Питання 1: Президент України в системі органів державної влади, основа його правового статусу та функціонування

Вступ

Лекція

з навчальної дисципліни: «Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні

По темі № 7 “Організація проведення виборів Президента України. Його функції та повноваження.”

Для студентів юридичного факультету.

Спеціальність: 7.060101 “Правознавство”.

Питання:

19. Президент України в системі органів державної влади, основи його правового статусу та функціонування.

20. Організація виборів Президента України.

21. Функції та компетенція України.

Президент є главою держави з республіканською формою правління. Він є носієм верховної державної влади і вищим представником держави у її відносинах з іншими країнами.

В Україні пост Президента був введений через рік після прийняття Декларації про державний суверенітет і майже незабаром після схвалення Верховною Радою Концепції нової Конституції України, ставши одним з преших кроків по її реалізації. За Законом “Про заснування поста Української РСР іт внесення змін і доповнень до Конституції Української РСР” від 05 липня 1991р., яким Конституція біла доповнена главою 12 “Президент Української РСР”, Президента було визнано найвищою посадовою особою Української держави і главою виконавчої влади. Перший України був обраний всенародно 1 грудня 1991р. одночасно з проведення всенародного референдуму, що підтвердив Постанову Верховної Ради України від 24 серпня 1991р. про проголошення незалежною североенною державою.

Слід зазначити, що за роки з часу впровадження в Україні поста Президента його правовий статус змінювався. Спочатку України був визначений як найвища посадова особа в державі і глава виконавчої влади. Пізнішими змінами до Конституції України Президент визначався за статусом як глава держави та глава виконавчої влади. Цей статус був підтвержений Конституційним Договором 1995р. За чинною Конституцією Президент є лише главою держави. Вищим органом виконавчої влади є Кабінет Міністрів.

Визначення виключно як глави держави обумовлює наданняф йому певних повноважень по відношенню до органів, що входять до всіх гілок державної влади. Наприклад, як гарант додержання конституції Президент може скасовувати акти Кабінету Міністрів та Ради міністрів АРК. У зазначених Конституцією випадках, коли виявляється неспраможність парламенту своєчасно виконати покладені на нього функції, Президент може припинити його повноваження.

Як гарант державного суверенітету Президент України зобов*язаний забезпечувати державну незалежність України і її національну безпеку, тому він наділений конкретними відповідними повноваженями: є Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України, інших збройних формувань, очолює Раду національної безпеки й оборони України.

За Конституцією Президент України є главою держави і висту­пає від її імені (ч. 1 ст. 102). У Стародавньому Римі президами спочатку назива­ли осіб, які головували на зборах громадян та засіданнях колегіаль­них органів, а згодом — і вищих посадових осіб держави — сенато­рів, проконсулів, легатів цезаря. Тому слово «Президент» цілком можна вважати латинським аналогом українського «голова» або «головуючий».

З точки зору конституційно-правової теорії, глава держави — це конституційний орган і водночас вища посадова особа держави, що представляє державу ззовні і всередині країни, символ державності народу. Як правило, це одноосібний орган загальної компетенції, один з вищих органів державної влади. На наш погляд, термін «гла­ва держави» не дає можливості з належним ступенем точності оха­рактеризувати сутність, функції та компетенцію даного органу, оскільки на відміну, наприклад, від парламенту (який в усіх краї­нах світу є вищим представницьким і законодавчим органом) глава держави виконує різні функції і наділений різним правовим статусом. Як цілком слушно зазначається у новітній державознавчій літературі, статус глави держави у коленій з країн визначається об­раною формою правління та усталеними політико-правовими тради­ціями.

Для України, яка за неповні десять років своєї незалежності зазнала істотних змін форми правління — від радянської республі­ки через президентську республіку до напівпрезидентської респуб­ліки, — була характерною відповідна зміна правового статусу Президента України — глави Української держави. На жаль, засну­вання і становлення інституту президентства в нашій країні не базу­валося на належних теоретичних і державно-правових розробках, відбувалось здебільшого шляхом «проб і помилок» та некритичного сприйняття відповідних моделей США, Франції та Росії. У підсум­ку інститут президентства в Україні до конституційної реформи був гіпертрофованим, що у своїй повсякденній діяльності значно виходив за межі своїх і без того широких повноважень, фактично виконуючи роль вищого органу виконавчої влади. Сам термін «глава держави», особливо у поєднанні із запозиченим з французької та російської конституцій ще більш розпливчастим за змістом терміном «гарант Конституції», набув викривленого тлумачення. Нечіткість конституційних норм, що закріплювали правовий статус Президента України, та їх певна суперечність з проголошеним принципом поділу влади дали підста­ви деяким авторам навіть стверджувати, що обрана в Україні форма правління — змішана (напівпрезидентська) республіка — є «непра­вильною».

У державному механізмі України, побудованому на засадах за­конності, республіканізму, народного суверенітету та розподілу влад, Президент є лише одним з вищих органів державної влади (поряд з парламентом, урядом, Верховним Судом, Конституційним Судом), тобто підпорядкований тільки народу. Він стоїть не над гіл­ками влади, а між ними, забезпечуючи єдність державної влади і злагоджене функціонування її гілок. Саме на виконання зазначе­них функцій і спрямовані повноваження Президента України, що «проникають» у сфери функціонування усіх гілок влади. Тому дія­льність Президента має спрямовуватись у першу чергу не назовні державного механізму, а всередину. Гарантування Конституції, ос­новних прав і свобод Президентом має досягатись не шляхом безпо­середнього впливу на громадянське суспільство (для цього існують «традиційні» гілки влади), а шляхом впливу на інші вищі органи державної влади з метою координації, узгодження і консолідації, спрямування їх діяльності на виконання Конституції, засад внут­рішньої та зовнішньої політики, визначених парламентом. Саме в цьому, на нашу думку, полягає сутність інституту президента у тій моделі напівпрезидентської республіки, яка закріплена Конститу­цією України 1996 року.

Питання 2: Організація виборів Президента України.

Президент України обирається на пять років громадянами Укра­їни на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таєм­ному голосуванні. Обрання однієї особи на більш як два терміни по­спіль не допускається. Обрання на третій і четвертий строки мож­ливе, але тільки після перерви. Це є певною гарантією від узурпації влади, засобом забезпечення періодичної змінюваності глави держа­ви, стимулює приток свіжих ідей і нових державних діячів.

Всенародне обрання Президента України є типовим для держав з напівпрезидентською формою правління. Такий порядок формуван­ня глави держави робить його автономною фігурою на політичній арені, надає йому необхідної неупередженості і незалежності від па­рламенту. Однак обрання шляхом всенародного голосування не дає достатніх підстав для того, щоб вважати Президента України пред­ставницьким органом. Адже представницький мандат передбачає не тільки обрання безпосередньо населенням, але й колегіальний характер органу, до якого обирається кандидат. Верховна Рада України є представницьким органом не тільки з огляду на порядок її формування, але й тому, що до її складу входять представники різноманітних соціальних груп і політичних сил. Президент не мо­же виступати від імені всього Українського народу хоча б з тієї причини, що не може одночасно представляти позиції різних соціаль­них груп і політичних сил. Крім того, виступати одноосібному орга­ну, яким є глава держави, від Імені всього народу означало б виступати від імені й тих, хто голосував на виборах проти даного кандидата і не погоджується з його політичною програмою.

Саме в цьому полягає глибока діалектика чинної Конституції України: Верховна Рада має право виступати від імені всього украї­нського народу, але не може виступати від імені держави в цілому; Президент України — навпаки, має право виступати від імені дер­жави, але не може виступати від імені народу.

Вибори Президента України здійснюються на основі Конституції України, законів України «Про вибори Президента України», «Про Центральну виборчу комісію» та нормативних постанов Централь­ної виборчої комісії.

Право обирати Президента надається громадянам України, які досягли віку 18 років. Участь у виборах є добровільною, кожний ви­борець має лише один голос. Від виборів відсторонюються лише осо­би, визнані судом недієздатними.

Юридичні вимоги до кандидатів у Президенти України цілком укладаються у прийняті світовим конституціоналізмом. Ним може бути обраний громадянин України, який на день проведення вибо­рів досяг віку 35 років, має право голосу, постійно проживає в Україні протягом останніх 10 років та володіє державною мовою. Не можуть бути висунуті претендентами на кандидатів у Президен­ти України громадяни, які перебувають у місцях позбавлення волі або мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця суди­мість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Від кандидатів не вимагається спеціальної освіти чи досвіду роботи, не­ма обмежень верхньої вікової межі. Скупі конституційні вимоги до кандидата у Президента — ознака демократичного підходу до вибо­рів глави держави, вони сприяють розширенню кола осіб, з якого може бути обраний Президент. Водночас зрозуміло, що главою дер­жави повинен бути тільки громадянин, який має великий життєвий політичний досвід, тісно повязаний з інтересами народу і здатний керувати державою. Тому помірні вимоги до кандидатів покладають підвищену відповідальність за якість вибору на самих виборців.

Конституційне законодавство України закріплює демократичні засади організації та проведення виборів глави Української держави, що забезпечує громадянам реальну можливість здійснення своїх виборчих прав. Виборчий процес обрання Президента України скла­дається з кількох послідовних стадій: 1) призначення виборів; 2) формування територіальних виборчих округів та виборчих діль­ниць; 3) висування і реєстрація претендентів на кандидата у Прези­денти України; 4) збір підписів на підтримку претендентів на кан­дидати у Президенти України; 5) реєстрація кандидатів у Президен­ти України; 6) утворення територіальних та дільничних виборчих комісій; 7) складання списків виборців; 8) передвиборна агітація; 9) голосування; 10) визначення підсумків голосування. У разі необрання Президента у першому турі можливі стадії повторного голо­сування та остаточного визначення підсумків виборів. Кожна із ста­дій має чітко окреслені законодавством часові межі та коло учасни­ків.

Згідно з ч. 5 ст. 103 Конституції України чергові вибори Прези­дента України проводяться в останню неділю жовтня пятого року його повноважень. У випадку дострокового припинення повнова­жень Президента України вибори проводяться у період 90 днів з дня припинення повноважень.

Право висування кандидатів на пост Президента належить пар­тіям, які зареєстровані Міністерством юстиції України, і реалізу­ється ними як безпосередньо, так і через обеднання кількох партій у виборчий блок. Висування відбувається на зїзді (конференції) пар­тії чи виборчого обєднання. Висування претендентів на кандидатів у Президенти України починається за 170 днів і закінчується за 140 днів до дня виборів. Партія чи виборче обєднання можуть висунути лише одного кандидата, дані про якого повідомляються у Централь­ну виборчу комісію.

Кандидат може бути висунутий також зборами виборців, якщо в них беруть участь не менше 500 громадян України, які мають право голосу. Збори виборців можуть проводитися за місцем проживання або на підприємствах, в установах, організаціях.

Висування претендента вимагає підтримки виборців. Партія, ви­борче обєднання чи ініціативна група зобовязані зібрати на підтри­мку свого претендента не менше 1 млн підписів громадян України, які мають право голосу, у тому числі не менш як ЗО тис. громадян у кожній з двох третин регіонів України. При цьому в одному підпис­ному листі повинні бути підписи мешканців лише одного населено­го пункту. Форма підписного листа на підтримку претендента затверджується Центральною виборчою комісією не раніш як за 170 днів до дня виборів. За дорученням претендента на кандидата у Президенти України або уповноваженої особи партії (блоку), ініціа­тивної групи виборців, якими висунуто кандидата, підписи на його підтримку можуть збирати громадяни України, які мають право го­лосу. Ніхто не має права примушувати виборця підтримати претен­дента, платити коштами, товарами або послугами за підписи, а та­кож перешкоджати йому у підтримці претендента. Заповнені під­писні листи подаються безпосередньо до Центральної виборчої ко­місії не пізніш як за 110 днів до виборів. Реєстрація кандидатів у Президенти України повинна бути завершена не пізніш як за 90 днів до дня виборів.

Центральна виборча комісія протягом 2 днів після реєстрації ви­дає кандидату в Президенти України посвідчення встановленого зразка, а претендентам, яким відмовлено у реєстрації, — рішення. Рішення Центрвиборчкому про реєстрацію кандидата або про відмо­ву в реєстрації може бути оскаржене претендентом, щодо якого прий няте таке рішення, або уповноваженою особою партії (блоку), іні­ціативної групи виборців, якими було висунуто даних претендентів, до Верховного Суду України протягом 5 днів з моменту його прийн­яття. Верховний Суд України розглядає скаргу в семиденний тер­мін і його рішення є остаточним.

Усі зареєстровані кандидати мають однакові права і виконують однакові обовязки. З дня реєстрації зареєстровані кандидати зобов-язані на час проведення виборів залишити державну службу чи ро­боту у засобах масової інформації, а діючий Президент не повинен користуватися перевагами свого службового становища. Кандидати на пост Президента користуються низкою пільг, передбачених зако­ном (право на звільнення від виробничих або службових обовязків на час проведення виборчої кампанії, право на безкоштовний проїзд усіма видами пасажирського транспорту, право на охорону з боку Держави та ін.). Закон докладно регламентує порядок проведення передвиборної агітації, використання з цією метою радіо, телеба­чення і друкованих видань. Ці норми покликані забезпечити рівні можливості для всіх кандидатів, виключити зловживання і тиск на виборців.

Передвиборна агітація розпочинається після реєстрації претен­дентів кандидатами в Президенти України і закінчується за один день до дня виборів. Передвиборна агітація може здійснюватись у будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України. За рахунок бюджетних коштів фінансується лише виготовлення передвиборних плакатів кандида­тів у Президенти України з розрахунку по 10 примірників кожного плаката на кожну виборчу комісію. Однак кожен кандидат за влас­ним розсудом може забезпечити виготовлення інших матеріалів за рахунок і в межах коштів особистого виборчого фонду.

Вибори Президента України відбуваються по єдиному загально­державному виборчому округу, що охоплює всю територію України. Підготовку і проведення виборів здійснюють виборчі комісії, які є незалежними від органів державної влади та органів місцевого са­моврядування. Ці комісії створюються на рівні України (Центрви-борчком), територіальних округів (225 територіальних виборчих комісій) та виборчих дільниць. Виборчі дільниці утворюються, як правило, з кількістю від 20 до 3000 виборців, а у виняткових випад­ках — з меншою або більшою кількістю виборців. Кожен зареєстро­ваний кандидат у Президенти має право призначити одного члена Центральної виборчої комісії з правом дорадчого голосу. Виборчі комісії мають значні повноваження, їх діяльність суворо регламен­тована і здійснюється гласно і відкрито.

Центральна виборча комісія приймає обовязкові для застосуван­ня виборчими комісіями розяснення з питань Закону «Про вибори Президента України», здійснює організаційно-методичне забезпе­чення їх діяльності; контролює використання виборчими комісіями коштів Державного бюджету України; встановлює норми і перелік необхідного обладнання, інвентаря та послуг для виборчих комісій і виборчих дільниць; проводить реєстрацію довірених осіб кандида­тів у Президенти України; забезпечує виготовлення передвиборних плакатів кандидатів; забезпечує централізоване виготовлення бюле­тенів встановленого зразка і т. ін. Територіальна виборча комісія здійснює в межах відповідного територіального виборчого округу контроль за додержанням законодавства про вибори Президента України; спрямовує діяльність дільничних виборчих комісій; орга­нізовує зустрічі кандидатів з виборцями спільно з відповідними ор­ганами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування; встановлює підсумки голосування по територіальному виборчому округу. Дільнична виборча комісія перевіряє точність списку ви­борців на виборчій дільниці; завчасно вручає або надсилає вибор­цям іменні запрошення; забезпечує підготовку приміщення для го­лосування та виготовлення виборчих скриньок; проводить підраху­нок голосів, зібраних на виборчій дільниці, складає протокол про підсумки голосування та надсилає його до відповідної територіаль­ної виборчої комісії; розглядає в межах своїх повноважень звернен­ня, заяви і скарги з питань підготовки виборів та організації голосу­вання на виборчій дільниці.

Основною формою роботи виборчих комісій є відкриті засідання, які скликаються головою комісії, а в разі його відсутності — заступ­ником голови, а у випадках, коли відповідно до Закону «Про вибори Президента України» у складі відсутній заступник голови, — секре­тарем комісії. Перше засідання виборчої комісії скликається не піз­ніш як на третій день після її утворення, а наступні — за умови ви­никнення такої потреби. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також державні підприємства, установи і організації зобовязані створити належні умови виборчим комісіям для здійснення ними своїх повноважень.

Фінансове, матеріально-технічне забезпечення виборів Президе­нта України здійснюється Центральною виборчою комісією. Фінан­сування виборів Президента України здійснюється за рахунок кош­тів Державного бюджету, які розподіляються між усіма виборчими комісіями. Але кандидати у Президенти України мають право ство­рювати власні виборчі фонди, які можуть формуватися за рахунок власних коштів (не більше 100 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), коштів, виділених Центрвиборчкомом на перед­виборну агітацію, коштів виборчих обєднань, добровільних пожерт­вувань фізичних та юридичних осіб. Не допускається пожертвуван­ня у виборчі фонди з боку державних підприємств, державних орга­нів, установ і організацій, органів місцевого самоврядування, а також іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, підприємств з іноземними інвестиціями, благодійних організа­цій та релігійних обєднань, підприємств, організацій та установ, що мають заборгованість перед бюджетами усіх рівнів. Закон встанов­лює сувору звітність щодо пожертвувань до виборчих фондів.

Голосування проводиться тільки в день виборів або в день повто­рного голосування з 8 год. ранку до 20 год. вечора. Про час і місце голосування дільнична виборча комісія сповіщає виборців не піз­ніш як за 15 днів до дня виборів, надсилаючи іменні запрошення за місцем проживання виборців. Кожен виборець голосує особисто. Го­лосування за інших осіб не допускається.

Бланк виборчого бюлетеня складається з двох частин: основної істини і відривного талона. Після пред'явлення паспорта чи іншого документа, що посвідчує його особу, виборець отримує від членів дільничної виборчої комісії основну частину виборчого бюлетеня і засвідчує цей факт своїм підписом на відривному талоні та у списку виборців. Контрольні талони залишаються у дільничній комісії і ра­зом із списком виборців є підставою для встановлення кількості ви­борців, які отримали виборчі бюлетені.

Виборчий бюлетень (основна частина) заповнюється виборцем у кабіні або кімнаті для таємного голосування за відсутності інших осіб. У бюлетені виборець робить позначку «плюс» (+) або іншу, що засвідчує його волевиявлення, у квадраті напроти прізвища канди­дата, за якого він голосує.

Підрахунок голосів виборців проводиться безпосередньо членами дільничної виборчої комісії, про що складається протокол. На під­ставі протоколів територіальні виборчі комісії, підсумовуючи дані, визначають підсумки голосування і складають протокол, який пере­дається Центральній виборчій комісії, а та, у свою чергу, підсумо­вує всі отримані дані. Повідомлення про результати виборів Прези­дента України публікується Центрвиборчкомом у газетах «Голос України та «Урядовий курєр» не пізніш як на третій день після підписання протоколу про результати виборів.

Обраним вважається кандидат, який набрав більше половини голосів виборців, що взяли участь у голосуванні. Центрвиборчком визнає вибори такими, що не відбулися, у разі вибуття всіх канди­датів у Президенти України. У випадку, коли до бюлетеня було включено більше двох кандидатів і жоден з них не був обраний, призначається повторне голосування з двох кандидатур, які отри­мали найбільшу кількість голосів виборців (так званий другий тур, характерний для країн з багатопартійною системою). За підсумка­ми повторного голосування обраним вважається кандидат, що отри­мав більшу, ніж інший кандидат, кількість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. У разі, коли повторне голосування про­водилося лише з однієї кандидатури, кандидат вважається обраним Президентом України, якщо він одержав більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Новообраний Президент вступає на посаду не пізніш як через ЗО днів після офіційного оголошення Центрвиборчкомом результатів виборів. При вступі на посаду Президент складає присягу народові України, текст якої міститься у Конституції України. Передбачено, що присяга приноситься в урочистій обстановці у присутності члевів парламенту. Приведення Президента України до присяги здійс­нює Голова Конституційного Суду України. З моменту складання присяги Президент приступає до виконання своїх обовязків.

Дата добавления: 2014-01-11