Міжнародні стандарти прав людини

Захист прав людини є одним з головних завдань світової спільноти. Тому в області прав людини існує безліч декларацій, конвенцій, хартій, у різний час створених і визнаних світовою спільнотою.

Міжнародно-правові стандарти у області прав людини – це встановлені в договірному порядку правові норми мінімально допустимого поводження держави з проживаючими на її території індивідами (громадянами, іноземцями, апатридами).

Міжнародно-правові стандарти в області прав людини різноманітні. За дією у просторі розрізняють універсальні (діють у всьому світі) і регіональні (діють в певному регіоні земної кулі) стандарти.

До універсальних відносять, наприклад, Міжнародний пакт про цивільні і політичні права і Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.). До регіональних – Європейську Конвенцію про захист прав людини і основних свобод (1950 р.), Американську Конвенцію прав людини (в 1969 р.), Африканську Хартію прав людини і народів (1981 р.). Як правило, регіональні стандарти є детальнішими за своїм змістом і, що особливо важливо, регламентують порядок захисту прав людини у разі їх порушення державою. Наприклад, важливим гарантом дотримання прав і свобод людини в європейських країнах служить Європейський Суд з прав людини, що розглядає позови індивідів, які постраждали від владного свавілля, до держави.

Залежно від дії за колом осіб розрізняють загальні (стосуються прав всіх людей) і спеціальні (стосуються прав окремих категорій населення) стандарти. Спеціальні міжнародно-правові стандарти регулюють статус осіб, які об’єктивно є найбільш уразливими, незахищеними: дітей, жінок, біженців, національних меншин.

Міжнародні стандарти прав і свобод людини мають наступні функції:

1) визначення переліку прав і свобод людини, які в обов’язковому порядку повинні бути визнані державами – учасницями тієї або іншої конвенції;

2) формулювання змісту прав і свобод, які повинні одержати втілення в конституціях і законах держав-учасників конвенції. Наприклад, Міжнародний Пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 р. розкриває поняття достатнього життєвого рівня. Це поняття включає достатнє харчування, одяг і житло для людини та її сім’ї;

3) встановлення зобов’язань держав по забезпеченню реалізації проголошуваних прав і свобод. Наприклад, приєднавшись до Європейської Конвенції по захисту прав людини і основних свобод, Україна була зобов’язана відмінити смертну кару як вид кримінального покарання;

4) фіксація обмежень і заборон, пов’язаних з реалізацією прав і свобод людини. Наприклад, Міжнародний Пакт про цивільні і політичні права 1966 р. забороняє пропаганду війни, насильства, національної, расової, релігійної ворожнечі.

Міжнародні стандарти у області прав людини до певної міри обмежують державний суверенітет, маючи на увазі, що людина, його права і свободи є вищими, в порівнянні з державою, цінністю.

ВИСНОВКИ

Отже, правовий статус характеризує становище особистості у взаємовідносинах із суспільством та державою. Набір правових статусів великий або в теоретичному аспекті найважливіше значення мають: загальний (конституційний), спеціальний (родовий), індивідуальний статуси, тому необхідно звернути увагу на їх характеристику.

Права людини стали об’єктом регулювання не лише окремої держави, а й міжнародного співтовариства. Міжнародно-правові акти мають верховенство над внутрішнім законодавством. Це надає можливість громадянину, права якого порушені, звернутися по захист до Комітету з прав людини при ООН, якщо він вичерпав можливості захисту, надані національним законодавством. Тому оволодіння знанням норм міжнародного права у сфері прав людини є необхідною умовою формування професійно-правової культури.

Дата добавления: 2014-01-11