Антична правова думка та середньовічні правові ідеї

Вступ.

Методичні рекомендації по вивченнютеми.

Тема 1. Соціологія права як галузь соціологічного знання. Соціологічне розуміння права

Лекція 1

Лекційні матеріали

До навчальної дисципліни

«Соціологія права»

для студентів навчально-наукового інституту

фінансово-економічної безпеки і права та факультету підготовки фахівців для підрозділів слідства та дізнання, денна форма навчання

Напрям підготовки 0601 “Право”

Спеціальність 8.060101 “Правознавство”,

Освітньо-кваліфікаційний рівень: магістр

Одеса 2010

1. Комплексна природа наукових соціолого-правових досліджень.

2. Дискусійний характер визначення предмета соціології права.

3. Структура і функції соціології права.

Слухач після вивчення даної теми повинен знати: -- поняття соціології права; причини які обумовили виникнення соціології права; предмет соціології права, його поняття і особливості; як співвідносяться загальна соціологія та соціологія права; завдання які стоять перед навчальним курсом соціологія права структуру навчального курсу; функції соціології права; соціальні та теоретичні передумови виникнення соціології права; особливості становлення основних класичних теорій в соціології права.

Слухач повинен вміти: характеризувати предмет соціології права; визначити місце соціології права в системі юридичних наук; застосовувати соціологічні методи наукового пізнання; аналізувати основні теорії в соціології права;

визначати вплив загально-соціологічної теорії на еволюцію

теоретичних засад соціології права:

давати характеристику сучасного стану соціології права.

Для оволодіння темою при підготовці треба приділити основну увагу наступним термінам: соціологія права, соціологічні дослідження, соціологічні методи, функції соціології права.

Самостійна робота: ознайомлення з матеріалом базового підручника: Соціологія права: підручник для студентів юрид. спец, вищих навчальних закладів / М.І. Панов, Н.П.Осипова, Л.М. Герасина та ін.; За ред. Н.П. Осипової. - К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре", 2003. - 276с.

У контексті традиційної ласифікації наук важко уявити, щоб дисципліна, яка вже

самою назвою підпадає під рубрику соціологічних наук, раптом усупереч формальній логіці опинилася серед правознавчих.

Однак що соціологія права як власне юридична дисципліна має великий і значною мірою поки ще не реалізований теоретично-методологічний потенціал. Використання в повному обсязі досягнень загально-соціологічної думки, сучасних підходів до проблем соціального характеру може істотно збагатити наші уявлення про право як соціальний інститут, дати глибше розуміння його внутрішніх зв'язків з природою соціального. На підставі зазначеного продуктивніше розглядати правову реальність як реальність соціальне сконструйовану.

У такому разі під соціологію права підпадає не лише емпіричне різноманіття форм правового життя в різних конкретних суспільствах, а й приховані за ним структурні основи розвитку, перетворення соціального в правове, єдині для будь-яких суспільств. Соціологія права має справу з аналізом соціального в правовій реальності.

Соціологія як порівняно самостійна галузь знань склалася в Україні значно пізніше, ніж в інших країнах світу. Сьогодні, в процесі національного відродження України, становлення незалежної держави і громадянського суспільства, демократизації суспільного життя соціологія розвивається дуже швидко, зросла зацікавленість в ній з боку суспільства, яке все більше усвідомлює, що без соціологічної науки неможливо створити правову державу. За досить короткий час розвитку вона посіла місце науково-теоретичного базису всіх наук гуманітарного циклу.

Актуальність нового наукового напряму і навчальної дисципліни обумовлено насамперед тим, що без всебічного аналізу соціально-правових проблем неможливо розкрити перспективи розвитку правової системи, її роль у вдосконаленні соціальних відносин, а також розробити наукову платформу здійснення правової реформи, покликаної забезпечити верховенство закону в усіх сферах життя суспільства, зміцнити механізм підтримання правопорядку на основі розвитку народовладдя. Дослідження соціологічних аспектів права сприяє формуванню і реалізації концепції правової держави. Соціологічні дослідження в праві орієнтовані на вивчення суспільних відносин, які складаються на етапі формування правових актів, тобто при підготовці перекладу соціальних відносин на мову юридичних норм, і при реалізації правових приписів.

Актуальним є те, що важливим компонентом соціології права є соціолого-правові дослідження. Спираючись на соціологічну теорію права, яку розробляють як у загальній теорії права, так і в галузевих юридичних науках, вони забезпечують фактологічну базу пра­вознавства, зміцнюють його зв'язок з практикою.

1. Комплексна природа наукових соціолого-правових досліджень

Однією з важливих особливостей розвитку соціально-гуманітарних наук є їх взаємодія. Взаємопроникнення і збагачення останніх, широке використання універсальних, загальнонаукових методів пізнання, які дозволяють значною мірою посилити дієвість практичних рекомендацій, зумовлюють так званий комплексний підхід, висунутий на перший план інтеграційними процесами.

У науковій літературі неодноразово підкреслювалась необхідність комплексної розробки соціально-правових проблем. При цьому наголошувалось на тому, що комплексність в соціолого-юридичних дослідженнях повинна здійснюватися не за рахунок механічного

об'єднання інформації, отриманої соціологією та правознавством, а шляхом виявлення власних, специфічних інтересів кожної науки в цій проблемі. Разом із тим, поповнення традиційної проблематики новими напрямами дослідження, проникнення в сфери інших галузей наукового знання здаються часом деяким науковцям невиправданими або навіть неприпустимими з погляду «чистоти» тієї науки, основи якої усталені і нібито достатні для вирішення актуальних проблем практики.

З цих позицій іноді недооцінюють навіть ті безумовно конструктивні діяння, впливи, які несуть з собою зокрема тенденції інтеграції наук в комплексних дослідженнях певних об'єктів. Логіка міркувань при цьому приблизно така: оскільки вчення про право і державу, як і вчення про суспільство, виокремилось із сфер інших наук у процесі їх розвитку (диференціації), остільки його сучасна інтеграція з іншими науками є нічим іншим, як кроком назад до того первісного вигляду, коли воно було ще науковим напрямом дослідження.

Такий формально-логічний хід думок справедливо викликає заперечення, адже ми є свідками небувалого в історії піднесення, розвитку світової і вітчизняної наук саме завдяки інтеграційним процесам, які охопили і юридичну науку, що призвело до виникнення безлічі нових і оригінальних напрямів дослідження, перспективність яких не враховують належною мірою окремі автори.

Це і правова кібернетика, і філософія права, і соціологія права, і господарське право, і кримінологія, і юридична психологія тощо. Якщо ж ми ставимо за мету вказати на характерні особливості розвитку соціолого-юридичних досліджень юриспруденції в нинішніх умовах, то це перш за все удосконалення методів наукових досліджень, розширення їх сфери, поява важливого кола питань, висунутих практикою державно-правового будівництва, які вітчизняне правознавство обходило стороною, зокрема тому, що пильна увага до них, делікатно кажучи, не заохочувалася.

Тут насамперед йдеться про соціальні наслідки дії або бездії права в тих чи інших сферах суспільства. І саме в цьому випадку досить чітко виявляється відмінність концептуальних підходів правознавства і соціології. Якщо соціологічне зорієнтований юрист буде приділяти особливу увагу вивченню права як самодостатнього феномену об'єктивного світу, виявленню сукупності правових та інших явищ (чинників), які опосередковано чи безпосередньо інтенсивно впливають на правові норми тим, що сприяють або перешкоджають їх реалізації в конкретних правовідносинах, здатності права виступати регулятором суспільних відносин, забезпечувати реалізацію цілей, які були поставлені законодавчим органом при прийнятті відповідного нормативно-правового акту, дослідженню системи правових відносин, яка формується в сфері реальної дії норм права, то соціолога права в цьому сюжеті зацікавлять перш за все такі питання, як: чи дозволило звернення особи до норм права досягти бажаного соціального блага, і якою мірою особа реалізувала свої сподівання, інтереси та потреби.

У цілому, вивчення соціальних наслідків та соціальної ефективності правового регулювання порушує низку важливих і нових проблем, зокрема проблему соціально-правової активності особи в умовах обмеження будь-яких її прав та свобод. Різні підходи, які практикуються правознавством і соціологією, аж ніяк не означають, що здобуті ними знання можуть бути перекреслені, протиставлені. Достатніх підстав для цього немає навіть сьогодні, не буде їх, певно, і в майбутньому.

Відзначаючи це, Я. Щепанський писав, що соціологія сформувалася як наука про спонтанно-динамічні сили, і тому «серед соціологів завжди існувала деяка зневага до права, і в свою чергу правознавці, дійнявши віри у силу регулятивних нормативних актів, схильні були зневажати дослідження соціологів. Проте в даний час обидві ці сфери зближаються: і соціологи, і правники дійшли висновку, що повний опис і пояснення соціальних процесів вимагає поєднання обох точок зору». Лише в результаті спільних зусиль різних наук уявляється можливим отримати найбільш повну, адекватну характеристику об'єкта дослідження. У зв'язку з цим продовжує залишатися актуальним завдання ефективної

організації наукових соціолого-правових досліджень.

У соціальних дослідженнях комплексний підхід до розгляду тієї або іншої проблеми об'єктивно зумовлений внутрішнім змістом самого об'єкта пізнання, тобто всебічне вивчення соціальних явищ є об'єктивно-закономірним процесом розвитку відповідної системи знань. Саме в цій різнобічності і полягає складність, зокрема, соціолого-правових досліджень. Останні вимагають, як правило, активної участі не лише юристів, а й представників інших наук, насамперед соціологів, або ж компетенції однієї особи в різних сферах знань. «За самою своєю сутністю, — зауважував В. П. Казимирчук, — соціально-правові дослідження є комплексними, тобто потребують кооперування і координації зусиль не лише представників різних галузей юридичної науки, а й суміжних наук: філософії, соціології, психології, економіки і т. д.». Вони дозволяють всебічно вивчати досліджувані явища і процеси, привернути до них увагу і знання спеціалістів різних галузей науки і тим самим отримати надійні, цінні для науки результати.

Особливо перспективним є продовження досліджень з проблем соціальної природи та призначення права, об'єктивних меж та критеріїв ефективності правової регламентації суспільних відносин, соціальних передумов правових відносин, механізму трансформації (переведення) соціальних чинників у правові норми, ефективності інституту юридичної відповідальності, механізмів функціонування правових інститутів та взаємодії права з іншими соціальними регуляторами тощо.

Комплексність як методологічний атрибут, науково-організаційний принцип соціолого-правового пізнання є відбиттям цілісності правової реальності, взаємозв'язків і взаємозалежностей всіх її сторін і властивостей. Чим складнішу організацію має ця цілісність, тим різноманітніші знання і прийоми потрібні для її вивчення. Як показує досвід, при здійсненні соціолого-юридичних досліджень ні для одного із пізнавальних прийомів не можуть бути створені умови винятковості та переваг. Адже необхідність і важливість кожно­го з них визначається залежно від мети, поставленої перед дослідженням, кожний з конкретно-наукових методів і процедур (методи і процедури підготовки соціально-правового дослідження, які випереджають збір інформації, методи збору інформації і методи обробки та аналізу даних) має певні обмеження за сферою застосування і точністю. Найбільший успіх очікує дослідника тоді, коли він користується не одним, а декількома прийомами наукового аналізу поперемінне або в комбінації.

Застосування кількох методів, що перекривають один одного, дозволяє істотно підвищити надійність, верифікованість отриманих даних. Будь-яке соціолого-юридичне дослідження може дати позитивний ефект лише в тому випадку, коли його результати порівнюються з результатами досліджень, отриманих за допомогою інших методів, і коли всі дослідження певної проблеми мають, таким чином, комплексний характер. Тільки за комплексного підходу до їх використання можливі і найбільш сприятливі результати самого дослідження.

Комплексний підхід означає разом з тим розгляд соціально-правових явищ і зв'язків як синтетичних за своєю природою, що пронизують собою всі інші сторони соціального життя, кожний з яких окремо може бути предметом вивчення конкретної науки про право. Він передбачає дослідження правових явищ як певної нерозчленованої цілісності, в єдності їх соціального та юридичного, а також аналіз взаємозв'язків і взаємодії з іншими суспільними явищами, виявлення питомої ваги впливу кожного з них на стан правових феноменів, які не слід розглядати як деякі нерухомі, статичні сутності, адже ці феномени виражають рух правової цілісності. Наприклад, такий досить специфічний феномен, як право є сферою перетину різноманітних явищ і відносин, ансамблем (сукупністю) пов'язаних одна з одною дій чи подій. Його можна розглядати як зсередини (сукупність обов'язкових для виконання норм, які визначають соціальні відносини, установлених групою осіб у певний момент часу), так і ззовні (у тісному взаємозв'язку з конкретною соціально-правовою реальністю, у взаємодії з різними соціальними чинниками, інститутами — державою, політикою, армією, системою освіти та виховання, економічними та іншими організаціями). Від того, якого роду

дії і події включені в структуру соціально-юридичного феномену права, в кожний певний момент існування, залежить його якісна визначеність. Тому завдання комплексних за своєю природою соціолого-правових досліджень — вивчення всіх істотних чинників (дій, подій, відносин, явищ тощо), які стосуються конкретного правового феномену.

Отже, комплексність наукового соціолого-правового пізнання характеризує, зокрема, складну організацію правового явища та його середовища. Вона зумовлена комплексністю, багаторівневістю і складною структурованістю самої правової реальності. Зокрема, ре­гулятивні властивості норми права, її здатність регулювати суспільні відносини неможливо з'ясувати лише в процесі її тлумачення. Для цього необхідно досліджувати реальну дію масиву норм права, конкретні правовідносини, які виникають під їх впливом. Але й аналіз конкретних правовідносин не дасть повної картини регулятивних характеристик норми права, оскільки на її дію впливають й інші соціально-правові чинники: режим законності і правопорядку, стан правосвідомості, рівень правової культури, характер діяльності правозастосовних і охоронних органів та інші, осі ці зв'язки та відносини норми права і слід ґрунтовно вивчати, адже, як відомо, кожне явище проявляє свою сутність, зокрема, у взаємозв'язках, взаємодії з іншими явищами і процесами.

Один із провідних представників системного і функціонального підходів у соціології та юриспруденції, який трактував право як генералізований засіб комунікації, — Н. Луман — розглядав комплексність як властивість соціальної системи відтворювати свої елементи, впорядковувати зв'язки між ними, а також здатність системи пристосовуватися до складності зовнішнього середовища. Система, на його думку, повинна мати такий рівень комплексності, щоб бути здатною реагувати на будь-які зміни середовища. Зміни самої системи відбуваються через співвіднесення елементів (подій). Для цього вона виробляє два способи: структуру (упорядкування зв'язків між елементами) і процес (відтворення нових елементів-подій, які не мають тривалості у часі).

З урахуванням сказаного вище уявляється слушним представити комплексний підхід до пізнання соціально-правових явищ як сукупність процедур і аспектів аналізу:

1) визначення структурних характеристик правового феномену, дослідження рівнів і механізмів його структурної організації (структурний аспект);

2) аналіз діяльнісної структури правового феномену, зокрема характеристика суб'єктів правовідносин (діяльнісний аспект);

3) визначення місця і ролі правового явища в системі суспільних відносин, аналіз функціональних зв'язків даного явища з іншими соціальними явищами і процесами (системно-функціональний аспект);

4) аналіз політичної, ідеологічної, економічної, моральної та іншої ситуації, яка виникає у зв'язку з існуванням правового феномену в конкретних умовах місця і часу (ситуаційний аспект); аналіз соціально-культурного контексту правового феномену (соціо-культурний аспект).

Вивчення динамічних процесів, завдяки яким право впливає на суспільство, структурує та організує його, а суспільство зумовлює в свою чергу розвиток права, конструює правову реальність, стає сьогодні найбільш актуальною проблемою як соціології, так і правознав­ства. Тому соціологи почали більше приділяти уваги вивченню динаміки права як соціального інституту, який виражає нормативну структуру суспільного життя (тобто крізь призму соціальних відносин, що існують у суспільстві), відносності права та його відповідності соціальному оточенню певної групи в конкретній історичній ситуації, виникнення, формування та існування права як підпорядкованої складової єдиного соціального цілого, аналізу соціального конструювання правової реальності, пізнанню реальної соціальної дійсності в контексті функціонування правових чинників, насамперед для того, щоб давати соціотехнічні рекомендації, які дозволили би здійснювати раціональні та ефективні перетворення соціальної дійсності, а юристи — дослідженню права як динамічного соціально-юридичного феномену з точки зору його генезису та дії, аналізу його

життєздатності і функціональної повноцінності, більш глибшому розумінню його внутрішніх зв'язків з природою соціального, з метою оптимізації саме правового регулювання. І ті, й інші, на думку деяких учених, перебувають у стані пошуку міждисциплінарного синтезу. Як результат цих наукових пошуків, переконані вони, з'явилися такі комплексні, міждисцип­лінарні сфери наукового знання, які поєднують у собі пізнавальні ресурси соціології та правознавства, як соціологія права. Особливо характерною в цьому відношенні є позиція К. Кульчара, який переконаний, що сучасний розвиток науки не терпить ніякої схеми. «В наш час, — пише він, — вже ні одна галузь науки не є автономною і ні одну галузь науки не можна культивувати без міждисциплінарного підходу». Таким галузям соціології, як, зокрема, і соціологія права, цей міждисциплінарний характер властивий з моменту появи, а фактичні соціолого-юридичні дослідження стають настільки міждисциплінарними, що, власне кажучи, питання про те, зараховувати соціологію права до науки права (теорії права) чи до соціології, як би втрачає сенс.

Підсумовуючи все викладене, можна з певною обгрунтованістю сказати, що наукові соціолого-правові дослідження, які покликані безпосередньо задовольняти потреби практики та сприяти вирішенню актуальних, складних і багатоаспектних проблем, повинні мати комплексний характер, звісно, при авангардній ролі однієї з наук: юриспруденції чи соціології. По суті, йдеться про концептуальну відмінність юридичного і соціологічного підходів до проблем правової реальності, зумовлену дисциплі­нарними особливостями правознавства і соціології, специфікою предметів їх наукового інтересу, вивчення і вивченості (науково-професійної компетентності), юридичної і соціологічної думки. Інакше кажучи, головне не стільки в тому чи іншому наборі соціально-правових тем і проблем, скільки в сутності їх осмислення і тлумачення з позицій певного предмета, в руслі його концептуального розгортання та конкретизації в загальному контексті сучасної правової і соціологічної думки.

2. Дискусійний характер визначення предмета соціології права

Пройшло майже 100 років з того часу, коли один із класиків соціології Еміль Дюркгейм, проводячи диференціацію основних напрямів соціологічного знання, виділив і такий напрям, як соціологія права.

На V Міжнародному соціологічному конгресі (1962 р.) соціологію права було офіційно визнано галуззю наукового знання.

У наш час вітчизняна соціологія права проходить стадію формування, а питання про її природу, об'єкт, предмет і місце серед інших суспільних наук залишається дискусійним: зокрема, серед соціологів домінує погляд, що соціологія права — це соціологічна дисципліна.деякі автори із числа юристів трактують соціологію права як юридичну науку, що нерозривно пов'язана з теорією права.інші, виділяючи теоретичну та емпіричну соціологію права, відносять першу до загальної теорії права, а другу —розглядають як самостійний напрям досліджень у межах правознавства в цілому.висловлюють також думку про те, що соціологія права — це самостійна наука, яка являє собою новий напрям у вітчизняному суспільствознавстві.

Дискусії про природу, предмет, об'єкт і місце соціології права серед інших соціальних і юридичних дисциплін відбуваються і в країнах ближнього і далекого зарубіжжя. Німецький дослідник Н. Ріффель вказує з цього приводу на три групи підходів до проблеми дисциплінарного статусу соціології права: Соціологія права є допоміжною дисципліною в межах правознавства (К. Алевеллін,А. Нусбаум та ін.); Соціологія права є різновидом загальної теорії права (Е. Дюркгейм, В. Лунштодт, Н. Луман, А. Хегерстрем та ін.); Соціологія права розглядається як галузь загальної соціології або як самостійна соціологічна дисципліна (М. Вебер, Ж. Гурвич, Є. Ерліх, Р. Кеніг та ін.). В науковій літературі кожен з цих підходів досить солідно аргументований. Але наштовхується на таку ж серйозну контраргументацію.

Соціологія права — це міждисциплінарна галузь наукового знання, яка поєднує в собі пізнавальні ресурси юриспруденції як системи наук про право та державу і загальної соціології, як науки про загальні принципи відтворення, функціонування і зміни форм соціальних взаємодій, в тому числі суспільства як цілісної системи соціальних взаємодій. Виникаючи на межі соціології та юриспруденції, соціологія права тим не менше оформляється і стверджується як окрема самостійна наукова дисципліна в межах предметної сфери однієї із суміжних наук — юриспруденції або загальної соціології. В цьому сенсі соціологія права можлива і як юридична дисципліна (окрема галузь юридичної науки), і як соціологічна дисципліна (окрема галузь соціології).

Іноді в літературі з метою розмежування підходів соціологів і юристів до з'ясування предмету пропонується виділяти «соціологію права» як соціологічну дисципліну і «юридичну соціологію» як юридичну дисципліну. Але на теперішній час аналіз літератури вказує, що в більшості випадків ці поняття ототожнюються і це не впливає на перелік та висвітлення проблем. Правда і те, що претензії соціологів частіше залишаються «декларацією про наміри», а в дійсності юристи поки що є лідерами в дослідженні проблем соціології права.

Підсумовуючи, можна вслід за польським дослідником А. Підгурецьким виділити такі методологічні моменти, які визначають специфіку соціології права як науки:

1. Соціологія права скерована на те, щоб пізнавати реальну соціальну дійсність в контексті функціонування правових факторів, механізмів впливу права на соціальні відносини і зворотного впливу соціальних відносин на формування права.

2. Соціологія права ставить своїм завданням пізнання права в його дії і з'ясування умов ефективності цієї дії, вона намагається встановити, які саме правові інструменти є найефективнішими для здійснення змін у політичній думці, в економічних ситуаціях і в між-
суб'єктних відносинах між людьми. Вона досліджує можливі негативні наслідки дії права; розкриває підґрунтя різноманітних соціальних міфів, пов'язаних з правом; вивчає генезис таких міфів.

3. Соціологія права займається проблемами дії права перш за все для того, щоб давати соціо-технічні рекомендації, які дозволили б здійснювати раціональні та ефективні перетворення соціальної дійсності, вона також створює теоретичну базу для розвитку нау­кової політики в сфері права.

4. Соціологія права намагається надати своїм положенням такої форми, щоб вона могла знайти застосування в соціальній практиці.

5. Соціологія права безпосередньо звертається до дійсності, намагається емпірично описати її, створити найбільш повний і виразний її образ.

Розкриваючи природу соціології права, зазначаємо, що проблеми, віднесені до соціології права, з таким же успіхом можуть бути віднесені і до теорії права або галузевих юридичних наук, бо проблеми соціальної обумовленості права, його оптимальності, функції права, ефективності норм права, правосвідомості, взаємодії права та інших соціальних норм — все це безпосередньо входить у загальну теорію права.

Соціологія права, як галузь наукового пізнання, має великий і значною мірою поки що не використаний теоретико-методологічний потенціал. Використання в повному обсязі досягнень соціологічної думки, сучасних підходів до проблем соціального характеру може істотно збагатити наші уявлення про право як соціальний інститут, надати більш глибоке розуміння його внутрішніх зв'язків з природою соціального.

З погляду соціологів специфіка соціології права полягає в тому, що:

По-перше, соціологія права вивчає право як багатогранне соціальне явище, насамперед як соціальний інститут, який виконує низку необхідних для суспільства функцій, забезпечує у взаємодії з іншими соціальними інститутами суспільну стабільність, спрямована на те, щоб пізнавати реальну соціальну дійсність в контексті функціонування правових чинників. Право розглядається як субоб'єкт, як компонент соціальної системи, породжений соціальними потребами. Воно тут виражає об'єктивну нормативну структуру суспільного життя, яке визначає його соціальну обумовленість. Важливий аспект його інституціонального характеру, крім усього іншого, полягає в тому, що дієвість права забезпечується державними інститутами. «Соціологам властиво скептично оцінювати дієвість правил і норм у досягненні соціальних цілей без підтримки з боку соціальної організації, — цілком резонно зазначає з цього приводу Л. Мейх'ю. — 3 соціологічної точки зору право повинно розумітися як соціальний процес, але все більше з'ясовується, що зрозуміти право як соціальний процес — означає зрозуміти функціональне значення правових норм».

Соціологи права вивчають соціальне в праві та' соціальне призначення права як складової (інституціональної, функціональної, структурної) частини єдиного соціального цілого — соціуму, шляхи і механізми їх взаємозв'язків і взаємодії, правове як специфічний прояв соціального, в єдності з соціальним-неправовим, з'ясовують місце, роль та функції права в суспільстві. Право як соціальний інститут розглядається в широкому пізнавальному контексті — з позицій пізнання зв'язків, підтримання соціального порядку в цілому, в єдності його функціональних і дисфункціональних проявів у суспільному житті. І це не дивно, адже безпосереднім, головним об'єктом соціології права, як і будь-якої з численних галузей за­гальної соціології, є соціальна система, а саме сучасне суспільство як ядро всього соціального.

По-друге, правова сфера досліджується соціологією права як одна з соціальних підсистем крізь призму взаємовідносин особистості, соціальних груп і суспільства в цілому. Підтвердження цього тезису ми знаходимо у наукових працях Е. В. Тадевосяна: «Соціологія, соціологія права досліджують соціологічне" в праві, тобто розглядають право як одну з соціальних підсистем, як соціальний інститут. Це означає, що право вивчається з точки зору прояву в ньому насамперед інтересів, цінностей і норм, дій і взаємодій особистостей, соціальних груп і суспільства в цілому». Тим самим абсолютизуються акціоністські, поведінкові аспекти права (особистісний фактор). Сама поведінка особи вивчається в широкому соціокультурному аспекті.

Для соціології права «життя» права в суспільстві, його дієвість опосередковується цілями, потребами та інтересами тих чи інших осіб, соціальних груп, а факт прийняття офіційної юридичної норми ніколи не розглядається єдиною і достатньою умовою дії права в суспільстві. Вона досліджує комплексні процеси трансформації юридичних норм у соціальну поведінку на всіх рівнях — на рівні суспільства, різноманітних соціальних прошарків, колективів, груп та особистостей, з'ясовує, яке відбиття отримують вони у свідомості людей. Особливо важливим для неї є аналіз ролей, оскільки він розкриває зв'язок між соціальними і правовими нормами, об'єктивованими в суспільстві, та способами, за допомогою яких ці норми інтеріоризуються в поведінці особистостей. «Соціологію права, — наголошує Ж. Т. Тощенко, — цікавить не сам процес вироблення, апробації та затвердження норм права, а процес засвоєння їх людьми, розуміння, сприйняття чи несприйняття їх, прагнення дотримуватися їх чи протистояти їм, керуватися ними або уникати їх при розв'язанні життєвих проблем. Соціологія орієнтує на вивчення соціальних функцій права, наслідків, пов'язаних із прийняттям і введенням в суспільне життя правових актів». Соціологія, соціологія права основний акцент роблять на тезисі, що саме діяльність учасників різних форм соціальної взаємодії кардинальним чином впливає на структурну динаміку суспільства та його інститутів.

По-третє, науковий статус соціології права визначається її місцем у системі наукового знання взагалі та соціологічного, зокрема. Вона є відносно самостійним науковим формоутворенням в загальному процесі соціологічного вивчення і вираження об'єктивної дійсності, є соціологічною галузевою наукою зі своїм предметним спектром дослідження.

Соціологія права, як ми з'ясували, підходить до вивчення права зі своїх характерних позицій, виходячи з власної, своєрідної природи і характеру (досліджує соціально-правові явища і процеси як елементи соціальної структури в їх реальному зв'язку з соціальним цілим), що знаходить вираз у визначенні її предмета, який є особливим аспектом предмета усієї соціології, специфічним правовим елементом поняттєвої схеми сучасного суспільства. Вирішальне значення в плані визначення її предмета має концепція відповідного розуміння (і загального поняття) суспільства. Разом з тим, націленість пізнання на поняття «суспільство» виражає сутність і характерну особливість методу соціології права.

Для характеристики предмета соціології права в соціологічній літературі використовують такі ознаки: вивчення загальних і специфічних соціальних закономірностей функціонування та зміни права в суспільстві; пізнання механізмів взаємодії суспільства та його соціальної підсистеми — права; дослідження форм виявлення, шляхів і механізмів їх реалізації в поведінці та діяльності особистості, соціальних груп, організації і сучасного суспільства в цілому; вивчення соціальних дій індивідів в юридичне значущих ситуаціях; пізнання соціальних властивостей права як засобу соціальної регуляції, закономірностей, шляхів і механізмів його взаємодії з суспільством як соціальною системою. виходячи з розглянутих ознак, можна визначити цю сферу знань таким чином. Соціологія права — це галузь загальної соціології, яка вивчає соціальні закономірності функціонування та зміни права, механізми взаємодії суспільства та його соціальної підсистеми — права, форми виявлення, шляхи та механізми їх реалізації в поведінці _гта діяльності особистості, соціальних груп, організації і сучасного суспільства в цілому, як необхідна умова підтримання соціального порядку. Перевага цього підходу до розуміння соціології права полягає насамперед у тому, що соціально-правова реальність розглядається в ній у виз­наченому контексті — в контексті і сучасності, і постсучасного розвитку, що дозволяє виключити філософські спекуляції на тему про «суспільство взагалі» із трактування предмета соціології в цілому, соціології права зокрема.

По-четверте, соціологія права констатує не тільки власне реєстр специфічної проблематики, теоретичну сферу, а й досить складний комплекс питань, які належать до методології, методики і техніки дослідження. Зрештою, слід також відзначити її внутрішню диференціацію, яка проходить по лінії саме соціології. Інакше кажучи, структурна диференціація соціології права пов'язана зі структурою суспільства і багатоманітністю об'єктів соціологічного пізнання. Суспільство (особа, сім'я, народ, влада, держава та ін.) є критерієм внутрішньої диференціації. Крім того, соціологія права, як і соціологія в цілому, підрозділяється, з одного боку (за характером досліджень), на емпіричний і теоретичний рівні пізнання, а, з іншого (за цілями і завданнями досліджень), — на фундаментальний і прикладний аспекти дослідження. Зміст структури соціології права визначається розвиненістю теоретичних і методологічних засад усієї соціологічної науки.

По-п'яте, соціологія права займається пізнанням права як соціального інституту, який виражає нормативну структуру суспільного життя, вивченням типу соціального конструювання права, його відносності та відповідності соціальному оточенню конкретної групи в конкретній історичній ситуації перш за все для того, щоб давати соціотехнічні рекомендації, які дозволили б здійснювати раціональні та ефективні перетворення соціальної дійсності. Розглянуті методологічні засади соціології права зайвий раз дозволяють стверджувати, що ця галузь наукових знань має свою нішу в системі наукового знання взагалі та соціологічного знання, зокрема, і цю сферу пізнання аж ніяк не можна звести до простої компіляції положень юридичної науки. Вона як окрема галузь загальної соціології має великий і значною мірою поки що не використаний теоретико-методологічний потенціал. Подальше розроблення методологічних проблем соціології права, звісно, насам­перед зусиллями соціологів, сприятиме самоусвідомленню цієї науки, підвищенню культури соціологічного мислення, тим самим забезпечить проникнення в глибинні, ще не відомі пласти соціально-правової реальності.

Використання в повному обсязі досягнень загально-соціологічної думки, сучасних концептуальних підходів до проблем соціального характеру може істотно збагатити наші уявлення про право як соціальний інститут. Соціологія права як специфічно визначена складова частина правознавства історично та методологічно зародилася і сформувалася в рамках юридичної науки і практики. Саме у боротьбі з концепціями юридичного позитивізму, на основі соціологічного позитивізму виник та розвивався соціолого-юридичний підхід, зорієнтований на вивчення права перш за все як самодостатнього динамічного соціально-юридичного феномену об'єктивного світу, «права в житті», на розкриття взаємодії і взаємовпливу специфічних для предметної сфери дослідження правознавства внутрішніх чинників і зовнішніх щодо них, не специфічних чинників, які охоплюються сферами досліджень інших наук, для розв'язання суто юридичних проблем.

Традиції соціолого-юридичного підходу до права, що склалися в юриспруденції, кардинальним чином вплинули і на формування радянської юридичної науки. Розвиток останньої підтверджує її соціологічний характер.

Саме дія, соціальний характер права, а не його догма, були наріжним каменем перших радянських теоретиків права. В цілому, розвиток соціолого-юридичного підходу цілком природно пішов прокладеним раніше руслом, формуючи специфічний напрям дослідження, який насамперед був пов'язаний зі сферою реалізації вже прийнятого законодавства. наприкінці 80-х років XX століття, незважаючи на неминучу, обмеженість і деформованість цього підходу в радянський період, вітчизняна юридична соціологія як науковий напрям дослідження цілком оформилась у певний елемент структури усієї юридичної науки — в правову науку, що вивчає право як динамічний юридичний інститут у його соціальному про­яві, в контексті соціальних зв'язків, з метою пізнання його внутрішніх, онтологічних якостей та закономірностей. При цьому сформувалися три основні проблемні напрями дослідження в сфері соціології права: соціальна обумовленість права; соціальний механізм дії права; ефективність дії законодавства та правозастосовної діяльності.

Разом з тим, не слід скидати з рахунків і те, що становленню та удосконаленню соціології права сприяли: підтримка громадською думкою проблематики соціолого-юридичних досліджень, а також суб'єктивний фактор — наявність групи вчених, які спеціально займаються систематичною розробкою проблем, поширенням знань і пропагандою завдань соціології права.

3. Структура і функції соціології права

Соціологія права, — це міждисциплінарна галузь наукового знання, що виникла і розвивається на стику соціології і правознавства. Соціологія права неоднорідна і має досить складну внутрішню структуру, пов'язану насамперед із системою самого права. Наприклад, говориться про соціологію державного (конституційного), кримінального, цивільного, сімейного, адміністративного та іншого права. Не всі галузі соціології права одержали однакову розробку в нас і у світі в цілому. Найглибше і найширше розроблені проблеми соціології кримінального, сімейного і деяких інших галузей права. Структурування соціології права відбувається за двома досить різними стрижневими напрямами. В основі одного — правові категорії; в основі іншого — суто соціологічні категорії. Суть класифікації в першому випадку полягає в тому, щоб підійти із соціологічних позицій до кожного великого масиву чинного права. При цьому виявляється, що соціологічний рівень існуючих галузей права неоднаковий. Соціологія конституційного права дуже близька до політичної соціології. Соціологія кримінального права вивчає репресію і реакцію суспільства на злочин, а соціологія злочинності — саму злочинність, процес, що завершується вчиненням злочинного діяння.

Процес спеціалізації внутрішньоправової соціології не зупиняється на основних галузях права. Спеціалізація йде далі — до рівня категорій права, що спричиняє становлення соціології власності, соціології спадкування, соціології акціонування тощо. Таке виділення автономних дисциплін має під собою емпіричне обґрунтування — поділ праці. Науково обґрунтованим подібне виділення автономних сфер є лише тією мірою, якою щодо кожної з них можна констатувати наявність правових явищ, істотно відмінних від тих, що зустрічаються в інших сферах. Звертаючись до внутрішньої структури соціології права як системи наукового знання, можна виділити в ній такі розділи: загальні теоретичні й методологічні питання; спеціальні проблеми і конкретні соціально-правові дослідження; - методика і техніка соціально-правових досліджень. Законодавча соціологія розуміється як практико-прикладна соціологія, що постачає законодавця даними. Цей підрозділ соціології права вивчає ті суспільні сили і фактори, що у ході розвитку суспільства визначають появу нових норм права, а також соціальну ефективність законів. У прикладному плані йдеться про прогнозування потреби в правовому регулюванні тих або інших суспільних відносин, розробку концепції правової норми і законопроекту, його наукову експертизу, проведення обговорення законопроекту в суспільстві, забезпечення контролю за дією прийнятої норми, розробку і виконання методики визначення її ефективності.

Судова соціологія, на перший погляд, — це соціологія професії;об'єкт її вивчення — судді та адвокати, їх соціальний огляд, їх погляди, відношення до осіб, що попали в сферу правосуддя, а також суспільна думка про суддів і адвокатів. Однак у центрі судової соціо­логії — судове рішення і процес його прийняття. Соціологія права містить не тільки власне теоретичну частину (набір проблем, що становлять її теоретичну основу), але і складний комплекс методів і процедур проведення соціологічних досліджень у праві.

Під соціологічним дослідженням у праві розуміють розгляд (вивчення) зв'язку між правом як соціальним феноменом і суспільством, соціальних функцій права і комплексних процесів трансформації юридичних норм у соціальну поведінку на всіх рівнях — суспільства, різних соціальних прошарків, колективів, груп і особистості.

Предметом соціально-правових досліджень є суспільні відносини, що складаються як при формуванні правових актів, тобто при підготовці перекладу соціальних відносин на мову юридичних норм, так і в кінцевому пункті — при перекладі, реалізації правових розпоряджень у соціальну поведінку особи і соціальних утворень.

Лекц. 2. Історія соціології права

Дата добавления: 2014-01-11