Примус у здійсненні державного управління.Адміністративний примус, як різновид державногопримусу, його види

Метод переконання, як основний метод державного управління у необхідних випадках доповнюється використанням примусу.

Метод примусу застосовується щодо осіб, які допускають протиправну поведінку. Крім того, він використовується і як допоміжний засіб здійснення державного управління, як засіб впливу на об’єкти управління. Примусовий вплив стає необхідним, якщо засоби переконання не дали належного результату. У таких випадках на перший план висувається примусове забезпечення належної поведінки тієї чи іншої особи.

Примус у соціальному управлінні поділяється на державний і громадський.

Примус у сфері соціального управління проявляється в застосуванні державних та громадських заходів примусу. За порушення правових норм передбачена юридична відповідальність, невиконання інших, нормативно не закріплених правил поведінки тягне за собою заходи громадського впливу.

Державний примус опосередковується через право, виступає у формі правового примусу і проявляється у конкретних примусових заходах, що застосовуються компетентними державними органами. До них відносяться: юридична відповідальність (кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, матеріальна), заходи припинення і адміністративно-попереджувальні заходи примусового характеру (наприклад, митний огляд, примусове медичне обстеження, заходи карантинного характеру та ін.).

Державний примус, у залежності від безпосереднього об’єкта впливу, поділяється на фізичний примус та психічний примус. Його мета – примусити конкретні об’єкти правових відносин додержуватися певних приписів (виконувати чи утримуватись від виконання певних дій).

Примус є методом, що формує стан підпорядкованості суб’єктів, і являє собою владне веління або прямий вплив. Досягнення бажаного результату при використанні методу примусу здійснюється всупереч волі об’єкта управління при його внутрішньому, а інколи і зовнішньому опорі, протидії.

В якості безпосереднього об’єкта фізичного примусу є особа, її матеріальне становище. Фізичний примус може проявлятись у конкретних заходах, що чинять вплив на особу, її майно, грошові засоби, тобто він реалізується у певних обмеженнях, позбавленні деяких благ, що є у розпорядженні об’єкта управління. Саме через ці властивості примусу є можливість впливати на свідомість особи, її розум і почуття, забезпечити її необхідну поведінку.

Безпосереднім об’єктом психічного примусу є психіка людини – її розум, емоції, воля. Впливаючи на них, можна “зсередини” сформувати волю людини, схилити її до бажаної поведінки.

Для державного примусу характерне те, що він є повністю правовим і застосовується на підставі суворої правової регламентації, нормативного встановлення підстав, порядку і процедури реалізації конкретних заходів примусового впливу. Державний примус здійснюється згідно з принципом законності.

Призначення державного примусу полягає у виправленні та перевихованні правопорушників, профілактиці злочинів та інших правопорушень у суспільстві.

Для державного примусу властива тенденція до поступового обмеження сфери його застосування.

Державний примус поділяється на такі види:

кримінально-правовий,

цивільно-правовий,

адміністративний,

дисциплінарний.

Адміністративний примус – це різновид державного примусу, тобто він здійснюється від імені і в інтересах держави її офіційними представниками, має юридичну форму. У власному розумінні цей юридичний примус застосовується при ігноруванні тих чи інших обов’язкових приписів, що виходять від держави в особі її уповноважених органів. У певних випадках виникає необхідність у примусовому забезпеченні виконання таких велінь. Стосовно до сфери державного управління, він є засобом забезпечення виконання приписів адміністративно-правових норм.

Адміністративний примус є засобом вольового забезпечення відповідності правовій нормі поведінки громадян, посадових та юридичних осіб при допомозі заходів впливу, врегульованих адміністративно-правовими нормами, з метою досягнення відповідного порядку, припинення та попередження правопорушень, притягнення до відповідальності правопорушників.

Разом з тим, примус є одним з атрибутів державної влади. Він є знаряддям забезпечення безумовного виконання приписів правових норм усіма членами суспільства.

Для адміністративного примусу характерно:

· позасудове виконання передбачених законом або підзаконними адміністративно-правовими нормами примусових заходів уповноваженим державним органом (посадовою особою);

· адміністративний примус пов’язаний зі сферою позаслужбових управлінських відносин (накладення стягнення керівником на свого підлеглого працівника регламентується правовим інститутом державної служби, а не є видом адміністративного примусу);

· застосування примусових засобів органом виконавчої влади щодо осіб, які не є у державно-службових відносинах з цим органом;

· застосування заходів адміністративного примусу є прерогативою тільки тих органів управління і посадових осіб, що наділені повноваженнями представників адміністративної влади;

· адміністративний примус може бути застосований лише у випадку порушення правових норм у сфері державного управління;

· адміністративний примус проявляється, перш за все, як юридична відповідальність, яку несуть особи, що допустили правопорушення перед державою в особі уповноважених нею органів управління (посадових осіб);

· практичне використання адміністративно-примусових заходів з метою попередження правопорушень, а також забезпечення громадської безпеки, не пов’язане із вчиненням правопорушення (наприклад, введення карантину при епідеміях),

· додержання принципу законності при застосуванні адміністративного примусу;

· адміністративний примус є особливим видом державного примусу. Він призначений охороняти суспільні відносини, що складаються, переважно, у сфері державного управління.

Заходи адміністративного примусу, підстави і порядок їх застосування визначаються державою. Всім заходам адміністративного примусу притаманний державно-владний характер.

Заходи адміністративного примусу досить численні і різноманітні. В залежності від мети і способу забезпечення правопорядку, всі заходи адміністративного примусу поділяються на чотири групи:

І. Адміністративно-попереджувальні заходи (митний огляд; перевірка документів; введення карантину: припинення руху транспорту; примусовий медичний огляд; адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі і т.д.).

ІІ. Заходи адміністративного припинення (адміністративне затримання і доставляння особи; заборона експлуатації несправного транспорту; відсторонення водіїв від керування транспортними засобами; заборона експлуатації об’єктів дозвільної системи; особистий огляд; огляд речей і документів. вимоги щодо припинення неправомірної поведінки тощо).

ІІІ. Заходи адміністративно-процесуального забезпечення (адміністративне затримання особи; особистий огляд; огляд речей; складення протоколу; вилучення речей і документів).

ІV. Адміністративні стягнення (попередження; штраф; позбавлення спеціального права; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом правопорушення, грошей, отриманих внаслідок скоєння адміністративного правопорушення; виправні роботи; адміністративний арешт).

Адміністративо-попереджувальнізаходи мають на меті попередження і профілактику правопорушень, а також охорону громадської безпеки. Підставою для їх застосування є не правопорушення, а настання особливих, визначених законодавством умов, як пов’язаних так і не пов’язаних з діяльністю людини. Це можуть бути, наприклад, пожежі, повені. епідемії, аварії, розшук злочинця та інші випадки.

Заходи адміністративного припинення полягають у примусовому припиненні протиправних дій громадян, посадових осіб та інших, які порушують встановлений порядок. Заходи адміністративного припинення групують у кілька видів, об’єднаних спільною правовою нормою, що регламентує їх застосування; однорідністю правових відносин, що при цьому виникають, а також за органами виконавчої влади, в компетенцію яких входить застосування заходів адміністративного припинення:

1. Заходи адміністративного припинення, що застосовуються безпосередньо щодо особи правопорушника (вимога припинити неправомірну поведінку, безпосередній фізичний вплив, адміністративне затримання і т.д.).

2. Заходи припинення майнового характеру (вилучення майна, знесення самовільно зведених будов і т.д.).

3. Заходи припинення технічного характеру (заборона експлуатації несправного транспорту тощо.).

4. Заходи припинення фінансового характеру (припинення кредитування, скорочення бюджетного фінансування і т.д.).

5. Заходи припинення медико-санітарного характеру (відсторонення від роботи інфекційних хворих, заборона експлуатації підприємств громадського харчування у зв’язку з їх антисанітарним станом і т.д.).

Заходи адміністративно-процесуального забезпечення – це такі заходи, які сприяють встановленню особи правопорушника, виявленню доказів, швидкому, всебічному об’єктивному законному вирішенню справи по суті і притягненню правопорушників до відповідальності. У статті 260 КпАП України перераховані заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення:

адміністративне затримання особи,

особистий огляд,

огляд речей

вилучення речей та документів.

Адміністративні стягнення являють собою вид покарання за вчинене адміністративне правопорушення. Адміністративні стягнення зазначені, як правило, в санкції конкретних норм адміністративного права. Норми адміністративного права, що визначають види адміністративних правопорушень та міру покарання за їх вчинення містяться у Особливій частині ІІ розділу Кодексу України про адміністративні правопорушення. Там же містяться і норми, які визначають компетенцію окремих органів виконавчої влади держави щодо застосування адміністративних стягнень до порушників (розділ ІІІ).

* * *

Таким чином, примус як метод державного управління опосередковується через право, виступає у формі правового примусу і проявляється у конкретних примусових заходах, що застосовуються компетентними державними органами.

Адміністративний примус – це основний різновид державного примусу, для якого характерне те, що він може бути застосований лише уповноваженими органами виконавчої влади за вчинення правопорушень у сфері державного управління.

Заходи адміністративного примусу поділяють на чотири групи:

· адміністративно-попереджувальні заходи;

· заходи адміністративного припинення;

· заходи адміністративно-процесуального забезпечення;

· адміністративні стягнення.

Застосування заходів адміністративного примусу переслідує, насамперед, не покарання правопорушників, а попередження, недопущення правопорушень, їх профілактику як соціального явища в суспільному житті держави.

Висновки

Таким чином, переконання та примус є основними методами державного управління. Суть цих методів полягає в моральному, психологічному, а інколи матеріальному і фізичному впливові на особу з метою забезпечення необхідної поведінки з її сторони.

Домінуючим є метод переконання, але, в необхідних випадках, він доповнюється методом примусу. Примус, як метод державного управління, опосередковується через право, може застосовуватись лише компетентними органами в передбачених законом випадках і порядку.

Застосування заходів адміністративного примусу, як і заходів адміністративного переконання, переслідує мету не покарання правопорушників, а перш за все, їх виховання, попередження правопорушень.

Методи переконання і примусу є основними в діяльності органів внутрішніх справ, як однієї з ланок системи органів виконавчої влади України. ОВС наділені широкими повноваженнями у сфері охорони громадського порядку і громадської безпеки. Особливе місце в діяльності ОВС посідає адміністративна діяльність.

Література

1. Кодекс України про адміністративні правопорушення, вид. Україна, К. 1997р.

2. Митний кодекс України. ВВР України, 1992,№16, ст..203; 1992, №36, ст.526,1993, №11, ст..83.

3. Закон України «Про міліцію». ВВР України, 1991, №4, ст..20;1992, №36, ст..526; 1993, №11, ст..83; Голосу країни, 4 квітня1995 р.

4. Закон України “Про державний кордон” // ВВР України,1992,№2, ст.5.

5. Закон України “Про надзвичайний стан” // ВВР України,1992,№37, ст.538.

6. Закон України “Про надзвичайний стан” // ВВР України,1992,№37, ст.538.

7. КодексУкраїни про адміністративніправопорушення: [станом на 5 вересня 2008 р.]. – К.: Велес, 2008.– 176 с.

8. Науково-практичний коментар до Кодексу адміністративного судочинства України: в 2 т. / за заг. ред. В.К. Матвійчика. – К.: КНТ, 2007. – Т. 1. – 788 с.

9. Административное право: учебник / под ред. Ю.М.Козлова, Л.Л. Попова. – М.: Юристъ, 2000. – 728 с.

10. Адміністративне право / [Остапенко О.І., Кісіль З.Р., Ковалів М.В., Кісіль Р.В.]. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. –536 с.

11. Адміністративне право України. Академічний курс: підручник: у 2 т. / редколегія: В.Б. Аверянов (голова) – К.: Видавництво «Юридична думка», 2004. – Т. 1: Загальна частина. – 584 с.

12. Адміністративне право України: підручник / за заг. ред. С.В. Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2003. – 893 с.

13. Адміністративне право України: підручник [Ю.П.Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко, О.Т. Зима, В.В.Зуй] / Ю.П. Битяк (ред.). – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.

14. БахрахД.Н. Административное право России: учебник / Д.Н. Бахрах. – 2-е изд. – М.: Норма, 2008. – 816 с.

15. Бондарев А.С. Юридическая ответственность и безответственность – стороны правовой культуры и антикультуры субъектов права / А.С. Бондарев. – СПб.: Изд-во Р. Асланова: «Юридический центр Пресс», 2008. – 187 с.

16. Голосніченко І.П. Адміністративне право України. Академічний курс: підручник / І.П. Голосніченко. – Т. 1: Загальна частина. – К.: Юридична думка, 2004. – 608 с.

17. Колпаков В.К. Адміністративне право України: підручник / В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.

18. Комзюк А.Т. Заходи адміністративного примусу в правоохоронній діяльності міліції: поняття, види та організаційно-правові питання реалізації: монографія / А.Т. Комзюк, за заг. ред. проф. О.М. Бандурки. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. – 181 с.

19. Коренев А.П. Административное право России: учебник: в 3 ч. –
2-е изд, пер. и доп. / А.П. Коренев. – М.: МЮ и МВД России, 2003. – 408 с.

20. Ортинський В.Л. Управління в органах виконавчої влади України: навч. посібник / В.Л. Ортинський, З.Р. Кісіль, М.В. Ковалів. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 296 с.

21. Остапенко О.І. Адміністративно-правові відносини в умовах адміністративної реформи в Україні: навч. посібник [для студ. вищ. навч. закл.] / О.І. Остапенко, В.Д. Люблін. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2007. – 119 с.

Дата добавления: 2014-01-13