Норма права, її ознаки, класифікація та структура

Особливим видом соціальних норм є норми права, що є елементарною часткою" права, яке об'єктивно знаходить свій вираз як система, сукупність правових норм (юридичне поняття права). В зв'язку з цим для норм права, як частини цілого (права в цілому) притаманні його основні ознаки і властивості. Одночасно нормі права, як окремому явищу, властиві і свої особливі риси.

Правова норма – це формально визначене, встановлене або офіційно визнане державою і забезпечене її примусовою силою правило поведінки загального характеру, направлене на врегулювання суспільних відносин.

Ознаки норми права:

1) загальний характер (неперсоніфікованість). Норми права поширюються на всіх людей, незалежно від того, чи знайомі вони з цими нормами, і розраховані на багатократну реалізацію. Припис правової норми може носити зобов’язуючий, дозвільний або заборонний характер;

2) формальна визначеність. Норми права чітко сформульовані та зафіксовані в офіційному джерелі права (законі, міжнародно-правовому договорі тощо). Норма права чітко і недвозначно визначає лінію дозволеної або належної поведінки свого адресата (суб’єктивні права або юридичні обов’язки);

3) зв’язок із державою. Норми права або встановлюються державою (наприклад, шляхом ухвалення закону, видання підзаконного акту), або визнаються державою (наприклад, шляхом ратифікації міжнародного договору). Зв’язок із державою виявляється і в тому, що виконання норм права забезпечується силою державного примусу;

4) системність. Норма права сама по собі є мікросистемою, що складається із гіпотези, диспозиції та санкції. Крім того, кожна норма нерозривно пов’язана з іншими, утворюючи цілісну систему національного або міжнародного права;

5) регулятивність. Правова норма виступає як регулятор суспільних відносин і засіб вирішення конфліктів.

Будучи первинним елементом права як соціального явища, правова норма має основні його властивості–ознаки.

Кожна система права складається із величезної кількості правових норм. Правові норми відрізняються не тільки системністю, але й спеціалізацією – кожна з них «відповідає» за власну ділянку «роботи».

1) по ролі в механізмі правового регулювання розрізняють конкретні та спеціалізовані норми. Конкретні норми безпосередньо встановлюють права та обов’язки адресатів норм. Спеціалізовані норми розділяються на відправні та інші спеціалізовані нормативні приписи.

Відправні спеціалізовані норми охоплюють норми-засади, установчі норми, норми-дефініції, норми-принципи, норми-презумпції. Завдяки ним визначаються цілі, завдання, принципи, межі та методи правового регулювання, закріплюються правові категорії та поняття. До інших спеціалізованих норм можуть бути віднесені: норми-строки, норми-фікції, норми-конструкції, оперативні норми.

Норми-засади – це правові приписи, які закріплюють засади конституційного порядку держави, основи соціально–економічного, політичного та державного життя, взаємовідносини держави і особи, форми власності тощо.

Норми-принципи – це правові приписи, які виражають і закріплюють принципи права. Так, ст.8 Конституції України закріплює декілька норм–принципів: принципи верховенства права, верховенства конституції, прямої дії норм конституції. Норми–принципи можуть виступати як нормативно–правова основа рішення юридичної справи, зокрема при виявленні прогалин у праві.

Установчі норми (інакше, норми-цілі, декларативні норми) – це правові приписи, які визначають мету, завдання окремих інститутів або галузей права (наприклад, завданням Конституційного Суду є гарантування верховенства Конституції – ст.2 Закону «Про Конституційний Суд України»).

Норми-дефініції – це норми, які містять визначення правових категорій і понять (наприклад, визначення злочину в ст.11 Кримінального кодексу України).

Норми-презумпції – це закріплене в нормативно–правовому акті припущення щодо певного юридичного стану або явища. Презумпції характеризуються тим, що вони не можуть бути індивідуалізовані в актах застосування норм права і використовуються виключно в нормативних актах.

Темпоральні норми (норми-строки) – це такі правові приписи, які указують на якийсь час, настання або закінчення якого тягне певні юридичні наслідки (наприклад, термін позовної давності).

Норми-преюдиції – це нормативні приписи, які виключають заперечування вже доведеного факту. Наприклад, факти в одній справі, встановлені рішенням суду, що набрало чинності, не повинні доводитися знову при розгляді інших справ, в яких беруть участь одні й ті ж особи.

Норми-фікції – це закріплені у правових актах нормативні приписи, які умовно проголошують факт (або обставину), що не є встановленим.

Норми-конструкції – це нормативні приписи, які узагальнюють складні за своєму складом юридичні явища. Так, в юридичній практиці використовується конструкція складу злочину. Вона не має чітко визначеного законодавчого закріплення і встановлюється сукупністю положень, які розміщені у різних статтях Кримінального кодексу.

Оперативні норми – норми, яку грають підсобну роль, визначаючи час набрання чинності нормативно-правовим актом, його поширення на нове коло або нові відносини осіб.

Норми-арбітри (колізійні норми) – норми, які регулюють вибір норми у разі розбіжності між декількома нормами;

2) залежно від предмету правового регулювання розрізняють конституційні, кримінально-правові, цивільно-правові, адміністративно-правові норми та інші галузеві норми;

3) залежно від основних методів правового регулювання розрізняють імперативні норми (містять владні приписи, що не допускають жодних відхилень) і диспозитивні норми (їхні приписи можуть варіюватися за розсудом учасників відносин). Імперативні норми є характерними для конституційного, адміністративного, кримінального права. Такі норми неможливо змінити приватною угодою сторін. Диспозитивні норми характерні для цивільного, сімейного, комерційного права. Їхні приписи залишають місце для розсуду сторін;

4) залежно від характеру правового припису, що міститься в нормі, розрізняють дозвільні, зобов’язуючі та заборонні норми. Дозвільна норма надає адресату норми право здійснити яку-небудь дію. Зобов’язуюча норма містить обов’язок адресата норми здійснити якусь дію. Заборонна норма наказує адресату утриматися від вказаної в нормі дії;

5) залежно від часу дії розрізняють постійні, тимчасові танадзвичайні правові норми. Як правило, норми права створюються як постійні. Проте у ряді випадків спеціально зазначається їхня тимчасова дія. Наприклад, Закон України «Про податок на доходи фізичних осіб» встановив ставку податку в 13 % на період до кінця 2006 р. Закон України «Про надзвичайний стан» встановлює, що, наприклад, комендантська година може бути введена тільки на період надзвичайного положення в Україні не більше ніж на 30 діб;

6) залежно від кола осіб, на які поширюється дія норми, розрізняють загальні, спеціальні та виняткові правові норми. Загальні поширюються на все населення, спеціальні – на певне коло осіб (наприклад, державні службовці, діти, біженці), виняткові норми права роблять вилучення із загальних і спеціальних норм (наприклад, для дипломатичних представників);

7) залежно від дії в просторі розрізняють загальні та локальні правові норми. Наприклад, Конституція України поширюється на всю територію країни (носить загальний характер), а Конституція Автономної Республіки Крим – тільки на один регіон нашої країни – територію Криму (носить локальний характер);

8) за функціональною спрямованістю розрізняють регулятивні та охоронні норми. Регулятивні норми встановлюють права та обов’язки осіб, а охоронні встановлюють вид і міру відповідальності за порушення прав і за невиконання обов’язків

9) за характером інформаційно-психологічної дії на особу розрізняють стимулюючі та обмежуючі норми;

10) за субординацією у правовому регулюванні розрізняють матеріальні та процесуальні норми. Матеріально-правові норми встановлюють права та обов’язки адресатів, а процесуальні – порядок реалізації норм матеріального права;

11) за походженням розрізняють первинні та похідні правові норми. Первинними є, як правило, норми законів, які регулюють знов виниклі суспільні відносини. Похідні правові норми конкретизують первинні правові норми, указують на порядок їх реалізації. Наприклад, ст. 657 Цивільного кодексу України визначає, що договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, а норми законодавства про нотаріат конкретизують цю норму, указуючи на процедуру оформлення відповідних документів.

Таким чином, класифікація правових норм дає уявлення про їх різноманіття і різні способи впливу на поведінку людей.

Однією з ознак правової норми є системність. Будучи первинним елементом системи права, правова норма сама є системою в мініатюрі, тобто має певну внутрішню організацію. У цій мікросистемі кожний з елементів має своє призначення. Правову норму складають наступні взаємозв’язані структурні частини (елементи):

1) гіпотеза – частина правової норми, яка указує на умови (життєві обставини, інакше – юридичні факти), за яких ця правова норма вступає в дію;

2) диспозиція – частина правової норми, яка містить вказівку на права та/або обов’язки, що виникають у разі настання життєвих обставин, зафіксованих гіпотезою. Інакше кажучи, диспозиція містить певний правовий припис адресату норми – здійснити дію, утриматися від дії, діяти на свій розсуд. Диспозиція є серцевиною правової норми: без неї правова норма не має сенсу і не може існувати;

3) санкція – частина правової норми, яка передбачає негативні наслідки у разі невиконання обов’язку або порушення заборони, вказаної в диспозиції норми.

Таким чином, всі елементи правової норми логічно витікають один з одного, утворюючи цілісну впорядковану систему. Її можна представити у вигляді словосполучення «якщо – то – інакше». Якщо ( гіпотеза ) існують такі-то обставини, то (диспозиція) слід прийняти таку-то лінію поведінки, інакше (санкція) настануть такі-то несприятливі наслідки.

Слід враховувати, що структура конкретної норми права залежить від характеру заданого нею правового припису. У дозвільних нормах реально присутні тільки гіпотеза і диспозиція. У зобов’язуючих нормах або присутні всі елементи, або гіпотеза і диспозиція, а в заборонних нормах, як правило – диспозиція і санкція.

Особливість структури процесуальних норм полягає в тому, що їх елементи є похідними від відповідних норм матеріального права і є формою їх реалізації. Гіпотеза процесуальної норми закладена в гіпотезі і диспозиції норми матеріального права.

Презумптивна норма має структуру, що складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції і контрпрезумпції, і конструюється за наступною схемою: «Якщо А (гіпотеза), то передбачається Б (диспозиція), поки не доведено зворотне (контрпрезумпція)».

Структурні елементи правової норми класифікують за ступенем визначеності і за складом.

Види структурних елементів норми права за визначеністю:

1) абсолютно-визначені гіпотеза, диспозиція, санкція – містять точні, такі, що не допускають розширювального тлумачення відомості про юридичний факт, вид поведінки за наявності даного факту, вид і міру відповідальності за порушення диспозиції;

2) відносно-визначені гіпотеза і диспозиція містять лише загальні умови реалізації норми і не конкретизовані права та обов’язки адресата норми. Відносно-визначена санкція визначає мінімальну і максимальну межу відповідальності за порушення норми;

3) альтернативні гіпотеза і диспозиція указують на варіанти юридичних фактів і варіанти правових наслідків цих фактів. Альтернативна санкція містить два і більше варіантів відповідальності за порушення норми, причому правозастосовувач вибирає з них найбільш доцільний.

Класифікація структурних елементів правової норми за складом:

1) прості. Прості гіпотези містять один юридичний факт, проста диспозиція один правовий наслідок гіпотези, проста санкція визначає одну міру державного примусу щодо правопорушника;

2) складні. Складна гіпотеза містить складний юридичний факт, складна диспозиція містить декілька правових наслідків, що одночасно наступають при даній гіпотезі, складна санкція передбачає дві і більш заходи державного примусу до правопорушника.

Дата добавления: 2014-01-11