Філософія Реформації

Нова наукова картина світу Пізнього Відродження

У період Пізнього Відродження (XVI — XVII ст.) у Європі одержали поширення ідеї, що прагнули відокремити філософію від теології, створювали нову наукову картину світу, у якій Бог, природа і космос єдині, а Земля не є центром Всесвіту. Філософи цієї епохи вважали, що світ пізнаваний і в першу чергу завдяки почуттєвому пізнанню і розуму, а не Божественному одкровенню. Найбільш яскравими представниками філософії пізнього Відродження були Леонардо да Вінчі, Микола Коперник, Джордано Бруно, Галілео Галілей.

Микола Коперник (1473 — 1543), спираючись на астрономічні дослідження, висунув принципово іншу картину буття, де Земля не є центром Всесвіту (відкидався геоцентризм), а обертається навколо Сонця; космос нескінченний, всі процеси, що відбуваються в космосі, пізнавані з погляду природи і позбавлені священного змісту.

Джордано Бруно (1548 — 1600) розвив філософські ідеї Коперника і вважав, що Сонце є центром тільки стосовно Землі, але не центром Всесвіту, тоді як Всесвіт не має центра і нескінченний, складається з галактик (скупчень зірок), де зірки – це небесні тіла, подібні до Сонця. Число світів у Вселеної нескінченно, а Всесвіт і Бог — одне ціле.

Ідеї Джордано Бруно не були прийняті католицькою церквою, і він був спалений в 1600 р.

Галілео Галілей (1564 — 1642) винайшов телескоп і за допомогою телескопа досліджував небесні тіла. Так він знайшов плями на Сонці ірізноманітний ландшафт (гори і пустелі) на Місяці, відкрив супутники навколо інших планет, довів множинність світів у Всесвіті.

Галілеем також був висунутий метод наукового дослідження, що полягав у спостереженні, висуванні гіпотези, розрахунках втілення гіпотези на практиці, експериментальної перевірки на практиці висунутої гіпотези.

Для епохи Відродження було характерно не тільки підвищення інтересу до людини, але і великий інтерес до проблеми держави, устрою суспільства. Дана проблематика знайшла відображення в соціально-політичній філософії епохи Відродження, зокрема у філософії Реформації, яка мала своєю метою реформу католицизму.

Передумовами виникнення даного напрямку були як криза феодалізму, зародження і зміцнення класу торгово-промислової буржуазії, становлення європейських держав, незацікавленість керівників даних держав, політичної еліти в надмірній, владі католицької церкви, так і криза самої католицької церкви, а також поширення вЄвропі ідей гуманізму, ріст самосвідомості особистості, індивідуалізм.

Основоположником Реформації був доктор богослов'я Мартін Лютер (1483 - 1546). Ним 31 жовтня 1517 року на дверях Віттенбергської замкової церкви в Німеччині були вивішені 95 тез, які були проголошені (“протестум” від лат. “проголошувати”) як початок реформації католицизму.

Основні ідеї М. Лютера:

• між Богом і віруючими не повинно бути посередника

• необхідне спрощення обрядів, а самі обряди мають стати зрозумілими людям

• необхідне зменшення впливу на політику інших держав з боку Папи Римського і католицького духівництва;

• повинний бути відновлений авторитет державних інститутів і світської влади;

• справа служіння Богу — не тільки професія, яку монополізувало духівництво, але і функція всього життя віруючих християн;

• необхідно звільнити культуру від засилля католицьких догм;

• необхідно заборонити індульгенції.

Іншим лідером Реформації був Жан Кальвін (1509 — 1564). Відповідно до Кальвіна, людям споконвічно визначено Богом або бути врятованим, або загинути, і усі люди повинні сподіватися, що саме вони визначені до порятунку. Вираженням сенсу життя на Землі для людини є професія, де професія — це не тільки спосіб заробляння грошей, але і місце служіння Богу, тому сумлінне відношення до своєї справи — шлях до порятунку, а успіх у роботі — ознака боговибраності. Необхідно реформувати не тільки церкву, але суспільство у цілому, а ціль зміни суспільства — досягнення загальної справедливості, Божого царства на землі. Результатом теоретичних ідей Кальвіна і його практичної діяльності стала універсалізація Реформації, перетворення її в міжнародне явище.

На відміну від філософії Реформації, предметом якої були відносини між Богом, церквою, людиною і державою, політична філософія досліджувала проблеми керування державою, методи впливу на людей, прийоми політичної боротьби.

Дата добавления: 2014-01-11