Класифікація

Клієнт

Поняття і класифікація клієнтів соціальної роботи

Контрольні якісні показники рівня фізичної культури дітей дошкільного віку.

Відомі науковці В.К.Бальсевич і В.А.Запорожанов (1987) розробили такі контрольні якісні показники рівня фізичної культури дітей дошкільного віку:

ü Знання основних правил гігієни, проведення ранкової зарядки та розпорядку дня.

ü Володіння елементарними руховими вміннями і навичками (підтримання правильної постави, ходьба, біг, стрибки, метання, плавання, кидки і передачі м’яча, пересування на лижах і ковзанах).

ü Виконання контрольних показників фізичної підготовленості.

ü Вміння грати в рухливі та спортивні ігри (за спрощеними правилами).

ü Інтерес до оцінки рівня своєї фізичної підготовленості.

ü Щоденна ранкова гімнастика і регулярне виконання загартувальних процедур.

ü Інтерес до подій спортивного життя сім’ї, спортивного клубу, досягнення видатних спортсменів.

соціальна роботавиступає як своєрідна взаємодія між об’єктом і суб’єктом, результатом якої є допомога людям у вирішенні життєвих проблем.

Об’єкт соціальної роботив самому широкому контексті розуміється як сукупність людей, які потребують допомоги незалежно від її характеру та специфіки. Об’єкт соціальної роботи виступає одним з головних її структурних елементів разом з суб’єктом, – тими, хто цю допомогу організує та надає.

Слід зауважити, що ця взаємодія, яку ще можна визначити як об’єкт-суб’єктні стосунки, не є застиглою. Адже нерідко об’єкт сам бере активну участь у здійсненні соціальної допомоги, виступаючи в якійсь мірі суб’єктом соціальної роботи, яка в цьому випадку набуває суб’єкт-суб’єктного характеру. Саме підсилення суб’єктивної ролі людей, яким надається соціальна допомога, спостерігається як прогресивна тенденція розвиткусоціальної роботи у світі.

У зв’язку з цим у науковій літературі дискутується питання, як називати того, кому надається соціальна допомога[1]. Такі назви, як “пацієнт”, “потер­пілий” справедливовідкидаються більшістю авторів як такі, що носять пасивний характер. Адже інвалід, що зберігає хоча б неповну самосвідомість і в змозі хоч і обмежено, під керівництвом інших осіб брати участь в усуненні своїх життєвих утруднень, виступає діючою, активною особою в здійсненні цієї допомоги, її оцінці і відповідній корекції. В такому контексті він виступає скоріш як замовник і споживач соціальних послуг. У зв’язку з цим у літературі з соціальної роботиутвердилася термінологія, згідно з якою особу якій надається допомога соціального працівника, називають клієнтом, а ті чи інші різновиди такої допомоги – соціальними послугами. Клієнт може бути індивідуальним або груповим (сім’я, шкільний клас, групи інвалідів та ін.).

Клиент находится в самом центре социальной работы. Именно клиент представляется наиболее существенным поводом или целью всего процесса оказания помощи и это относится ко всем помогающим профессиям. Вся система социальной работы может быть определена по отношению к конструкту «клиент».

В настоящее время клиент рассматривается как партнер сотрудника социальной службы, он играет главную роль в сформировании содержания социальной работы. Социальная работа считается правильной, если она исходит из призна­ния субъектности клиента, и негативно оценивается, если превращает клиента просто в объект помощи.

Клиент социальной работы - человек, имеющий пробле­му. Точнее, клиент - человек в трудной жизненной ситуации.

В самом определении клиента с помощью понятия трудная жизненная ситуация нет еще определения его как неудачника, который не может сам справиться с данной жизненной ситуацией и вынужден демонстрировать ее даже не родственникам, а посторонним людям и просить о помощи. Дальнейшее конструирование негативного образа клиента принадлежит собственно социальным службам. Клиент ощу­щает себя бесправным, стоящим ниже социального работника на «социальной лестнице», человеком, которого могут унизить.

Как подчеркивают исследователи, постоянно изыскивались альтернативные концепции, который внесли бы большее равенство в положение социального работника и клиента. В последнее время наряду с понятием «клиент» и в качестве альтернативы ему использовались следующие понятия: «пользователь социальной службы» и «потребитель социальных услуг». Выбор между ними существенен, поскольку они соответствуют различным отношениям и также отражают различные этические обязательства. Категория «пользователь» хорошо подходит для описания клиентства в государстве всеобщего благоденствия, основанном на социальных правах. Пользователь является; полностью уполномоченным гражданином, который может ожидать и требовать услуги некоторого вида и уровня. Потребитель услуг относится больше к человеку активному в рыночных условиях, когда выбирает обслуживание с лучшим ценовым/качественным отношением.

Характерно, що структура групклієнтів не залишається незмінною. Вона еволюціонує у відповідності до змін у суспільстві, наукового усвідомлення проблем“людина – суспільство”. Набувши на початку широкого розвитку, соціальна роботаз окремими клієнтами поступово стала орієнтуватися на їхнє найближче оточення – сім’ю та групу. Розуміння залежності проблем останніх від соціальної ситуації у місцях їхнього проживання стало підґрунтям для орієнтації на колективного клієнта– спільноту (ком’юніті).

Дослідження підтверджують, що соціокультурні зміни у суспільст­ві суттєво впливають на трактування поняття клієнтсоціальної роботи.Так, протягом 75 років (1912–1987) уявлення про стереотипне поняття клієнт у США змінювалося 6 разів: 1) клієнт – емігрант, у злиднях та з проблемами культурної адаптації; 2) клієнт, що стверджує свою суб’єк­тивність у суспільстві, проблема адаптації та інтеграції у суспільстві; 3) клієнт за межею бідності, проблема матеріальної допомоги та безробіття; 4) клієнт – представник середнього класу, основна проб­лема – сімейний дискомфорт; 5) клієнт у колі сімейних проблемта проблем інтегративного характеру – соціальних, економічних, психологічних; 6) клієнт – будь-який суб’єкт, що має проблеми. Інколи – проблеми інтеграції та нормального функціонування суб’єкта.

Критерії виділення категорій клієнтів

- роль клієнта

- міфи клієнта – запити, з якими вони звертаються до соціальних працівників

- системавзаємодії клієнт-соціальний працівник

Аналізуючи механізми смислового наповнення поняття “клієнт-соціальна робота”, автори відносять до них, міфи клієнта – запити, з якими вони звертаються до соціальних працівників,системувзаємодії клієнт-соціальний працівник. На думку М. В. Фірсова, О. Г. Студенової, ці домінанти формують сінхронічні смисли суб’єктив­ності клієнта та складають підставу для формування його типології[2].

Найбільш поширена типологія клієнтів соціальної роботи, яка зустрічається у вітчизняній літературі, це виділення двох груп (Холостова):

1) за ознакою їхньої належності до тієї чи іншої соціально-демографічної групи (люди похилого віку, діти, жінки та, як незвично це виглядає,– чоловіки;

2) за особливостями проблемклієнтів (інваліди, безробітні, багатодітні сім’ї та ін.)[3].

Також досить поширена серед вітчизняних дослідників типологія клієнтів у відповідності до характеру проблем, з якими вони звертаються по допомогу[4] (Курбатов).

1. Це, перш за все, соціально незахищені групи. До них зазвичай відносять людей, які не в змозі в силу різних причин забезпечити своє нормальне функціонування у суспільстві. Це – діти, інваліди, люди похилого віку, багатодітні сім’ї та інші.

2. По-друге, це маргінальні групи. До них належать люди, які в тій чи іншій мірі втратили зв’язок та взаємодію з конкретними соціальними групами суспільства, не в змозі самостійно відновити взаємодію з сус­пільством. Це групи безпритульних, знедолених, “бомжів”, безробіт­них.

3. По-третє, це групи з відхиленнями у поведінці: хворі на алкоголізмта наркоманію, особи з дезадаптованою і кримінальною поведінкою, правопорушники та ін.

Таке групування клієнтів соціальної роботи,яке тиражується і в українських посібниках з соціальної роботи[5], на наш погляд, з одного боку, не від­повідає широті диференціації клієнтів у сучасному сус­пільстві. А з іншого – в усій типології нечітко виділені основи типологізації.

Більш узагальнена класифікація здійснена за критерієм “ масштаб­ності ” об’єкта. В цьому розумінні об’єктами соціальної роботиє

індиві­ди,

групи

та спільноти,

які знаходяться у важкій життєвій ситуації, яка порушує або загрожує порушити можливість нормального соціального функціонування чи успішної соціалізації зазначених об’єктів.

Інколи масштаби об’єкта соціальної роботиневиправдано, на наш погляд, розширюються, виходячи з того, що ця робота потрібна всім верствам населення, групам та інвалідам. Хоча при цьому оговорюється, що така потребав одних є потенційною, а в інших – актуальною[6]. Думається, що потенційну потребу в допомозі навряд чи слід розуміти як ознаку об’єкта соціальної роботи. Адже важкої життєвої ситуації, яка власне і спричиняє відносини між об’єктом і суб’єктом соціальної роботи, в цьому випадку не виникає.

Інша річ, що розширюється кількість клієнтів соціальної роботи, представництво в них більш широкого кола соціальних групі верств населення. Особливо різко ця тенденція відмічається в пострадянських країнах, зокрема в Україні. Як і в Росії, соціальна робота у нас стає дуже гострою і практично загальною. Тут виникли дуже рідкісні умови, які практично виключають з вжитку поняття “благополучна соціальна група”[7].

Інколи типологізація клієнтів серед практикуючих соціальних працівниківнабуває побутово-сленгового характеру. Так, за ознакою виду гуманітарної допомоги, що отримують клієнти в Росії, вони розбиті на три великі групи: “агресори”, “ввічливі” та “німі”[8].

“Агресора” характеризує емоційна жестикуляція, супроводження вимог погрозами та викриттям, очікування обману та приниження влас­ної гідності. Невдоволення допомогою носить агресивний характер.

“Ввічливого” характеризує перебільшена вдячність, відчуття вини за турботу про нього, пошук шляхів продовження контактів і взаємодії з соціальними працівниками.

“Німого” характеризує стриманість у сприйнятті допомоги, вираження вдячності частіше невербальними засобами та намагання мінімізувати процес спілкування з соціальними працівниками.

У визначенні системи клієнтури автори спираються на існуючий тра­диційний підхід, але суттєво розширюють його в бік впливу на два інших елементи соціальної роботи– її суб’єкта та ситуації соціальної роботи.

Традиційний підхід, як відомо, орієнтований на мету соціальної роботи (соціальну допомогу), на сприйняття людини (клієнта) та його специфічних проблем.

Досить вдалою, на наш погляд, слід визнати структуру клієнтури соціальної роботи, запропоновану авторами посібника “Введення у соціальну роботу”, до якої включені

люди похилого віку,

люди з функціональними обмеженнями,

дітиі сім’ї,

спеціальні групи клієнтів,

безробітні[9].

Спираючись на подібні традиційні для України підходи до структурування групклієнтів соціальної роботи, охарактеризуємо їх як структурні елементи системи клієнтури.

Дата добавления: 2014-01-11