Питання 1: Система, порядок формування і основи діяльності центральних органів виконавчої влади

ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни: «Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні»

По темі № 10 “ОРГАНІЗІЦІЯ РОБОТИ МІНІСТЕРСТВ,ДЕРЖАВНИХ КОМІТЕТІВ ТА ІНШИХ ЦЕТРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ”

Для студентів.юридичного факультету.

Спеціальність: 7.060101 “Правознавство”.

Питання:

1. Система, порядок формування і основи діяльності центральних
органів виконавчої влади.

2. Структура центральних органів виконавчої влади.

3. Функції та компетенція центральних органів виконавчої влади.

З 1990 року в нашій державі йде активний процес пошуку і створення ефективно функціонуючої системи центральних органів ви­конавчої влади, який супроводжується значними змінами в їх складі та взаємозв'язках. Однак наявні кризові явища свідчать, що ця мета поки що не досягнута. Остання суттєва реформа системи центральних органів виконавчої влади почалася наприкінці 1999 року і триває досі. На відміну від минулих реформ нинішня відзначається досить чітким концептуальним підходом, що отримав своє висвітлення на сторінках наукових видань. Сутність цієї реформи полягає не у новому перерозподілі владних повноважень чи кадрово-структурній перестановці, а у переході до нової «філософії» управління, що тяжіє до поміркованого лібералізму. Зміст цієї «філософії» відносно центральних органів виконавчої влади полягає, з одного боку, в припустимій мінімізації втручання держави в особі органів виконавчої влади в життєдіяльність суспільства, особливо підприємницьких суб'єктів, в переорієнтації діяльності органів виконавчої влади з суто адміністративно-розпорядчих функцій на надання управлінських послуг громадянам, тобто послуг, пов'язаних з юридичним оформленням цими органами умов, необхідних для належної реалізації або охорони прав і свобод громадян (видача дозволів, здійснення реєстрації тощо), а з іншого боку — в збереженні за виконавчою владою достатніх важелів управління суспільне важливими процесами, коли це є необхідним і виправданим.

За змістом п. 12 ст. 92 та ч. 2 ст. 120 Конституції, організація, повноваження і порядок діяльності центральних органів виконавчої влади мають визначатися виключно Конституцією і законами України. Зокрема, нині система, будова і порядок формування центральних органів виконавчої влади визначається Конституцією України. До системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Як справедливо зазначається у спеціальній літературі, зазначені органи називаються центральними, оскільки у своїй діяльності представляють інтересі «центру», а не окремих територій, місць, і до того ж їх компетенція поширюється на всю територію країни.

Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральні органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Міністерства мають або галузевий (багатогалузевий), або функціональний (міжфункціональний) характер. Галузевими є, наприклад, Міністерство аграрної політики та Міністерство економіки, а функціональними — Міністерство внутрішніх справ та Міністерство фінансів. Між міністерствами розподіляється весь спектр урядової політики, за винятком тих напрямів, реалізація яких віднесена до повноважень окремих органів зі спеціальним статусом. Керівництво міністерством здійснює міністр. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розроблення і реалізацію державної політики, спрямовує і координує здійснення центральними органами виконавчі влади заходів з питань, віднесених до його відання, приймає рішення щодо розподілу відповідних бюджетних коштів за поданням Державного секретаря міністерства.

Порядок спрямування і координації урядом діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів передбачає три основні форми такого спрямування і координації:

1) погодження з міністром перед подання в установленому
порядку на розгляд Президентові України, Кабінетові Міністрів
України проектів нормативно-правових актів, розроблених
центральним органом виконавчої влади;

2) проведення аналізу щорічного звіту центрального органу
виконавчої влади про результати його діяльності в межах,
визначених наказом, та у разі потреби внесення міністром до
Кабінету Міністрів України пропозицій щодо удосконалення
роботи цього органу;

3) участь посадових осіб центрального органу виконавчої влади у
засіданнях колегії міністерства нарадах та інших заходах, що
проводяться міністерством.

Спрямування і координація діяльності інших центральних органів виконавчої влади реалізується міністром шляхом визначення у спеціальному директивному наказі стратегії діяльності та основних завдань цих органів, що випливають з Програми діяльності Кабінету Міністрів України, та одержання від них щорічних звітів щодо результатів їх діяльності в межах, визначених спеціальним дирек­тивним наказом міністра. У директивному наказі визначаються форми спрямування і координації центрального органу виконавчої влади, пов'язані із забезпеченням реалізації державної політики в межах основних завдань цього органу, що випливають з Програми діяльності Кабінету Міністрів України; стратегічні цілі діяльності центрального органу виконавчої влади у відповідній сфері та відпо­відно до завдань, визначених Програмою діяльності Кабінету Мініс­трів України, а також заходи щодо їх розв'язання; посадова особа

міністерства, яка має право брати участь у засіданні колегії центрального органу виконавчої влади, та структурний підрозділ міністер­ства, який відповідає за здійснення координації діяльності цього органу; перелік питань, відображення яких у щорічному звіті цент­рального органу виконавчої влади про результати його діяльності до міністра є обов'язковим, та термін подання цього звіту.

Не допускається прийняття актів Кабінету Міністрів України та утворених ним органів, внесення проектів законів та актів Президента України з таких питань без погодження з відповідним міністром. Міністр на виконання вимог законодавства в межах наданих повноважень визначає політичні пріоритети та стратегічні напрями роботи міністерства та шляхи досягнення поставлених цілей.

У змісті діяльності кожного міністерства чітко визначаються і розмежовуються два блоки функцій: а) як органу, який забезпечує аналітико-консультативну допомогу у виробленні та здійсненні по­літики міністра у відповідному секторі державного управління; б) як органу, який забезпечує задоволення певних потреб суспільства і держави (ці функції пов'язані, зокрема, з наданням управлінських послуг населенню і підлягають широкій децентралізації, в тому числі шляхом їх делегування окремим госпрозрахунковим підрозділам, підпорядкованим відповідному міністерству).

Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або віце-прем'єр-міністр чи міністри зокрема, діяльність Державного комітету України у справах релігій спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, а діяльність Головного контрольно-ревізійного управління України і Державного казначейства України — через Міністра фінансів України.

Державні комітети — це органи, які, безпосередньо не формуючи урядову політику, покликані сприяти міністерствам та уряду в цілому в реалізації цієї політики шляхом виконання функцій державного управління, як правило, міжгалузевого чи міжсекторного характеру. Державні комітети створюються для керівництва окремими галузями економіки та соціального розвитку або ж здійснення певної міжгалузевої діяльності чи вирішення окремих функціональних завдань. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова, який не входить до складу Кабінету Міністрів України.

Як слушно зазначається у спеціальній літературі, існування державних комітетів виправдано лише в тому разі, коли певні функції виконавчої влади неможливо або небажано віднести до відання якогось одного міністерства або коли є необхідність організаційно (структурно) розмежувати відповідальність за прийняття політичних рішень та за їх реалізацію.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його голова. До таких органів належать Антимонопольний комітет, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Державний департамент з питань виконання покарань, Фонд державного майна, Служба безпеки, Голо­вне управління державної служби та інші.

Центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізову­ються та ліквідовуються Кабінетом Міністрів України. Однак зазначені зміни можуть здійснюватись виключно в межах коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 28 січня 2003 р. № 2-рп/2003 (справа про повноваження Президента України реор­ганізовувати центральні органи виконавчої влади) зазначив, що ви­окремлення в Конституції України прямо чи опосередковано назв міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, по суті, фіксує їх основне цільове призначення; у такий спосіб певною мірою визначається характер діяльності відповідного органу. Зафіксувавши назви окремих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, Конституція України тим самим передбачила їх існування і певну стабільність функціонування. Тому в разі реорганізації таких органів не можуть бути змінені їх назва та основне цільове призначення, що випливає з назви, оскільки це може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг конституційних повноважень цих органів, зокрема на повноваження Верховної Ради України щодо надання згоди на призначення та звільнення встановлених Основним Законом України посадових осіб. Відповідно, при здійсненні повноважень щодо реорганізації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади Кабінет Міністрів України, діючи в межах коштів на утримання органів виконавчої влади, може реорганізовувати передбачені Конституцією України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, не змінюючи назви цих органів та їх основного цільового призначення, що випливає з назви.

Систему центральних органів виконавчої влади, попри всі реорганізації, історично складають 15-17 міністерств, керівники яких за посадою входять до складу Кабінету Міністрів України, 23-27 державних комітетів та прирівняних до них органів (діяльність однієї половини з них спрямовується і координується Кабінетом Міністрів безпосередньо, а другої — через відповідних міністрів), а також 17-20 центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Центральні органи виконавчої влади діють на підставі положень, які затверджує Кабмін. Кожен із центральних органів виконавчої влади є єдиноначальним, тобто його владні повноваження здійснюються одноосібне його керівником, який персонально відповідає за результати своєї роботи перед Кабінетом Міністрів України. Статус керівників центральних органів виконавчої влади та їх заступників вста­новлюється положеннями про ці органи. При цьому прирівняння будь-яких посад в органах виконавчої влади за статусом до членів Кабінету Міністрів України не допускається.

Керівника центрального органу виконавчої влади та його заступників (якщо такі передбачені) призначає на посаду і звільняє з посади Прем'єр-міністр України.

Фінансування видатків на забезпечення діяльності центральних органів виконавчої влади здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Урядові органи державного управління утримуються за рахунок державного бюджету в межах коштів, передбачених на утримання відповідних центральних органів виконавчої влади.

Актами центральних органів виконавчої влади є накази керівника, інструкції, положення, правила, рішення колегії. Нормативно-правові акти, що видаються міністерствами, державними комітетами та центральними органами виконавчої влади зі спеціальним статусом і

мають міжвідомчий характер або стосуються прав, свобод громадян, підлягають державної реєстрації в Міністерстві юстиції України. Такі акти набувають чинності через 10 днів після їхньої реєстрації.

Дата добавления: 2014-01-11