Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Загрузка...

Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Необхідність й сутність державного регулювання економічної системи. Наукові теорії державного регулювання економіки

Цілі та методи державного регулювання економіки.

Принципи і функції державного регулювання економіки.

Необхідність й сутність державного регулювання економічної системи. Наукові теорії державного регулювання економіки.

4. Фінанси. Державний бюджет. Податки.

 

 

При розгляданні даного питання слід відмітити наявність значної кількості різних економічних поглядів, теорій, концепцій з проблем державного втручання та регулювання економічної системи суспільства.

Втручання держави в економіку має довгу історію. Сутність цього втручання, його об’єктивна необхідність, а також зміна величини впливу залежать від рівня та особливостей функціонування національної економіки, етапу її розвитку.

Історія свідчить про те, що держава завжди забезпечувала та забезпечує у суспільстві владу того класу, який є пануючим в економічному відношенні.

Вперше термін “держава” був запроваджений італійським вченим М. Макіавеллі для визначення держави як інституту політичної влади.

Спочатку роль держави обмежувалася виконанням функцій, що пов’язані із забезпеченням безпеки громадян; збереженням їх майна (захист прав власності); створенням правової бази, необхідної для регулювання взаємовідносин суб’єктів господарювання; контролем за виконанням контрактів. З часом, починаючи з другої половини XIX ст., під впливом змін у матеріальному виробництві, поширюються економічні функції держави.

Як показує світовий історичний досвід, держава в усі часи тією чи іншою мірою втручається в економічні процеси. Проте, ступінь цього втручання в різні періоди неоднаковий.

В основі регулювання національної економіки лежать різні економічні теорії, покликані до життя практикою господарювання.

Державне регулювання економіки – це управління соціально-економічним розвитком країни, тобто сукупність заходів державного впливу на об’єкти і процеси з метою певного спрямування господарської діяльності суб’єктів національної економіки, узгодження їхніх інтересів і дій для реалізації певних цілей суспільства.

Аналізуючи погляди вчених стосовно необхідності державного регулювання економіки, необхідно визначити певні етапи в їх еволюції.

Узагальнюючи, можна виділити кілька етапів розвитку теорії регулювання економіки.

Меркантилізм – перша економічна школа (А. Мокрет’єн, XV – XVII ст.), яка розглядала золото і срібло (пізніше надлишок продуктів, що обмінюються на зовнішньому ринку) як джерела багатства і розробляла рекомендації своїм правителям стосовно розвитку міжнародної торгівлі.

Фізіократизм – економічна школа (засновник – Ф. Кене, XVIII ст.), представники якої вважали, що джерелом багатства є праця у сільському господарстві, тому рекомендували урядам своїх країн розвивати саме цю галузь.



Класична теорія регулювання (саморегулювання) – найвидатніші представники – англійські економісти Д. Рікардо і А. Сміт (друга половина XVIII – початок XIX ст.). Основним регулятором економічних процесів вони визнають ринковий механізм, який ефективно регулює розподіл ресурсів, автоматично встановлює економічну рівновагу (між попитом і пропозицією), і заперечують необхідність втручання держави в економіку.

Марксизм – економічна школа, заснована на вченні К. Маркса, що обґрунтовує необхідність знищення приватної власності та конкуренції, заміни стихійного розвитку свідомим, цілеспрямованим впливом держави на соціально-економічні процеси за допомогою плану на основі суспільної (загальнонародної) власності.

Кейнсіанство – напрямок розвитку економічної теорії, засновником якого вважають видатного англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883 – 1946 рр.). У межах даної концепції обґрунтовується об’єктивна необхідність і практичне значення державного регулювання економіки.

Кейнсіанство виникло у 30-х роках XX ст. як відповідь на потреби “Великої депресії”. У теоретичному аспекті ідеї Дж. Кейнса сприяли зародженню нового розділу економічної теорії – макроекономіки – та першим спробам застосування агрегованих економічних величин. Кейнсіанство відкрило “першу сторінку” в економічному аналізі національного господарства, ввівши у світ найважливіші математичні інструменти і прийоми. У практичному плані економічна політика, що відображала ідеї Дж. Кейнса і яку проводила більшість країн після Другої світової війни, багато в чому сприяла виходу їх із кризи і пом’якшенню циклічних коливань.

Заслугою Дж. Кейнса є те, що він, виступивши проти традиційної класичної теорії, обґрунтував об’єктивну необхідність і роль державного регулювання ринкової економіки, з’ясував засоби та інструменти державного впливу: стимулювання сукупного попиту шляхом заохочення інвестиційної діяльності, а значить зменшення ціни кредиту (рівня облікової ставки); розширення державних закупок; підвищення рівня зайнятості як фактора зростання доходів населення; проведення раціональної фіскальної політики.

Одним з етапів еволюції кейнсіанства є неокейнсіанство, представник якого англійський економіст Р. Харрод розробив теорію економічної динаміки, модель економічного зростання, яке залежить лише від нагромадження капіталу, що може бути досягнуто в умовах рівності заощаджень та інвестицій.

Чимало послідовників Дж. Кейнса виступають за необхідність довготермінового регулювання економіки у формі національного планування, за активнішу участь держави в структурній перебудові економіки, в координації економічної політики у міжнародному масштабі. Окремі раціональні сторони кейнсіанства (активізація інвестиційних процесів з боку держави, зростання заробітної плати під контролем держави тощо) доцільно використовувати в Україні.

Теорії неокласичного напрямку (монетаризм, теорія “економіки пропозиції”, теорія раціональних очікувань тощо) визнають необхідність державного втручання в економічне життя суспільства, але зводять його до мінімуму і віддають перевагу непрямим (опосередкованим) методам державного впливу.

Монетаризм (засновник американський економіст М. Фрідмен, виник в середині 50-х років XX ст.) – економічна школа, яка виступає за відмову від широкого втручання держави в економіку, віддає перевагу непрямим методам, а саме – регулюванню грошового обігу. Засобами регулювання економіки, за монетаристами, також є досягнення збалансованості державного бюджету, встановлення високих відсоткових ставок. Виходячи з кількісної теорії грошей, монетаризм розглядає роль грошової маси як визначальної ланки господарського механізму. Головною умовою плавного економічного розвитку вони вважають стійке – в межах 4-5% на рік – зростання грошової маси в обігу. На цій підставі монетаристи вимагають різкого обмеження всіх форм діяльності держави, регулятивна політика якої, на їх думку, і є головною причиною нестійкості (інфляції) економічного зростання.

Теорія “економіки пропозиції” – неоліберальна економічна теорія, яка, на відміну від кейнсіанства, виступає за необхідність стимулювання пропозиції, а також зростання ефективності виробництва на основі зниження витрат виробництва, скорочення податків на прибуток, стимулювання інноваційного підприємництва, зменшення соціальних витрат тощо.

Теорія раціональних очікувань – неокласична теорія, яка стверджує, що заходи держави зі стабілізації економіки є неефективними. Це обумовлено тим, що суб’єкти господарювання (підприємці, споживачі, наймані працівники), осмислюючи всю інформацію про об’єкти, які представляють для них грошовий інтерес, розуміючи можливі наслідки економічної політики держави, ведуть себе раціонально: приймають оптимальні (найкращі для них) рішення – рішення, які максимізують їхній добробут.

Заслуговує на увагу теорія суспільного вибору, засновником якої є лауреат Нобелівської премії американський економіст Д. Б’юкенен. Її представники виходять з того, що займаючись політичною діяльністю, беручи участь у розробці й реалізації рішень в економічній сфері, людина, що зайняла державну посаду (державний службовець, парламентарій, президент), не обов’язково буде керуватись інтересами суспільного благополуччя. Використовуючи політичні (бюрократичні) інститути, вона (людина) намагатиметься реалізувати свої індивідуальні цілі, отримати “політичну” чи “економічну” ренту. Нерідко використовуються лобізм (діяльність, направлена на забезпечення прийняття громадських рішень в інтересах групи людей), логроллінг (взаємна підтримка рішень певними групами: “ти мені – я тобі”), торгівля голосами (скупка голосів). Мета пошуку “ренти” – отримання привілеїв, преференцій, державних кредитів, інформації, обмеження конкуренції тощо.

Прихильники теорії суспільного вибору доходять до висновку, що існує політична нерівність, можливість прийняття нераціональних з суспільної точки зору рішень. Тому вони, не заперечуючи ролі держави, все-таки бачать вирішення проблеми у вільному розвитку ринкових відносин на цивілізаційних правових засадах. Отже, цю теорію можна віднести до неоліберального напрямку.

Погляди неокласичної школи економічної теорії з різними течіями, напрямками отримали в економічній літературі назву лібералізм.

Лібералізм – сукупність поглядів, основним змістом яких є заперечення необхідності втручання держави в економічне життя й розуміння механізму сомоорганізованого ринку як єдиного ефективного регулятора економічних процесів. Методологічною основою лібералізму є принцип індивідуалізму, згідно з яким повинна існувати природна свобода людини від суспільства, а обстоювання своїх інтересів окремими індивідами зумовлює задоволення суспільних інтересів, забезпечує досягнення суспільного добробуту.

Сучасні послідовники економічного лібералізму – неоліберали – виступають за мінімальне втручання держави в економіку, за надання максимальної свободи підприємцям і торгівцям.

“Неокласичний синтез” – економічна школа, що поєднала достоїнства неокейнсіанства та неолібералізму і стала теоретичною основою змішаної системи регулювання ринкової економіки.

Соціально-інституціональний напрямок – близький до неокласичного синтезу напрямок, представники якого вважають, що економічні відносини у суспільстві формуються не тільки під дією економічних, але і соціально-психологічних, політичних та інших факторів (“інститутів”). Під останніми вони розуміють профспілки, корпорації, державу, а також правові, морально-етичні, психологічні явища (звичаї, норми поведінки, звички, національні традиції, релігію, менталітет тощо).

Таким чином, можна дійти висновку, що сучасна економічна теорія в контексті теми, що розглядається, сформувалася в три етапи, кожен з яких відповідав переломним періодам в становленні цивілізаційної (“регульованої”) ринкової економіки. Ці періоди характеризуються появою нових форм організації ринкової економіки, що безпосередньо вплинуло на механізм її функціонування.

Багато століть економіці був властивий “натуральний” характер, тобто вона була зведена до виробництва, яке безпосередньо переростало у споживання. Лише з XVI ст. економіка почала розвиватися у напрямку ринку. В результаті, як наслідок, відбувається ускладнення структури економіки: самостійною та обов’язковою сферою економіки став обмін між товаровиробниками – виник ринок.

С появою ринка економіка “розгортається” у “двохмірний” простір, в якому виробництво немає сенсу без обміну, а обмін неможливий без виробництва. Стихійна, саморегульована ринкова економіка досягла зеніту у своєму розвитку к середині XIX ст. Саме тоді сформувався її триєдиний початок – приватна власність, досконала конкуренція та вільне ціноутворення.

Економічна теорія періоду самоорганізованого ринку одержала назву “класична школа”. Її прихильники вважали захист одиничного ринкового суб’єкту (фірми, домогосподарства) від зазіхань держави своїм головним завданням. Це дозволяє характеризувати “класичну школу” як теорію саморегульованої ринкової економіки.

Часи “Великої депресії” зумовили освідомлення та визнання неможливої для економістів-класиків зміни – ринкова економіка, матеріальну основу якої утворює велике індустріальне виробництво, втрачає здатність до саморегулювання.

Чому? Тому, що велике індустріальне виробництво об’єктивно породжує тенденцію до монополізму, а він несумісний з вільною конкуренцією та вільним ціноутворенням. Концепція приборкання монополізму та збереження ринкової економіки представлена в теорії Дж. М. Кейнса.

Кейнсіанство знаменувало перехід до принципово нового розуміння ринкової економіки – до того, що ринкова економіка потребує регулювання і, що це регулювання може реалізувати держава. Тому кейнсіанство можна охарактеризувати як теоріюдержавно-регульованої ринкової економіки. Проте, кейнсіанське державне регулювання мало на меті збереження ринкової економіки (конкуренції та вільного ціноутворення), тобто не поривало с класичною традицією. Іншою мовою, це був “наступ” на ринкову економіку, однак заради її врятування.

К середині 70-х рр. XX ст. криза настигла вже державно-регульовану ринкову економіку, і, як наслідок, кейнсіанську модель ринкової економіки. Причина цієї кризи – надмірне державне втручання в економіку. Це вимагало розробки нової концепції, яка була б здатна, за умови збереження регульованого характеру ринкової економіки, допомогти державі сформувати “економічний”, а не адміністративний механізм свого втручання в економіку.

Саме це завдання вирішила широко відома сьогодні монетаристська концепція, яка не заперечуючи необхідності державного втручання в економіку, зводила це втручання до “непрямого” – через регулювання грошової маси – впливу.

Отже, державне регулювання економіки – це система заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й всього суспільства.

Необхідність втручання держави в економіку зумовлена:

- створенням умов для ефективного функціонування самого ринкового механізму;

- усуненням негативних наслідків ринкових процесів;

- вирішенням проблем, які ринковий механізм вирішити не може або вирішує погано;

- захистом національних інтересів на світовому ринку.

Отже, підтримуюча діяльність держави (підтримання функціонування ринку) передбачає: правове забезпечення ринкової діяльності, створення ринкової та виробничої інфраструктури, підтримання конкурентного середовища тощо.

Компенсаційна діяльність держави покликана компенсувати (зрівноважувати) недоліки або негативні наслідки функціонування ринку шляхом проведення антимонопольних та екологічних заходів, організації системи соціального захисту для непрацездатних та малозабезпечених верств населення, боротьби з безробіттям тощо.

Регулююча діяльність держави передбачає регулювання економічних та соціальних відносин з метою реалізації певних цілей, зокрема:

- раціональне використання економічних ресурсів і досягнення макроекономічної ефективності (забезпечення зростання продуктивності праці у суспільному виробництві;

- вдосконалення організації й управління; підтримання збалансованого, пропорційного розвитку економіки; повне та оперативне задоволення соціально-економічних потреб суспільства тощо);

- забезпечення стабільного розвитку економіки;

- забезпечення конкурентноздатності вітчизняних товарів на світовому ринку;

- реалізація соціальних цілей розвитку суспільства (забезпечення соціальної справедливості, ефективної зайнятості, екологічної рівноваги; задоволення соціально-культурних, духовних потреб населення).

Практика господарювання показала, що чисто ринковими механізмами забезпечити високу ефективність сучасного, великого за масштабами, складного та інтегрованого виробництва неможливо. Ринковий механізм у реальному житті все більше доповнюється державним регулюванням. Держава через свою особливу роль у суспільстві за всіх часів тією чи іншою мірою втручалася в економічні процеси. Спочатку це втручання було дуже обмеженим і зумовлювалося необхідністю вилучення частини суспільного продукту для утримання “державної машини”: апарату чиновників, державної влади, армії, судів тощо. Такі утриманські інтереси визначали пасивну роль держави в економіці, тому її іронічно називали “нічним сторожем”. Активним регулятором виступав ринок.

Проте, в міру розвитку товарного виробництва, його монополізації й ускладнення відтворювальних процесів стали виразно проявлятись обмеження регулюючих можливостей ринкового механізму. За цих умов виникла об’єктивна необхідність активізації ролі держави в регулюванні економіки.

Таким чином, стратегічною проблемою сучасної економічної теорії є визначення оптимального співвідношення “держави” і “ринку” в певних історичних обставинах.Всі розглянуті вище економічні теорії та концепції відрізняються співвідношенням пріоритетів між “державним” і “ринковим” початками економіки.

Ринковий механізм і державне регулювання економіки є діалектичною єдністю, атрибутом змішаної економіки. Розумний синтез ефективного ринкового механізму і державного регулювання дає можливість вирішувати соціальні та економічні проблеми суспільства, реалізовувати кон’юнктурні та стратегічні цілі.

У стабільній економіці основним регулятором соціально-економічних процесів виступає ринковий механізм, а державне регулювання економіки виконує допоміжну роль. Основне призначення останнього – створення нормальних умов для функціонування ринку, нейтралізація негативних наслідків і вирішення проблем, які не під силу ринковому механізму.

У перехідній економіці, що стосується безпосередньо сучасної України, роль державного регулювання значна і суттєва, але в міру створення необхідних засад розвитку ринкових відносин вплив держави має зменшуватися.

Ринкове і державне регулювання економіки часто доповнюється функціонуванням інституту соціального партнерства, що дає можливість найкращим чином узгоджувати інтереси економічних суб’єктів, реалізовувати економічні й соціальні цілі розвитку суспільства.

Державне втручання в економіку має бути раціональним – надмірна активність держави може породжувати негативні тенденції і наслідки, а також зумовлювати зменшення фінансових можливостей держави.

В контексті питання, що розглядається, принципово важливо чітко визначити об’єкти державного регулювання.

Так, в сучасних умовах національна економіка виступає як агрегований об’єкт державного регулювання. Крім того, у складі національної економіки виокремлено господарські системи, відповідно до рівнів управління економікою і свободи дій, які розрізняються мірою і складністю завдань, що вирішуються:

- макроекономічна господарська система (національне господарство);

- мезоекономічна господарська система (галузь, регіон);

- мікроекономічна господарська система (підприємство, домашнє господарство).

Об’єктами державного регулювання економіки є також сфери, галузі суспільного виробництва, регіони, і, крім того, реальні процеси та явища в економіці, а також умови соціально-економічного розвитку країни.

Конкретними основними об’єктами державного регулювання економіки є: економічний цикл; секторна, галузева і регіональна структура господарства; економічний потенціал; зайнятість населення; грошовий обіг; платіжний баланс; торгівельний баланс; цінова політика; науково-технічний прогрес; умови конкуренції; соціальні відносини, включаючи соціально-трудові відносини, а також соціальне забезпечення; освіта; охорона здоров’я; культура; навколишнє середовище; зовнішньоекономічна політика тощо.

У зв’язку з цим, необхідно чітко визначити принципи і функції державного регулювання економіки, дотримання та реалізація яких забезпечує ефективну роль держави в управлінні економічною системою суспільства.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| Необхідність й сутність державного регулювання економічної системи. Наукові теорії державного регулювання економіки

Дата добавления: 2014-01-13; Просмотров: 1472; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.145.64.172
Генерация страницы за: 0.109 сек.