Виникнення і форми монополії. Підприємство на монопольному ринку

Конкуренція між окремими, відособленими товаровиробниками, породжує монополію. З метою одержати перемогу в конкурентній боротьбі, підприємства об’єднуються, створюючи більш крупні фірми, яким легше боротися “за місце під сонцем” на ринку. Такі об’єднання звуть монополіями.

Монополія - це найбільші капіталістичні підприємства або їх об’єднання, які зосереджують під своїм контролем виробництво переважної (або суттєвої) частини певного виду (видів) продукції, що дає їм змогу регулювати виробництво цієї продукції, визначати монопольні ціни і одержувати монопольно високі прибутки. У широкому розумінні монополія - це і сама домовленість, угода між великими підприємствами про поділ ринку, обсягу виробництва і ціни.

Монополії проявляються в досить різноманітних формах. Найпростішими є так звані конвенції, кули, ринги, корнери, які виникають на основі короткострокових угод про єдині умови збуту між групами великих підприємств. Більш розвинутими та стійкими формами монополістичних об’єднань є картелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати.

Картель - це відносно тривка монополістична угода власників підприємств певної галузі, які зберігають свою комерційну, виробничу і фінансову самостійність.

Синдикат - це монополістична угода між власниками підприємств однієї галузі, учасники якої зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

Трест - монополістична угода між власниками підприємств однієї чи кількох галузей господарства, учасники якої позбавлені як виробничої, так і комерційної самостійності.

Концерн - це монополістичне об’єднання капіталу підприємств різних галузей за допомогою встановлення між ними контролю єдиного фінансового центру, який скуповує їх акції. Таким чином, концерн - це об’єднання підприємств різних галузей промисловості, торгівельних, банківських, транспортних, страхових та інших компаній на основі фінансової залежності від однієї компанії - холдінг-компанії.

Сучасна економічна теорія вважає, що монополія, порівняно з конкуренцією, володіє суттєвими недоліками, які негативно впливають на стан суспільної економіки. Серед них - зниження обсягів виробництва та підвищення цін.

Антимонопольна діяльність – це комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, які спрямовані на обмеження діяльності монополій. Таке обмеження випливає з того, що монополія не є ефективною формою ринкового господарювання, вона підвищуючи ціни та зменшуючи обсяги виробництва, негативно впливає на суспільну економіку. Поява ж монополії (монополізму) випливає з суті самої конкуренції: конкуренція стимулює об’єднання підприємств в крупні з ціллю виграти конкурентну боротьбу. Вперше антимонопольні заходи були прийняті наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у США, Канаді, Австралії, оскільки монополізація у цих країнах відбувалася найінтенсивніше.

Антимонопольні закони формально забороняли трести та деякі інші форми монополій. Вони грунтувалися на такому розумінні сутності монополій, як повне (абсолютне) панування однієї компанії (чи їх об'єднань), або повне виключення конкуренції.

Існують американська та європейська системи антимонопольного права. Перша бере свій початок від закону Шермана (1890 р.) і з доповненнями 1914, 1936, 1950 рр. залишається єдиним антитрестівським законом Америки. Він забороняє не лише різні форми монополій, а й саму спробу монополізувати торгівлю.

Наступні закони забороняли злиття компаній, якщо воно вело до істотного послаблення конкуренції або до встановлення монополій.

Антимонопольні закони втілюють у життя спеціально створені органи. У США – Федеральна торговельна комісія й Антитрестівське управління Міністерства юстиції. Головною метою антимонопольних законів є обмеження монополій та їх влади, створення конкурентного середовища, підтримка дрібного бізнесу та сприяння йому.

Європейська та японська системи антимонопольного права забороняють не саму монополію, а лише її зловживання владою.

Більшість антимонопольних законів у європейських країнах забороняють такі види монопольних угод, як угоди про поділ ринків, фіксовані ціни тощо. У Німеччині монополією вважається компанія, яка зосередила у своїх руках третину обігу, в Японії – коли частка однієї компанії перевищує 50%, а двох – 75% і більше.

Дата добавления: 2014-01-11