Розвиток освіти в Російській Імперії. Система І. І. Бецького. Обов’язки гувернера

З кінця XVIII століття і до 1917 року частини роздробленої України стають складовими Російської і Австро-Угорської імперій. Європейський вплив відразу позначається на системі виховання й освіти західноукраїнських земель. Освітньо- виховна система будується там переважно за німецьким зразком.

Значна частина України увійшла до складу Російської Імперії, тому все, що стосується освіти Російської Імперії, стосується також і цієї території України. Саме про розвиток гувернерства на цій території збереглись детальні відомості. Перш ніж розпочати аналіз стану гувернерства в російській державі у XIX столітті, стисло охарактеризуємо попередні події, які мали безпосередній вплив на систему домашнього навчання і виховання XIX століття.

За визнанням самих російських дослідників історії педагогіки, зокрема В. Роднікова, у ХIV-ХV столітті грамотність у Московській Русі "падає до найнижчого рівня". Занепокоєні московські царі на початку XVII століття починають викликати з Києва та Європи вчених для "навчання руської молоді". Відкривається ряд навчальних закладів. Уряд всіляко заохочує батьків посилати дітей до школи.

За наказом Катерини II інтенсивно вивчаються і впроваджуються на території імперії західні педагогічні системи, теоретично обґрунтовуються вітчизняні педагогічні проекти, розширюється мережа закритих чоловічих і жіночих навчальних закладів для дворянських дітей. Освітньо-виховна робота у цих закладах будувалась за системою російського педагога І. І. Бецького. У 5-6- літньому віці батьки віддавали дітей до навчально-освітньої установи і не мали права спілкуватись з ними протягом 15 років — аж до повного завершення синами й доньками курсу навчання. Дітей не відпускали додому ні на вихідні, ні на канікули, щоб сім’я не зіпсувала їхніх манер.

Небажання багатьох родин віддавати своїх дітей у закриті навчальні заклади, на довгі роки відлучаючи їх від сім’ї, з одного боку, і прагнення дати дітям освіту й виховання, відповідні їхньому стану в суспільстві, з іншого боку, створили в тогочасній Російській Імперії об’єктивні умови для інтенсивного розвитку й процвітання гувернерства як системи домашнього навчання й виховання.

Часто гувернерами в знатних родинах працювали люди, які відзначалися вражаючою ерудицією й високими моральними якостями. Іноді гувернер сам був знатною титулованою особою. До нас дійшли відомості про живописця й музиканта графа Монфора — гувернера О. С. Пушкіна. В архівних документах часто згадується ім’я К. І. Мая, який був гувернером Андрія Дашкова — молодшого сина міністра юстиції Російської Імперії Д. В. Дашкова (літератора й любителя старовини). Пізніше К. І. Май став засновником Петербурзької приватної школи, відомої не лише в Росії, а й у Європі.

У художній літературі ми знаходимо численну інформацію про гувернерів та домашню систему навчання й виховання. З великою симпатією розповідали про гувернерів (часто про своїх) С. Т. Аксаков — "Дитячі роки Багрова-онука", О. Герцен — " Колишнє й думи", О. М. Толстой — "Дитинство Микити", Л. М. Толстой — "Дитинство". Відомі й твори, у яких гувернери змальовані як негативні персонажі: в О. С. Пушкіна в "Капітанській доньці"; у Д. І. Фонвізіна в "Недорослі".

Гувернерське виховання передбачало формування у дитини рис характеру і стереотипу поведінки, відповідних до статі. Тому вихованням хлопчиків займались гувернери, а вихованням дівчаток — гувернантки. При навчанні й вихованні якнайповніше враховувались бажання батьків та індивідуальні особливості кожної дитини. В моді було приставляти до дитини гувернера- іноземця.

Обов’язки гувернера відрізнялись залежно від домовленості з батьками вихованців. Гувернер міг: 1) навчати усіх необхідних наук і виховувати своїх підопічних, перебувати при них невідлучно цілодобово: годувати, гуляти з ними тощо; 2) працювати разом з учителем чи кількома вчителями, тільки стежити за дітьми, щоб вони навчались; формувати у підопічних хороші манери; всюди супроводжувати вихованців; 3) виховувати і навчати іноземних мов, танців, музики та інших вишуканих мистецтв. Часто разом з гувернером до хлопчика приставляли дядька-служника, а до дівчинки — служницю, які одягали, купали, розважали й охороняли дітей.

У XIX столітті в губернських містах імперії за наказом царя відкриваються гімназії. Для вступних іспитів у гімназію необхідна була серйозна підготовка, тому наймати гувернерів чи домашніх вчителів перетворювалося з моди у необхідність. Послугами гувернерів і домашніх вчителів тепер прагнуть користуватись не тільки представники вищої аристократії, а й середніх прошарків суспільства: купці, буржуазія, чиновники та ін.

Розвиток гувернерства в Російській Імперії (відповідно й у приєднаній до неї частині України) у ХУП-ХХ століттях до 1917 року доцільно розподілити на два етапи. Перший етап охоплює XVII століття і триває до реформи 1 липня 1834 року. Його можна охарактеризувати як експериментально-дослідний. Діяльність гувернерів регламентувалась наказами царя та розпорядженнями заснованого у 1802 році Міністерства народної освіти. Був виданий указ, який зобов’язував гувернерів та вчителів-іноземців мати атестат, виданий Академією наук або Московським університетом на основі успішного складання спеціальних іспитів. З

1803 року атестати почали видавати також гімназії. Гувернерам без атестатів загрожувало вислання з країни, а сім’ям, які наважилися б допустити до своїх дітей таких педагогів, — штраф 100 рублів.

Проте законодавчі акти цього періоду не так скеровували діяльність гувернерів, як ставали засобом реагування на ті чи інші прорахунки й негаразди, що виникали в освітньо-виховній галузі. Відбувалось накопичення практичного досвіду як у педагогічній, так і в юридичній сферах. У цей період фактично не існувало ретельно розроблених сучасних (для того часу) вітчизняних методичних рекомендацій з питань створення оптимальної системи домашнього виховання. Недостатньо було також і перекладної літератури за цією тематикою. Уряд позитивно оцінює існування гувернерства в Імперії, в результаті чого посади гувернерів у 1811 році впроваджуються у навчальних закладах закритого типу. Такі посади дали змогу, наскільки це дозволяла сама система закритих навчальних закладів, оптимально поєднати позитивні риси колективного й індивідуального виховання та навчання.

Положенням від 1 липня 1834 року розпочинається другий етап розвитку гувернерства в імперії, який триває по 1917 рік включно. Другому періоду притаманні: 1) чітка законодавча регламентація, яка враховує усе: від глобальних загальних структур підготовки кадрів, обсягу роботи гувернера, окладу, пенсійного забезпечення до найдрібніших нюансів у цій сфері; 2) поява значної кількості науково-методичних праць вітчизняних вчених (педагогів, медиків, літературознавців та ін.) і перекладних науково-методичних робіт, присвячених проблемам домашнього виховання й навчання дитини; 3) визнання урядом і суспільством важливості місії гувернерства в підготовці майбутньої великодержавної еліти; 4) свідоме, цілеспрямоване використання урядом і панівними класами гувернерства для реалізації своїх політичних, економічних та ідеологічних проектів.

Дата добавления: 2014-01-11