Парламентський контроль щодо діяльності Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади

Парламентський контроль щодо Кабінету Міністрів Украї­ни є одним із найсуттєвіших елементів механізму взаємодії між урядом і парламентом, та одним із найсуттєвіших за­собів забезпечення законності у діяльності Кабінету Міністрів України. Розкриття змісту, форм і напрямків здійснення такого контролю є важливою науково-практичною потребою.

При вивченні цього питання студентам слід перш за все знати - яке місце займає Кабінет Міністрів України в сис­темі органів виконавчої влади України. Згідно з Конститу­цією України до складу Кабінету Міністрів входять Прем'єр-міністр України, перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри та міністри. Будь-які інші посадові особи, в тому числі керівники інших органів виконавчої влади, крім міністерств, не можуть входити до складу уряду. Цим са­мим Конституція України спеціально виокремила міністрів з кола керівників інших центральних органів виконавчої влади, чим також підкреслила провідне місце міністерств серед інших органів виконавчої влади.

ВерховнаРада України здійснює парламентський конт­роль за діяльністю Кабінету Міністрів України у наступних напрямках: при розгляді та прийнятті рішення щодо схва­лення Програми діяльності Кабінету Міністрів України; при затвердженні загальнодержавних програм економічного, нау­ково-технічного, соціального, національно-культурного розвит­ку, охорони довкілля (ці форми контролю використовуються Верховною Радою України як безпосередньо, так і через ко­мітети та Рахункову палату відповідно до їх компетенції), при наданні згоди Президенту на призначення Прем'єр-міністра України; під час щорічних та позачергових обгово­рень звіту Кабінету Міністрів України; при звітах членів Кабінету Міністрів України; при розгляді питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийнятті резолюції довіри (недовіри) Кабінету Міністрів України; під час обговорення проекту закону про Державний бюджет України і доповідей про хід виконання Державного бюджету України; при затвердженні загальної структури, численності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших військових формувань.

Схвалення Програми діяльності уряду є одним з найсут­тєвіших важелів впливу Верховної Ради України на Кабінет Міністрів України. Саме Програма діяльності КМУ є концеп­туальним документом, який повинен спрямовувати всю діяльність уряду та визначати загалом перспективи розвит­ку держави. Але студентам слід мати на увазі, що з часу прийняття Конституції України лише двічі уряд працював зі схваленою парламентом Програмою (уряд під керівницт­вом Віктора Ющенка та Януковича). Фактично процедура схвалення парламентом Програми діяльності уряду це і контроль з боку Верховної Ради України, і вияв підтримки (вотум довір'я) парламенту, й визначення шляху, яким ру­хатиметься вся держава в період повноважень цього уряду. Зараз актуальним є питання визначення правових наслідків неподання урядом програми на розгляд Верховній Раді Ук­раїни та несхвалення парламентом поданої Програми. В за­конопроекті "Про Кабінет Міністрів України" передбачено, що у разі несхвалення Верховною Радою України Програми діяльності Кабінету Міністрів України Верховна Рада Украї­ни може розглянути питання про недовіру КМУ.

При розгляді питання контролю Верховної Ради України за діяльністю Кабінету Міністрів Україні слід мати на увазі, що окремі форми парламентського контролю за допомогою яких ВРУ контролює КМУ застосовуються Верховного Радою і для контролю за центральними органами виконавчої вла­ди. Переходячи до цього питання перш за все слід визначи­ти систему центральних органів виконавчої влади в кон­тексті їх реформування щодо вимог адміністративної рефор­ми в Україні, визначати сферу діяльності центральних органів виконавчої влади як об'єкту парламентського конт­ролю, дати визначення та характеристику форм парламен­тського контролю за діяльністю центральних органів вико­навчої влади.

До центральних органів виконавчої влади України відно­сяться такі групи органів, як міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (агентства, комітети, головні управлін­ня, комісії; узагальнено вони мають назву - відомства). Заз­начені органи безпосередньо підвідомчі Кабінету Міністрів України. Ці органи представляють інтереси всього суспіль­ства та держави в цілому, а не окремих територій або місць - їхня компетенція за визначеною сферою поширюється на всю територію держави. Центральні органи виконавчої вла­ди забезпечують втілення в життя державної політики у відповідній галузі чи сфері, здійснюють керівництво доруче­ною йому сферою управління і несуть відповідальність за стан її розвитку перед Кабінетом Міністрів України і Пре­зидентом. У законодавче визначених рамках діяльність центральних органів виконавчої влади підконтрольна Вер­ховній Раді України.

Парламентський контроль за діяльністю центральних органів виконавчої влади здійснюється як за допомогою форм парламентського контролю, що застосовуються при здійсненні контролю за Кабінетом Міністрів України, так і реалізуючи інші форми контролю. Найбільш поширеними формами парламентського контролю за діяльністю централь­них органів виконавчої влади є парламентські слухання. Процедура проведення парламентських слухань має бути вре­гульована з прийняттям Постанови ВРУ "Про затвердження Положення про проведення парламентських слухань". Пар­ламентські слухання є формою парламентського контролю за реалізацією КМУ, центральними органамивиконавчої влади та в деяких випадках місцевимиорганами виконавчої влади положень Конституції України, законів України та окремих Їх положень, а також можуть бути формою попереднього розгляду та обговорення важливих загальнодержавних про­блем, шляхів їх вирішення і законодавчого забезпечення. Метою парламентських слухань є вивчення питань внутріш­ньої та зовнішньої політики, що становлять суспільний інте­рес та потребують законодавчого врегулювання, доведення до відома ВРУ стану впровадження в дію Конституції і законів України та вироблення і прийняття рішень рекомендаційно­го або обов'язкового характеру з питання, що заслуховується парламентом.

Парламентські слухання проводяться за ініціативою гру­пи народних депутатів кількістю, не менше, ніж 1/5 депу­татів від конституційного складу ВРУ або за пропозицією не менше, ніж трьох комітетів ВРУ (відповідно до проекту "Про затвердження Положень про проведення парламентських слухань" пропозиції щодо проведення парламентських слу­хань можуть бути внесенні особами, які мають право законо­давчої ініціативи, чи за їх підтримкою). Час та тематика парламентських слухань визначаються у відповідній Поста­нові ВРУ, наприклад. Постанова ВРУ "Про проведення парла­ментських слухань: Зовнішня політика України як інстру­мент забезпечення національних інтересів держави: здобутки, реалії та перспективи" від 11 вересня 2003р., "Про прове­дення парламентських слухань "Державний бюджет Украї­ни: реальні джерела надходжень та розширення відтворення фінансових ресурсів держави" від 11 вересня 2003р., "Про проведення парламентських слухань на тему: "Соціально-економічні проблеми ВІЧ/СНІДу, наркоманії та алкоголізму в України та путі їх вирішення" 11 вересня 2003р.

За наслідками парламентського слухання ВРУ приймає постанову. (Постанова ВРУ "Про рекомендації парламент­ських слухань "Фінанси та банківська діяльність: сучасний стан та перспективи розвитку" від 17 квітня 2003р., "Про рекомендації парламентських слухань" українська культура: становище та перспективи розвитку" від 17 грудня 2002р.). Зазначені постанови Верховної Ради України сьогодні мають рекомендаційний характер.

Дата добавления: 2014-01-11