Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Сутність права. Функції права. Принципи права

Сутність – це внутрішній зміст предмету, що виражається в єдності всіх його різноманітних властивостей і відносин. Визначення сутності права, кінець кінцем, зводиться до відповіді на три питання: «Хто створює право? Кому воно повинне служити? Яким чином виявляється сутність права?». Представники різних шкіл права по-різному відповідають на ці питання.

Прихильники соціологічного напряму по аналогії з сутністю держави виділяють два аспекти у сутності права: класовий і загальносоціальний. Кожний з них переважав у певний період історичної еволюції. Загальносоціальна сутність права полягає в тому, що право виражає узгоджену волю населення, сформовану в результаті взаємних поступок. Право створювалося людьми для задоволення потреби у врегулюванні і передбачуваності соціальних взаємодій в умовах нерівності. Люди не можуть існувати, не взаємодіючи, не створюючи колективів і організацій. Проте в більшості своїй інтереси і потреби людей не співпадають, оскільки всі люди мають різні здібності, різне матеріальне та соціальне положення.

Внаслідок цього їхня спільна діяльність передбачає наявність чітких правил, що визначають рівний і загальний масштаб поведінки. Обов’язковість дотримання таких правил додає людським діям передбачуваність, керованість, а всьому суспільству – стабільність і впорядкованість його життя.

Класова сутність права полягає в тому, що воно виражає волю пануючої соціальної спільноти (касти, стану, класу). Вперше право з волею правлячої групи пов’язав Т.Гоббс, кажучи, що «право є продукт волі тих, які мали верховну владу над іншими». Надалі цю ідею сприйняли К.Маркс і Ф.Енгельс, уточнивши, що право «є зведена в закон воля економічно пануючого класу, зміст якої визначається матеріальними умовами його життя».

На різних етапах розвитку суспільства класовий аспект може домінувати, впливати на загальну спрямованість правового регулювання, або відступати на другий план. Для сучасного етапу розвитку права характерним є розширення його загальносоціального змісту.

Прихильники природно-правового підходу до права бачать сутність права виключно в його загальнолюдському змісті, у закріпленні правом цінностей індивідуальної свободи, незалежності та безпеки. Право виступає як формалізоване добро, справедливість, милосердя, гуманізм.

Нормативістське розуміння абстрагується від соціальних характеристик права і тому пов’язує сутність права виключно з волею держави. Так, за визначенням російського юриста В.М.Хвостова правом є «ті норми поведінки, які узяті під захист державою». Призначення права полягає в тому, що воно є державно-владним нормативним регулятором суспільних відносин і поведінки людей, узгодження їх інтересів, примирення конфліктів.

З яких би позицій не оцінювалася сутність права, вона виявляється через такі якісні риси права як його ознаки, принципи, функції.

Функції права – це основні напрями впливу права на людину і суспільство (суспільні відносини). Категорія функцій права допомагає з’ясувати соціальне призначення права, характер його впливу на поведінку учасників суспільних відносин.

Розрізняють загальносоціальні і спеціально-юридичні функції права. Якщо з приводу спеціально-юридичних функцій спостерігається єдність поглядів учених-юристів, то перелік загальносоціальних функцій права у кожного свій. Звичайно його складають наступні загальносоціальні функції:

1) інформаційна – полягає в інформуванні індивідів про їхні права та обов’язки;

2) орієнтаційна – полягає в націлюванні індивідів на позитивні правові установки, на здійснення правомірних і утримання від неправомірних дій;

3) виховна – полягає в загальноправовому впливі на духовну сферу, націлена на виховання пошани до права;

4) культурно-історична – виражається в нормативному втіленні духовних цінностей і кращих досягнень народу. Право є досягненням національної та світової культури;

5) стабілізаційна – полягає в забезпеченні стабільності і відтворення соціальної системи, в якій діє право.

Крім того, в окремих роботах указують на такі загальносоціальні функції:

6) соціального контролю – полягає в тому, що поряд із мораллю, релігією та іншими соціальними регуляторами, право впливає на поведінку людей, направляючи його у бажаний для суспільства бік;

7) організаторська – полягає у встановленні, зміні та припиненні відносин між учасниками суспільного життя;

8) управлінська – полягає в мобілізації учасників суспільного життя на виконання певних соціальних завдань, вирішення певних соціальних проблем.

Оскільки право впливає на багато сфер людської діяльності, можна також говорити про наявність економічної, політичної, ідеологічної функцій права. Але для юриста принципове значення мають власне юридичні функції права: регулятивна та охоронна.

Регулятивна функція права виявляється в тому, що приписи правових норм вносять впорядкованість у суспільні відносини. Виконуючи функцію регулятора суспільних відносин, правова норма указує індивіду на лінію його поведінки в тому або іншому випадку. Дія цієї функції виявляється у дозволах, рекомендаціях, пільгах і заохоченнях. Регулятивна функція права має первинне значення. Вона найбільшою мірою відображає природу права: суб’єктам права надається правомочність, у межах якої вони діють вільно, на свій розсуд.

Розрізняють різновиди регулятивної функції: регулятивну статичну і регулятивну динамічну. Регулятивна статична функція права виявляється в закріпленні тих або інших стабільних станів (статусів): статусу особистості, статусу юридичної особи, форм держави, компетенції державних органів, повноважень посадовців тощо. Регулятивно-статична функція реалізується за допомогою дозвільних та заборонних норм і правовідносин пасивного типа, що виникають на їхній основі. У подібних ситуаціях суб’єкти права самі, за власною ініціативою проявляють правову активність.

Регулятивна динамічна функція права «обслуговує» соціально-правові процеси: торгівлю, виробництво нових цінностей, перехід майна та інших благ від одних осіб до інших. Вона втілена в інститутах цивільного, адміністративного, трудового права, опосередкуючих процеси в економіці, інших сферах суспільного життя.

За допомогою регулятивно-динамічної функції право визначає, якою повинна бути майбутня поведінка людей. Ця функція здійснюється за допомогою зобов’язуючих норм. Так, законодавством встановлені обов’язки виконати військовий обов’язок, платити податки, дотримуватись трудової дисципліни, виконувати зобов’язання за договором тощо. Регулятивно-динамічна функція знаходить свій прояв у правовідносинах активного типа.

Охоронна функція полягає в тому, що право захищає соціальні цінності, блага, суспільні відносини шляхом встановлення заборон, обмежень і покарань за порушення заборон. Основне призначення охоронної функції права полягає в запобіганні порушенням норм права. Ефективність охоронної функції є тим вищою, чим більше суб’єктів права підкоряються її розпорядженням. Охоронна функція носить похідний від регулятивної функції характер. Вона покликана забезпечити нормальну дію регулятивної функції права.

Т.Н.Радько і О.Ф.Скакун виділяють також компенсаційну, обмежувальну і відновну функції права. Т.Н.Радько розглядає їх як самостійні функції, а О.Ф.Скакун як різновиди охоронної функції права.

Компенсаційна функція права полягає у відновленні соціальної справедливості. Наприклад, у разі незаконного звільнення з роботи, можлива одночасна реалізація відновної та компенсаційної функцій: відновлення на роботі та компенсація за вимушений прогул.

Конституція України передбачає відшкодування (компенсацію) матеріальної або моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовців (ст.56), у разі відміни рішення суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, заподіяну безпідставним засудженням (ст.62).

Обмежувальна функція виявляється у встановленні певних меж для суб’єктів права. Метою є недопущення свавілля індивідів один до одного. Ці обмеження формулюються у заборонних та зобов’язуючих нормах. Обмеження прав – це свого роду урівноваження протилежних інтересів. Так, Конституція України, закріплюючи політичне та ідеологічне різноманіття (ст.15), одночасно прямо забороняє створення і діяльність політичних партій і громадських організацій, програмні цілі або дії яких направлені на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення.

Завдяки обмежувальній функції право виступає гарантом стабільності і справедливості в суспільстві, найважливішим інструментом правопорядку і реалізації права людини і громадянина.

Відновна функція права займає особливе місце в механізмі правової дії. За допомогою правових засобів відновлюється колишнє правове положення суб’єкта права, особа знов стає володарем тих прав, яких вона була позбавлена (їй повертається її майно, вона відновлюється на роботі, реабілітується її ім’я, відновлюється порушений громадський порядок).

Принципи права – це основні ідеї, початкові положення або формування, провідні засади процесу, розвитку і функціонування права. Принципи права є узагальненням і поширенням якого-небудь положення на всі явища тієї правової сфери, з якої даний принцип абстрагований.

Принципи – об’єктивні властивості права. Наука лише виявляє, обґрунтовує, вивчає і систематизує їх. Принципи права виступають як своєрідна несуча конструкція, на якій покояться всі структурні елементи системи права. Вони виражають закономірності, природу і соціальне призначення права. Принципи права або прямо закріплюються в законодавчих актах, або витікають із змісту конкретних правових норм.

Розрізняють загальносоціальні і спеціально-юридичні принципи права. До загальносоціальних принципів права відносять:

1) принцип пріоритетності загальнолюдських цінностей над груповими (класовими, національними) цінностями. До загальнолюдських цінностей відносяться життя, свобода, мир, безпека, природа, добро, совість тощо. Сучасне право закріплює їхнє верховенство над інтересами політичних, соціальних і національних груп;

2) принцип гуманізму. Сутність цього принципу полягає у визнанні самоцінності людини, її життя, честі, гідності. Сучасне право відкидає антигуманне гасло: «Хай восторжествує справедливість, навіть якщо загине світ!»;

3) принцип демократизму виявляється в тому, що право виражає волю народу (або, принаймні, його більшості), тобто загальну волю громадян;

Прийнято класифікувати спеціально-юридичні принципи права на загальноправові, галузеві, міжгалузеві, принципи інститутів.

Загальноправові принципи:

1) принцип свободи. Сутність цього принципу полягає в можливості вибору лінії поведінки в рамках права. Цей принцип виявляється: у регулюванні поведінки індивіда, який має право діяти за принципом «дозволене все, що прямо не заборонене»; у виборі народом суспільного устрою та форми правління, нацією – варіанту самовизначення;

2) принцип справедливості. Сутність принципу справедливості полягає у відповідності між поведінкою індивіда (соціальної групи) і соціально-правовим його положенням. Інакше кажучи, поведінка кожного оцінюється відповідно до його позитивних або негативних заслуг: герою – нагорода, злочинцю – покарання;

3) принцип рівності означає юридичну рівність індивідів перед законом і перед судом незалежно від етнічної, расової, релігійної приналежності, кольору шкіри, мови, статі, політичних переконань; рівність прав і обов’язків індивідів;

4) принцип взаємозв’язку прав і обов’язків полягає в тому, що суб’єктивне право одного суб’єкта права реалізується, як правило, за наявності відповідного йому юридичного обов’язку іншого суб’єкта права;

5) принцип верховенства права виявляється у відповідності нормативно–правових актів ідеалам свободи, рівності і справедливості. Цей принцип є головним керівним початком правотворчої діяльності;

6) принцип законності виражається у верховенстві закону в системі нормативно-правового регулювання, а також в необхідності слідувати закону в процесі правозастосовчої діяльності.

Галузеві принципи єхарактерними для однієї галузі права. Наприклад, для цивільного права ключовими принципами є: принцип рівності сторін у договорі, принцип добровільності вступу до цивільних правовідносин, принципу добросовісного виконання договорів.

Міжгалузеві принципи охоплюють дві або більш, як правило, суміжні галузі права. Прикладами таких принципів є: принцип рівності сторін у судовому процесі, що діє в цивільно-процесуальному, кримінально-процесуальному і господарсько-процесуальному праві; принцип рівності форм власності, який виявляється в цивільному і господарському праві; принцип винної відповідальності в адміністративному і кримінальному праві.

Принципи інститутів права діють в рамках однорідних суспільних відносин, врегульованих нормами конкретного правового інституту. Наприклад, інститут виборчого права базується на принципах свободи виборів, загальності, рівності, таємної подачі голосів, прямих виборів.

Граючи роль несучої конструкції права, правові принципи мають також безпосередньо-регулятивне значення. Вони можуть бути застосовуватися як обґрунтування рішення у конкретній справі.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Поняття та ознаки права. Об’єктивне і суб’єктивне право | Правові аксіоми. Правові презумпції. Правові фікції
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-11; Просмотров: 8361; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.024 сек.