Лінійна і функціональна влада

Спільна праця припускає єдність, упорядкованість дій. Гармонія між індивідуальними роботами може бути досягнута тільки в тому випадку, якщо вони будуть підпорядковані єдиній волі. Суб'єкт управління впливає на суспільні відносини, соціальні процеси, речі через волю і свідомість, а виходить, і дії тих, ким він керує, за допомогою влади.

Підпорядкування – зворотний бік влади; вони нерозривні. Там, де здійснюється влада, там існує і підпорядкування. Владним повноваженням, праву приймати обов'язкові для виконання рішення кореспондує обов'язок підкорятися чужій волі, виконувати команди. Реальна влада існує лише там, де існує реальне підпорядкування, інакше вона формальна, фіктивна, декларативна.

Влада державних органів об'єктивується у владних повноваженнях, стрижень яких – право в односторонньому порядку видавати юридичні акти. Вона здійснюється колегіально чи одноосібно, ґрунтується на нормах права чи на правозастосовуючих актах.

За обсягом розрізняють два види підпорядкування: лінійне (його ще називають прямим, організаційним, адміністративним) і функціональне.

Існує два основні принципи розподілу праці по управлінню, два принципи його спеціалізації – лінійний і функціональний. При реалізації першого всі об'єкти диференціюються за визначеними ознаками на автономні групи, і керівництво кожною з них у повному обсязі чи в основному здійснює визначений суб'єкт. У результаті виникають системи, що базуються на прямому (організаційному, адміністративному) підпорядкуванні об'єктів суб'єкту, – тобто системі типу «керівник – підлеглий».

Для лінійної влади характерне наступне:

1) ця влада широка за обсягом, охоплює багато функцій виконавчої влади,

2) вона включає в себе право безпосереднього розпорядження людьми, ресурсами, діяльністю і дуже часто –дисциплінарну владу;

3) вона зв'язана з відповідальністю за стан підпорядкованого об'єкта.

Лінійний керівник, як правило, буває один. Для лінійних систем характерне пряме підпорядкування; суб'єкт влади вправі приймати нормативні або індивідуальні акти, давати завдання, вирішувати структурні і кадрові питання, розпоряджатися матеріальними й іншими ресурсами, безпосередньо керувати діяльністю, здійснювати дисциплінарний примус чи володіє кількома з названих повноважень.

Функціональна влада найчастіше означає, що суб'єкт управління в межах конкретної функції вправі здійснювати нормативне, методичне керівництво, контроль, адміністративний примус чи наділяється хоча б одним із названих повноважень. Виникають відносини типу «інспектор – той, кого контролюють».

Функціональна підпорядкованість полягає в підпорядкуванні в якійсь частині діяльності, у межах визначеної функції. Спектр владних повноважень суб'єктів влади в подібних випадках досить вузький. Їхня влада буває «позитивною», пов’язаною з творчою діяльністю (право розподіляти, здійснювати методичне керівництво і т.д.) та юрисдикційною, пов’язаною з правопорушеннями (право припиняти роботу, відсторонювати від посади, стягувати незаконно отримане і т.д.). Функціональна влада може бути обмежена рамками відомства (організації) чи мати міжвідомчий характер.

Лінійне управління завжди засноване на прямому службовому підпорядкуванні. Воно поширюється на підпорядковані структурні одиниці, і лінійні системи, базуються на адміністративній підпорядкованості. Функціональне управління здійснюється по відношенню до функціонально підпорядкованих при відсутності організаційного підпорядкування. (Так, наприклад, побудована система ДАІ, її районні, міські, обласні органи лінійно підпорядковані начальникам ВВС, а функціонально – вищим органам ДАІ.) Функціональні системи містять у собі не структурно підпорядковані елементи, організуючі зв'язки між ними менш різноманітні й інтенсивні, ніж у лінійних.

Дата добавления: 2014-01-11