Загальна характеристика внутрішньособистісного конфлікту

Проблема внутрішньособистісного конфлікту активно розробляється в закордонній психології. Особливість закордонних досліджень полягає в тому, що внутрішньособистісного конфлікт розглядається виходячи з розуміння особистості, що склалося в рамках визначеної психологічної школи.

У концепції внутрішньособистісного конфлікту в рамках психоаналітичного напрямку акцент робиться на його біопсихологічному трактуванню. У людини в стані внутрішньособистісного конфлікту відбувається зіткнення бажань, частина особистості відстоює визначені бажання, інша відхиляє їхній (3. Фрейд). У теорії К. Юнга внутрішньособистісного конфлікт — це регрес на більш низький рівень психіки, тобто він відбувається в сфері несвідомого. У К. Хорни внутрішньособистісного конфлікт аналізується з двох позицій: як зіткнення прагнень до задоволення бажань і до безпеки і як протиріччя «невротичних потреб», задоволення яких спричиняє фрустрацію інших.

У рамках гуманістичної психології пропонується інша теорія внутрішньособистісного конфлікту. В основі конфлікту, по К. Роджерсу, лежить протиріччя, що виникає в особистості між усвідомленими, але помилковими самооцінками, що людина здобуває протягом життя, і самооцінкою на неусвідомлюваному рівні. Інший представник даного напрямку — А. Маслоу сутність внутрішньособистісного конфлікту розглядає як нереалізовану потребу людини в самоактуалізації.

По К. Левину внутрішньособистісного конфлікт — це ситуація, у якій на суб'єкта одночасно діють протилежно спрямовані сили приблизно однакової величини, і суб'єкт змушений робити вибір: між позитивною і негативною тенденціями; між позитивною і позитивною тенденціями; між негативною і негативною тенденціями.

Сутністю внутрішньособистісного конфлікту, на думку засновника логотерапії В. Франкла, є втрата сенсу життя.

Когнітивна психологія розглядає внутрішньособистісного конфлікт через когнітивний дисонанс (Л. Фестингер). Дисонанс являє собою негативний стан, що виникає в ситуації невідповідності знання і поводження або розбіжності двох знань. Суб'єктивно когнітивний дисонанс переживається як дискомфорт. Тому особистість прагне усунути його.

У рамках біхевіоризму внутрішньособистісного конфлікт трактується як погана звичка, результат помилкового виховання (Д. Скинер). У роботах необіхевіористів (Н. Міллер, Дж. Доллард) конфлікт визначається як фрустрація, тобто реакція на перешкоду.

Інтеракционізм при аналізі внутрішньособистісного конфлікту виходить з розуміння його як конфлікту ролей (А. Голднер).

Засновник концепції психосинтеза Р. Ассаджоли бачить сутність внутрішньособистісного конфлікту в наявності гострих протиріч усередині особистості, що знижують цілісність «Я».

У більшості закордонних теорій внутрішньособистісного конфлікту, розроблених закордонними психологами, основу складає категорія протиріччя, внутрішньої боротьби і поняття психологічного захисту (подолання конфлікту). Протікання внутрішньособистісного конфлікту зв'язується з негативними переживаннями.

Серед вітчизняних психологів одним з перших внутрішні конфлікти досліджував А. Лурия. Під внутрішньособистісного конфліктом він розумів ситуацію, коли в поводженні індивіда зіштовхуються дві сильні, але протилежно спрямовані тенденції.

Значний внесок у розвиток теорії внутрішньособистісного конфлікту внесли психологи В. Мерлин, В. Мясищев, Н. Левітів, Л. Славина. В. Мерлин розглядав внутріособистісний конфлікт як «результат гострого незадоволення глибоких і актуальних мотивів і відносин особистості». Якщо в процесі діяльності виникає стан тривалої дезинтеграцї особистості, що виражається в загостренні протиріч між різними сторонами, властивостями, відносинами і діями особистості, то такий психічний стан є внутрішньособистісним конфліктом тривалість і інтенсивність конфлікту залежать від того, яке місце займають порушені антагоністичні відносини у всій системі відносин людини. При зіткненні центральних, відносин конфлікт приймає глобальні розміри, захоплює всю особистість. Вона як би внутрішньо розщеплюється, і цей внутрішній конфлікт може перерости в невроз.

По Н. Левитову внутрішній конфлікт представляє боротьбу мотивів, що усвідомлюється як переживання щиросердечного розладу.

В останні роки внутрішньособистісний конфлікт активно вивчається Ф. Василюком, Т. Титаренко, Ю. Юрловым. Ф. Василюк розглядає внутрішній конфлікт як один з видів критичних життєвих ситуацій (поряд зі стресом, фрустрацією і кризою). Конфлікт виникає в результаті зіткнення двох внутрішніх спонукань, відбитих у свідомості у виді самостійних цінностей. Внутрішній конфлікт протікає у формі особливого «ціннісного переживання». Показником внутріособистісного конфлікту є сумнів у щирій цінності мотивів і принципів, якими керувався в житті суб'єкт.

Таким чином, внутрішньособистісний конфлікт можна визначати як гостре негативне переживання, викликане тривалою боротьбою структур внутрішнього світу особистості, що відбиває суперечливі зв'язки із соціальним середовищем і затримуюче ухвалення рішення.

У психології виділяють показники внутрішньособистісного конфлікту.

Когнітивна сфера: суперечливості «образа Я»; зниження самооцінки; усвідомлення свого стану як психологічного тупика, затримка ухвалення рішення; суб'єктивне визнання наявності проблеми ціннісного вибору, сумнів в істинності мотивів і принципів, якими суб'єкт раніше керувався.

Емоційна сфера: психоемоційна напруга; значні негативні переживання.

Поведінкова сфера: зниження якості й інтенсивності діяльності; зниження задоволеності діяльністю; негативне емоційне тло спілкування.

Інтегральні показники: порушення нормального механізму адаптації; посилення психологічного стресу.

Як указував В.С. Мерлин, тривала і стійка дезинтеграця пристосувальної діяльності — характеристика психологічного конфлікту.

Дата добавления: 2014-01-11