во-технічної творчості (наукові відкриття, компонування інтег­ральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин, породи тварин та комерційну таємницю); інститут права інтелек­туальної власності на засоби індивідуалізації суб'єктів цивільного обороту, товарів, послуг (комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення).

З огляду на правову природу інтелектуальної власності, доцільно звернути увагу на європейський досвід. Зокрема, у країнах континентального права рисами права інтелектуальної влас­ності, що дозволяє виділити його в окрему підгалузь цивільного права, є: повнота регулювання відносин із приводу створення та використання об'єктів інтелектуальної власності; охоплення відносин щодо всіх об'єктів права інтелектуальної власності; за­стосування як провідного режиму юридичного регулювання мето­ду дозволяння; наявність розвинутих правових інститутів, що складають підгалузь. При цьому основною метою створення та розвитку законодавства є захист прав та інтересів авторів, ви­нахідників та інших творців об'єктів інтелектуальної власності та інших осіб, яким належать майнові права інтелектуальної влас­ності. У свою чергу, в системі права ЄС порівняно з такими провідними галузями права ЄС, як митне, інституційне, право конкуренції, тільки відбувається формування права інтелектуаль­ної власності як спеціальної галузі¹

Зміст права інтелектуальної власності

Зміст права інтелектуальної власності становлять особисті не-майнові права та (або) майнові права інтелектуальної власності (ч. 2 ст. 418 ЦК України).

У результаті створення об'єктів права інтелектуальної влас­ності суб'єкт цього права набуває низку суб'єктивних прав як особистого немайнового, так і майнового характеру. Законода­вець використав існуючу у теорії цивільного права класифікацію поділу прав інтелектуальної власності на особисті немайнові та майнові.

Під особистими немайновими правами розуміють різновид цивільних прав, які виникають із приводу нематеріальних благ, є невід'ємними від особи та не мають економічного змісту (глава 15 ЦК України). Під майновими правами розуміють суб'єктивні пра­ва, які пов'язані з використанням об'єктів права інтелектуальної власності, а також із тими матеріальними (майновими) вимогами, які виникають між учасниками правовідносин із приводу викори­стання об'єктів права інтелектуальної власності (наприклад, право авторів та винахідників на винагороду).

Така класифікація прав, що становлять зміст права інтелекту­альної власності, незважаючи на деяку умовність, закладену в ос­нові її критеріїв, має значне практичне значення. Закон грун­тується на тому, що за загальним правилом особисті немайнові права можуть належати лише безпосередньо творцеві об'єкта пра­ва інтелектуальної власності. Вони є невідчужуваними від особи творця та, як правило, не можуть передаватися іншим особам. У той же час у інших осіб, перш за все спадкоємців, виникає право на охорону немайнових прав померлого творця, які діють безстро­ково.

Дата добавления: 2014-01-11