Бар’єр незацікавленості об’єкта у комунікації та інші

Мотиваційний бар'єр.

Він найчастіше проявляється в небажанні вступати в контакт з працівником міліції з принципових міркувань, зумовлених наявністю негативних (у тому числі антисуспільних) поведінкових установок, упередженим ставленням до органів влади, співробітництва з міліцією у будь-якій формі, острахом помсти з боку злочинного середовища та ін.

Мотиваційний бар'єр заслуговує на особливу увагу, оскільки привід для небажання спілкуватись може бути надуманим, а чим насправді така поведінка викликана, які її дійсні мотиви, раціональні вони чи емоційні, зумовлені негативізмом щодо міліції в цілому або конкретного працівника або ж близькими стосунками з певними людьми, корисливою спрямованістю (підкуп) тощо - не лежить на поверхні.

Щоб нейтралізувати мотиваційний бар'єр, працівник ОВС повинен знати, з ким конкретно він встановлює контакт, яке відношення має об'єкт до певного факту (події, особи та ін.). Без цього будь-яке спілкування, а особливо спеціально організоване, неможливе. Це стосується як гласного (офіційного), так і негласного співробітництва. У тих випадках, коли попередню ситуацію прогнозувати не вдається, потрібно проводити орієнтування на місці, а вже потім вдаватися до тих або інших дій.

Можна сформулювати такі загальні положення для встановлення психологічного контакту і формування взаємної довіри:

1. Вихідним психологічним бар'єром є незацікавленість об’єкту у спілкуванні з оперативним працівником і потреба в безпеці та прогнозованому розвитку ситуації.

2. Основні задачі, що повинні вирішуватись працівником ОВС, - це урахування інтересів партнера та задоволення його потреби в психологічній безпеці, зняття емоційного напруження, формування позитивного ставлення до себе та інтересу до спілкування.

3. Необхідність урахування особливостей особи потенційного джерела інформації (його інтересів, проблем тощо) обумовлює потребу попереднього вивчення людини (способу життя, нахилів, ставлення до оточуючих, роботи та ін.).

4. Контакт неможливий без визначення точок пересічення та зони ймовірних упереджень. Негативне ставлення до оперативного працівника може визначатись неприйняттям його стилю поведінки та спілкування, а також впливом інших чинників (наприклад, статус партнера). При цьому слід розрізняти спрямованість такого упередження: до особи працівника або до предмета відносин, що важливо для подальшої взаємодії.

Також, для нейтралізації цього бар’єру важливо культивувати у співрозмовника передбачення "виграшу" від спілкування. Людина завжди прагне впевнитися в правильності своїх думок, тому як тільки вона відчуває розбіжність поглядів, контакт порушується. Якщо немає перспективи "виграшу", процес спілкування втрачає приємне забарвлення. Отже, щоб викликати інтерес до себе, потрібно виконувати роль однодумця та сприяти культивуванню в цієї особи спонтанного передбачення «виграшу» від такого спілкування. Для цього необхідно:

• контролювати емоції, уникати розмов про особисті неприємності;

• частіше звертатись до співбесідника по імені, при цьому дивлячись йому в очі (це створює певне "поле уособлення");

• розпочинати розмову з теми, що цікавить партнера, уважно його слухати, спонукати до розповідей про себе, звертаючись при цьому до почуття власної гідності, не жалкуючи компліментів ("Ви, як спеціаліст...", "Ви дійсно розумієте...", "Я недостатньо на цьому розуміюсь, може Ви...");

• використовувати прийом "проблемної ситуації"; торкаючись системи домінуючих потреб партнера, включати в розмову інформацію дискусійного характеру. Це викликає певне загострення: партнер починає заперечувати, викладати свою позицію, наводити факти тощо. Надалі достатньо буде з ним погоджуватись, щоб підтримувати необхідний емоційний тон;

• визначити свою манеру "слухання" і спробувати позбавитися найбільших його недоліків[1].

Важливе значення має також урахування індивідуально-психологічних особливостей партнера. Наприклад, люди з низькою самооцінкою уникають будь-яких роз'яснень, постійно потребують позитивного підкріплення, але зовні це може проявлятись як самовпевненість. Люди багатослівні часто мають завищену самооцінку, а їх активна участь у бесіді зовсім не означає довірчості, вона е лише прагненням "показати" себе, тому й інформація, отримана від таких осіб, потребує ретельної перевірки. Сильна людина частіше маскує ділові цілі позиційними, слабка -навпаки, що теж вимагає коригування на початкових етапах професійно-орієнтованого спілкування оперативного працівника.

15. Бар'єр відрази і бридливості виникає часом як слідство не гігієнічності співрозмовника (неохайність, м'ята одяг, неприємний запах), його поганих манер і відсутність самоконтролю в поводженні.

16. Бар'єр презирства -сприяє обмеженню контактів із людиною, що викликала негативні емоції. Іноді він є результатом забобонів, наприклад, расових або національних. Відчуваючи презирство, ми намагаємося обмежити або уникнути спілкування з такою людиною. Породжують презирливе ставлення до особистості риси характеру людини, її аморальні вчинки й устояна за нею репутація.

17. Бар'єр страху -може бути викликаний біологічними причинами (побоювання за життя і здоров'я, страх каліцтва, зараження хворобою) і соціальними (побоювання за матеріальне і моральне благополуччя, благоговіння перед суспільним статусом співрозмовника, погрози з його сторони, побоювання покарання).

18. Бар'єр сорому і провини -виникає як почуття недоречності що відбуває, через ніяковість за себе або інших. Сором найчастіше охоплює людини при критиці, але іноді і при надмірній похвалі. Тому не повинно викликати подиви, якщо людина у відповідь на дифірамби ховає очі, червоніє, прагне швидше прощатися. Нерідко сором і провина перед людиною приводить до розриву відношень. Почуття провини може виникнути й у тому випадку, якщо людина перестала одержувати звичне схвалення. Таке мовчазне осудження може подіяти сильніше різких обвинувачень.

19. Бар'єр темпераменту -зустрічається між людьми з різними типами нервової системи. Наприклад, людина з високою реактивністю, запальна, починаючи діалог без думки про сварку, раптово у відповідь на її репліку, що обурила, розряджається спалахом обурення. У той же час для її партнера сказане означає дрібницю. А от інший суб'єкт, дуже дошкульний, із слабким типом нервової системи, на той ж вплив відреагує інакше: зміниться в особі, піде в себе, образиться.

Незнання про тип темпераменту може зруйнувати діалог і навіть привести до розриву відношень. Такі ж наслідки можливі при неврахуванні акцентованої поведінки співрозмовника. Акцентуація характеру це крайній варіант норми, при якому окремі риси гіпертрофовано посилені, що викликає виборчу уразливість із боку деяких психогенних впливів при усталеності до інших.

20. Бар'єр характеру – це слідство акцентуації - нездатність або небажання подивитися на себе очима партнера.

Усі ці бар’єри можуть суттєво вплинути на процес комунікації між об’єктом та суб’єктом спілкування, тому слід завжди про них пам’ятати та намагатися їх нейтралізувати.

Значний вплив на сприймання іншої людини чинить са­мооцінка сприймаючого суб'єкта. Кожна людина співвідно­сить інформацію про іншого з уявленнями про саму себе, причому підсвідоме прагне зберегти існуючу думку про себе. Якщо ж ця думка може бути спростована, виникає стан три­вожності і сприймання змінюється таким чином, щоб загроз­ливі сигнали не надходили. Такі підсвідомі процеси дістали назву «перцептивного захисту». Якщо, наприклад, ставлення до людини у групі не відповідає її завищеній самооцінці, во­на починає неадекватно сприймати оточуючих, а справедли­ву критику вважає наклепом.

Слід виділити такі причини поганої комунікації:

- стереотипи – спрощені думки щодо окремих осіб або ситуацію, у результаті чого немає об'єктивного аналізу й розуміння людей, ситуацій, проблем;

- "упереджені заяви" – схильність відкидати все, що суперечить власним поглядам, що є новим, незвичайним ("Люди вірять тому, чому хочуть вірити");

- погані взаємовідносини між людьми, оскільки якщо у людини вороже ставлення, то важко її переконати в справедливості іншого погляду;

- відсутність уваги й інтересу до співрозмовника. Інтерес виникає, коли людина усвідомлює значення та важність інформації для себе;

- зневага фактами, тобто звичка робити висновки при відсутності достатнього числа фактів;

- помилки в побудові висловлень: неправильний вибір слів, складність повідомлення, слабка переконливість, нелогічність, невірний вибір стратегії й тактики спілкування.

Таким чином, можна зробити висновок, що сприймання й розуміння іншої людини — дуже складний процес взаємодії як особистості індивіда, що сприймає, так і особистості су­б'єкта сприймання. При цьому потрібно пам'ятати, що, незва­жаючи на певні особливості сприймання і розуміння фізич­ного вигляду, психічних станів, мімічних проявів, — це зав­жди цілісний, синтетичний акт, що залежить від життєвого досвіду, структури особистості і особливостей ситуації. Він має велике значення для працівника правоохоронних орга­нів, оскільки його професійна діяльність завжди спрямована на пізнання соціальних явищ, яке здійснюється у процесі і за допомогою спілкування.

ВИСНОВКИ:

Процес вербальної комунікації відбувається завжди у деякій конкретній ситуації, що містить множину факторів, які мають значення для змісту самої комунікації. Так, будь-який діалог, наприклад, завжди “прив'язаний” до конкретних осіб з особливостями їхнього голосу, міміки, до контексту – теми розмови і т. д. Всі ці умови перетворюють загальну схему комунікації в мовленнєвий акт з участю власних мовних факторів, наприклад, речення з його структурою у взаємодії з усіма такими побічними факторами, як психічний стан мовця, його манера жестикуляції, присутність сторонніх осіб (що може бути причиною вживання “натяків” і т. д.). Як бачимо, людське мовлення супроводжують невербальні (несловесні) системи знаків. Саме невербальні знаки зумов­люють найбільшою мірою відмінність між усним і писем­ним мовленням. Якщо в писемному мовленні є лише один канал інформації (текст), то усне мовлення має два кана­ли інформації: текст (висловлювані слова) та інтонація, міміка, жести тощо. Другий канал є надзвичайно ваго­мим при спілкуванні. Отже, вивчення процесів вербальної передачі інформації завжди повинне спиратися як на мовні, так і на немовні фактори.

Невербальні спілкування це любі рухи тіла, що свідчать про внутрішній стан і відношення партнерів один до одного. За допомогою жестів спілкування більше доступне і запевняючи. Невербальні жести є ще регуляторами спілкування, так як вони збільшують або скорочують дистанцію спілкування. Використовуються невербальні жести як емблема.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке спілкування?

2. Назвіть функції, види, засоби спілкування.

3. Які види спілкування ви знаєте?

4. Що таке паралінгвістика?

5. Які зони спілкування ви знаєте.

6. Що входить у структуру мовного спілкування?

7. Які особливості сприймання і розуміння людини людиною ви знаєте?

8. Надайте коротку характеристику бар’єру „першого враження”.

9. Що таке бар’єр „поганого настрою”?

10. Назвіть причини поганої комунікації?

[1] Носков В.А. Психотехника общения в работе оперуполномоченного служби БХСС: Учеб. пособие. - Горький:

ГСШ МВД СССР, 1989. - 158 с.

Дата добавления: 2014-01-11