Соціальна взаємодія

Інструментальна-формування суспільства було зумовлене наявністю у людини кмітливості та здогадливості, люди навчились робити знаряддя праці, формувати соціальні звязки Сексуально 56454-оскільки народження дітей неконтрольований процес, є особи, які потребують опіки, то виникла необхідність регулювання відносин,це зумовило виникнення суспільства.Критична-між людьми нерівномірно розподілені такі характеристики як сила, розум, відповідно частина людей могла зайняти більш вигідні позиції між інших людей і виникла необхідність закріпити це панівне становище через систему норм,правил, привілеїв Тобто утворилися відносини нерівності, які стають основою для творення соціальної організації суспільства.Гендерна-аналіз розподілу соціальних ролей між чоловіками та жінками.Семантична-людина як біологічна істота та з психічної,моральної сторони є слабкою.Закон боротьби за виживання підштовхнув людей до обєднання у суспільство.В залежності від критерїв є різні типології

Суспільство

1. поняття суспільства у соціології

2. теорії походження сус-ва

3. соц-на стратифікація

4. соц інститути

Суспільство в широкрму розумінні – це соц форма руху матерії у всьому історичному розвитку. У вузькому рузумінні – це різновид організації, певний вид обєднання людей. Суспільство – це функціональна система, структуру якої складають: власність, сімя, релігія, мова. Ця система формується на розподілі праці та солідарності. Представники органічної школи соц-ї (Спенсер, Бернс) розглядають суспільство, як живий організм. Спенсер: с-во – це цілісна система, яка підпорядковуютьяс обєктивним зонам еволюції. Дюркгейм: це над індивідуальна духовна реальність яка заснована на колективних уявленнях. Вебер: су-во – це взаємодія людей, яка є продуктом соц дії. Парсон – с-во грунтується на соц дії, це система в основі якої лежать моральні норми, цінності, які виробляються усіма членами усього суспільства. Однією зрис, ознак суспільства є спільна територія, на якій консулідуються соц звязки, є екологічною нішою для забизпечення життєвих потреб спільнот. Ще одна ознака – здатність підтримувати і відтворювати високу інтенсивність внутрішніх звязків.

Соціологи виділяють три періоди історичного розвитку суспільства. С-во було сформоване як таке, набуло вигляд промислового сус-ва, вчені в 19 ст., розглядали промислове сус-во і обгрунтували що економічна система буде обгрунтовувати тип сус-ва. У першій половині 20 ст. вчені досліджували соц сус-во як сус-во масової культури. В другій половині 20 ст вчені вивчають сус-во як інформаційне суспільство. Амер соціолог Шілз розробив критерії яким повинно відповідати сус-во: ідентифікація з певною територією; наявність власної назви та історії; укладання шлюбів між представниками даного сус-ва; існування у більш триваломі часі аніж тривалість життя одного індивіда; єдність загальної системи цінностей. На основі наявності цих критеріїв Шівз називав сус-во соц системою.

Соц систма – це цілісні утворення основним елементом яких є люди їх звязки, взаємовідносини,взаємодія, соц інститути, соц групи, норми та ціності. Три основні концепції: природна (Дарвін); божественна; космічна. Соц-ні концепції походження сус-ва: інструментальна, кратична, гендерна, сексуальна, семантична.

Відповідно до писемності:1Дописемне,2 Писемне суспільства

Тьонніс виділяв такі суспільства 1Допромислове (традиційне),2 Промислове

За політичним режимом: 1Тоталітарне,2Демократичне,3Авторитарне

За прихильниками марксизму:1 Первіснообщинне 2Рабовласницьке,3Феодальне,4Капіталістичне,5Комуністичне

За Герхардом та Ленські за способом здобуття засобів до існування вони виокремили

1 суспільство мисливців та збирачів, 2 садівниче суспільство,3 аграрне суспільство(на основі аграрного суспільства зароджується держава),4 промислові суспільства(наприкінці 18 століття),Індустріальне,Постіндустріальне (додають інші дослідники)

Відповідно до ціннісних критеріїв Р ісман виділяє такі типи суспільства:1Традиційне,

2 суспільство, яке керується ззовні,3Суспільство, яке керується зсередини

Відповідно до управління та ступеня соціального розшарування 1 просте суспільство (де немає соціальної нерівності проживає на невеликій території, у якому низький рівень розподілу праці та розвитку техніки, пріоритет надається кровним роднним зв`язкам)2 складне суспільство (сформувалося у звязку з нагромадженням додаткового продукту розвитку, позааграрних виробництв, у якому звичаєве право змінюється юридичними законами, існує соціальна нерівність, більша територія проживання)

34 Соціальна стратифікація- поділ суспільства на вертикально розташовані соціальні групи і верстви. Соціальна стратифікація описує не лише процес поділу, а й його результат.Показує на скільки нерівним є становище індивіда у соціальній групі.

Соціальна структура суспільства- ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, організацій, інститутів, які обєднані стійкими зв`язками та відносинами.

Соціальна група- різновид соціальної спільності,це відносно стійка історично сформована сукупність людей, обєднаних на основі загальних соціально значущих ознак.Цими ознаками виступає спільна діяльність, спільні просторово часові існування, спільні групові установки та орієнтації. Соціальні групи є Малі (від 2-х до кількох десятків осіб) Мала: клас, спортивна команда, сім`я, група. Великі –великі за складом соціальні групи людей (професійні, демографічні, національні спільноти). Відповідно до характеру взаємозвязків групи: 1 Формальні,2 Неформальні. 3 основні методологічні підходи, які розв`язують питання щодо розвитку соціальних стратифікацій: 1 Функціональний,2Конфліктний,3 Еволюційний.Представниками функціонального є Девіс та Мур вважали, що соціальна стратифікація суспільства представлена певним набором позицій, які можна досягти.Суспільство повинно розвивати у людині здібност, а це можна зробити винагороджуючи людину за те, що вона прагне чогось досягти.Соціальна нерівність є неминучою у суспільстві і вона забезпечує оптимальне функціонування суспільства. Конфліктний підхід (автор Карл Маркс розглядав класову нерівність, уявляв клас,як групу людей, що перебувають в одинаковому відношенні до засобів виробництва.Він виділив індустріальне (ті, хто володіє засобами виробництва,ті,хто продає свою робочу силу)та доіндустріальне (ті, хто володів землею (аристократи дворяни)ті, хто працював на землі (селяни кріпаки)). Перехідні класи:селяни.Погляди Маркса розвинув Вебер але модифікував: суспільство складається з класів, але він виділив набагато більше економічних чинників, які лежать в основі поділу суспільства на класи лежить також кваліфікація та професійне вміння. Виділив статус та партію як додаткові аспекти стратифікації: Еволюційний підхід (розробили Герхард та Дж Ленскі)Вони довели, що стратифікація не завжди була корисною для суспільства.Довели, що на ранніх етапах ієрархія була практично відсутня.У подальшому розвитку суспільства виникає нерівність, яка грунтується на конфлікті, який виникає на основі розподілу додадкового прибутку.Вчені стверджували, що суспільна нерівність може утруднювати розвиток суспільства. Гіденс виділив 4 типи стратифікації суспільства:1рабство(крайня форма соціальної нерівністі);2 касти(Стародавня Індія: 4касти:шудрі, воїни, шатрії (військові та землевласники)жерці чи брахмани;3 стани(феодальне суспільство –перехід до станів можливий: шлюб винагорода за заслуги перед державою купівля титулів);4 класи Відмінності:класи не встановлені законом, не підтримуються релігійною традицією, належність до класу не повязана із спадкуванням,привілеями, межі класів не визначені, приналежність до класу не одержується при народженні,а хоча б частково досягається людиною. Три типи класів 1 вищий(роботодавці керівники)2 середній(сукупність соціальних груп які займають проміжне становище між вищим та нижчим класом і виконують функцію посередника.?Це високозабезпечена частина суспільстваб яка володіє власністю, економічною незалежністю,свободою вибору сфери діяльності, високий рівень життя.Він зацікавлений у збереженні соціального порядку, а тому виступає соціальним стабілізатором суспільства. Теорія багатомірної стратифікації (П.Сорокін(1889-1968)виділив 3 критерії стратифікації:1економічний,2 політичний,3 професійний.

. Соціальна стратифікація -диференціація певної сукупності людей на класи за рангами.Сутність полягає у нерівному розподілі прав та привілеїв відповідвльності та обов`язку, в наявності чи відсутності влади, соціальних цінностей, впливу серед членів тієї чи іншої верстви.Якщо є неоднаковий економічний статус, то в даному суспільстві буде економічне розшарування.Існує політичне та професійне розшарування.

4Соціальні інститути -відносно стійка модель поведінки людей та організацій, яка історично склалася у певній сфері життєдіяльності суспільства.Завдання: закріплення певних видів соціальних взаємодій.Г.Спенсер стверджував, що соціальні інститути-елементи диференціації суспільства.Дюркгейм зазначав,що соціальні інститути-елементи суспільства,які відтворюють соціальні зв`язки та відносини.Риси-є комплексом формальних та неформальних правил поведінки, принципів,норм,які регулюють різні сфери життєдіяльності суспільства та обмежують вчинки людей відповідно до суспільних інтересів;покликан і вирішувати важливі, для розвитку суспільства завдання. За формою соціальні інститути є організаційним механізмом За змістом є функціональним механізмом(суть норм, що визначають суспільні відносини). Умови, за яких відбувається формування соціальних інститутів –культурне середовище (наявність системи цінностей соц. норм та правил поведінки;обєктивна потреба (комунікацій, вироблення товарів та пошук, розподіл благ та привілеїв, безпеки громадян, захист життя та благополуччя,потреба контролю за поведінкою членів суспільства);наявність відповідних ресурсів(це матеріальні, трудові). Типи соц. Інститутів 1відповідно доцілей та сфери дії:а) економічні (банк власність гроші)б) політичні (держава парламент прокуратура)в) культурно-виховні (наука освіта релігія)г) соціальні (добровільні об`єднання,які закріплені у традиціях та звичаях. Функці їсоц.інститутів:1 регулятивна (регулюють дії індивідів за допомогою норм та правил поведінки), 2відтворення безперервності суспільних відносин 3 інтегративна -грунтуються на міжособистісних відносинах 4 комунікативна (забезпечує спілкування індивідів). 2 Відповідно до способу регуллювання поведінки індивідів а)формальні(чіткі принципи закони акти контрольні функції)б)неформальні (не мають чіткої бази, є результатом волевиявлення громадян).Соц контроль за допомогою норм, які закріплені у традиціях, звичаях. Типи функції соц.інститутів а) явні(формальні)-зафіксовані в нормативних актах усвідомлені членами соц.інститутів;б) латентні(приховані)-офіційно не не є заявлені,але реально виконуються. Дисфункції соц.інститутів:а)розмитість та невизначеність функцій б)невідповідність інституту конкретним потребам суспільства в)зниження авторитету соціальних інститутів в суспільстві г)персоналізація діяльності інституту. Соц організація -обєднання людей, орієнтоване на досягнення взаємопов`язаних специфічних цілей та формуванню високоформалізованих структур.Вона утворена усвідомлено і цілеспрямовано, є засобом вирішення конкретних завдань, має чіткий загальнообов`язковий порядок, ієрархічну структуру (систему статусів та ролей)характерний високий ступінь формалізації відносин, має власну систему управління чи координаційний орган.Основне завдання -забезпечити стабільність відносин та координація дій в межах соц. oрганізацій. Неформальні організації –мобільні групи, відносини лідерства.Завдання-впливати на діяльність формальних, змінювати відносини відповідно до потреб неформальних організацій. Формальні організації: зв`язки чітко регламентовані(університет,фірми,промислові підприємства) 1.Поняття особистість у соціології Соціологія досліджує особистість як субєкт соціальних відносин, виділяючи соціально-типові характеристики і вивчаючи вплив суспільства на особистість і зворотній вплив особистoсті на соціальне життя. Людина -є родовим і вказує лише на якісні відмінності людей від тварин, характеризує загальні характеристики, притаманні для всіх людей, нічого не зазначає про відмінності. Індивід -конкретна людина, одиничний представник людського роду Усоціології –представник соціальної спільноти або представник вибіркової сукупності. Індивідуальність -те особливе, специфічне, що відрізняє одну людину від іншої.Включає соматичні, психічні,природні,соціальні якості людини.Особистість -характеризує в людині соціальну основу, а також властивості та якості які людина реалізує у соціальних зв’язках, соціальному житті.

Особа – розкриває предметні ознаки індивідуальності щодо окремих соціальних структур, розкриває соціальну роль, яку виконує індивід в залежності від того, до якої верстви належить.

Теорія соціально прогресу.

Започаткована у ХХ ст.. Засновники: О.Конт, М.Вебер. Вони розглядали співвідношення раціонального та ірраціонального в людині. Переважає віра в всемогутність людського розуму та інтелекту. Соціальний прогрес людства є результатом розумової діяльності та розумового розвитку людини і залежить від її інтелектуальної основи.

Психологічний напрямок в психології.

Започаткований у ХХ ст.. Представники: Паретто. Якщо у першій теорії ставили на раціональне, то у цій – діяльність людини є продуктом ірраціонального психічного процесу; у поведінці особи та соціальних діях переважають нелогічні вчинки, що ґрунтуються на емоціях та почуттях. Спираютьсь на погляди З.Фрейд, що основою життя людини є інстинкти, потяги та бажання.

У сучасній соціології переважає синтезований підхід який розуміє особистість як сукупність раціональних та чуттєвих якостей. Існують дві групи теорій у соціології, які з’ясовують співвідношення індивідуального та колективного у людині. Переважання індивідуального доводили представники символічного інтеракціонізму та феноменологічно соціологія. Дюркгейм та його послідовники доводили, що про першість та вищість колективних уявлень. Стверджували, що індивідуальний світ людини визначається колективною свідомістю.

Риси особистості:

1. автономність;

2. внутрішня духовна структура;

a) потреби;

b) інтерес;

c) цінності;

d) мотиви;

e) соціальні норми;

f) переконання;

g) звички.

Найважливіший критерій аналізу – потреби -внутрішній стимул активності юдини,те, що забезпечує існування і самозбереження особистості людини. Найбільш ґрунтовно потреби вивчав амер. дослідник Я. Маслоу, який поділив потреби на базові(основні) і похідні(змінні). Ланка потреб:

- фізіологічні та сексуальні;

- екзистенціальні (безпека свого існування та стабільності);

- соціальні(належність до колективу)

- престижні(повага, оцінка своїх якостей)

- духовні (самоствердження).

Перші дві потреби є вродженими, а інші є набутими. Потреби: природні (їжа, житло, одяг) та соціальні(спілкуаввння).

Інтерес – це форма прояву потреби, що скеровує суб’єктна усвідомлення мети своєї діяльності. Це спосіб відношення соціального суб’єкта до необхідних умов існування.

Мотив -це побудження до активної діяльності з прагненням задовільнити певні потреби: матеріальні, духовні та інші.

Стимул – зовнішнє збудження до діяльності. Домінуючі або периферійні, провідні(другорядні) мотиви.

Цінність - виражає ставлення людини до об’єктів та явищ соціальної дійсності. Це суспільне ставлення особистості, яке переносить її потреби та інтереси на матеріальні та духовні явища. Вони визначають цінність орієнтації людини. Вивчали У. Томас та Віанцький на поч. ХХ ст.. Вони визначили, що це є соціальні цінності, які спрямовують діяльність людини та соціальну поведінку та поділяються нею.

Соціальні настанови - це соціально визначені загальні орієнтації особистості на конкретний соціальний об’єкт, виражають схильність діяти певним чином.

Соціальна якість – це сукупність взаємозв’язаних елементів, що зумовлені особливостями соціальної взаємодії індивідів з іншими у конкретних умовах. Елементами є: соціально визначена мета діяльності; виконувані людиною соціальні ролі та статуси, очікування щодо них статусів та ролей; норми цінності, якими керується людина у процесі своєї діяльності; система знаків, які використовує (мова, жести); сукупність знань, які дають можливість виконувати прийняті на себе ролі та адаптуватися в суспільстві; соціально-психологічні особливості; ступінь самостійності у прийнятті рішень.

Соціальний тип особистості – результат взаємодії історико-культурних та соціально-економічних умов життєдіяльності. Це сукупність повторювальних якостей людини як соціальної істоти.

Три типи особистості:

- реальний (той, який втілює у собі особливості ідеалу певного суспільства)

- нормативний (репрезентує соціальні якості особисті, необхідні для розвитку в даному суспільстві)

- реально існуючий або моральний(переважаючий тип особистості на даному етапі розвитку суспільства).

Компоненти структури особистості:

1. пам’ять;

2. культура;

3. діяльність.

2. Соціалізація особистості- це процес інтеграції індивіда у суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот шляхом засвоєння елементів культури, соціальних норм, соціальних цінностей, на основі яких формуються значущі риси особистості.

Види соціалізації особистості:

1.первинна(соціалізація дитини);

2. вторинна(соціалізація дорослих);

Залежності від віку, етапи соціалізації бувають:

1. дитини

2. підлітка

3. концептуальна цілісна соціалізація (осіб на переході від юності до зрілості 17-25р.)

4. дорослих.

Відповідно до відношення до праці:

1. до трудова (дитинство, навчання)

2. трудова

3. після трудова(пенсійний вік).

Габріель Тард, франц. соціолог. У таких працях „Закони наслідування”, „соціальна логіка” зазначає, що в основі соціалізації лежить принцип наслідування. Типовими соціальними відносинами є: вчитель-учень, відношення є шляхом наслідуваня.

Зігмунд Фрейд виокремив механізм соціалізації дитини: імітація(усвідомлені спроби копіювати батьків та друзів); ідентифікація(засвоєння дітьми поведінки інших, засвоєння соціальних норм та цінностей як власних) почуття сорому та провини(це негативні механізми, які забороняють і придушують деякі моделі поведінки).

І. Парсонс. Робота „Соціальна структура і особистість”, обґрунтував теорію, яка описує процеси інтеграції індивіда у суспільство. Імітація - це процес засвоєння елементів культури шляхом простого наслідування. Ідентифікація – вияв ставлення до соціального середовища, прийняття цінностей певних соціальних груп і спільнот, спосіб усвідомлення своєї приналежності до них.

Органи соціалізації виконують функцію відтворення структури суспільства.

4. Для дитини головним є соціальна адаптація. Для дорослої людини основну роль відіграє інтеріоризація. Результатом процесу інтеріоризації є формування індивідуальності. Особистість є як об’єктом так і суб’єктом процесу соціалізації.

Де соціалізація – це процес зворотний соціалізації, внаслідок нього людина частково або повністю втрачає засвоєні норми та цінності.

Ре соціалізація – відбувається у перехідних суспільствах, коли відбувається докоріння змінна соціального середовища і людина повинна пристосуватися до нових соціальних обставин, норм, цінностей.

Соціальний статус особистості - це певне місце людини у суспільній ієрархії, що обумовлене походженням, професією, віком, сімейним станом.

Дві групи соціальних статусів:

1. приписні – людина отримує незалежно від власного бажання(стать.,вік раціональність)

2. набуті – людина досягає власними зусиллями і вони можуть набуватись людиною протягом усього життя(сімейне становище).

Соціальні статуси характеризуються поняттям престижу, соціальний статус визначає соціальна роль – модель поведінки, задана соціальною поведінкою особистості.

Соціальна роль відображає динамічний аспект соціального статусу, це є модель поведінки, яка об’єктивно задана соціальною позицією особистості в системі суспільних або між особових відношень.

Соціальні ролі поділяються на: 1.формальні соціальні ролі (закріплені законодавством, або у формі нор-пр актів); 2. неформальні (ґрунтуються на нормах моралі).

Ральф Лінтон „Про статус і роль”, Мертон та Парсонс здійснили спробу систематизації соціальних ролей і вона характеризується емоційністю, способом отримання, масштабністю, ступенем формалізації, характером та скерованістю мотивів.

Рольову теорію особистості розробляли Мертон Р., Мід Дж., зазначали що соціальна роль залежить від очікувань інших людей.

Диспозиційна теорія саморегуляції соціальної особистості – це диспозиція особистості, схильність особи до певного сприйняття умов дійсності, та певної поведінки в цих умовах. Диспозиції поділ на вищі, середнього типу, нижчі. Вищі диспозиції регулюють загальну поведінку особистості, визначають її цінність орієнтації. Диспозиції середнього типу регулюють спрямованість та реакцію особистості на різні соціальні групи. Нижчі диспозиції визначають поведінку людини у конкретних ситуаціях.

Теорія соціальної установки, її прихильники вважають, що соціальна роль – це результат дій різних настанов, дій тиску.

4 Соціальна мобільність – це між групова, або між просторова рухливість населення, його здатність до соціальних переміщень.

Відповідно до типів переміщення визначають такі типи соціальної мобільності: вертикальна (посадове, кваліфікаційне зростання, або декваліфікація, перехід до групи з вищим або нижчим статусом); горизонтальна соціальна мобільність (рух між соціально однорідними позиціями і категоріями населення).

Типи вертикальної мобільності за напрямом переміщення: висхідна(існує у двох формах – проникнення індивіда від нижчої верстви у вищу, або перехід соціальної групи на більш високий ранг); нисхідна (рух вниз окремого індивіда або деградація усієї соціальної групи).

Інтергенераційна мобільність – мобільність через покоління.

Інтрагенераційна мобільність – дослідження кар’єри окремого індивіда.

П. Сорокін в 1927 р. провів одне з най масштабніших досліджень соціальної мобільності у США.

Принципи вертикальної мобільності за Сорокіним:

- Ніколи не існувало абсолютно закритого суспільства

1. Немає жодного суспільства, в якому б вертикальна соціальна мобільність була б абсолютно відкритою

2. Інтенсивність і всеосяжність вертикальної мобільності змінюється в просторі

3. Інтенсивність вертикальної мобільності коливається в межах одного суспільства протягом різних періодів його розвитку

4. У вертикальній мобільності немає постійного напряму в бік посилення чи послаблення мобільності.

В 1967 р. американські дослідники П. Блау та О. Данкен провели соціологічне дослідження з вивчення соціальної мобільності в межах однієї країни, вони вибрали за мету дослідити вертикальну мобільність лише серед чоловіків. У США є висока вертикальна мобільність, але не великої амплітуди.

В 1959 р. Сеймур Ліпсент, Рейнгард Бенедикт провели міжнародне соціологічне дослідження соціальної мобільності. Вони спробували дослідити цей процес у Великобританії, Франції, ФРН, Швеції, Швейцарії, Японії, Італії, Данії та США. Вони досліджували соціальну мобільність серед чоловічого населення. В середньому мобільність є досить висока і коливається в межах від 27% до 30% в США і 27%-31% в інших країнах.

У 1993 р. було завершено дослідження яке проводилось протягом 70 років, вивчало 12 держав. Результати цього дослідження були опубліковані Дж. Еріксоном, у праці „Постійний потік”. Вони з’ясували, що немає довготермінової тенденції до зростання показників мобільності.

Однією з найважливіших причин нисхідної соціальної мобільності є скорочення штатів. Легше адаптуватися до нових, гірших умов молда людина.

Соціологія молоді (що досліджує, структура, представники, предмет, об`єкт дослідження, представники) – самостійно!!!

1. Основні концепції соціальної взаємодії

2. Соціологія конфлікту:

А) предмет і категорії соціології конфлікту

Б) Типологія конфлікту

В) Попередження та вирішення конфлікту

1. Соціальна взаємодія визначається як система взаємозумовлених соціальних дій, за яких дії одного суб`єкта є причиною та наслідком відповідних дій інших.

Суб`єктом соціальної взаємодії може виступати як окремий суб`єкт так і соціальна група.

Види соціальної взаємодії класифікують:

1. За кількістю суб`єктів:

А) між двома індивідами

Б) між індивідом і соціальною групою

В) між соціальними групами

2. За характером взаємовідносин:

А) односторонню

Б) двосторонню

В) солідарну (узгоджену)

Г) антагоністичну (ворожу)

3. За терміном дії:

А) короткочасна

Б) довготривала

4. За організованістю:

А) організована

Б) неорганізована

5. за рівнем свідомості

А) усвідомлена

Б) неусвідомлена

Теорія соціального обміну, автор Хоманс Дж., який стверджував, що соціальна взаємодія це складна система обмінів, яка зумовлена урівноваженням винагород і затрат.

Принципи взаємодії за Хомансом:

1. Чим вище винагороджується певний вид поведінки, тим частіше він буде повторюватись.

2. Якщо винагорода залежить від якихось умов, то людина буде намагатись їх відтворити.

3. Якщо винагорода є великою, то людини буде затрачати більше зусиль, щоб її отримати.

4. Якщо потреби людини близькі до насичення, вона буде докладати менше зусиль, щоб їх задовольнити.

Теорія інтеракціонізму, автор Джон Мід. Він заперечив думку Хоманса, ствердивши, що соціальна поведінка людини є заснована на комунікації і людина реагує не лише на дії іншої людини, але й на наміри іншої людини.

Теорія драматичного підходу, автор Е. Гофман, який стверджував, що люди діють, як актори на сцені, намагаються створити якесь враження від своєї діяльності.

Типологія дій, автор Дж. Хоманс:

n стратегічна дія (коли учасники дії дивляться на інших учасників взаємодії як на засоби або перешкоди досягнення своєї мети).

n Нормативна дія (учасники намагаються знайти взаємовигідні дії, поведінка підпорядковується загальним нормам і цінностям)

n Драматургічна (дія, за допомогою якої людина прагне самовиразитися)

n Комунікативна (метою цієї дії є досягнення конкретних результатів шляхом укладення добровільних угод)

Вебер виділяв 4 типи дій, які у ХХ ст., розвинув Парсонс.

Дата добавления: 2014-01-11