Чергування приголосних звуків

Вимова приголосних

1. На відміну від російської мови, в українській не ог­лушують дзвінких приголосних. Дзвінкі приголосні в кін­ці сло­ва (гриб, дуб, зуб) і в кінці складу перед глухими (дядько, низько) слід вимовляти дзвінко.

2. Шиплячі (ж, ш, ч, дж) майже завж­ди вимовляють твердо: чех, чо­біт, чую, чай, чий. Під впливом російської мови чимало українців почали неправильно вимовляти шиплячі, дуже сильно пом’якшуючи їх: шчьо (що), щьоп (щоб), чьобіт, чяйок, щястя.

3. Звук ґ становить одну із самобутніх рис української мо­ви. Ґ вжи­вають обов’язково у таких словах, як ґава, ґазда, ґанок, ґвалт, ґелґотати, ґедзатися, ґедзь, ґелґати, ґерлиґа, ґречний, джиґун, дзиґ­лик, ґлей, ґніт, ґуля, ґрати, ґудзик, аґрус, ґоґоль-моґоль, ґринджоли, шляґер, ґума і т. ін. Інколи він розрізняє значення слів: грати і ґрати, гніт і ґніт, гулі і ґулі.

Історичні чергування голосних звуків виникли внаслідок історич­них змін у фонетичній системі мови.

Голосні о, е у відкритому складі чергуються у закритому складі з голосним і: коня – кінь, осені – осінь, зріст – зросту. Закон чергування о, е з і в закритих складах стосується і власних назв: Кривоніс – Кривоноса, Чорновіл – Чорновола, Білозір – Білозора.

Відбувається чергування голосних при відмінюванні прізвищ на -ів. Сучасний правопис подає для них паралельні форми: Гнатів – Гнатова, Гна­ті­ва; Ко­ва­лів – Ковалева, Коваліва.

Під час словозміни та словотворення чергуються такі приголосні звуки:

г – з – ж: нога – нозі – ніженька, смуга – смузі – смужка, ріг – на розі – наріжний, Ольга – Ользі – Ольжин, луг – лужок – у лузі, п о друга – подрузі – подружити;

к – ц – ч: рука – руці – рученька, тітка – тітці – тітчин, козак – козацький – козаче, наука – науці – учити (вчити);

х – с – ш: вухо – у вусі – вушенько, муха – мусі – мушин, горох – у горосі – горошок.

У дієслівних основах чергуються приголосні:

т – ч: освіта – освічений, крутити – кручу;

д – дж: сидіти – сиджу, ходити – ходжу, садити – саджу;

зд – ждж: їздити – їжджу;

б – бл, п – пл, в – вл, ф – фл, м – мл: любити – люблю, гребти – гребля, топити – топлю, со­піти – соплю, мовити – мовлю, го­ду­ва­ти – годівля, графити – графлю, ломити – ломлю.

Чергування приголосних перед суфіксами - ськ-(ий), - ств - (о)

У разі додавання суфіксів - ськ-(ий), - ств-(о) змінюється кінцевий приго­лос­ний основи:

Г, ж, з + - cьк-(ий), - ств-(о) = -зьк-(ий), -зтв-(о): Прага – празький; Запоріжжя – запорізький; француз – французький; боягуз – боягузтво;

К, ч, ц + - cьк-(ий), - ств-(о) = -цьк-(ий), -цтв-(o): козак – козацький, козацтво; ткач – ткаць­кий, ткацтво; молодець – молодецький, молодецтво;

Х, ш, с + -ськ-(ий), -ств-(о) = -ськ-(ий), -ств-(о): чех – чеський, птах – птаство, Сиваш – сиваський, Одеса – одеський.

Інші приголосні перед суфіксами - cьк-(ий), - ств-(о) зберігаються: брат – брат­ський, братство; громада – громадський; студент – студент­сь­кий, студентство; багатий – багатство; люд – людський, людство; завод – заводський; Оболонь – оболонський; Забайкалля – забайкальський.

У деяких словах іншомовного походження приголосні г, к, ш, х перед суфіксом - ськ-(ий) не змі­нюють: Нью-Йорк – нью-йоркський, Ірак – іракський, баск – баск­ський, шах – шахський, казах – казахський, Мек­ка – меккський, тюрки – тюркський.

Якщо від прикметників на - ськ-(ий), - цьк-(ий) ми утворюємо імен­ники з суфіксом - ин-(а), то

а) група приголосних - цьк- змінюється на - чч-: турецький – Туреччина, німецький – Німеччина, вінницький – Вінниччина, але галиць­кий – Галичина;

б) група приголосних - ськ- змінюється на - щ -: київський – Київщина, одеський – Одещина.

Ці іменники утворюють не від усіх слів, а лише від деяких укра­їн­ських геогра­фіч­них назв, а також назв деяких інших держав: Туреччина, Німеччина, Угорщина, Словаччина.

Дата добавления: 2014-01-11