VІ. Соціолект

Територіальний, або місцевий, діалект самою своєю назвою свідчить скоріше про географічний, аніж соціальний поділ мови. Однак територіальна локалізованість – лише одна з характерних рис цієї підсистеми національної мови. Водночас це є й соціальний мовний різновид, оскільки місцевим діалектом володіє коло осіб, досить визначених в соціальному відношенні: в сучасних умовах, в усякому разі в російській (подекуди й в українській) мовній спільності, це селяни старшого покоління. До основних властивостей територіальних діалектів, що відрізняють цей різновид національної мови від усіх інших, належать: 1) соціальна, вікова й почасти статева обмеженість кола носіїв діалекту (це переважно сільські жителі старшого покоління); 2) обмеження сфери використання діалекту родинними (сімейними) й побутовими ситуаціями; 3) утворення напівдіалектів як результат взаємодії та взаємовпливу різних говорів та пов’язана з цим перебудова відношень між елементами діалектних систем; 4) нівелювання своєрідності діалектного мовлення під впливом літературної мови (через засоби масової інформації, книжки, систему освіти тощо).

Одним з важливих розділів соціолінгвістики є соціальна діалектологія, об’єктом вивчення якої є соціальні діалекти (жаргони, арго, професійні мови). Соціальна діалектологія (її можна було б назвати й соціолектологією) вивчає соціолекти. Термін соціолект виник у лінгвістиці порівняно недавно – у другій половині ХХ ст. Він утворений з двох частин – частини соціо-, яка вказує на відношення до суспільства, і другого компонента слова “діалект”; це, по суті, стягнення в одне слово словосполучення „ соціальний діалект”.

Соціолектом називають сукупність мовних особливостей, властивих будь-якій соціальній групі – професійній, становій, віковій і т. ін. – у межах тієї чи іншої підсистеми національної мови. Прикладами соціолектів можуть бути особливості мовлення солдатів (солдатський жаргон), школярів (шкільний жаргон), кримінальний жаргон, арго хіпі, студентський сленг, професійна „ мова” тих, хто працює на комп’ютерах, різноманітні торгові арго (наприклад, „ човників”, торговців наркотиками) тощо. Одним з предметів зацікавленості соціолінгвістики – науки про суспільні різновиди та обумовленості мови – є соціолекти. Соціолект є зібранням соціолінгвістичних правил (а відтак таких, що належать до рівня мовних зразків (моделей)), які людський індивідуум привласнює собі як результат схрещування в його суспільному досвіді диференційованих форм вживання мови, згідно з властивою для нього сферою суспільної участі.

Термін „ соціолект” є зручним для позначення різноманітних і несхожих одне з одним мовних утворень, які мають, однак, загальну об’єднуючу їх ознаку: ці утворення обслуговують комунікативні потреби соціально обмежених груп людей.

Соціолекти не є цілісними системами комунікації. Вони є тільки особливостями мовлення, тобто існують у вигляді слів, словосполучень, синтаксичних конструкцій. Основа ж соціолектів – словникова й граматична – зазвичай мало чим відрізняється від характерної для даної національної мови.

Арго, жаргон, сленг – це різновиди соціолекту.

Потреба задоволення експресії – це одна з причин існування арго. Наявність у злодійському мисленні й світосприйнятті елементів магічного ставлення до світу як одна з важливих причин виникнення й існування арго Терміни арго й жаргон – французькі за походженням (фр. argot, jargon), сленг – англійський (англ. slang). Ці терміни часто вживаються як синоніми. Однак доцільно розмежовувати поняття, що стоять за цими назвами: арго – це, на відміну від жаргону, тією або іншою мірою таємна мова, створювана спеціально для того, щоб зробити мовлення даної соціальної групи незрозумілим для сторонніх осіб. Арго – це мова кримінальної субкультури.

Поняття «жаргон» (від франц. jargon – незрозуміла мова, зіпсована мова) розуміється як соціальний різновид мовлення, що характеризується, на відміну від загальнонародної мови, специфічно експресивно переосмисленою лексикою і фразеологією, а також особливим використанням словотворчих засобів. Жаргон належить відносно відкритим соціальним і професійним группам людей, об’єднаних спільністю інтересів і функціонує як номінативно-експресивна одиниця мовлення, що має інколи вульгарно-фамільярне забарвлення.

Жаргон є частиною загальнонародної мови, і він живе й розвивається за загальними законами мовної системи.

Під сленгом розуміють різновид розмовної мови, оцінюваний суспільством як підкреслено неофіційний. Існує відмінна від норми сфера усного спілкування, що об’єднує велике коло людей. С а ме це поняття отримало найменування сленгу. Сленг запозичує лексеми з арго та жаргонів, метафорично розширюючи їхні значення; отже, є спільні риси, що зближують жаргон і сленг: це метафоричність, домінування репрезентативної, а не комунікативної функції. Дослідники відзначають розмитість меж явища сленгу. Отже, виділити сленг як замкнену систему можна лише умовно. Молодіжний сленг є одним із найпродуктивніших постачальників нових сленгових одиниць. Сленгізми відрізняються від вульгаризмів тим, що, маючи навіть грубувате забарвлення, не викликають протесту проти їхнього вживання; тоді як на вульгаризми накладено табу.

Якщо раніше сленг використовувався в замкнених колах (вікових групах) з метою відокремлення, то тепер він поширюється на різні сфери життя. Він широко використовується в мистецтві, у ЗМІ. Ця експансія сленгу пояснюється соціальними причинами, загальними настроями епохи: старі підходи, штампи вже не діють ні в мистецтві, ні в суспільному житті, йде активний пошук нових форм, альтернативних засобів вираження, руйнуються стереотипи, у тому числі й мовні. Якщо раніше сленг був мовою підлітків, то сьогодні ним не нехтують і дорослі.

Отже,арго, жаргон, сленг – це різновиди соціолекту. Специфіка кожного з цих мовних утворень може бути обумовлена професійною відмежованістю від решти суспільства. Комп’ютерний жаргон (сленг) – це приклад професійно специфічних мовних утворень, злодійське арго, студентський сленг – приклади соціально специфічних субкодів. Іноді група може бути відокремленою і професійно, і соціально; мовлення такої групи має властивості і професійного, і соціального жаргону (арго, сленгу). Приклад – солдатський жаргон, тому що військова справа – це професія, а люди, що нею займаються, живуть своїм, достатньо відокремленим від решти суспільства, життям.

Термін койне походить від давньогрецького слова κοινή (спільно, разом) (пор. також: κοινισμός (суміш різних діалектів). Цей термін початково застосовувався тільки до загальногрецької мови, яка склалася в ІV–ІІІ ст. до н. е. і служила єдиною мовою ділової, наукової та художньої літератури Греції до ІІ–ІІІ століть н. е. У сучасній соціолінгвістиці койне розуміють як такий засіб повсякденного спілкування, який зв’язує людей, що говорять різними регіональними або соціальними варіантами даної мови. У ролі койне можуть бути наддіалектні форми мови – своєрідні інтердіалекти, що поєднують у собі риси різних територіальних діалектів,– або ж одна з мов, що функціонує в даному ареалі. Поняття койне є особливо актуальне при описанні мовного життя великих міст, у яких перемішуються маси людей з різними мовленнєвими навиками. Міжгрупове спілкування в умовах міста вимагає вироблення такого засобу комунікації, який би розуміли всі. Так з’являються міські койне, що обслуговують потреби повсякденного, переважно усного, спілкування різних груп міського населення. Крім міських койне, виділяють койне ареалу, тобто певної території, на якій розповсюджена дана мова (або мови). Так, у багатомовній республіці Малі (Африка) як койне використовується мова бамана, що має наддіалектну форму. Поняття койне іноді застосовують і до писемних форм мови – наприклад, до латині, яка використовувалась як мова науки в середньовічній Європі.

VІІ. Сфера використання мови – ще один термін, поширений в соціолінгвістиці. Під цим терміном розуміють сферу позамовної дійсності, що характеризується відносною однорідністю комунікативних потреб, для задоволення яких говорять здійснюють певний відбір мовних засобів і правил їх поєднання один з одним.

В результаті подібного відбору мовних засобів і правил їх поєднання формується більш менш стійка (для окремого мовного співтовариства) традиція, що співвідносить певну сферу людської діяльності з певним мовним кодом (субкодом) – самостійною мовою або підсистемою національної мови. Так, в середньовічній Європі латинь була комунікативним засобом, що використався при богослужінні, а також в науці, інші ж сфери діяльності обслуговувалися відповідними національними мовами і їх підсистемами. У Росії роль культового комунікативного засобу довгий час належала церковнослов’янській мові.

Розподіл мов або їх підсистем по сферах діяльності може бути нежорстким: одна з мов або одна з підсистем можуть переважати в даній сфері, але допускається використання елементів і інших мов (підсистем). Так, в сімейному спілкуванні жителів сучасного українського села переважає місцевий діалект, він же використовується ними і при виробництві сільськогосподарських робіт. Проте в сучасних умовах чистий діалект - рідкість, він зберігається лише у деяких представників старшого покоління сільських жителів, в мові ж більшості сильно розбавлений елементами літературної мови і просторіччя. Сучасна Білорусія у сфері гуманітарної освіти використовує білоруську мову, але тут можна зустріти і елементи близькоспорідненої російської мови. У сфері виробництва, зважаючи на державну підтримку рідної мови, переважає російська мова (у спеціальній термінології, в технічній документації, в професійному спілкуванні фахівців), проте використання білоруського, природно, не забороняється.

Дата добавления: 2014-01-11