Документальна ревізія

СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ У РОЗСЛІДУВАННІ

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ

Пов'язані зі злочином події реальної дійсності інколи настільки складні й різноманітні, що для їх дослідження в процесі доказування потрібно залучати дані з багатьох сфер людської діяльності. Такі дані називаються в науці спеціальними.

Переходячи до аналізу форм застосування спеціальних знань, які застосовуються при розслідуванні злочинів у сфері банківського кредитування, вбачається, що ступень врегулювання процесуальним законом конкретної форми участі фахівця у розслідуванні є досить умовним, оскільки, справедливо кажучи, для процесу встановлення істини у справі доказом можуть бути визнані будь-які фактичні дані (ч. 1 ст. 65 КПК України). Отже, більш підходящим критерієм для визначення таких форм ми вважаємо характер завдань, що їх вирішують фахівці під час досудового слідства та в суді.

За цією ознакою можна виділити такі форми застосування спеціальних знань:

q безпосередню участь спеціалістів у попередній перевірці та проведенні слідчих дій;

q консультативну та довідкову допомогу спеціаліста;

q призначення та проведення документальних ревізій, інших спеціальних перевірок;

q призначення та проведення судових експертиз.

1. Формами використання допомоги спеціаліс­тів найчастіше виступали:

q одержання довідкової та консультативної допомоги (89%);

q залучення до участі в проведенні окремих слідчих дій (29%);

q допит за обставинами, пов’язаними з їх професійною діяльністю (22%).

За характером, допомога спеціаліста, який залучається до розслідування справи, може бути:

q криміналістичною (допомога у виявленні й фіксації слідів та речових доказів);

q консультативною (надання роз'яснень, порад, довідкової інформації);

q методичною (навчання прийомам і методам одержання криміналістично значимої інформації);

q технічною (безпосередня допомога в організації та проведенні різноманітних заходів).

Документальна ревізія, що проводиться за ініціативою правоохоронних органів, залишаючись методом фінансово-економічного контролю, в той же час, відповідно до кримінально-процесуального закону, є способом збирання доказів.

Методи проведення документальної ревізії за своєю сукупністю в основному утворюють методику виявлення по бухгалтерських (насамперед) документах ознак можливих злочинів. В основі цієї методики лежать гласні прийоми перевірки достовірності економічної діяльності, що їх викорис­товують аудиторські, ревізійні та експертні служби, а також правоохоронні органи при виявленні й документуванні багатьох економічних злочинів.

Документальна ревізія є найуніверсальнішим джерелом фактичних даних про подію злочину та інші обставини, що підлягають встановленню. На практиці склалася певна система контрольних дій, результати яких використовуються у розслідуванні:

q ревізія (у порядку планового фінансово-господарського контролю та аудит);

q ревізія (яка проводиться за вимогою суб'єкту розслідування);

q судово-економічна експертиза.

Під час проведення може бути зібрана різна доказова інформація, зокрема:

q встановлені факти порушення кримінального законодавства;

q визначений розмір заподіяної шкоди;

q виявлені напрями нецільового використання коштів, одержаних злочинним шляхом;

q підтверджена причетність конкретної особи (осіб) до виявлених порушень.

Ставлячи запитання перед ревізором, слідчий повинен визначити, які саме організації, пов’язані із наданням, одержанням та використанням кредитів мають бути перевірені та за який період їх діяльності. Найефективнішим методом встановлення факту незаконного одержання та нецільового використання кредитів є зустрічна перевірка документів кредитора і позичальника, а також позичальника і “третіх” організацій.

Наприклад, “паралельно” ревізуються:

q банк, що видав кредит, організація, що одержала кредит, “третя” організація, на рахунок якої надійшли кредитні кошти;

q організація, що ймовірно “погасила” кредит новим кредитом, та банк, підозрюваний у неправомірному кредитуванні;

q організація – одержувач кредитних коштів, що відкрила додатковий розрахунковий рахунок з метою приховання прибутків та перетворення у готівку коштів, а також банк, що відкрив такий рахунок;

q організації – одержувачі кредитів та організації – гаранти, поручителі й страховики.

Після закінчення ревізії, її матеріали відповідно з описом передаються правоохоронним органам та містять:

q лист, де викладається відомості про суть порушень із посиланням на чинне законодавство, винних осіб, розмір заподіяної матеріальної шкоди;

q акт ревізії (перший екземпляр), підписаний керівником ревізійної групи, керівником (старшим) бухгалтером ревізованого підприємства;

q оригінали документів (або їх копії), що підтверджують факти виявлених зловживань;

q пояснення осіб, діяльність яких перевірялася, а також інших осіб, показання яких важливі для перевірки обставин вчинення зловживань;

q висновок ревізора за поясненнями посадових осіб при наявності їх заперечень.

Тенденції в ревізій­ній діяльності стосовно особливостей розслідування та специфіки кредитно-банківської сфери як об'єкту ревізійного контролю.

1. Недостатня підготовка до призначення документальної ревізії, що може виражатися у призначенні ревізії “наосліп”, коли завдання ревізора зводиться до вимоги провести глибоку ревізію, при цьому відсутні вказівки на конкретні операції, що підлягають дослідженню. В інших випадках це пов’язано із розширенням кола питань, що задаються ревізору, або питань, що стосуються виняткової компетенції слідчого (питання юридичного характеру).

2. Низька кваліфікація ревізійного апарату. Недостатня компетентність ревізорів, а іноді слабке знання ними системи обліку та звітності на об'єкті, що перевіряється, незнання відповідних методів перевірки в поєднанні із шаблонністю та формалізмом найчастіше призводить до того, що ознаки правопорушень просто не помічаються.

3. Несвоєчасне призначення та затягування строків проведення. За вивченими справами ревізії проводилися в такі терміни (вважаючи з моменту винесення відповідного рішення): до 2 місяців – у 9 % випадків; від 2 до 6 місяців – у 31%; від 6 до 12 місяців – у 33%; понад один рік – у 26%. Затягування строків проведення ревізій та передачі матеріалів про виявлені злочини у правоохоронні органи назвали 40% слідчих та 53,9% оперативних працівників як основний недолік контрольно-ревізійної роботи.

4. Існуючий порядок проведення документальних ревізій в умовах чіткої відомчої спрямованості нормативних документів, що регламентують цю діяльність, та дефіциту процесуальної регламентації, практично зводить нанівець важливий напрямок у діяльності слідчого, що іменується взаємодією право­охоронних органів з ревізором. Ефективність проведених слідчих та ревізійних дій прямо пов'язана з їх погодженістю, що включає:

q спільне обговорення завдань, методів і проміжних висновків ревізора;

q визначення й застосування найефективніших прийомів і методів ревізійного контролю;

q вжиття спільних заходів для забезпечення цілісності предметів і документів, що підлягають перевірці та приєднанню до матеріалів справи;

q застосування у разі потреби спеціальних прийомів дезорієнтації осіб, які ревізуються, стосовно завдань, прийомів та поточних результатів ревізії.

5. Відсутність фактору раптовості та обізнаність зацікавлених осіб про об'єкти контролю і результати перевірки ще до порушення кримінальної справи.

До числа осіб, зацікавлених у результатах ревізії, відносяться керівники підприємств, головні (старші) бухгалтери, економісти та інші посадові особи, діяльність яких перевіряється. Ці особи зацікавлені в позитивних для себе результатах ревізії з двох причин:

по-перше, деякі з них згодом можуть стати підозрюваними або обвинувачуваними, а тому хочуть заздалегідь “стати на захист” від майбутнього обвинувачення;

по-друге, будучи відповідальними за певну ділянку роботи, ці особи, звичайно, прагнуть обгородити свої законні інтереси від помилки або необ'єктивності ревізії.

Дата добавления: 2014-01-11