Способи припинення горіння

Охолодження	Розведення	Ізоляція	Хімічне гальмування реакції
Охолодження зони горіння суцільни­ми або диспергова­ними струменями води. Охолоджен­ня перемішуванням займистих речовин	Розведення займистої суміші струменями тонкодиспергованої води, газоводяними струменя­ми, незаймисти­ми парами й газами	Ізоляція займистого матеріалу від окислювача шарами піни, продуктів вибуху, вогнегасного по­рошку, вогнезахист­ною смугою	Гальмування реакцій горіння вогнегасним порошком, галоїдо-похід­ними та вуглеводними

4. Основні принципи попередження надзвичайних ситуацій природного
й техногенного характеру

Попередження надзвичайних ситуацій — це комплекс заходів, що проводяться завчасно й спрямовані на максимально можливе зменшення ризику виникнення лиха, а також на збереження здоров’я людей, зниження шкоди, заподіяної довкіллю, й матеріальних збитків у разі його виникнення.

Організація роботи з попередження надзвичайних ситуацій у масштабах країни здійснюється в межах цільової програми зниження ризиків і зменшення наслідків НС Прир і Техн Х. Відповідно до цієї програми визначено основні напрями попередження НС і зменшення втрат і збитків від них. Серед них є:

1) моніторинг навколишнього природного середовища й стану об’єктів економіки;

2) прогнозування НС П і Т Х й оцінювання їх ризику;

3) раціональне розміщення продуктивних сил територією країни за критерієм природної й техногенної безпеки;

4) запобігання в можливих межах деяких несприятливих і небезпечних природних явищ і процесів шляхом систематичного зниження їх потенціалу, що накопичується;

5) запобігання аварій і техногенних катастроф шляхом підвищення технологічної безпеки виробничих процесів та експлуатаційної надійності устаткування;

6) розробка й здійснення технологічних заходів зниження можливих втрат і збитку від НС (зменшення їх можливих наслідків) на конкретних об’єктах і територіях;

7) підготовка об’єктів економіки й систем життєзабезпечення населення до роботи в умовах НС;

8) розробка та участь у спеціальних заходах попередження терористичних і диверсійних актів та їх наслідків;

9) декларування промислової безпеки й ліцензування видів діяльності в галузі промислової безпеки;

10) проведення державної політики захисту населення й територій від надзвичайних ситуацій;

11) проведення державного нагляду та контролю з питань природної та техногенної безпеки;

12) страхування природних і техногенних ризиків;

13) інформування населення про потенційні природні й техногенні загрози на території проживання.

5. Тероризм і деякі аспекти забезпечення безпеки населення

Останніми десятиліттями міжнародна спільнота зазнає зростаючого тиску тероризму. Здійснюються замахи на життя й здоров’я людей, зростає масштаб терористичних актів, для яких характерні великі людські жертви, посилюється жорстокість дій терористів. Розширюється також інформаційна, тактична, взаємна ресурсна підтримка терористичних груп як в окремо взятій країні, так і в міжнародному масштабі. Відбувається зрощування політичного й кримінального тероризму на тлі злиття й співпраці нелегальних і легальних структур екстремістської спрямованості з націоналістичними, релігійно-сектантськими, фундаменталістськими та іншими угроповуваннями на основі взаємовигідних інтересів. Тероризм поширюється як страшна, невідворотна епідемія XXІ століття.

Однак майже в жодній країні світу на державному рівні не вироблено ефективної системи заходів захисту держави, суспільства й особистості від терористичних актів.

Сьогодні немає чіткого визначення тероризму як соціально-правового явища. В якості елементів, що характеризують це яви­ще, виділяють: мету; мотив; зміст дій; передбачувані й реальні нас­лідки.

Тероризм може бути орієнтований на зміну політичного ладу, скинення керівництва країни (регіону), порушення територіальної цілісності, нав’язування певними соціальними, релігійними, етнічними групами своїх ідеології та стандартів як офіційних, істотна зміна політики держави, звільнення арештованих терористів, «розхитування» стабільності суспільства й залякування окре­мих груп населення, погіршання міждержавних відносин і провокування бойових дій (війни).

Використовуючи для характеристики тероризму такі елементи, як мету і наслідки дій терористів, варто вказати на обов’яз­кову наявність насильства чи його погрози; заподіяння або погрозу заподіяння шкоди (людському життю, здоров’ю) або зав­дання матеріальних і моральних збитків, чи того й іншого з метою викликати широкий резонанс, вплинути на психіку насе­лення, підірвати атмосферу безпеки, спокою, стабільності в суспільстві, сформувати почуття беззахисності перед терористами. Водночас дії терористів спрямовані на ускладнення нормальної діяльності державного апарата, його важливих ланок або функціонування системи життєзабезпечення населення.

Чітка характеристика тероризму як соціально-правового явища не є самоціллю. Вона слугуватиме орієнтиром для визначення завдань, правових, організаційних і ресурсних аспектів боротьби з ним у структурі розробки й здійснення великомасштабних заходів, що належать до будь-якої сфери внутрішньої та зовнішньої політики країни. Інакше кажучи, доцільно встановити й законодавчо закріпити порядок, за якого кожне політичне, ідеологічне, економічне рішення піддавалося б експертизі на антитерористич­ний ефект. Такий підхід відповідав би положенню про те, що боротьба з тероризмом стає одним з пріоритетних завдань держави й суспільства.

Щодо інформаційного забезпечення цих завдань, то доцільно було б здійснити моніторинг тероризму й антитерористичної діяльності: уніфікувати відомчі й міждержавні підходи до статистичного обліку; розширити статистичні дані про учасників і посібників тероризму, а також потерпілих; створити єдиний банк інформації, зокрема накопичити дані про результати судових розглядів й режиму інформаційного обміну; узгодити статистичну звітність про терористичні злочини й суміжні кримінальні дії; розробити й упровадити методики оцінювання наслідків терористичних злочинів, зокрема й шкоду від зазіхань на життя, здоров’я й спокій населення, та екологічні збит­ки від них.

Щодо правового забезпечення, то доцільно ухвалити комплексний закон з боротьби з тероризмом, який містив би пакет додатків та в який би ввійшли укази Президента, постанови Уряду, програмні документи, міжвідомчі та відомчі нормативні акти.

Упродовж останніх 200 років основним засобом терору є зас­тосування вибухових речовин (ВР) і вибухових пристроїв (ВП). На сьогодні відомо >100 типів ВР, але широко застосовують лише 30. З військовою метою використовують тротил, тетрил, гексоген, сплави тротилу з гексогеном, різні суміші на їх основі. Агрегатні стани ВР різні — тверді, рідкі, газоподібні. Зауважимо, що навіть професіоналу складно візуально відрізнити ВР від будь-якого схожого інертного матеріалу, тому ідентифікацію не можна зробити швидко й без застосування спеціальних засобів.

Вибухові пристрої — це сукупність вибухових речовин, засобів їх вибухового ініціювання, системи управління вибуховим ініціюванням, а також вражаючих елементів. У процесі дії ВП утворюються вражаючі фактори.

Системи управління дією ВП різноманітні й постійно вдосконалюються. У 1977 р. в СРСР було відкрито нову сторінку в застосуванні вибухових пристроїв як засобу терору. 8 січня 1977 р. у Москві прогриміли три вибухи, при цьому найстрашніший — у метро. Терористи використали спосіб ініціювання вибуху після закінчення заданого часу вповільнення. Як вибухач уповільненої дії був застосований звичайний механічний годинник. Для реалізації цього способу використовують також електронні схеми й прилади, що мають таймер.

Управляти вибухом за радіосигналом терорист може за допомогою радіокерованої іграшки, мобільного телефону, пейджера, радіостанції та інших пристроїв.

Вибух можна також ініціювати шляхом подачі імпульсу струму на електродетонатор через провід. Типовий приклад — теракт на Котляковському цвинтарі у Москві. Спосіб найпростіший і зас­тосовується для підриву ВП з безпечної відстані, коли терорист візуально спостерігає за жертвою.

Доволі поширені ВП, що спрацьовують у разі підключення споживачів енергії (телевізорів, радіоприймачів) до мережі, або вмикання споживача електроенергії в автомобілі (фар, стоп-сигналу, звукового сигналу тощо). Вибух може також статися від безпосереднього контакту людини з транспортним засобом.

Зауважимо, що питома вага терактів з використанням ВП дуже висока й оцінюється сотнями випадків на рік.

Під час підготовки вибухового теракту можна помітити демас­куючі ознаки. Найпоширеніші з них такі: припаркований у неналежному місці й близько до будинку автомобіль; залишений причіп або предмет з наявними на ньому джерелами живлення; протягнуті дроти або мотузки; шум, цокання, що доносяться із зали­шеного пакета; незвичне розташування урн, контейнерів для сміття тощо.

Рекомендації з безпеки.

1) якщо виникла підозра закладання ВП або виявлені підозрілі предмети, слід негайно повідомити про це міліцію, органи влади;

2) ізолювати місце з потенційним ВП, у жодному разі не підходити до нього й не торкатися сумнівних предметів.

3) якщо ВП виявлено в приміщенні, слід евакуювати людей, по можливості відкрити всі вікна й двері для розосередження ударної хвилі, вимкнути мобільні телефони, радіозв’язок, інакше може спрацювати система управління вибухом.

Наслідки та шкода здоров'ю людей.

Ліквідацію наслідків терористичних актів вибухового характеру здійснюють за єдиною схемою як у мирний так і у воєнний час. Однак слід пам’ятати, що мінно-вибухова травма належить до найважчих видів бойової патології й травм мирного часу.

Для таких поранень характери крайні ступені травматичного шоку і сильна втрата крові. Особливими механізмами її виникнення є великі поранення органів грудей, живота, голови, м’яких тканин, кісток, суглобів, часто з повним ушкодженням і навіть відривом одного чи навіть кількох сегментів кінцівок.

Важливо пам’ятати: іноді людину можна врятувати, якщо їй негайно надати першу допомогу.

Дані фізіологічних і лабораторних обстежень свідчать: якщо впродовж першої години після одержання мінно-вибухової травми потерпілому не надати невідкладну допомогу (накласти джут, зупинити кровотечу, ввести протишокові препарати), то ймовірність смерті збільшується на 80 %. Таким чином, надання невідкладної медичної допомоги є принциповим, життєво необхідним фактором.

Дата добавления: 2014-01-11