Основні ознаки адміністративної (виконавчої) влади

Гідрографічна мережа Криму

Антропогенний фактор як причина деградації річок

З роками на схилах гірських долин під впливом фізичного вивітрювання йде накопичення глинистих часток, піску, дресви, щебеню та кам’яних глиб. Тому коли у верхов’є звичайно безводних балок переповнюються уламковим матеріалом виникає селі небезпечна ситуація. Цій небезпеки нерідко допомогає людина - вирубуючи ліси. Найбільш частіше селі утворюються поблизу Ялти на річках Учан-Су, Кача, Альма, Бельбек.

Річки у Криму є джерелами водопостачання та зрошення земель. Недотримання водокористувачами принципу непорушності окремих складних гідрологічних систем, сформованих природою, призводить до негативних екологічних наслідків. Такими є підтоплення та засолення земель, забруднення річок комунальними стічними водами, засмічення водозбірної території речовинами які впливають на якість води у річках, виснаженість річкових вод, тобто надмірний забір води на господарськи нужди. Джерел забруднення природних вод багато і вони дуже різноманітні, але у спільними зусиллями державних органів та громадськості можна зберегти природу Криму.

Назва річки	Довжина (км)	Площа басейну (км ^2)	Витрати води за рік (м^3\с)	Мах. витрати (м^3\с)
Річки північно – західних схилів Кримських гір
Західний Булганак			0,047	9.42
Альма			1.21
Кача			1.69
Бельбек			2.75
Чорна			1.94
Річки Південного берегу Криму
Учан – Су	8.4		0.34
Дерекойка		44.3	0.51	41.3
Улу – Узень		60.8	0.47	32.2
Демерджи		58.2	0.22	42.2
Улу – Узень схидний			0.32	20.3
Річки південних схилів Кримських гір
Салгір			1.8	19.4
Чорох- Су			0.12	5.53

Державна влада – це різновид соціальної влади, для якої характерні наступні ознаки:

1) вона є засобом соціального управління;

2) вона являє собою відносини між людьми, їхніми організаціями, суб'єктом і об'єктом якого є наділена волею і свідомістю людина (колектив);

3) це відношення забезпечує виявлення і домінування владної волі, зв'язано зі здатністю суб'єкта спрямовувати волю, поведінку іншої особи, об’єднувати зусилля;

4) влада здійснюється за допомогою особливої системи способів та методів впливу[1] (норми, переконання, зброя, організації, примус та ін.).

Усіма названими ознаками характеризується державна влада, що, як відомо, спирається на державний апарат, юридичні, норми, матеріальні ресурси, механізм переконання і примусу. І саму державу, й її діяльність можна розглядати як засіб управління, здійснюваного в інтересах соціальної групи, класу чи всього народу, як інструмент влади.

Найбільш вдалим представляється підхід до проблеми державної влади з позиції теорії поділу влади. По-перше, вона показала, свою життєвість. По-друге, її залучення означає використання величезного наукового потенціалу, накопиченого вченими і практикою державного будівництва багатьох країн.

Сутність теорії поділу влади можна розуміти так. Джерелом суверенітету є народ, йому належить уся повнота влади. Народовладдя лише в невеликому обсязі здійснюється безпосередньо за допомогою інститутів прямої демократії. В основному загальні справи вирішуються державою, що народ створює й оплачує і якій народ делегує свою владу. Вона стає найбільш могутньою соціальною організацією, що розпоряджається величезними ресурсами, що спирається на могутній апарат примусу. Держава зобов'язана служити народу і звітувати перед ним. Історичний досвід учить, що зосередження державної влади в одних руках веде до деспотизму, диктатури, тоталітаризму, тому її варто поділити на законотворення, виконання, правосуддя. Такий поділ необхідний і для того, щоб недоліки вищих керівників держави не стали пороками всієї держави, всієї країни. Повинні бути створені досить самостійні і сильні підсистеми державного апарату: законодавча, виконавча і судова. Необхідно, щоб ці влади співробітничали, доповнювали одна одну, але при цьому певною мірою були незалежними, мали можливість контролювати, впливати одна на іншу. Система стримувань і противаг перешкоджає концентрації влади, неправильному її використанню, сприяє встановленню заснованих на законі взаємовідносин держави і громадянського суспільства. В результаті створюються умови для забезпечення прав і законних інтересів людини і громадянина, розвитку громадянського суспільства, становлення правової держави.

В Україні принцип поділу влади вперше був закріплений Конституцією України 1996 р., у ст. 6 якої сказано: «Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову».

Адміністративну владу можна трактувати в двох основних аспектах:

1) юридичному, розуміючи під нею.право і можливість суб'єктів керувати, підпорядковувати своїй волі інших людей, видавати владні акти, здійснювати організаторську роботу;

2) політологічному, коли дане поняття охоплює комплекс політико-правових явищ і насамперед апарат виконавчої влади, компетенцію її органів та службовців, її діяльність.

Адміністративна влада з'явилася з виникненням держави. Її ембріон зустрічається вже в первісному суспільстві. Це – влада ватажка і його помічників над первісним стадом, основою якої були фізична сила і мужність; влада старійшини над членами роду (племені), що заснована на моральному авторитеті та традиціях. Усю повноту адміністративна влада набирала в державі, де вона спиралася на озброєні загони, чиновницький апарат, податки. На вищому рівні вона концентрувалася в руках монархів і була єдиною в країні владою, що одночасно створювала закони, керувала, судила і була історично першою державною владою.

Ознаки адміністративної влади:

1) організуючий характер. Вона необхідна для налагодження складної мережі суспільних зв'язків в економічній, соціально-культурній, адміністративно-політичній сферах, у творчій та охоронній діяльності. У ній зосереджена вся реальна практична робота по здійсненню законів, актів вищого керівництва. Вона переводить політичні проблеми в організаційні. Адміністративна влада зобов'язана об’єднувати енергію, зусилля громадян, наводити порядок і в нормальних, і в екстремальних умовах.

Закон є лише абстрактною нормою, що намічає модель поведінки людей. Для його виконання необхідні організуючі, координуючі і контролюючі дії держави. Їх здійснює державна адміністрація, що має справу з реальними явищами життя і виконує завдання постійного, цілеспрямованого управління людьми, а через них – майном і суспільними процесами. «Якщо зовсім не буде управління, не буде і держави, буття держави тільки і виявляється в її діяльності. Держава лише остільки й існує, оскільки вона діє, володарює, править. Тому для того, щоб існувала держава, повинне здійснюватися управління»[2].

2) універсальний характер у часі й у просторі, тобто здійснюється безперервно і скрізь, де функціонують людські колективи. Вона безпосередньо організує оборону країни, охорону державної і громадської безпеки, діяльність державних підприємств та установ, здійснює загальне керівництво недержавними організаціями (реєстрація, ліцензування, оподаткування, контроль), за допомогою правових норм впливає на громадян і організації.

3) предметний характер. Істотна ознака адміністративної влади – наявність в її безпосередньому віданні величезних ресурсів – правових, інформаційних, економічних, технічних, ідеологічних, організаційних. У ній сконцентрована фактична могутність держави. Вона спирається на великі території, контингенти людей, інформаційні, фінансові й інші ресурси, використовує інструменти службових просувань і нагороджень та ін.

4) примусовість, опора на силу, можливість самостійно здійснювати фізичні, організаційні й інші примусові заходи в адміністративному порядку. У безпосередньому віданні адміністративного апарату перебувають збройні сили, зокрема армія, поліція (міліція), органи держбезпеки, спеціалізовані примусові установи. Суб'єкти адміністративної влади використовують наявні в них фактичні і правові можливості для здійснення позасудового, адміністративного примусу[3].

Названі вище ознаки адміністративної влади – універсальність, предметність, примусовість, організуючий характер – детермінують її форму, тобто ієрархічно побудований адміністративний апарат і велике число професійних службовців.

5) професійний характер. Безпосередня повсякденна організація різноманітних соціальних зв'язків, реальне здійснення примусу вимагають створення розгалуженого, великого за кількістю структурних одиниць і службовців апарату. Безсумнівно, що численний склад адміністративного апарату, кількість осіб, що займаються управлінням, набагато перевершує загальну число службовців усіх інших державних органів разом узятих. Успіх адміністративної діяльності залежить від діловитості, активності, компетентності, досвіду, здібностей зайнятих нею осіб, реалізація адміністративної влади вимагає великого числа професіоналів і раціональної організації їхньої праці.

6) організаційна єдність, нижчестоящі ланки підпорядковані вищестоящим, адміністративна влада поділяється на ієрархічні рівні.

7) При послідовній реалізації принципу поділу влади організуюча, універсальна, предметна, професійна адміністративна влада набуває нових ознак, вона стає вторинною і підзаконною. Адміністративна влада виступає як вторинна щодо представницького (законодавчого) органу, який визначає її структуру, повноваження її органів, навіть якщо носії виконавчої влади обираються безпосередньо народом (президент і т.д.). Видані ними владні акти (навіть указ Президента) є підзаконними, вони розвивають, уточнюють, деталізують, застосовують у конкретній обстановці закон. Дії суб'єктів управління не можуть суперечити закону, спрямовані на його виконання, своєю волею вони доповнюють законодавство. Тому органи управління називають виконавчими, а владу – виконавчою.

8) Життя суспільства на кожному кроці ставить усе нові питання, що вимагають вирішення на основі закону, але з урахуванням конкретної обстановки шляхом видання владних актів. Видають їх суб'єкти управління, наділені адміністративними повноваженнями, тобто ті, хто вправі видавати розпорядження. Можливість видавати адміністративні акти відноситься до сутності адміністративної влади, тому органи управління називають ще і виконавчо-розпорядчими.

Таким чином, в умовах демократично організованого суспільства, ставши вторинною і підзаконною, адміністративна влада перетворюється на виконавчу, котра є більш високим ступенем розвитку адміністрації.

Отже, виконавча влада – це адміністративна влада, перетворена в умовах правової держави.

Французький учений Р. Драго пропонує таке визначення: «Адміністрація – сукупність людських і матеріальних засобів, покликаних забезпечувати під керівництвом політичної влади виконання і застосування законів... Цілі адміністрації ніколи не бувають первинні, вони завжди вторинні і полягають у виконанні завдань, доручених їй основними державними органами»[4].

Головні цілі виконавчої влади:

1) забезпечення безпеки громадян, суспільства, держави;

2) створення умов, що сприяють благополуччю громадян, суспільства, держави, розвитку економіки країни;

3) створення умов для реалізації громадянами й організаціями їхніх прав і свобод, для вільного політичного, економічного, соціального, духовного життя людей.

Державна адміністрація сама забезпечує безпеку країни та її жителів, здійснює захист слабких, створює систему адміністративної опіки. І вона ж створює умови для того, щоб механізми саморегуляції діяли в усіх сферах громадського життя.

Виконавча влада – інструмент захисту і забезпечення інтересів громадянського суспільства та його окремих членів.

Суспільство ж, створюючи державну адміністрацію, оплачуючи її утримання, виконуючи її вимоги, очікує, що діяльність цього інструмента буде ефективною, тобто поставлені цілі будуть досягнуті в оптимальний термін і з найменшими витратами.

Щоб бути ефективною, державна адміністрація повинна діяти доцільно, раціонально використовуючи свої повноваження і ресурси. І в той же час вона повинна суворо дотримувати закону. Доцільність у рамках закону, законна доцільність – основний принцип адміністративної діяльності. І чим послідовніше він здійснюється, тим вона ефективніше. Специфіка цілей і принципів – ще одна істотна особливість виконавчої влади.

Дата добавления: 2014-01-11