Земельні правовідносини у фермерському господарстві

Відповідно до ст. 31 ЗК та ч. 1 ст. 12 Закону України "Про фер­мерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із:

Стаття 12. Склад земель фермерського господарства
1. Землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності
фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам
фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським
господарством на умовах оренди.

2. Права володіння та користування земельними ділянками, які
знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює
фермерське господарство.

Права володіння та користування земельними ділянками,які перебувають у власності членів фермерського господарства, здій­снює фермерське господарство.

Чинне законодавство не обмежує кількості земель, що їх може придбати фермерське господарство та його члени у власність та брати в користування на умовах оренди. Однак слід зауважити, що відповідно до частин 13 та 15 Перехідних положень ЗК було запро­ваджено мораторії на: відчуження земельних ділянок:

13. На період до 1 січня 2015 року громадяни і юридичні особи
можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського
призначення загальною площею до 100 гектарів. Ця площа може бути
збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом. 15. До набрання чинності законами України про державний
земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012
року, не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського
призначення державної та комунальної власності, крім вилучення
(викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних
ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних
ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб
для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,
земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам
земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського
господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у
спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку
відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для
суспільних потреб.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних
ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та
"б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності
законами України про державний земельний кадастр та про ринок
земель, але не раніше 1 січня 2012 року, визначивши особливості
обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного
сільськогосподарського виробництва.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії
заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних
ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та
"б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом
відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих
земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є
недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власнос­ті земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) члена сіль­ськогосподарського підприємства, розташованого на території від­повідної ради, або в такому самому розмірі із земельних ділянок, раніше наданих їм у користування[3]. Земельні ділянки, на яких роз­ташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаютьсябезоплатно у приватну влас­ність у рахунок земельної частки (паю).

Члени фермерських господарств, які до 1 січня 2002 р. (до мо­менту набрання чинності ЗК) отримали в постійне користування або в оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарс­тва, мають переважне право на придбання (викуп) цих земельних ділянок розміром до 100 га сільськогосподарських угідь, у тому чис­лі до 50 га ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.

З метою забезпечення цілісності фермерського господарства встановлено: якщо фермерське господарство успадковується двома або більше спадкоємцями, то земельна ділянка поділу не підлягає, якщо внаслідок її поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка, менша мінімального розміру, встановленого для даного регіону. Науково обгрунтовані регіональні мінімальні розміри земельних ді­лянок визначаються Міністерством аграрної політики України та Українською академією аграрних наук і затверджуються Кабінетом Міністрів України.

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
від 10 грудня 2003 р. N 1908
Київ

Про затвердження мінімальних розмірів
земельних ділянок, які утворюються в результаті
поділу земельної ділянки фермерського
господарства, що успадковується

Відповідно до статті 23 Закону України "Про фермерське
господарство" (973-15) Кабінет Міністрів України
п о с т а н о в л я є:
Затвердити мінімальні розміри земельних ділянок, які
утворюються в результаті поділу земельної ділянки фермерського
господарства, що успадковується (додаються).

Прем'єр-міністр України В.ЯНУКОВИЧ
Інд. 22

ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 10 грудня 2003 р. N 1908

МІНІМАЛЬНІ РОЗМІРИ
земельних ділянок, які утворюються в результаті
поділу земельної ділянки фермерського господарства,
що успадковується
------------------------------------------------------------------ Регіон |Мінімальний розмір земельної | ділянки, гектарів------------------------------------------------------------------Автономна Республіка Крим 5
Область:
Вінницька 3
Волинська 3
Дніпропетровська 6
Донецька 6
Житомирська 4
Закарпатська 2
Запорізька 7
Івано-Франківська 2
Київська 3
Кіровоградська 5
Луганська 9
Львівська 2
Миколаївська 7
Одеська 5
Полтавська 4
Рівненська 3
Сумська 4
Тернопільська 2
Харківська 6
Херсонська 7
Хмельницька 3
Черкаська 3
Чернівецька 2
Чернігівська 4
м. Севастополь 2

Фермерське господарство та його члени мають право:

Стаття 14. Права фермерського господарства та його членів

1. Фермерське господарство та його члени відповідно до закону
мають право:

а) продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку,
передавати її в оренду, заставу, спадщину;

б) самостійно господарювати на землі;

в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та
інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

г) на відшкодування збитків;

ґ) споруджувати житлові будинки, господарські будівлі та
споруди;

д) реалізовувати вироблену сільськогосподарську продукцію на
вітчизняних ринках і поставляти на експорт;

е) інші права.

2. Порушені права власників земельних ділянок підлягають
поновленню в порядку, встановленому законом.

Стаття 16. Право фермерського господарства на будівництво
житлових будинків, господарських та інших будівель
і споруд

1. Фермерське господарство має право споруджувати житлові
будинки, господарські будівлі та споруди на належних йому, його
членам на праві власності земельних ділянках відповідно до
затверджених документації із землеустрою та містобудівної
документації у встановленому законом порядку.

2. Будівництво на орендованій земельній ділянці житлових
будинків, господарських будівель та споруд фермерське
господарство - орендар погоджує з орендодавцем. Стаття 18. Право фермерського господарства на користування
природними ресурсами

Фермерське господарство має право використовувати для потреб
господарства загальнопоширені корисні копалини (пісок, глина,
гравій, торф тощо), лісові угіддя, водні об'єкти та прісні
підземні води, що знаходяться на земельній ділянці, відповідно до
законодавства України.

Обов'язками фермерського господарства та його членів є:

Стаття 15. Обов'язки фермерського господарства та його членів

1. Фермерські господарства, у власності яких є земельні
ділянки, надані їм для ведення фермерського господарства
відповідно до закону, зобов'язані:

а) забезпечувати використання земельних ділянок за їх
цільовим призначенням;

б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

в) сплачувати податки та збори;

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та
землекористувачів;

ґ) не допускати зниження родючості ґрунтів та зберігати інші
корисні властивості землі;

д) надавати відповідним органам виконавчої влади та органам
місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та
інших природних ресурсів;

е) дотримуватися санітарних, екологічних та інших вимог щодо
якості продукції;

є) дотримуватися правил добросусідства та встановлених
обмежень у використанні земель і земельних сервітутів;

ж) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі
зрошувальних і осушувальних систем.

2. Законом можуть бути встановлені інші обов'язки власників
земельних ділянок.

Стаття 17. Використання земель фермерських господарств іншими
особами
1. На землях фермерських господарств особи мають право
вільного проходу, проїзду всіма видами транспорту по дорогах,
пересування на човнах, купання у водоймах на належних фермерським
господарствам на праві власності або праві оренди земельних
ділянках, розміщення наметів і проживання в них, розведення
багаття та інші дії, що дозволяються за згодою їх власників, крім
випадків встановлення за рішенням суду земельних сервітутів, за
умови збереження природних компонентів в екологічно чистому
вигляді.

2. Юридичні особи - власники об'єктів (газо-, нафтопроводів,
ліній електропередач, зв'язку тощо), що проходять через земельні
ділянки фермерських господарств, мають право доступу до таких
об'єктів на підставі угоди, укладеної з відповідним фермерським
господарством, відповідно до затвердженої документації із
землеустрою або встановленого земельного сервітуту.

Громадяни, що створили фермерське господарство, мають пра­во облаштувати постійне місце проживання в тій частині наданої їм для ведення фермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об'єктів господарства. Якщо постійне місце проживання членів фермер­ського господарства розташоване за межами населених пунктів, ці громадяни мають право на створення відокремленої фермерської садиби, якій надається поштова адреса.

Стаття 5. Громадяни, які мають право на створення
фермерського господарства

….. Громадяни, що створили фермерське господарство, мають право
облаштувати житло в тій частині наданої для ведення фермерського
господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний
доступ до всіх виробничих об'єктів господарства. Якщо житло членів
фермерського господарства знаходиться за межами населених пунктів,
то вони мають право на створення відокремленої фермерської садиби,
якій надається поштова адреса. Відокремленою фермерською садибою є земельна ділянка разом з
розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими
будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними
насадженнями, яка знаходиться за межами населеного пункту. Для облаштування відокремленої садиби фермерському
господарству надається за рахунок бюджету допомога на будівництво
під'їзних шляхів до фермерського господарства, електро- і
радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем.

Переселенцям, які створюють фермерське господарство в
трудонедостатніх населених пунктах, перелік яких визначається
Кабінетом Міністрів України, надається одноразова грошова допомога
за рахунок державного бюджету у розмірі, що встановлюється
Кабінетом Міністрів України.

Увага! 05.11.2009 р. був змінено порядок приватизації з/д:

Стаття 118. Порядок безоплатної приватизації земельних
ділянок громадянами

1. Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки,
яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної
районної, Київської чи Севастопольської міської державної
адміністрації або сільської, селищної, міської ради за
місцезнаходженням земельної ділянки.

2. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у
місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що
підтверджують розмір земельної ділянки.

3. Громадяни - працівники державних та комунальних
сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також
пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у
власність земельних ділянок, які перебувають у постійному
користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються
з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської,
селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської
міської державної адміністрації.

4. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган
виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає
дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку
проекту приватизації земель.

5. Передача земельних ділянок у власність громадянам -
працівникам державних та комунальних сільськогосподарських
підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх
числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у
порядку, встановленому цим Кодексом.

6. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність
земельної ділянки із земель державної або комунальної власності
для ведення фермерського господарства, ведення особистого
селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і
обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд
(присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва,
будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної
приватизації, подають клопотання до відповідної районної,
Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або
сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної
ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної
ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні
матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної
ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної
ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки
конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення
фермерського господарства). { Частина шоста статті 118 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 509-VI (509-17) від 16.09.2008; в редакції Закону N 1702-VI
(1702-17) від 05.11.2009 }

7. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна
адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає
клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту
землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану
відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу
може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам
законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів,
генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної
документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань
використання та охорони земель адміністративно-територіальних
утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій
населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки
розробляється за замовленням громадян особами, які мають
відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у
строки, що обумовлюються угодою сторін. { Частина сьома статті 118 в редакції Законів N 509-VI (509-17)
від 16.09.2008, N 1702-VI (1702-17) від 05.11.2009 }

8. Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної
ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з
погодженням документації із землеустрою (далі - Комісія).

Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає
відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого
самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у
його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається
заявнику у зазначений у цій частині строк.

Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише
невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих
відповідно до них нормативно-правових актів.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної
ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної
документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного
органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи. { Частина восьма статті 118 в редакції Закону N 1702-VI
(1702-17) від 05.11.2009 }

9. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна
адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий
строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо
відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення
обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації
згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої
експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою
щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. { Частина дев'ята статті 118 в редакції Законів N 1626-IV
(1626-15) від 18.03.2004, N 1702-VI (1702-17) від 05.11.2009 }

10. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого
самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або
залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
{ Частина десята статті 118 в редакції Закону N 1702-VI
(1702-17) від 05.11.2009 }

11. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу
місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність
або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому
порядку.
4. Майнові правовідносини у фермерському господарстві

До майна фермерського господарства (складеного капіталу) мо­жуть належати: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цін­ності, цінні папери, продукція, вироблена господарством внаслідок господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, право ко­ристуватися землею, водою та іншими природними ресурсами, бу­дівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які члени господарства передають до його складеного капіталу.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Водночас, як зауважує Н. І. Титова, це майно належить на праві спільної сумісної власності всім членам господарства, як­що інше не передбачено угодою між ними. Спільна сумісна влас­ність є переважним різновидом власності у таких господарствах[4]. Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін.

У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, зокрема земельні ділянки, житлові будинки, господар­ські будівлі й споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонене законом.

Фермерське господарство має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод. Порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського госпо­дарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не пе­редбачене угодою між членами господарства та законом.

Член фермерського господарства має право на отримання час­тки майна фермерського господарства в разі ліквідації або припи­нення членства в господарстві. Розмір частки та порядок її отри­мання визначається Статутом господарства.

Майнові спори між фермерським господарством та його члена­ми вирішуються судом.

Фермерське господарство несе відповідальність за своїми зо­бов'язаннями в межах майна, яке є власністю фермерського госпо­дарства. Голова фермерського господарства відповідає за порушен­ня господарством кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, санітарних і ветеринарних норм, правил, вимог щодо якості продукції та інших нормативно-правових актів, котрі регулюють здійснення господарської діяльності.

Фермерському господарству як цілісному майновому комплек­су належать майно, передане до складеного капіталу, не розподіле­ний прибуток, майнові та інші зобов'язання. За рішенням членів господарства відповідно до закону фермерське господарство як ці­лісний майновий комплекс може бути відчужене на підставі ци­вільно-правових угод громадянам України, які мають право на створення фермерського господарства, або юридичним особам Ук­раїни для здійснення товарного сільськогосподарського виробниц­тва. Громадяни, які придбали майно фермерського господарства як цілісного майнового комплексу на підставі цивільно-правової уго­ди, подають у встановленому порядку Статут фермерського госпо­дарства на державну реєстрацію.

Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до вимог Книги VI Цивільного кодексу України[5].

Дата добавления: 2014-01-11