Види спостереження в різних типах дослідження

Спостереження	Тип дослідження
розвідувальне	описове	аналітичне
Включене Невключене Вільне Стандартизоване Систематичне Разове Контрольоване Неконтрольоване Лабораторне Польове Суцільне Часткове	+ +     +   +   +   +	+ + + + + + + + +   +	+ +   + +   +   +   +

Примітка. Знаком «+» помічено види спостереження, що їх доцільно застосовувати в цьому дослідженні.

слід зважати на те, що спостерігач досліджує соціальну спільноту, до якої належить і сам, часткою якої він є і від якої залежить. І тут не можна позбутися автоморфізму, тобто спроби тлумачити поведінку і дію інших людей через своє власне сприйняття, крізь призму власного «я», позбутися певного емоційного забарвлення, впливу власного досвіду. Тому однією з найголовніших вимог до спостерігача є об’єктивність.

Він має дотримуватися таких правил:

· не втручатися, не допускати будь-яких власних дій щодо явища, яке вивчається, щоб не спотворити природного перебігу подій;

· проводити спостереження завжди цілеспрямовано, тобто заздалегідь визначати його мету, форми і засоби здійснення;

· забезпечувати своєчасний запис результатів спостереження (протокол, картка, таблиця спостереження). Запис має бути таким, щоб згодом можна було аналізувати та обробляти зафіксовану інформацію.

Вадою методу спостереження є його велика трудоємкість.

Дослідження ускладнюється й неможливістю повторення ситуації. Соціальні явища і процеси незворотні, їх не можна знову повторити, щоб дослідник міг перевірити та зафіксувати моменти, котрі його цікавлять.

Використання спостереження обмежується часом здійснення події. Тому фіксують лише ті події, що мали місце в момент спостереження. Багато подій залишається непоміченими.

Окрім того, спостереженням фіксуються лише факти реальної поведінки людини. Хоч про людину судять за її діями, але в діях людини за певних обставин виявляється лише частина її внутріш­нього світу, решта прихована і виявлятиметься за інших обставин. Для того щоб мати повне уявлення про людину, потрібно дуже довго спостерігати за її поведінкою в різних ситуаціях. А це не завжди можливо. У зв’язку із цим раціональніше застосувати метод опитування.

Спостереження як метод збирання соціологічної інформації не можна віднести до специфічних методів соціології. Остання запозичила його ще з часів перших соціологів із раніше сформованих галузей емпіричного знання і в кінцевому рахунку із природничих наук. В соціологічно-природничому симбіозі спостереження можна в першому наближенні визначити як планомірне цілеспрямоване сприйняття явищ, результати якого в тій або іншій формі фіксуються дослідником і потім перевіряються. При цьому збирається і фіксується за допомогою технічних приладів (кінокамера, фотоапарат, магнітофон, телевізійна та інша техніка) лише та інформація, яка може бути використана для опису, а потім і пояснення проблемної ситуації, яка досліджується.

Застосування соціологічного спостереження має три особливості:

• воно зазвичай застосовується в комплексі з іншими методами збору інформації, такими, як аналіз документів, опитування і т. д.;

• його специфіка в порівнянні з іншими методами полягає у здатності давати багаті конкретними деталями, живі, безпосередні відчуття про об'єкт, що досліджується, а не в їх спогадах і інтерпретації;

• спостереження дає можливість одержати дані незалежно як від вміння респондента описати словами свою поведінку, так і від того, чи бажає він взагалі щось говорити про свою поведінку.

В соціологічній літературі можна зустріти різну класифікацію спостережень. Спеціалісти виділяють як суттєві такі їх види:

• включене (формалізоване) спостереження (спостереження зсередини), коли спостерігач стає повноправним учасником групи, яку він спостерігає.

Перевага такого спостереження полягає в тому, що воно дає можливість розкрити приховані для зовнішнього ока сторони об'єкта, що досліджується. Разом з тим, йому притаманні певні негативні моменти: 1) спостерігач, адаптуючись до групи, яку він спостерігає, сам починає реагувати у відповідності з її стандартами, втрачаючи тим самим об'єктивний кут зору; 2) дуже важко знайти виконавця цього методу;

• невключене (неформалізоване) спостереження — це спостереження ззовні, коли дослідник не стає рівноправним учасником спостережної групи. Невключене спостереження значно простіше, але воно дає в деякому сенсі більш поверхову інформацію, ніж включене. В ньому відсутній ефект самоспостереження дослідника.

Розрізняють також відкрите спостереження, яке характеризується тим, що членам досліджуваної групи факт спостереження за ними відомий, від групи він не приховується, і спостереження інкогніто, коли члени спостережної групи не підозрюють, що за ними ведеться спостереження.

Можна також виділити спостереження: 1) не стандартизоване, у якого немає чіткого плану дій, приписуваних ззовні і 2) стандартизоване, у якого є чітко фіксовані приписи відносно предмету і процедури спостереження.

Можлива також класифікація спостереження, виходячи з тих або інших особливостей його організації:

• лабораторне спостереження, коли об'єктом спостереження є більш або менш наближена до реальності модель;

• польове спостереження, коли об'єктом спостереження є реальний соціальний процес, той або інший аспект соціальної дійсності.

Спостереження бувають систематичні, які проводяться за заздалегідь суворо розробленим планом вивчення об'єкта протягом певного часу, і несистематичними (короткочасовими), коли вони проводяться іншими способами (із документів, за допомогою опитувань і т. д.). Кожний вид (тип) спостереження має свої позитивні і негативні сторони.

Спостереження називається надійним якщо, будучи повтореним в тих же умовах з тим же об'єктом, воно зможе дати один і той же результат незалежно від того, ким спостереження повторюється — первинним спостережувачем або будь-яким іншим.

Спостереження (спостережувальна процедура, результати спостереження) називаються обґрунтованими, якщо вони фіксують саме те, що повинно фіксуватися згідно мети соціологічного дослідження. З метою одержання об'єктивної інформації про явище, соціальний факт, що вивчаються, використовуються такі способи контролю: 1)спостереження за спостереженням; 2) контроль іншими методами; 3) звернення до повторного спостереження; 4) виключення із списків оціночних термінів і т. п.

Як основний метод збирання первинної інформації метод спостереження є досить ефективним в монографічних дослідженнях, тобто дослідженнях окремого випадку, а також в дослідженнях, які не вимагають великого обсягу вибірки.

В. Соціологічний експеримент

До спостереження умовно можна віднести експеримент — загальнонауковий метод здобуття (в умовах, що контролюються й управляються) певних знань про причинно-наслідкові відносини між явищами і процесами соціальної дійсності для перевірки гіпотез щодо цих зв’язків. Дослідник створює певну ситуацію, приводить у дію гіпотетичну причину і спостерігає за змінами у природному перебігу подій, фіксує їх відповідність чи невід­повідність власним передбаченням, гіпотезам.

Соціальні експерименти за характером об’єкта і предмета дослідження поділяють на соціальні, економічні (господарські), правові, педагогічні, психологічні, естетичні тощо. Особливе міс­це серед них посідає соціальний експеримент.

Соціальний експеримент спрямовано на перевірку причинно-наслідкових зв’язків між параметрами різних сфер, видів, аспектів діяльності з метою виявлення закономірностей, що зумовлюють діяльність соціального суб’єкта в цілому.

Усі інші перелічені різновиди експерименту спрямовані на перевірку ймовірнісних залежностей усередині певної соціальної сфери. Так, економічний експеримент може здійснюватися для виявлення залежності між продуктивністю праці та формами її організації, продуктивністю праці та умовами її тощо.

Соціальний експеримент у соціології — метод збирання інформації про характер і специфіку змін показників соціальної діяльності та поведінки під впливом заданих і керованих чинників. Його проводять з метою перевірки дієвості запроваджуваних форм соціальної діяльності, нових засобів управління розвитком соціальних процесів, реальності здійснення та ефективності запропонованих заходів, розроблених на основі теоретичних ідей та набутого досвіду стосовно конкретних соціальних умов. Крім того, соціальний експеримент як ефективний метод вивчення соціальних явищ використовують у соціологічному дослідженні для розробки робочих гіпотез. Як дослідно-перетворювальна діяльність експеримент є формою практики і ґрунтується на розробці певної гіпотетичної моделі досліджуваного явища. Проте специфіка соціальних явищ обмежує можливості експериментального методу. Складність, багатофакторність соціальних процесів, неможливість формалізованого їх опису, ціннісно-системний характер залежностей, детермінованість дій людини її психікою — усе це ускладнює емпіричне виявлення і доказовість причинних залежностей, а отже, і побудову гіпотетичної моделі певного явища. Реальний соціальний експеримент часто не можна здійснити з економічних, політичних, етичних та інших міркувань. Більшість важливих соціальних ситуацій не може бути створено на бажання дослідника, оскільки до реально існуючих людей не можна застосувати причинні зв’язки, реалізація яких призвела б до негативних наслідків для самих людей.

Соціальний експеримент як складова дослідження й управління має дві взаємозв’язані функції: прикладну — досягнення ефекту в практично-перетворювальній діяльності та теоретичну — перевірка наукових гіпотез, тобто вивчення функціонування і розвитку соціальних процесів і здобуття нових знань.

Соціальний експеримент включає кілька етапів:

· збирання емпіричних даних;

· визначення вихідного стану досліджуваного об’єкта;

· виявлення тенденцій його розвитку;

· розробка теоретичних концепцій та умов експериментування;

· створення експериментальної ситуації;

· контроль та спостереження за перебігом експериментальної ситуації;

· визначення й аналіз підсумків експерименту;

· запровадження висновків експерименту в життя.

Позитивним у соціальному експерименті є те, що реципієнт у ньому посідає активну позицію. Створюючи певні умови, він має можливість повніше враховувати визначальні чинники, чітко перед­бачувати їхній вплив на об’єкт дослідження; змінюючи послідовно одну умову і залишаючи без зміни інші, він може з’ясовувати причини і зміни соціальних явищ; багаторазово повторюючи дослід, нагромаджувати кількісні характеристики, за якими можна робити висновки про типовість чи випадковість соціальних явищ.

Негативним у використанні соціального експерименту є те, що навмисно створені умови можуть порушити природність перебігу соціального явища, що досліджується.

Експеримент — це загальнонауковий метод одержання в контролюючих і управляючих умовах нового знання. В соціологію він прийшов із галузі наук про природу.

До операцій, які становлять експеримент, можна віднести:

• постановку і уточнення завдання і основної гіпотези;

• вибір емпіричного об'єкту, в межах якого передбачається провести експеримент;

• вироблення загального плану експериментальної і контрольної групи;

• формулювання робочих гіпотез і їх уточнення шляхом побудови операційних визначень;

• створення експериментальної ситуації через запровадження в дію гіпотетичної причини і проведення періодичних вимірювань функціонуючого об'єкта;

• аналіз результатів.

Розрізняють натурний (лабораторний, польовий) і уявний (модельний) експерименти. Кожний з них має позитивні і негативні сторони.

Проведення натурних експериментів в соціології, суспільному житті — справа далеко не проста. Вона обмежена природою соціальних об'єктів дослідження, які складаються із людей і вимагають від дослідника суворого дотримання моральних і юридичних принципів і норм, суть яких зводиться до одного: не нашкодити об'єкту дослідження. Тому більшість натурних соціологічних експериментів здійснюється на малих групах і має багато спільного з соціально-психологічними експериментами.

Уявні соціологічні експерименти розповсюджені досить широко. Практично вони присутні в кожному соціологічному дослідженні, де є методи статистичного аналізу. Уявні експерименти є основними при моделюванні соціальних процесів на ЕОМ. В цьому випадку експеримент характеризується двома групами елементів: формалізованим і неформалізованими параметрами. Формалізовані параметри представлені системою мови машини, а неформалізовані параметри — це концепції, ціннісні орієнтації людини. Вони взаємодіють з формальною стороною в діалоговому режимі.

В наш час, коли відбувається системна трансформація, здійснюється чимало експериментів. За характером об'єктів, що можуть бути об'єктами експериментів, виділяють: економічні, правові, педагогічні, політичні, демографічні, естетичні та інші.

За специфікою поставленого завдання експерименти поділяються на:

• науково-дослідні, в ході яких перевіряється гіпотеза, яка містить нові відомості наукового знання;

• практичні, які мають на меті запровадження корисної новизни в масових масштабах.

За характером логічної структури доказу гіпотези розрізняють експерименти:

• паралельні, в яких існують як експериментальна, так і контрольна група, і в яких доказ здійснюється на порівнянні стану двох об'єктів (експериментного і контрольного) в один і той же час. Прикладом такого експерименту можуть бути досліди професора Е. Мейо (1924 — 1936 рр.);

• послідовні, в яких контрольна група, як самостійно існуючий, поруч розташований з експериментальною групою об'єкт, відсутня. В цьому випадку одна й та ж експериментальна група виступає як контрольна, до введення імпульсу, і як експериментальна - після того, як імпульс здійснив передбачену дію.

Для виявлення ефективності експерименту доцільні його багаторазові проведення, в ході яких відпрацьовується чистота експерименту і перевіряються основні варіанти розв'язання однієї соціальної проблеми. У свій час Джон Стюарт Мілль не вважав можливим здійснення експерименту в суспільних науках. Сьогодні ми бачимо, що соціальний експеримент — це світова практика. Його основною метою є одержання нового, по можливості більш точного знання про соціальну реальність. Зміна соціальної дійсності здійснюється тут опосередково, головним чином через розвиток теорії або через підтвердження істинності окремих її положень в даних специфічних умовах.

Документальне оформлення соціологічного дослідження

1. Програма дослідження.

2. Робочий план дослідження.

3. Інформація

4. Інформаційна записка.

5. Аналітична записка.

6. Звіт про науково — дослідну роботу.

Організація будь-якого прикладного соціологічного дослідження передбачає розподіл функцій і здійснюється послідовно в чотири етапи:

1) розробка програми і робочого плану дослідження;

2) здійснення підготовчо-організаційних робіт;

3) збирання емпіричного матеріалу;

4) аналіз результатів дослідження і розробка рекомендацій.

адзвичайно важливим є початковий етап, на якому розробляють програму, котра визначатиме загальні обриси дослідження, а також його робочий план.

В практиці соціологічних досліджень надається особливо важлива увага складанню програми досліджень. Саме з неї, а не із складання питальника (анкети) починається підготовка соціологічного дослідження. Під програмою соціологічного дослідження розуміють документ, що вміщує методологічні та процедурні передумови наукового пошуку. В ній викладаються основні завдання дослідження, методика та техніка збору та обробки соціологічної інформації. Розробка програми — обов'язкова умова соціологічного дослідження.

В програмі соціологічного дослідження реалізується зв'язок між:

• соціологічними методами;

• загально-соціологічною теорією та соціальними фактами, що вивчаються;

• суб'єктом та об'єктом соціологічного пізнання;

• структурними елементами, що складають програму;

• дослідницькими групами та окремими виконавцями, що взаємодіють в процесі вивчення об'єкту;

• дослідниками та практичними працівниками, що відпрацьовують рекомендації соціологів.

В ній відбиваються структурна організація соціологічних знань та навичок, необхідних для проведення дослідження, закладається механізм отримання теоретичних висновків дослідження та розробки практичних рекомендацій. Якщо соціолог, приступаючи до польового дослідження, має готову програму, то і його дії, і контроль за цими діями будуть логічними, послідовними. Програма соціологічного дослідження, створює можливість оптимального зв'язку соціолога, як суб'єкта пізнання, з людьми, яких він вивчає, та має значення при аналізі та корегуванні їх дій.

Програма соціологічного дослідження складається з двох частин (розділів): методологічної та процедурної. Методологічна частина починається з опису проблемної ситуації, де відбивається важливе завдання складання програми — визначення об'єкта та предмета дослідження. Потім формулюються цілі та завдання дослідження. Не дивлячись на ілюзію суб'єктивності, мета завжди є об'єктивною, тобто тісно пов'язаною з суспільною практикою, та виражає потреби людей. Розробка системи основних та неосновних завдань забезпечує комплексний характер дослідження, чередування його теоретичних та практичних аспектів. Постановка завдань надає систематичності всьому дослідженню, дисциплінує дослідницький колектив. З метою використання єдиного понятійного апарату в програмі визначаються основні поняття, їх емпірична інтерпретація та операціоналізація, тобто відбувається їх теоретичне уточнення, знаходження їх аналогів в соціальній дійсності (емпіричних індикаторів) та засобів заміру чи фіксації індикаторів (індексів). Цей етап дослідження неможливий без попереднього визначення та системного аналізу об'єкта. Важливе місце в розробці програми дослідження займає формулювання гіпотез, які конкретизують ціль дослідження та є його головним методологічним інструментом. Окрім формулювання гіпотез програма включає вказівку способів їх підтвердження та перевірки. А тепер зупинимось більш детально на окремих структурних елементах цього розділу.

Проблема і проблемна ситуація. Ці поняття не є тотожними, хоча й щільно зв'язані між собою. Буває, що проблема є ширшою проблемної ситуації, а може бути й так, що проблемна ситуація включає декілька проблем. Проблемна ситуація може розглядатися в межах однієї проблеми, але може бути вужчою або ширшою за неї. Якщо проблема — це в цілому якесь нерозв'язане завдання, віддзеркалене досить абстрактно і багатослівно, то проблемна ситуація - це якби квінтесенція проблеми (однієї чи декількох), конкретно визначальне протиріччя, яке підлягає емпіричному дослідженню.

Розрізняють проблеми соціальні і наукові.

Соціальна проблема — життєве суспільне протиріччя, яке вимагає організації цілеспрямованих дій на його усунення. Наукова проблема - це стан "знання про незнання", коли фіксується протиріччя між знаннями про потреби суспільства в певних діях і незнанням способів і засобів здійснення цих дій. Постановка наукової проблеми - це завжди вихід за межі вивченого у сферу недослідженого.

Соціальні проблеми мають різні масштаби. Це, зокрема:

• проблеми невеликих соціальних груп (навчальних, професійних колективів);

• проблеми локальних територій (на рівні мікрорайона або невеликого поселення);

• проблеми, що — торкаються інтересів великих соціальних груп (наприклад, професійних, конфесійних, етнічних, вікових);

• проблеми соціальних інститутів (сім'ї, освіти, армії, релігії і т. д.);

• проблеми цілих регіонів (західних областей України, автономної республіки Крим і т. д.);

• проблеми, що торкаються потреб та інтересів всього суспільства (соціально-економічні, соціально-політичні та ін.).

Формулювання, розробка соціальної проблеми вимагає міждисциплінарного підходу (це відмінна риса емпіричного соціологічного дослідження), використання соціологом знань інших дисциплін (соціальної філософії, економіки, політології, психології, права, педагогіки і т. д.), здійснення логічного аналізу проблеми (системного і функціонального). Лише після логічного аналізу проблеми дослідник може сформулювати проблемну ситуацію.

Об'єкт дослідження. Під об'єктом в соціологічному дослідженні розуміється галузь соціальної дійсності: соціальні групи, інститути, процеси, відношення, які містять певні соціальні протиріччя, породжують проблемну ситуацію і на які націлений процес наукового пізнання (В. А. Ядов). В широкому розумінні слова об'єктом соціологічного дослідження є люди, об'єднані в різні спільності, групи, організації або втягнуті у різні соціальні процеси. Саме люди є носіями певної соціальної проблеми. Визначення об'єкта соціологічного дослідження передбачає фіксацію його основних ознак:

• просторової (країна, регіон, місто, підприємство і т. д.);

• часової (період і строки проведення дослідження);

• галузевої (вид діяльності, що вивчається, — промисловість, комерція, освіта, медицина і т. д.).

Важливо також здійснити опис об'єкта дослідження як частими цілого (в цьому випадку здійснюється його функціональний аналіз) і як якогось автономного цілого, яке складається із частин (тобто проводиться аналіз внутрішньої будови об'єкта. Наприклад, студентська молодь як соціальний об'єкт може бути розглянута як цілісність, яка складається з чоловічої і жіночої статті, різних вікових груп, різного соціального походження і т. д. При аналізі об'єкта визначається хоча б приблизна величина генеральної сукупності.

Предмет дослідження - найбільш суттєві сторони об'єкта дослідження, які характеризують протиріччя, що в ньому виникли; ті або інші ідеї, властивості, характеристики об'єкта, пізнання яких необхідно для розв'язання проблемної ситуації. Один і той же об'єкт (наприклад, студентська молодь) може вивчатися з позицій різних молодіжних проблем і, отже, передбачає багато предметів. Якщо дослідника цікавлять лише форми дозвільної діяльності студентів якогось вищого навчального закладу, тоді об'єкт дослідження — студентський колектив, а предмет — форми дозвільної діяльності. Предмет соціологічного дослідження передбачає, але, як правило, не співпадає з об'єктом. Об'єкт і предмет лише тоді можуть співпадати, якщо необхідно пізнати всю сукупність закономірностей розвитку і функціонування конкретного соціального об'єкта. Наприклад, вивчити основні закономірності формування студентства як соціальної верстви. Але це вже виходить за межі прикладного соціологічного дослідження, це компетенція спеціальної теорії.

Як і об'єкт, предмет також вимагає обмеженості в просторовому і часовому відношенні. Предмет емпіричного дослідження є частиною предмета теоретичного дослідження. Перехід від теоретичного до емпіричного, і навпаки, здійснюється за допомогою операціоналізації виділених понять.

Мета і завдання дослідження. Аналіз будь-якої проблемної ситуації можна провести в теоретичному або прикладному напрямах в залежності від мети дослідження. Мета дослідження може бути сформульована як теоретична. Тоді при підготовці програми основна увага приділяється теоретичним і методологічним питанням: вивченню наукової літератури з проблеми, що цікавить, побудові концепції предмета дослідження і т. п. В даному випадку об'єкт дослідження визначається після того, як виконана попередня теоретична робота.

При постановці прикладних практичних завдань, перш за все, визначається, які конкретні цілі ставляться перед дослідником, після чого за допомогою наукової літератури з'ясовується: чи немає типового розв'язання цих завдань, віднаходяться варіанти типових рішень стосовно до конкретних умов.

Отже, мета — це загальна спрямованість дослідження, очікуваний кінцевий результат. Для більш чіткого з'ясування мети її деталізують, і в програмі на основі мсти розробляється система основних і неосновних завдань дослідження. В якості головного може виступати як теоретичне, так і практичне завдання. Це залежить від замовлення на дослідження, але головне завдання обов'язково повинно бути центральним питанням дослідження. Отже, завдання дослідження — це сукупність конкретних цільових установок, в яких формулюються вимоги до аналізу і розв'язання проблеми, це свого роду сходинки для сходження до мети.

Звіт має бути максимально коротким і концентрувати основну увагу на висновках та рекомендаціях. У ньому доцільно подати інформацію про завдання дослідження, в які строки його було проведено, які джерела інформації було використано. Формулюючи основні результати дослідження, важливо наголосити на наявності соціальних проблем та чинників, що заважають їх роз­в’язанню. Найважливіші положення звіту мають бути проілюстровані переконливими статистичними даними, що не потребують особливих пояснень. До запропонованих заходів слід додати висновки щодо очікуваного від них економічного й соціального ефекту, означити способи контролю успішності нововведень і дати перелік служб, органів управління, відповідальних за їх здійснення.

Відправні завдання соціологічного дослідження, які багато в чому визначають його успіх, наукову і практичну значущість, вирішуються на першому, підготовчо-організаційному етапі, під час розробки програми.

Програма соціологічного дослідження — це документ, що розкриває досліджувану (проблемну) ситуацію і процедуру її вивчення, в якому всебічно обґрунтовуються методологічні підходи й методичні заходи соціологічного дослідження. Програма містить відповідно дві частини — методологічну й методичну (процедурну). Першу присвячено предмету дослідження, другу — його методам.

У програмі соціологічного дослідження детально розглядаються методи опрацювання й аналізу зібраної інформації.

Таблиця

КЛАСИФІКАЦІЯ СОЦІОЛОГІЧНИХ МЕТОДІВ
ЗБИРАННЯ ПЕРВИННОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Метод	Аналіз документів	Спостере- ження	Опитування	Соціальний експеримент	Аналіз результатів трудової діяльності
Об’єкт	Документи	Процеси, явища, факти відносин, взаємозв’яз­ків, взаємодій	Респон- денти	Форми і методи розв’я­зання соціальних проблем	Деталі, готова продукція, креслення, статистичні та бухгалтерські показники тощо
Пред­мет	Соціальні факти, зафіксовані документально	Факти реальної поведінки	Факти свідомості — думки, мотиви, інтереси, почуття	Соціальні фактори, цілеспрямовано змінювані у процесі до­слідження	Результати діяльності
Спосіб	Традицій­ний — якіс­ний, формалізова- ний — кіль­кісний	Включене — невключене, вільне — стандартизо­ване, систематичне — епізодичне, польове — лабораторне, контрольоване — неконтрольоване	Анкету- вання, інтерв’ю, соціометрія, експертиза, тести	Натураль­ний — уяв­ний, лабо­раторний — польовий	Професіо­нально-якісна оцінка

Розробка методологічної частини програми передбачає вибір теми й обґрунтування проблеми, формулювання мети і завдань дослідження, теоретичний аналіз проблеми, висування гіпотез дослідження. Під час розробки методичної частини визначається тип вибірки, техніка збору даних, спосіб обробки матеріалу, складається робочий план дослідження.

Після схематичного визначення вибіркової сукупності конкретизують об’єкти вивчення, з’ясовують методи збирання інформації, інструментарій.

У соціології використовують різні джерела і методи збирання інформації (див. табл.).

Безпосереднім приводом для проведення соціологічного дослідження є наявність проблеми, реальної проблемної ситуації.

Проблема (від грец. πρóβλημα — задача, утруднення) — все те, що потребує вивчення і розв’язання. У найпростішому розумінні — це питання, на яке треба відповісти, але знань для відповіді бракує. Для цього і проводяться дослідження. Проблема тим відрізняється від завдання, що для розв’язання останнього знання є, слід їх тільки використати, щоб відповісти на поставлене питання. Але якщо з’являється проблема, то знання потрібно знайти, здобути.

Проблеми неоднакові за своїми масштабами. Одні зачіпають інтереси лише окремої групи, інші — цілого регіону, треті — суспільства загалом.

Уважається, що в основі проблеми лежать якісь суперечності чи то між фактами, чи між фактами і способами пояснення, чи між потребами та можливостями їх задоволення в соціальній ситуації, що склалася.

Соціальна ситуація — це сукупність соціальних чинників, що впливають на почуття, уявлення і поведінку індивіда чи групи в системі взаємодії в певний період часу.

Проблемна ситуація — це усвідомлення суперечності в розвитку соціального процесу, необхідності здійснення певних теоретичних чи практичних дій. Наприклад, на підприємстві створено всі умови для ефективної трудової діяльності, а виробничі завдання постійно не виконуються, допускається брак, порушується трудова дисципліна тощо, і адміністрація не знає, які заходи потрібно запровадити для виправлення ситуації.

З метою збирання інформації для розробки дійових методів розв’я­зання проблемної ситуації, що склалася, і проводиться соціологічне дослідження. Однак, якщо способи розв’язання тієї чи тієї проблемної ситуації відомі, існують відповідний досвід чи соціальні технології на інших підприємствах, то проводити соціологічні дослідження, ясна річ, недоцільно.

Програма дослідження має чітко окреслити всі суперечності, тобто сформулювати проблему, на розв’язання якої орієнтується дослідження. Формулювання проблеми має більш-менш точно відбити суперечності, для вирішення яких треба прийняти відповідні управлінські постанови, зміст якої і допомагає охарактеризувати соціологічне дослідження.

Соціальні проблеми в цілому трактуються соціологами як хвороби суспільства. Це девіантність поведінки, корумпованість, дефіцит патріотизму, деградація особистості, десоціалізація молоді, безробіття, бідність, депопуляція тощо. Розв’язання цих проблем сприяє суспільному оздоровленню.

Суспільне здоров’я в соціології вважається соціальним капіталом і, на думку провідного українського соціолога Ю. Саєнка, включає:

Ø соціальне здоров’я — позитив у соціальних відносинах (законопослух, толерантність, підприємливість, професіоналізм, патріотизм, націоналізм);

Ø моральне здоров’я — позитивні соціальні якості особистості (моральність, духовність, інтелектуальність, шляхетність, про­фесійність, освіченість);

Ø фізичне здоров’я — позитивні біологічні якості особистості (працездатність, довголіття, репродуктивність, психічна врівноваженість).

Після формулювання й обґрунтування актуальності проблеми з’ясовують, на який результат орієнтовано дослідження і в які способи його досягатимуть, тобто визначають мету та завданнядослідження. Для цього вивчають спеціальну літературу, дані наукових досліджень, нагромаджений досвід, документацію з досліджуваної теми, проводять експертне опитування, спостереження тощо.

Мета дослідження — це очікуваний кінцевий підсумок, що визначає загальну спрямованість дослідження. Загальна мета соціологічного дослідження — одержання інформації для розробки рекомендацій, підготовки і прийняття управлінських рішень, здат­них підвищити життєздатність соціальної організації (удосконалити стиль поведінки її членів, сприяти подоланню соціальної апатії, оптимізувати соціальну адаптацію молоді тощо).

Отже, соціологічне дослідження орієнтоване на виявлення резервів посилення дієвості соціального управління в різних сферах суспільства.

Мета дослідження розкривається в його завданнях. Завдання — це запитання, на які мають бути одержані відповіді, щоб реалізувати мету дослідження. Інакше кажучи, завдання — це способи досягнення мети. Так, для досягнення мети дослідження ставлення працівників до професійних обов’язків необхідно вивчити такі конкретні питання:

· рівень дисципліни праці та мотиви невиконання своїх професійних обов’язків;

· соціальний портрет порушників професійних норм;

· громадську думку працівників про дієвість методів, що використовуються для підвищення ефективності трудової діяльності;

· кореляцію освіти з професійністю та мірою її використання.

У завданнях потрібно вказати, які показники необхідно зібрати та в який спосіб їх можна визначити (наприклад, мотивація ставлення до своїх професійних обов’язків вивчатиметься опитуванням).

Отже, формулювання завдань дослідження дає змогу впорядкувати процес наукового пошуку, систематизувати процес дослідження, підвищити його ефективність. Програма соціологічного дослідження повністю підпорядковується його меті та завданням, що надає дослідженню чітко вираженого характеру.

Відповідно до мети й завдання встановлюють об’єкт і предмет дослідження, а також одиниці обстеження.

Об’єкт дослідження — це певна соціальна дійсність, соціальний процес або соціальні умови, що містять суперечності і породжують проблемну ситуацію, на яку спрямовано процес пізнання. Наприклад, у соціології праці об’єктом дослідження є соціальні явища, процеси сфери трудової діяльності та умови, за яких вони відбуваються.

Предмет соціологічного дослідження — це властивості чи відносини об’єкта, які найбільш рельєфно віддзеркалюють приховані в ньому суперечності, проблему, що досліджується. Отже, у предметі відбивається взаємозв’язок проблеми й об’єкта дослідження.

Той самий об’єкт може містити кілька різних предметів дослідження, зміст кожного з них залежатиме від того, який саме бік об’єкта він відображає, з якою метою і для рорзв’язання якої проблеми його вибрано. Предмет визначає межі вивчення об’єкта в даному конкретному дослідженні.

Об’єкт і предмет соціологічного дослідження можуть збігатися, якщо реципієнт ставить перед собою завдання пізнати всю сукупність закономірностей функціонування й розвитку соціального об’єкта. Якщо ж дослідник обмежується вивченням окремих характеристик об’єкта, то предметом дослідження стають ті сторони об’єкта, які містять ці характеристики.

У процесі попереднього аналізу об’єкта й виокремлення най-
значущих з погляду розв’язання проблеми факторів формулюють робочі гіпотези.

Гіпотеза (від грец. úπóυεσις — припущення) — обґрунтоване припущення щодо пояснення будь-яких фактів, явищ, процесів, причин, чинників та тенденцій їх розвитку, яке потребує емпіричного підтвердження чи спростування.

Розробка гіпотез — центральний момент соціологічного дослідження. Гіпотези можуть бути науковими, тобто ґрунтуватися на відомих теоріях, або такими, що ґрунтуються на повсякденному життєвому досвіді і відіграють роль своєрідної підказки для формулювання справді наукових гіпотез.

Гіпотетично означені показники емпірично інтерпретуються, тобто переводяться в адекватні запитання анкети, опитувального листка тощо.

Гіпотези дослідження. Базою наукових узагальнень є факти, які соціолог може одержати в результати соціологічного дослідження. Розвиток наукових знань свідчить, що одного лише опису того чи іншого об'єкта недостатньо для отримання достовірних даних і формулювання теоретичних висновків. Потрібне ширше бачення його у перспективі, а то і наукове передбачення, прогноз на майбутнє. Першою сходинкою до такого прогнозу є гіпотеза, яка висувається у будь-якій науці. Гіпотеза в соціологічному дослідженні — це науково обґрунтована уява про структуру соціальних об'єктів, характер елементів і зв'язків, які утворюють ці об'єкти, про механізм їх функціонування і розвитку. Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки в результаті попереднього аналізу досліджуваного об'єкта. Вона повинна відповідати ряду вимог:

По-перше, узгоджуватися з новими теоріями, істинність яких підтверджена соціальною практикою.

По-друге, важливою вимогою є відповідність гіпотези існуючим і перевіреним фактам. Іноді останні вступають у суперечність з висунутою гіпотезою, що є сигналом щодо її переосмислення і висунення нової гіпотези.

По-третє, гіпотеза має формулюватися так, щоб її можна було легко перевірити у процесі соціологічного дослідження. Перевіряється вона за допомогою спеціально розробленої методики, якою соціолог повинен вміло користуватися. Гіпотези відображують досліджуваний об'єкт у цілому, його структуру і механізм функціонування, які недоступні прямому спостереженню. Таку загальну гіпотезу отримують при попередньому аналізі досліджуваного об'єкта.

По-четверте, гіпотеза повинна піддаватися логічному аналізу, який встановлює її несуперечливість. До операцій, що встановлюють несуперечливість гіпотези, належать не тільки логічні правила, а й операційні визначення. Останні дозволяють соціологу позбутися довільного тлумачення термінів висунутої ним гіпотези.

В окремих випадках одна й та ж наукова гіпотеза підтверджується одними фактами і заперечується іншими. Тому факти потрібно правильно й однозначно пояснювати. Лише за цієї умови вони можуть бути засобом перевірки гіпотези. Використання фактів з метою перевірки адекватності гіпотези передбачає активну розумову діяльність і не зводиться до пасивного спостереження, простого сприйняття чуттєво даного. Якщо виведені з гіпотези висновки підтверджуються результатами дослідження і самою соціальною практикою, це свідчить про істинність запропонованої гіпотези, в противному разі гіпотеза заперечується як неправильна. Для підвищення підтверджуваності гіпотези рекомендується керуватися таким правилом: висувати кілька взаємопов'язаних гіпотез. Хоча таким шляхом не вирішується проблема істинності гіпотези, проте підвищується ймовірність її обґрунтування.

За своїм змістом про уяву щодо досліджуваного об'єкта розрізняють описові і пояснювальні гіпотези. Описові гіпотези - це уявлення про структурні і функціональні зв'язки досліджуваного об'єкта. Вони можуть стосуватися і класифікації характеристик соціального об'єкта. Пояснювальні гіпотези являють собою уявлення про причинно-наслідкові зв'язки, що існують у досліджуваному об'єкті і вимагають експериментальної перевірки.

Логічний аналіз основних понять (їх інтерпретація і операціоналізація). При розробці програми важливо виділити основні поняття. Вони займають ведуче місце у визначенні предмета дослідження. Логічний аналіз понять вимагає глибокого і точного пояснення їх змісту і структури. Потім визначається співвідношення елементів, властивостей соціального явища, що досліджується. Аналіз цих елементів і властивостей дає досліднику реальну уяву про стан (статику, динаміку) соціологічного явища, що досліджується. Наприклад, необхідно вивчити соціальну активність студентів (вузу, міста, регіону і т. д.). Логічний аналіз категорії "соціальна активність" вимагає виділити більш дрібні поняття, які є її складовими. До них відноситься активність навчальна, політична, культурна і т. д. Ще більше деталізуючи, розшифровуючи ці поняття, ми підходимо до визначення сутності окремих елементів дослідження. Дані поняття все більше наближаються до показників, які можна "закладати" в анкету у вигляді конкретних запитань.

Як правило, розчленування абстрактного поняття, що фігурує в дослідженні, здійснюється поетапно. Спочатку здійснюємо інтерпретацію, тобто розкриваємо зміст основного поняття, враховуючи різні варіанти його теоретичного трактування в різних наукових джерелах. Потім з основного поняття, як вже вказувалось, вичленуємо більш часткові поняття, які входять в нього і мають менший рівень абстрактності. Наступний етап — операціоналізація понять, тобто подальше членування і деталізація понять до рівня однозначно розуміючих термінів, знаходження їх аналогів в реальному житті (іншими словами, емпіричних індикаторів).

В аналітичному дослідженні здійснюється два види операціоналізації (в описовому — лише структурна): структурна і факторна.

Структурна операціоналізація — це розчленування основного поняття на складові елементи — головні ознаки предмета дослідження, факторна — це вияв і аналіз уявлених причин, які визначають характер явища, що вивчається.

Процедурна частина програми включає методику та техніку дослідження, тобто опис прийомів збору, обробки та аналізу соціологічної інформації.

Особливість соціологічних досліджень полягає в тому, що більшість висновків в них засновано на інформації, отриманій в результаті вибіркового обстеження. Це є можливим лише при дотриманні вимог репрезентативності. В програмі ці питання вирішуються шляхом визначення обсягу та характеру вибірки. Співвідношення вибіркової сукупності, яка є своєрідною моделлю об'єкта, з самим об'єктом (генеральною сукупністю) визначається в програмі з допомогою дослідно-статистичних та математично-статистичних методів.

Залежно від специфіки об'єкта, а також характер інформації, яка вже є про об'єкт, що досліджується, відбувається вибір методів збору соціологічної інформації — спостереження, анкетування, інтерв'ювання і т. п. І на цій основі розробляється інструментарій дослідження (анкети, опитувальні аркуші, картки спостереження та ін.). В програмі відзначаються також методи обробки та аналізу отриманої інформації, що передбачає визначення, яким чином це буде здійснюватися, з використанням яких пакетів прикладних програм для ЕОМ.

Отже, переконуємось, що складання програми - це складний процес, який вимагає високої професійної кваліфікації, творчого ставлення і чималої витрати часу. Ретельно підготовлена програма - гарантія успіху прикладного соціологічного дослідження, обґрунтованості його результатів, їх теоретичної і практичної цінності.

Робочий план дослідження складають на підставі програми, але на відміну від неї план має оперативний характер. Він визначає послідовність проведення дослідження, його процедур. Поняття «процедура» стосується як дослідження в цілому, так і окремих його стадій та означає певну послідовність усіх операцій, комплекс організаційних і пізнавальних дій дослідження.

Загальна процедура дослідження містить такі види робіт: розробка програми і робочого плану дослідження; підбір, підготовка та інструктаж виконавців; розробка та розмноження інструментарію; збирання первинної соціологічної інформації (анкетування, інтерв’ю тощо); опрацювання матеріалів дослідження (статис­тичне й математичне); аналіз результатів дослідження та розробка рекомендацій. Разом з тим кожний із цих видів робіт відносно самостійний і передбачає різні способи та засоби розв’язання дослідних завдань. Процедура інтерв’ю, наприклад, включає розробку опитувального листка, відбір респондентів, підготовку інтерв’юєрів, саме опитування. У робочому плані зазначають ка­лендарні строки проведення конкретних видів робіт, матеріальні та трудові затрати.

Завершення розробки плану дослідження є формальною підставою для початку робіт безпосередньо на об’єкті дослідження, тобто початку другого етапу дослідження — підготовчо-організаційного.

Поряд з програмою складається ще й робочий план досліджений. Зазвичай в план закладаються основні організаційні (процедурні) заходи, які треба здійснити при дослідженні. В ньому всі науково-дослідницькі і організаційно-технічні процедури і операції групуються в чотири розділи.

Перший розділ передбачає порядок підготовки обговорення, затвердження програми та інструментарія соціологічного дослідження. В ньому передбачено питання формування і підготовки групи збору первинної інформації (анкетерів, інтерв'юерів). В розділі фіксується питання проведення пілотажного дослідження, яке засвідчить, як "працює" інструментарій. При виявленні помилок, неточностей, при підготовці документів оперативно вносяться корективи і тільки після того, як документи для роботи повністю готові, їх тиражують.

Другий розділ, по суті, відповідає на питання: що треба зробити, де і коли, в які терміни, тобто торкається організаційно-методичних видів роботи. В ньому передбачено попереднє повідомлення респондентам про мету, завдання і практичне значення дослідження. Тут же планується день роздачі і заповнення анкет, бланків інтерв'ю під керівництвом анкетера.

Третій розділ присвячується, як правило, плануванню операцій, пов'язаних з підготовкою зібраної в "полі" інформації до обробки на ЕОМ. Планом передбачається визначення групи спеціалістів, яка буде виконувати всю цю роботу (вибракування анкет, кодування відкритих запитань і т. д.).

Четвертий розділ — це всі види робіт, пов’язані з аналізом результатів обробки. Одержавши зведені таблиці цифр, процентів (табулеграми), дослідники готують попередній підсумковий документ — інформацію, інформаційну записку або звіт про проведене соціологічне дослідження, роблять узагальнюючі висновки, формулюють практичні рекомендації.

Отже, в узагальнюючій формі можна сказати, що в робочому плані визначаються основні етапи і підетапи всієї роботи, характеризується розстановка виконавців (з врахуванням того, в якій послідовності процедура передбачає застосування тих або інших методик), здійснюється ув'язка в часі різних дій, які здійснюються членами дослідницької групи і визначається елементарний сітковий графік руху всієї роботи. Робочий план перетворюється, по суті, у важливий, як і програма, документ дослідження.

Підсумковий документ аналізу соціологічної інформації — "це вид звітності про хід і результати соціологічних досліджень, який (якщо дослідження було замовленим) передається замовнику дослідження. В практичній діяльності соціологи використовують такі підсумкові документи соціологічного дослідження: інформацію, інформаційну записку, аналітичну записку, звіт про науково — дослідну роботу. В інформації зміст результатів дослідження подається без їх інтерпретації. Вона включає:

• короткий виклад проблемної ситуації, яка виявилась в даному дослідженні;

• перелік цілей і завдань дослідження;

• опис соціально-демографічних характеристик вибіркової сукупності;

• розподіл відповідей на запитання анкети або інтерв'ю, результати аналізу документів і спостережень у відсотковому викладі. Число розділів у звіті зазвичай відповідає числу гіпотез, сформованих в програмі дослідження.

Інформаційна записка, як і інформація, містить ті ж підрозділи, а в підрозділах, подаються результати досліджень, підсумкові дані коментуються, тобто описуються, цифровий матеріал може групуватися і співставлятися. В заключенні даються висновки з позначенням тенденції, що виявилися.

Аналітична записка, як різновид підсумкового документа соціологічного дослідження, може завершити важливий етап дослідження або виступати основним підсумковим документом невеликої науково-дослідної роботи. Вона може бути значною за обсягом і мати таку структуру: 1) вступ; 2) основна частина; 3) заключення. У вступі обґрунтовується необхідність проведення дослідження, вказуються причини використання тих чи інших методів збору, обробки і аналізу інформації, описуються мета і завдання дослідження, його об'єкт і предмет, доводиться репрезентативність вибірки, дається характеристика проблемної ситуації. Основна частина включає аналіз зібраної інформації (здійснюється групування і співставлення результатів досліджень). Увесь цифровий матеріал інтерпретується і аналізується, наводяться таблиці, графіки, діаграми тощо, виводяться закономірності функціонування тих чи інших соціальних процесів і явищ. У заключенні подаються основні висновки дослідження і обґрунтовується шлях розв'язання соціальних проблем.

Головним підсумковим документом соціологічного дослідження є звіт про науково-дослідну роботу. Він включає ряд обов'язкових розділів: титульний лист, список виконавців, реферат, зміст, перелік умовних позначень і символів, Вступ, основна частина, заключення, список використаної літератури, додатки. Загальними вимогами До цього документу є: чіткість і логічність викладу, аргументованість основних положень, висновків, точність формулювань, конкретність викладу результатів роботи, обґрунтованість рекомендацій і пропозицій.

Вибірковий метод у дослідженні

Особливе значення в соціологічному дослідженні відводиться вибірці. Це обумовлено тим, що об'єкт дослідження найчастіше нараховує сотні, тисячі, десятки або сотні тисяч людей. Всі вони не можуть бути опитані. Тому при підготовці дослідження важливо так сформувати вибірку, щоб вона була і економічною, і презентативною, тобто вона має правильно відбивати всі характеристики генеральної сукупності, із якої вона походить. Репрезентативність забезпечується дизайном вибірки (стратегією і процедурами її формування) і розрахунком її мінімального обсягу, який здатний забезпечити необхідну точність результатів. Економічність (ефективність) вибірки пов'язується з вартістю вибіркового дослідження.

Генеральною сукупністю називають об'єкт дослідження, на який розповсюджуються висновки соціологічного аналізу. Генеральні сукупності ділять на кінцеву і (практично) бескінцеву, конкретні і гіпотетичні, однорідні і неоднорідні.

Вибіркова сукупність — це певне число елементів генеральної сукупності, відібрані за суворо заданим правилом. Елементи вибіркової сукупності (респонденти, документи, що аналізуються і т. п.), які підлягають вивченню (опитуванню, інтерв'юванню) називають одиницями аналізу: Ними можуть виступати окремі люди, їх групи, трудові колективи.

В соціологічній практиці застосовуються різноманітні способи вибірки: простий випадковий відбір, багатоступеневий, систематичний, стратифікований, кластерний (гніздовий), квотний та ін. Зупинимось коротко на їх характеристиці.

Простий випадковий відбір передбачає, що всі елементи генеральної сукупності одержують однакову ймовірність попадання у вибірку. При цьому береться до уваги, що:

• генеральна сукупність є однорідною;

• всі її елементи є доступними для дослідження в однаковій мірі;

• в наявності є повний список елементів, що становлять генеральну сукупність;

• до цього списку застосовуються процедури випадкового відбору (з використанням таблиць або генераторів випадкових чисел).

Багатоступеневий відбір застосовують стосовно великих генеральних сукупностей із складною структурою. Для цього генеральну сукупність структурують, розбиваючи її на кінцеве число підсукупностей. Утворюються нова, конкретна і кінцева, генеральна сукупність, елементами (одиницями відбору) якої є. виділені підсукупності. Серед них вибираються одиниці аналізу. Ця операція може повторюватися декілька разів, поки не будуть виявлені підсукупності, доступні для безпосереднього вивчення. Як правило, на останній ступені одиниці відбору співпадають з одиницями аналізу.

Систематичний відбір — це відбір із списку з певним "кроком" (наприклад, через 10, 20, 50 і т. д. чоловік).

Стратифіковані вибірки застосовують до неоднорідних генеральних сукупностей і в тих випадках, коли списки об'єктів легше одержати частинами, ніж по всій генеральній сукупності в цілому. У випадку стратифікованого випадкового відбору обсяг вибірки ділиться між стратами пропорційно їх чисельності, і потім із кожної страти вибирається проста випадкова вибірка. Наприклад, при вивченні студентства м. Києва стратифікується генеральна сукупність по вищих навчальних закладах, а в нутрі кожного з них - по факультетах.

В кластерному відборі в якості одиниць дослідження відбираються не окремі респонденти, а цілі групи або колективи. Наприклад, із 15 студентських груп, в яких займається по 20, відбирається 5, і в цих групах проводиться суцільне опитування. Кластерна вибірка дає науково обґрунтовану соціологічну інформацію, якщо групи максимально подібні за найважливішими ознаками (наприклад, за статтю, віком, видом навчання і т. п.).

В цілеспрямованій вибірці найчастіше використовуються методи стихійної вибірки, основного масиву і квотної вибірки, "снігового клубка", доступні вибірки та ін. Метод стихійної вибірки — це звичайне поштове опитування телеглядачів, читачів газет, журналів. Тут наперед неможливо визначити структуру масиву респондентів, які заповнять і відправлять поштою анкети. Тому висновки такого дослідження можна розповсюджувати лише на опитану сукупність.

Метод основного масиву зазвичай застосовується при проведенні пілотажного або розвідувального дослідження на невеликих генеральних сукупностях, для яких немає сенсу проводити вибіркове дослідження. Він практикується при завдані якогось конкретного запитання. В подібних випадках опутується до 60 — 70 відсотків респондентів, які опинились у відбірковій сукупності.

Метод квотної вибірки часто застосовується при вивченні громадської думки. Ним користуються в тих випадках, коли до початку дослідження є в наявності статистичні дані про контрольні ознаки (наприклад, рівень освіти, кваліфікації) елементів генеральної сукупності. Наявні дані про ту або іншу контрольну ознаку виступають в якості квоти, а їх числові значення — показників квоти. Респонденти за таким методом відбираються цілеспрямовано, із збереженням показників квот. Число показників, дані про які відбираються в якості квот, не повинно перевищувати чотирьох, бо за більшим числом показників відбір респондентів стає затрудненим. Цей метод спеціалісти не рекомендують використовувати в дослідженнях соціальної структури, стратифікації, мобільності.

Метод доступної вибірки застосовується при дослідженнях генеральних сукупностей, які є досить складними для дослідження іншими методами. Зазвичай це гіпотетичні генеральні сукупності — аудиторія ЗМІ (яка опитується безпосередньо за допомогою ЗМІ), споживачі певних товарів (опитуються в точках торгівлі), члени релігійних конфесій, представників яких опитують в місцях проведення культових заходів І т. п.

Щодо метода "снігового клубка", то він являє собою щось середнє між методом доступної вибірки і основного масива. Він застосовується до малочисельних гіпотетичних генеральних сукупностей (наприклад, експертів з якоїсь вузької проблеми). Кожного знайденого члена такої сукупності питають, кого із своїх колег він знає. Так складається основа вибірки, поки вона не буде оптимальною.

Який би метод вибірки не застосовувався в дослідженні, вимірювання якогось показника проводиться лише на частині генеральної сукупності, а це може приводити до певних помилок вибірки. Помилкою вибірки (Д) для якогось показника називається різниця між його середнім арифметичним значенням за вибіркою (х) і за генеральною сукупністю.

Випадкові помилки простої випадкової вибірки із безкінцевої генеральної сукупності мають розподіл, наближений до нормального, з нульовим середнім і дисперсією, яка є рівною S²/п, де S² - дисперсія ознаки за вибіркою, а n - її обсяг.

Теорія вибірки в соціологічних дослідженнях передбачає систему розрахунків і формул для оцінювання помилок вибірки і вираховування необхідного обсягу вибірки, використання яких соціологом може забезпечити бажаний ступінь точності результатів дослідження.

Розробка методичної частини програми соціологічного дослідження передбачає вирішення питань методики і техніки дослідження, вибір найбільш прийнятних методів збирання, обробки й аналізу первинної інформації. У розв’язанні цих питань вихідним є визначення генеральної та вибіркової сукупностей. Генеральна — це вся сукупність явищ, об’єктів (одиниць досліджуваного об’єк­та), стосовно яких досліджується проблема.

Пізнати всю генеральну сукупність дуже важко, а то й неможливо. За великої кількості досліджуваних одиниць об’єкта таке вивчення потребуватиме великих матеріальних, фінансових витрат та затрат часу. Вирішити цю проблему допомагає знання того, що найбільш суттєві властивості є однаковими в однотипних соціальних явищ, і для того щоб з’ясувати їх, зовсім не обов’язково досліджувати всю генеральну сукупність. Достатньо обстежити частину сукупності і на підставі частини робити висновок про ціле. Ця частина називається вибірковою сукупністю, вибіркою (див. рис.).

Типи вибірки

Засадничим стосовно вибірки є закон великих чисел, якому підлягають усі масові процеси.

Залежно від того, обстежується вся генеральна сукупність чи якась її частина, вирізняють загальні, локальні та вибіркові дослідження. Загальні дослідження — це ті, де генеральна сукупність обстежується повністю, локальні — лише окрема її частина, вибіркові — певний відсоток генеральної сукупності. Прикладом досліджень першого виду може бути опитування всіх працівників підприємства з метою збирання інформації для розв’язання певної соціологічної проблеми, другого — опитування працівників лише одного підрозділу і третього — опитування лише якоїсь, скажімо, десятої частини всіх працівників підпри­ємства. Однак при цьому має бути забезпечений такий добір опитуваних, щоб їхня думка максимально відбивала думку всіх працівників, тобто була достатньо репрезентативною. Вимога репрезентативності означає, що за окремими параметрами (критеріями) склад обстежуваних має наближатись до відповідних пропорцій у генеральній сукупності. Виокремлюються ті характеристики, які є значущими для досліджуваного явища. Складова генеральної сукупності, що є одиницею відліку для різних про-
цедур формування вибірки (акт поведінки, індивід, соціальна група, спільнота тощо) називається одиницею вибірки.

Загальна кількість одиниць вибірки є об’єктом вибірки.

Відхилення статистичної структури вибірки від структури генеральної сукупності називається помилкою вибірки.

Об’єкти репрезентування та одиниці обстеження можуть збігатися чи не збігатися. У першому випадку має місце так звана одноступінчата вибірка. Велика кількість одиниць обстеження чи розміщення їх на великій території потребує багатоступінчастої вибірки. Це означає, що відбір об’єктів репрезентування здійснюється на багатьох ступенях, а обстеження — лише на останньому. Отже, за багатоступінчастої вибірки зовсім не обов’язково мати повну інформацію про всі одиниці обстеження. Для організації вибірки на кожному наступному ступені досить мати інформацію про об’єкти репрезентування, відібрані на поперед­ньому ступені. Багатоступінчаста вибірка на відміну від одно­ступінчастої передбачає наявність на кожному ступені проміжних об’єктів, які співвідносяться один з одним за принципом «матрьошки». Наприклад: підприємство — цех — дільниця — бригада — робітник.

Багатоступінчастий відбір більш гнучкий, ніж одноступінчастий і значно економніший.

Мінусом багатоступінчастого відбору є те, що зростає можливість помилок репрезентативності: важко чітко означити помилку і скоригувати її. І якщо, скажімо, перший ступінь відбору охопить неповну кількість неоднорідних одна щодо одної одиниць, то після обстеження на останньому ступені може виникнути значне спотворення. Формуючи багатоступінчасту вибірку, слід насамперед переконатися, чи не вкралася помилка зміщення, що дуже часто трапляється в соціологічному дослідженні.

Існує багато способів відбору.

У процесі суцільного відбору всі одиниці сукупності підлягають обстеженню або всі об’єкти репрезентування переходять на наступний ступінь. За випадкового відбору кожна одиниця генеральної сукупності має однакову або майже однакову ймовірність потрапити до вибіркової сукупності.

Випадкова вибірка може добиратися за датами народження, прізвищами, що починаються з певних літер, таблицями випадкових чисел тощо.

Цілеспрямована вибірка — це такий відбір, за якого одиниці сукупності відібрані спрямовано, а отже, не кожна одиниця генеральної сукупності має шанси потрапити до сукупності вибіркової.

Серед випадкових способів відбору найбільш поширені ймовірнісний (або спрощений його варіант — статистичний); районований, а серед спрямованих — квотний основному масиву чи стихійний.

Систематична вибірка полягає в тім, що добір здійснюється з певним кроком — кожна десята, двадцята чи якась інша за відліком людина.

Гніздова вибірка — це добір певних статистичних груп (гнізд) — бригад, студентських груп, сімей тощо, які підлягають обстеженню.

Стратифікована вибірка — це вибірка в кілька етапів, на кожному з яких змінюється одиниця добору. Наприклад, на першому етапі відбираються сім’ї за місцем проживання, на наступному — за районом міста, далі — конкретизуються сім’ї, які обстежуватимуться, і нарешті, члени сімей, які обстежуватимуться.

Ступінь подібності вибіркової моделі до структури генеральної сукупності оцінюється помилкою вибірки, а межі допустимої помилки залежать від мети дослідження. Підвищена надійність результатів дослідження припускає помилку вибірки до 3%, звичайна — 3—10, наближена — 10—20, орієнтовна — 20—40, а приблизна — понад 40%.

Обсяг вибірки залежить від ступеня однорідності генеральної сукупності, необхідної точності результатів, кількості ознак вибірки. Досвід свідчить, що обсяг вибірки має становити не менше 5% обсягу генеральної сукупності, генеральна сукупність не може бути менше 100 осіб.

Висновки:

Отже, соціологія не лише своєю теоретичною частиною, але й методологією і методикою проведення соціологічних досліджень збагачує арсенал наукових досліджень інших наук, які вдаються до таких досліджень з метою оперативного одержання об'єктивних даних про різні сторони соціальної дійсності. Що ж до соціологічної проблематики, то конкретні соціологічні дослідження слугують теоретичним узагальненням і висновкам, виробленню рекомендацій і пропозицій для соціальної практики на всіх рівнях. Особливе значення для соціології, для різних соціальних і політичних структур має вивчення громадської думки, тобто одержання відомостей про відношення населення (в тому числі окремих соціальних груп) до тих або інших подій суспільного життя, їх думки відносно якихось соціальних проблем, способів їх розв'язання і т. д. Дані цих досліджень можуть бути серйозною підвалиною для вироблення рекомендацій відносно вирішення поточних і перспективних завдань суспільного і державного життя, діяльності різних соціальних груп, трудових та інших колективів, політичних партій і рухів. Вони можуть бути осмислені на рівні спеціальних, галузевих і загально-соціологічних теорій і використані у вирішенні актуальних, часом досить суттєвих, проблем розвитку суспільства.

Здобуваючи об'єктивну інформації про ті або інші сторони суспільного життя, конкретні соціологічні дослідження можуть допомогти соціологу виявити суттєві суперечності, а також тенденції розвитку певних соціальних явищ і процесів. Те і інше дуже важливе для наукового розуміння і вирішення соціальних проблем, регулювання суспільних процесів або, у всякому випадку, для їх всебічного врахування. Головне в конкретному соціологічному дослідженні - одержати об'єктивну інформацію про те, що відбувається в суспільстві, якійсь його сфері і як це сприймається людьми.

Дата добавления: 2014-01-11