Креольська мова

Піджин

Койне

Койне – грецьке слово (загальний), що служило назвою спільної для носіїв різних діалектів старогрецької мови, що склалася на території Аттики з центром в Афінах (приблизно у IV ст. до н. е.). У наш час це слово — широко поширений у лінгвістиці термін, що позначає узагальнений тип усної мови, – одну з форм існування мови. А. У. Десницька, що плідно займалася наддіалектними формами усної мови, серед слів-термінів, що вживаються для позначення об’єкту („койне”, „інтердіалект”, „напівдіалект”, „культурний діалект”) віддає перевагу „нейтральному” серед них – терміну „койне”, використовуючи інші терміни (з визначеннями-детермінаторами) для позначення різновидів койне. Як робоче визначення скористаємося характеристикою койне, запропонованою В. А. Аврориним: „Койне можна визначити як засіб міждіалектний, а іноді й міжнаціонального спілкування, що виникає спочатку з торгівельною, військовою або культурною метою на базі однієї з груп близьких діалектів, поступово вбирає в себе також і деякі специфічні особливості інших діалектів (іноді мов)”.

Соціальною передумовою появи міждіалектного засобу спілкування служить змішаний склад населення, що проживає в місті або в тому чи іншому регіоні країни. Розрізняють койне міські й обласні (сільські). Їх поява стосується періоду рабовласницької й феодальної формації. Особливо типово для донаціонального періоду виникнення міських койне до н. е., що виступали не тільки міждіалектною формою побутового спілкування, але й обслуговували „вищі сфери спілкування” – судочинство, міське управління, а також усну поезію, народні обряди. Міські койне завдяки впливу міст на економічне, культурне й мовне життя прилеглих і віддалених територій перетворювалися на регіональні койне.

Історично койне може передувати виникненню письмової мови. Нерідко воно стає базою літературної мови. Лондонське койне послужило базою англійської літературної мови, пекінське – основою китайської літературної мови, койне міста Едо – основою японської літературної мови. Тодо – слов’янських народів. Так, в Москві й у Підмосков’ї тривала взаємодія північноросійських й південноросійських діалектів сформувала середньоросійський говір – койне, яке надалі й послужило основою літературної мови російської народності й нації. Болгарська літературна мова сформувалася на основі центральних балканських говорів східних діалектів болгарської мови; сербський варіант сербохорватської літературної мови – на базі східних говорів, зокрема бєлградського койне; хорватський варіант – на базі західного, загребського койне; словенська мова – на основі говору адміністративного й культурного центру Словенії – міста Любляни, розташованого в зоні контакту двох центральних словенських діалектів – горянського і доленського. Таким чином, роль міських койне як форми існування мови і основи літературної мови виключно велика.

Нерідкі й обласні (неміські) койне, контакти територіальних діалектів, що виникають в конкретно-історичних умовах. Прикладом може служити інтердіалект болмац, що сформувався в Дагестані в умовах значної діалектної роздробленості аварської мови. Болмац, що виник на основі північних діалектів аварської мови, відвіку використовується аварцями для спілкування з представниками інших діалектів цієї мови. Задовго до революції на болмаці почали видаватися численні твори релігійного характеру, які певним чином впливали на подальший розвиток аварської літературної мови. Цією мовою після революції 1917 року з’явилися й перші твори молодої аварської художньої літератури. Існування в аварців мови міждіалектного спілкування багато в чому полегшило процес формування й розвитку аварської літературної мови.

Койне сучасною соціолінгвістикою визначається як засіб усного спілкування, що забезпечує постійну комунікативну однорідність певного регіону. Вирізняють міські койне і ареальні койне (регіону або країни). Роль койне може виконувати наддіалектна форма певної мови, розвинута на базі одного або кількох її діалектів. Так на основі полянського діалекту давньоруської мови утворилося київське койне, яке служило засобом спілкування для численних руських князівств, які утворювалися по мірі колонізації угрофінських та тюрських земель на європейській території сучасної Росії. Койне, особливо міське, є важливою передумовою формування літературної мови.

Так англійська літературна мова була сформована на основі лондонського койне. Російська літературна мова формувалася на основі московського койне, яке об’єднало північноросійське та південноросійське наріччя. Українська літературна мова формувалася на основі ареального києво-полтавського койне. Оскільки саме представники цього койне започаткували літературну традицію створення лідературних текстів народною мовою. Суттєва різниця між койне та піджинами полягає в тому, що піджинізація передбачає істотну структурну модифікацію мови-джерела, натомість койне здебільшого розвивається у бік збереження і збагачення мови або діалекту, що перетворюються на койне. Піджин формується в умовах контакту і взаємного впливу різних мов, а койне найчастіше (хоча й не завжди) утворюється на базі діалектів однієї мови або близько споріднених мов. У випадку з франко-англосаксонським піджином маємо процес набуття ним функцій койне з наступним розвитком у бік креольської мови, якою англійська стала у час першої літературної пам’ятки, автором якої був батько англійської літератури Джефрі Чосер. Питання про письмову форму койне, а саме латини у середньовічній Європі є досить спірним, позаяк латина як літературна письмова мова мала безперервну традицію з античних часів до початку 19 століття і виконувала роль комунікативного посередника між науковцями різних країн саме таку як нині виконує англійська мова чи ту, яку виконувала французька мова в 19 століття у спілкуванні культурних людей Європи.

Як бачимо наш суржик не можна класифікацію ні як піджин, ні як койне. Усі різновидності українсько-російського суржику характеризуються малим впливом на українську граматику з боку російського компоненту суржику. Більше того багато російських слів, які потрапляють у суржик спотворються як фонетично так і морфологічно у відповідності до норм української мови. Нижче представлені деякі загальні ознаки суржику:

– вживання русизмів замість нормативних українських відповідників: даже, да, нєт, када, нє нада, єлє, щас/січас, всєгда, нікогда, чуть-чуть, конєшно, навєрно, напримєр, допустім, мєжду, вмєсто, вродє, імєнно, будто, вроді, рядом, язик, больниця, циплята, предохранітєль, предсідатель, почтальйон і т. п.;

– „українізовані” форми російських дієслів: здєлав, длівся, унаслідував, получав, щитав, отдав, отключив;

– „українізовані” форми російських числівників: первий/перва, вторий/втора;

– змішування українських і російських форм невизначених займенників: хто-то, шо-то, як-то, які-то, який-то, чого-то, кой-шо, кой-які;

– порушення дієслівного керування, вживання прийменників і відмінків за російським зразком: по вулицям замість по вулицях, на російській мові замість російською мовою;

– утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за зразком російської мови: самий головний, саме важне;

– утворення від українських дієслів активних дієприкметників за російським зразком: відробивший, прийшовший, зробивший;

– слова і вислови, кальковані з російської: міроприємство, прийняти міри, прийняти участь, до цих пір, так як, бувший у користуванні;

– у вимові: редукція ненаголошених голосних, оглушення дзвінких приголосних, заміна [дж] і [дз] на [ж] і [з], також відсутність чергування [к]/ [ц], зсув наголосу за російським зразком (када, розгаварювать, росписуваться, звонять, нахожуся, жінкє, в восьмирічкі, говоря́ть), відсутність чергування [о]/[і] або [е]/ [і] (корова/коров, голова/голов замість корів, голів).

Українсько-російський суржик слід розділяти на дві групи за ареалами його поширення, а саме:

• суржик, що функціонує в Україні;

• та суржик, який користуються етнічні українці в місцях компактного проживання на території Російської Федерації.

Суржик в РФ в залежності від щільності компактного проживання українців може виконувати роль або етнічного обласного койне, або засобу побутового спілкування між українцями. На Кубані суржик з часом перетворився на діалект української мови й отримав назву „балачка” та став обласним койне, яким користувалися не лише етнічні українці, а й представники інших етносів, які мешкали в українських станицях та хуторах. Українізація 20-тих років на Кубані мала певний вплив на балачку, збагативши її деякими термінами, але з огляду на свою короткотерміновість помітного сліду не залишила. На прикладі кубанської балачки зазначимо, що російсько-українські суржик на території РФ має усталені форми і є засоби внутрішньо-етнічного спілкування. Освічені члени українських громад РФ добре володіючи літературною нормою російської мови, розглядають суржик як простонародну мову для спілкування з членами своєї родини, або етнічної громади.

Інша справа з суржиком в Україні. Його дуже важко описати в силу великої регіональної та індивідуальної варіативності. Попри спільні риси, зазначені вище, на індивідуальному рівні суржикомовці залучають різну кількість русизмів, та й ступінь морфологічного спотворення російських лексем також різна. У межах одного населеного пункту та навіть родини знаходимо мовців, які є носіями різних суржиків. Якоїсь системи в цьому знайти важко. Хтось заміщує базову лексику запозиченнями з російської, які при цьому спотворюються: рибйонок; супруга, дєвочка, мальчик, женщина, свьокор, тьоща; хтось запозичує тільки професійну термінологію та назви місяців: январ, хвевраль, март, апрель, июль тощо.

Іноді бачимо як в межах однієї тваринницької ферми одні працівники використовують термін „іскуствинне осімінєніє”, а інші „штучне запліднення”. Така індивідуальна варіативність пояснюється тим, що нинішні суржикомовці мають змогу формувати свій індивідуальний стиль не лише за рахунок російських лексем, які залучаються через ЗМІ та безпосередні контакти з носіми російської мови, але й широкого поширення української літературної норми через українськомовні ЗМІ, державні та освітні установи, технічну та методичну літературу. За останні двадцять років ступінь проникнення української літературної норми став значним на теренах Північної та Центральної України, Слобожанщини, Херсонщини та Одещини. Таким чином, зараз спостерігається поступова українізація суржику. Найбільш освічені суржикомовці володіють як мінімум трьома засобами мовної комунікації:

– літературною українською мовою;

– українським варіаном російської мови;

– та українсько-російським суржиком для побутового спілкування з родичами та знайомими.

Піджин – різновид змішаної мови, що виникає в результаті необхідності спілкування на різномовній території. Спочатку поєднанням „пиджин інгліш” (англ. спотв. pidgin МФА: ['piʤin]) називали „ділову” гранично спрощену мову, що мимоволі виникла в багатомовних портах Південного Китаю як допоміжний засіб спілкування. Його лексика – англійська, зазвичай спотворена в фонетичному плані й семантично, а граматика – китайська. Соціальний престиж і матеріальний субстрат піджина не йде ні в яке порівняння з престижем і багатством повноцінної (рідної або імпортованої) мови. Піджином називають зредуковану допоміжну мову, яка виконує ситуативно обмежені комунікативні функції і не є рідною ні для кого з тих, що говорить на ній.

Діловим, торговим за сферою виникнення і застосуванням піджином було так зване кяхтинске (м. Кяхта — на межі Росії й Китаю), або „китайський прислівник російської мови”, описаний в середині XIX ст. С. І. Черепановим. Основа цього „прислівника” – російська мова з гранично спрощеною (на китайський зразок) граматикою – без відмін і без відмінювання слів. До кяхтинського піджину зверталися китайські торговці містечка Маймачень (поряд з Кяхтой) і росіяни „від взаємного незнання” мов. Росіянам така „мова” здавалася ламаною, користування нею позначалось висловом „говорити по-китайськи”.

Діалог кяхтинською китайця з дружиною російського купця:

Китаєць: – Илисандера за тиби кака подумаи за мои пришел еса

Росіянка: – Погули еса, господине Далай.

У перекладі цей мікродіалог звучить так:

– Олександро, як гадаєш, чому я прийшов?

– На гостину, пане Далай.

Подібний піджин, правда на іншій основі (російсько-норвезькою), був в обігу в північних поморів – росіян і норвежців (він носить назву „гизка-погзк”), його лексика — суміш російський, норвезьких, німецьких, англійських слів. Ще один торгівельний піджин руссенорськ на основі російської та норвезької мов побутував на Російській Півночі і обслуговув торгівлю між поморами та норвежцями.

Діалог руссенорською:

Норвежець: – Драсви, гаммель гу вен по моя. Твоя фиск купум? (Добридень, мій старий добрий друже. Купуєш рибу?)

Помор: – Да. (Так)

Норвежець: – Kак прис? (В яку ціну?)

Помор: – Ен вога мукка, со ту вога треска. (За мішок борошна два мішки тріски.)

Норвежець: – Ета мала. (Цього дуже мало)

Помор: – Шлик шлаг, ен о ен хальв вога треска, со ен вога мукка. (Такі справи. Один с половиною мішок тріски за один мішок борошна)

Норвежець: – Эта грот дюр. (Це ще надто дорого.)

Помор: – Но давай по кают ситте нед со докка лите чай дринком. Икке скаде. (То спускайся в каюту и попий чаю. Це не зашкодить)

За великим рахунком піджини як вторинні мови міжетнічного спілкування виникали у великих містах-портах Середземного моря, в містах (старих і нових) і сільських районах (особливо на плантаціях з різномовним складом сезонних робочих) Африки, Америки, на островах (Ямайка, Гаїті тощо). Мовами-джерелами піджинів найчастіше виявлялися англійська, французька, іспанська, португальська та інші європейські мови, мовами-субстратами — мови місцевих етносів.

У плані соціолінгвістичної характеристики мови особливу форму існування представляє креольська мова. На креольських мовах говорить близько 10 млн. осіб. У чому їх соціальна й лінгвістична специфіка? Більше за все креольська мова схожа на піджин. Але між креольською мовою і піджином є істотні відмінності. Виходячи з цього, доцільно почати розгляд основної соціолінгвістичної відмінності між піджином і креольською мовою. Піджин має тільки „соціальний субстрат” (контингент носіїв, пов’язаний з торгівлею, урбанізацією, міграцією), але не має етнічного, тобто для жодного народу він не є рідним, – „креольська мова, навпаки, має в першу чергу етнічний субстрат в особі нового етносу, дії певного етнічного процесу, що формується в результаті інтеграції, етнотрансформаційної консолідації або міксації” (цими термінами, запропонованими радянським етнографом Ю. У. Бромлєєм, позначаються різновиди процесу об’єднання етносів). Креольська мова – це в принципі повноцінна мова, що має в своєму розпорядженні широку лексику й самостійно вироблену граматику, здатна розвиватися за своїми внутрішніми законами, подібно до будь-якої природної мови. Креольська мова починає свій шлях з піджина і поступово переростає в самостійну, хоча і вторинну в структурному відношенні, мову. Піджин ніколи не буває рідною мовою, він завжди лише необхідне доповнення до нього; креольська мова може стати й стає рідною (найчастіше в другому поколінні осіб, що користувалися піджином) і виконує в умовах етнічної строкатості й різномовності функції загальної, надетничної і навіть міжнаціональної мови.

Загальна кількість носіїв креольських мов у наш час постійно зростає. Основними є креольські мови, що сформувалися з англомовних, франкомовних, іспаномовних і португаломовних піджинів.

Незважаючи на величезну територіальну роз’єднаність креольських мов, вони мають структурну схожість, пов’язану з механізмом їх утворення з піджинів і подальшого розвитку в більш-менш структурно самобутні мови. Р. У. Томпсон в статті „Нотатка про деякі риси, що зближують креолізовані діалекти Старого і Нового Світу”, відзначивши, що креолізовані діалекти Нового Світу, що виникли на базі різних європейських мов, мають ряд загальних структурних рис, підкреслює, що такі аналогії не випадкові, а підкоряються єдиній моделі генезису і розвитку.

Так, риси, спостережувані ним в англійських і французьких креольських мовах Нового Світу (у Карибському басейні), властиві й креолізованим португальським діалектам Старого Світу (у районі від островів Зеленого Мису, берегами Африки, Індійського субконтиненту, архіпелагу і східжноіндійських островів Макао, Гонконг і Малазійського архепелагу), а також в креольсько-іспанських діалектах Філіппінських островів. Зараз робляться класифікації креолізованих мов (не тільки з урахуванням їх генетичного джерела, але і структурних ознак), на порядок денний поставлено складання загальнокреольської граматики.

Дата добавления: 2014-01-11