Принципи

● Автономія з відповідальністю. Розвиток потребує, аби європейські університети забезпечували можливість діяти відповідно до керівного принципу автономії у поєднанні з відповідальністю. Як автономні і відповідальні юридичні, освітні та соціальні об'єкти, вони підтверджують свою відданість принципам, і зокрема, академічній свободі, тому університети повинні мати право формувати свою стратегію, вибирати власні пріоритети в навчанні та провадженні наукових досліджень, витрачати ресурси, профілювати свої програми і встановлювати свої критерії для прийому професорів і студентів. Європейські вищі навчальні заклади готові до конкуренції вдома, в Європі й у світі, але для цього вони мають потребу у необхідній організаційній свободі, чітких і доброзичливих рамках регулювання й достатньому фінансуванні. За протилежного випадку вони не матимуть можливості для співпраці та змагання. Плани завершення створення Зони європейської вищої освіти залишаться невиконаними або спричинять нерівноправність конкуренції, якщо в багатьох країнах здійснюватимуться безпосереднє регулювання, детальний адміністративний і

фінансовий контроль стосовно вищої освіти. Конкуренція, що підтримує якість вищої освіти, не відкидає співробітництва і не може бути зведена до концепції комерції. Університети в деяких країнах Європи.сьогодні не здатні конкурувати на рівних, перебуваючи, зокрема, віч-на-віч із небажаним відпливом інтелекту у межах Європи.

● Освіта як відповідальність перед суспільством. Зона європейської вищої освіти повинна будуватися на європейських традиціях відповідальності освіти перед суспільством; на широкому й відкритому доступі як до доступеневого, так і післяступеневого навчання; на освіті для розвитку особистості та навчанні протягом усього життя; на громадянстві як короткочасної, так і тривалої соціальної доцільності.

● Вища освіта грунтована на наукових дослідженнях. Оскільки наукові дослідження є рушійною силою вищої освіти, то й створення Зони європейської вищої освіти має відбуватися одночасно й паралельно зі створенням Зони європейських наукових досліджень.

● Організація диверсифікації. Європейська вища освіта завжди була

різноманітною у частині мов, національних систем, типів інститутів, орієнтації профілів підготовки та навчальних планів. Водночас її майбутнє залежить від спроможності організувати те цінне розмаїття так ефективно, щоби мати позитивні результати, а не труднощі, гнучкість, а не непрозорість. Вищі навчальні заклади хочуть користуватися конвергенцією, зокрема, у загальних поняттях, загальнодоступних у цій предметній галузі поза кордонами - і мати справу з розмаїтістю як з активом, а не як причиною для невизнання або винятку. Вони задіяні у створенні достатнього саморегулювання для гарантії мінімального рівня об'єднання таким чином, щоб їхні прагнення до відповідності не були підірвані занадто великою дисперсією у визначенні та застосуванні кредитів, в основних категоріях ступенів і в критеріях якості.

Європейські вищі навчальні заклади визнають, що їхні студенти потребують І вимагають кваліфікацій, які вони можуть ефективно використовувати для свого навчання та кар'єри по всій Європі. Інститути, їхні мережі й організації підтверджують свою роль і відповідальність у цьому плані і засвідчують про свою готовність належним чином організувати себе в рамках автономії.

Вищі навчальні заклади звертаються до урядів із проханням полегшувати і заохочувати зміни, забезпечувати рамки для координації та керівництва зближенням з урахуванням національних і європейських особливостей. Вони підтверджують свою здатність і готовність ініціювати та підтримувати прогрес спільними зусиллями:

- здійснити переоцінку вищої освіти і наукових досліджень для всієї Європи;

- реорганізувати вищу освіту в цілому і поновити програми зокрема;

- розвивати й базувати вищу освіту на основі наукових досліджень;

- виробити взаємоприйнятні механізми для оцінки, гарантії та підтвердження якості;

послуговуватися загальними термінами європейського виміру і забезпечувати відповідність різних інститутів, програм, ступенів;

- сприяти мобільності студентів, персоналу та можливості працевлаштування випускників у Європі;

- підтримувати зусилля з модернізації університетів у країнах, де існують значні проблеми щодо входження в Зону європейської вищої освіти; провадити зміни, аби бути відкритими, привабливими, конкурентоспроможними вдома, в Європі й у світі;

- дотримуватися позиції, що вища освіта має бути відповідальною перед суспільством.

Зустріч у Саламанці виявилася для європейських ВНЗ фору­мом, на якому представники могли виробити нові, більш доступні формулю­вання цілей і завдань ВНЗ, обговорити принципи і вимоги, а також труд­нощі, що виникли у процесі створення єдиного європейського простору вищої освіти.

У зверненні учасників Конференції європейських ВНЗ (2001), адресованому Празькій конференції міністрів, відображено стурбованість питаннями якості освіти. У ньому також зазначалося: "В Європі забезпечення якості не має перебувати у віданні єдиного органу, який нав'язує універсальний набір стандартів. Конструктивним буде створення на європейському рівні механізмів взаємного визнання результатів діяльності із забезпечення якості. Одним із можливих варіантів є акредитація. Робота таких механізмів має бути органі­зована з повагою до національних, лінгвістичних і предметних відмінностей і не має перевантажувати університети" (Оsterwold, Магсh 2001).

Дата добавления: 2014-01-11