Фрёлих М., Штурм Г.-П. Плетение из лозы и ивовых прутьев / Фрёлих М., Штурм Г.-П. – Клуб семейного досуга, 2011. – 160 с

Онищенко В.В. Лозоплетение: Азы майстерства / Онищенко В.В. – Феникс Фолио, 2007. – 224 с.

2. Прикрась свій дім / Л.П. Гура, Л.Е. Жоголь, Н.М. Ісупова та ін. – 2 вид. – К., 1999.

3. Толмачева Н.А. Плетение из лозы: Техники. Приемы. Изделия / Толмачева Н.А. – АСТ-Пресс Книга, 2005. – 160 с.

5. Хомяк А.Н. Плетение из лозы для начинающих / Хомяк А.Н. – Владис, 2012. – 248 с.

6. Хомяк А.Н. Учимся плести из лозы / Хомяк А.Н. – Владис, 2012. – 224 с.

Лозоплетіння – одне з найдавніших ремесел з виготовлення господарсько-побутовихі художніх виробів.

Воно виникло, як і кераміка, раніше, ніж обробка дерева, металу, які потребують знарядь виробництва.

Найдавніші плетені вироби були знайдені археологами в Єгипті на Ближньому Сході. У гробниці Тутанхамона, наприклад, були виявлені два плетені стільці, які так добре збереглися, що могли б прикрасити сучасний інтер’єр. У стародавньому Римі також знали плетені меблі і інші предмети побуту, виготовлені з прутів лози та інших порід дерев. Гладіатори армії Спартака плели легкі і міцні бойові щити з виноградної лози, а коли були притиснуті військами Риму до краю безодні, то знову таки з виноградної лози сплели драбини і змогли спуститись і вдарити по Римських вояках.

У період Великої Вітчизняної війни бійці плели на ноги мокроступи з лози, шелюга, що дало можливість подолати численні болота Білорусії. Такими мокроступами користуються північні народи для ходіння по тундрі літом і зимою по снігу.

Починаючи з середніх віків плетіння знаходить широке використання. Якщо у простого люду, як правило, це були предмети побуту (корзини, короби, колиски для немовлят), то у шляхти – предмети відпочинку, прикраси інтер’єру, плетені меблі. Кращі вироби, зроблені майстрами, покривалися позолотою і прикрашали будуари і замки шляхетних людей. с. Іза Закарпатської області – знаний центр лозоплетіння всього закарпатського краю. У документальних письмових джерелах вперше воно згадується у XIV ст. Земельні простори села по берегах ріки багаті на лозу – найпоширеніший природний матеріал, який став основою виготовлення побутових плетених виробів.

Селяни завжди мали прибуток від цього ремесла. Промисел набрав великого поширення в кінці XIX ст. Майстер у день виплітав 8-10 кошиків. Село заробляло в місяць у 20-30-х роках XX ст. до 20 тисяч крон. У цей час мали попит великих розмірів кошики з неочищеної лози для транспортування яблук. Майстри по-різному збували свій товар: на ярмарках Закарпаття, на возах добувались до Сеготу – на підводу входило 150-200 різних виробів, носили по селах, продавали, обміню­вали. Поширеним був натуральний обмін на зерно, мелай (кукурудзу). З часом цей промисел удосконалювався і при­стосовувався до попиту. Наприклад, для жителів із Берегівського району (нині Виноградове), де розвинене виноробство, обплітали лозовим пруттям скляні бутлі, пляшки різних розмірів. Плетіння цього села давнє за своїми традиціями, різноманітне за видами і формами. Його знають не лише в Україні, а й за кордоном, це здавна привертало і привертає увагу дослідників народної культури, мистецтвознавців.

Досвід плетіння передається від старших. Матеріал для плетіння заготовляють у всі часи літом і восени, зрізали серпами, ножами. Літня лоза ріжеться на початку серпня, а осіння – з середини вересня (як лист відпаде) і до грудня, до снігу. Тепер дехто навіть садить 2-3 ряди вербової лози біля хат і росте вона упродовж 12-15 років. Зрізані стебла складають у сніп, зв'язують у скручений товстий прут і переносять додому, де обчищають від листя. Почищену лозу розставляють, розстеляють, як сіно, щоб швидше на сонці висохла. Просушені, очищені прути зв'язують у пучки і сортують по довжині, товщині. З літньої лози кора легше знімається, її не треба варити, вона тоненька, має світло-жовтий колір (місцева назва – «зарінка»). З неї виготовляють сувеніри, невеличкі речі. У всі часи із зарінки плели різних розмірів партицьові (4-6 пру­тиків плетуть укупі) корзини, які використовували на кожен день ходіння до базару, а у святкові дні до міста, до церкви. Осіння лоза має бути грубішою, щоб з неї зняти кору, її треба годину прокип'ятити, потім облити холодною водою – загартувати. Проварена лоза стає коричневого кольору, з неї плетуть корзини, вони міцніші, ніж із літньої.

Різна за структурою лоза диктувала використання відповідних технічних прийомів плетіння, задля створення різних форм ужиткових речей. З нечищеної лози плели великі кошики з двома ручками для збору городини, носіння худобі сіна, прання щойно напрядених ниток, полотна, одягу, великі діжки для тримання полущеної кукурудзи на горищах. Із очищеної круглої і коленої ло­зи плели різні за формою і призначенням кошики, дитячі іграшки, меблі. Колиски виплітали із грубої круглої очищеної лози, були вони конусовидної форми – це ті, що підвішували до поперечної балки стелі, а прямокутної форми колиски, кріпили на дерев'яному стояку і ставили на долівку в хаті.

До наших днів дійшли форми і назви традиційних у побуті кошиків – різних розмірів з однією ручкою, на різні потреби (для зберігання винограду, фруктів, овочів). Поширеним у господарстві був і залишається зручний для перенесення на далекі віддалі «кошар», він має рівні розширені доверху стінки, пасками кріпиться за рамена на спині. В ньому носили сіно, білизну до річки, з лісу – дрова, виноград возили продавати. У багатьох господинь побутували форми, в яких підходило тісто перед тим, як саджати у піч, плетені форми, де тримали ложки.

До 1940-х років плели всі вироби з однотонної лози, інколи підфарбовуючи гашеним вапном, що давало коричнюватий колір, її вплітали у дитячі іграшки, інколи в кошики. Барвниками почали користуватися після 40-х років і тоді почали вводити плетіння у вигляді мережива, яке рельєфно виступало зовні зверху на стінках кошика «рибак». Його так називали здебільшого тому, що в ньому носили рибу.

Творчий доробок жителів Ізи неймовірно різноманітний, здається немає такої речі, яку не могли б зробити жителі цього відомого закарпатського села! Вражають якісно зроблені набори меблів на веранду, для вітальні, кухні. Вони виготовляють кутові і прямокутні шафи на білизну з 4-5 шухляд, бочки з кришками для білизни, окремо табуретки, стільці, крісла-гойдалки, журнальні столики, рами на дзеркало, підставки на квіти, торшери, люстри, вішаки, різного призначення шафи. А ще дитячий асортимент: колиски, сани, крісла-гойдалки, маленькі стільчики, дитячі забавки. Не кажучи вже про кошики – це найрізноманітніший вид плетених виробів. Декоративні прикраси для інтер'єрів: ріг для сухоцвітів, «сонечко», соняшники, ромашки і різної форми хлібниці, вази на фрукти для кухні. Всі ці вироби є частиною інтер'єру.

Віками нагромаджувались технічні прийоми обробки матеріалу для плетіння, уміння використовувати його практичні можливості та художні особливості. Якщо прослідкувати за розвитком плетіння на Україні, то можна відмітити, що плетіння виникло в районах річок, озер, де було багато природного матеріалу, а з іншого боку була велика потреба в плетених виробах. Це предмети побуту, рибальське начиння, плетені капкани для звірів і птиці, кошики для овочів, фруктів, грибів.

Рівень майстерності, відповідно і якості виробів не скрізь були однакові. Далеко не завжди майстер, який досконально опанував виготовлення корзин, міг виплести сітку чи дорожній сундук, тарантас чи сани. Плетені вироби, виконані з різних матеріалів, можна зустріти в різних частинах нашої планети. Для цього непотрібно навіть подорожувати. Якщо ви уважно дивитесь телевізійні передачі, то можна відмітити, як жінки африканського континенту, Індії, Австралії, Південної Америки держать у руках плетені корзини, як чоловіки Східної Азії, Китаю носять в великих плетених корзинах різну поклажу, на ринку використовують корзини з овочами і фруктами.

Залежно від матеріалу, художнє плетіння поділяють на лозоплетіння, рогозоплетіння та плетення соломкою. Кожний з цих видів має свої художні особливості.

Лоза – найпоширеніший матеріал, який завдяки своїй міцності і зручності в роботі став основою для виготовлення різноманітних побутових виробів великих і малих форм.

Одним із сучасних майстрів з лозоплетіння є Катерина Іванівна Федоренко. Народилася в с. Мала Рублівка Котелевського району на Полтавщині, що за 15 км від розкопок Гелона, в хліборобській сім’ї. Виховувала малу Катерину Анастасія Василівна Рубан, яка і зараз є її наставником. І сьогодні працелюбна сільська жінка допомагає дочці виконувати нехитрі операції в лозоплетінні. У 1969 р. сім’я переїхала до Полтави. Тривалий час Катерина Іванівна працювала на Полтавському заводі «Знамено», обіймаючи різні посади. Праця була весь час пов’язана з металом. У Полтаві познайомилася з майстром по лозоплетінню Міліщуком Олександром Сергійовичем (нині покійним). Він побажав передати свої вміння синові Катерини Іванівни. «От одного вечора, – як розповідала Катерина Іванівна, – прийшла до його квартири з сином Віталієм. За вечір зуміли виплести денце до корзинки. Як сказав майстер: «Лозоплетіння – це три уроки і до побачення». Він мав на увазі самостійну копітку і старанну роботу з виготовлення кошиків. У асортименті його виробів були різні кошики. Ми з сином зацікавилися цією роботою, придбали велику кількість книг. Ми вже виготовили чималу кількість виробів. Він порекомендував поїхати до земляка-полтавчанина Клименка Анатолія Івановича і його дружини Людмили Михайлівни, що проживають в Пушкіно під Москвою. Вони нас зустріли тепло, радісно. У них ми побачили нетрадиційні вироби з лози. Особливо в їх колекції є прекрасні люстри та бра, які продані в приватні колекції різних країн світу. Другим її вчителем була Антоніна Іонівна з Собківки. Цей творчий союз і сьогодні живить наші стосунки.

Майстрині виготовляють різноманітні квіти, але в кожної можна бачити особливий почерк. У господі плетуть усі: і чоловік Іван Кондратович і сини Віталій і Володимир, і невістки Валентина та Наталка, а також і онук Валерій. Заготовляє лозу Катерина Іванівна звичайним способом. Лоза проростає на мальовничих берегах Ворскли, по низинах полтавських сіл Верхоли, Крутий Берег, Вороніне. «Відпочиває душа, коли буваєш у цих чудових місцях, відчуваєш красу природи полтавського краю» – розповідає Катерина Іванівна. Вона володіє всіма способами лозоплетіння. Асортимент виробів її різноманітний – люстри, світильники, бра, торшери, вази, корзини, кашпо і різноманітні букети квітів «лілій», «хризантем», «дзвіночків» тощо. А особливо лілії. Вони різноманітні за формою, розмірами. При їх виготовленні майстриня використовує ефект лицьової (глянцевої) і виворітної поверхні. Тут в «букетах» поруч з квітами сусідять і комахи, які виготовлені із лози.

Кошики... Їх багато і різні. Майстри лозоплетіння їх виготовляють – малі, великі, середні, круглі, овальні, видовжені. Багато років Катерина Іванівна передає свою майстерність учням школи №17 м. Полтави. Вироби учнів школи демонструвалися у Києві на виставці робіт за темою «Повір у себе». Перший президент України – Л. Кравчук залишив запис на фото її робіт з побажанням творчих успіхів у праці, відродженні прадавнього ремесла.

Дякуючи майстрині на педагогічно-індустріальному факультеті з 1994 року почалося відродження цього виду рукомесла. Під керівництвом викладача Гладкого Миколи Олексійовича студентами висаджена велика кількість черешків лози різних видів на території навчально-виробничої майстерні. Заняття тепер повністю забезпечені матеріалом для лозоплетіння.

Сьогодні студенти факультету виготовляють різноманітні кошики, вази, панно, підставки, хлібниці, цукерниці, а також квіти.

Шкідники і хвороби

З шкідників відомий вільховий довгоносик, невеликий жук, який пронизує своїми ходами кору і стебло верби, на гілках починає всихати листя, пошкоджується деревина прута. Личинки цього жука живуть в бокових гілках, пеньках, в тріщинах старої кори.

Основний метод боротьби – вирубування і випалювання лози весною до середини травня, осінню – з вересня.

Вербовий довгий листоїд – жук, який з’їдає листя, особливо його личинки. Зимують вони в опалому листі, під корою.

Ефективний метод боротьби полягає в тому, що після вирізки плантацію покривають соломою і підпалюють разом з старим листям, гілками і малими паростками.

Вербова звичайна тля, павутинна міль і інші подібні шкідники утворюють великі колонії на молодих однорічних паростях і цілому стеблі, послаблюючи ріст верби. А це значить, що основна увага боротьби проти шкідників повинна бути звернута на своєчасну профілактику і обробку плантації.

Інструменти та пристрої

Робоче місце. Робоче місце повинно бути добре обладнане зі зручно розташованими інструментами і пристроями, правильно освітлене, створювати відчуття робочого комфорту та затишку, що сприяє відповідному робочому настрою.

Стілець повинен бути без спинки, обертатися та регулюватися по висоті (мал. 174). Сидіння стільця – м’яке, з поролоновою прокладкою. Глибина сидіння стільця повинна дорівнювати довжині стегна або відстані від внутрішньої поверхні крижів.

Стіл – невеликий, легкий і міцний, на 10–15 см вищий стільця.

Поряд на відстані витягнутої руки – шафа, на нижніх дверцятах якої прикріплені основні інструменти: шило, ножі, кусачки, легкий молоток, викрутка та ін.

Робочий одяг повинен бути зручний, чистий, гігієнічний, міцний і недорогий. Поверх одягу одягають фартух із легкої водостійкої тканини зі зручно розташованими кишенями для ручок, олівців, дрібних інструментів. На руки – нарукавники.

Оптимальною температурою повітря в робочому приміщенні при плетінні вважають 16–17°С. При більш високій температурі та протягах відбувається випарювання вологи з поверхні прута, тому не рекомендується працювати на вулиці або в приміщенні з протягами, теплими потоками повітря від нагрівачів, а також холодними – від відкритих кватирок, вікон, дверей.

Робоче місце повинно бути охайним, в порядку, кожен інструмент повинен мати своє місце. Не можна завалювати робоче місце зайвими речами. Інструменти і прилади для плетіння з лози повинні бути з нержавіючої сталі чи з інших хімічно неактивних матеріалів (дерево, пластмаса, кістка та ін.). Крім того, інструменти повинні бути зручними, добре загостреними, з різними по кольору та формі ручками, мати своє постійне місце. Ручки інструментів краще огранити, тоді вони добре триматимуться на гладкій поверхні столу, табурету та злегка нахилених поверхнях.

Ножі. Їх повинно бути декілька. Основний робочий ніж – чоботарський (мал. 175) – виготовляють зі сталі високої якості, гостро заточують, з широкою фаскою. Використовують для підрізки кінців прутів при плетінні різних виставкових виробів, обрізки заготовлюваних для виробів прутів, розколювання та ін.

Крім основного, потрібно мати ще чорновий ніж, виготовлений з більш м’якої сталі, яку можна легко і швидко загострити. Його використовують для чорнової роботи. Також потрібний ніж для різки лози, який зручно носити в піхвах на поясному ремені.

Освітлення робочого місця може бути штучним або природним. Найбільш сприятливим для ока є природне світло – сонячне. Штучне світло від ламп накалювання та люмінесцентних ламп повинно бути розсіяним, не створювати глибоких тіней. Основне джерело світла повинно знаходитись перед працюючим і не осліплювати його. Збоку праворуч можна встановити додаткове джерело з направленим пучком світла.

Кусачки. Листові, якими можна значно розширити коло їх використання з прямими кусачками або секатором. Для дрібних робіт використовують малі кусачки. Краще, якщо вони теж будуть боковими, але якщо немає таких, можна використовувати косметичні кусачки.

Секатор. Звичайний садовий секатор використовують при заготівлі лози, для обрізання кінців лози та інших робіт. Добре і вірно заточений секатор робить зріз краще, ніж кусачки які, як правило, придавлюють лозу, а не ріжуть її, особливо при невірній заточці.

Шила. Їх треба кілька: велике, з довжиною робочої частини 200–250 мм і діаметром у основі 8 мм; мале, з розмірами відповідно 150 і 4 мм; ромбовидне. Ромбоподібне шило використовують при заплетенні дна і ручок корзин, розколюванні лози, її перегинання та ін. Кінець шила не загострюється, навпаки, злегка закругляється.

Прошивки. 3 їх допомогою можна перетягнути лозину по складних лабіринтах у важкодоступних місцях, уставивши її в прорізь прошивки. Особливо допомагає при з'єднанні кісок і зачинок, які зустрічаються доволі часто в різних виробах. Найкраще мати дві прошивки.

Пінцет. Використовують як підручний інструмент для прошивки, але іноді і як самостійний. Треба слідкувати, щоб у пінцета був добрий щільний захват.

Молотки. Як мінімум, потрібно два: один вагою 0,5 кг; другий вагою 150–200 г.

Плоскогубці. Використовують для перекушування дроту і витягування гвіздків, які зламалися, або вже заплетених лозин.

Круглозубці. З їх допомогою лозі надають потрібну форму, згин, випрямляють вм’ятини, перегинають лозу під прямим і гострим кутом.

Ізер. Це інструмент, призначений тільки для плетіння. З його допомогою ущільнюють плетіння стінок великих виробів (кошиків, коробок та ін.). Його виготовляють металевим або дерев’яним. Металеві – з латуні або бронзи, дерев’яні – твердих порід дерева, щоб не розщеплювалися від ударів. Всі ребра ізера треба злегка заокруглити, щоб лозу при ударі не ушкоджувати. Використовують ізери двох розмірів: малий і великий.

Жамка. За допомогою жамки випрямляють, загинають та надломлюють товсті прути та палки. Як і ізер, буває трьох розмірів. Жамка повинна бути дуже міцною. Виготовляється вона із сталі, найкраще з нержавіючої. При випрямлянні і плавному згинанні палки вставляють в круглий отвір жамки. Для того, щоб не було надломів і вм’ятин, переріз В-В повинен бути круглим. При різкому згинанні палок під кутом або їх надломів користуються прямокутним пазом. Ребра в ньому повинні бути злегка заокругленими.

Діжка для води. При плетінні постійно потрібна вода: для зволожування підсохлих основ виробу в проміжних стадіях, замочування стрічки – глянцю, попереднього змочування дрібної лози тощо. Для води використовують звичайну діжку з нержавіючої сталі, з тонкого листа (товщина 0,6–0,8 мм).

Штангенциркуль. Цей вимірювальний точний інструмент потрібен для різних замірів.

Зажими (стискачі). Найкраще мати зажими типу «крокодил». Вони надійно притискають лозу до дротяного шаблону та надійно утримують дві тонкі стрічки і на деякий час з’єднують дві зрізаних на ус лозини.

Стрічка-липучка. Використовують в плетінні, коли необхідно на проміжному етапі виробу зібрати його основи в пучок і перев’язати.

Шаблони. Для більш точного виконання виробів заданих розмірів і форми використовують шаблони. Конструкцій шаблонів дуже багато, від простих болванок, точених з дерева, до складних розбірних, завдяки яким вироби можна виготовляти поступово. Шаблон повинен бути міцний. Він повинен витримувати сильні удари молотком або ізером, на ньому не повинно бути перекосів, люфтів і тріщин.

За способом і принципом використання шаблони поділяються на чотири групи: 1) обручі і рамки (бюгелі); 2) плоскі шаблони; 3) лекальні шаблони; 4) інші шаблони (сюди можна віднести всі ті види конструкції, які придумують майстри).

Бюгелі. Виготовляють з горіхових і черемхових палок, дроту, тонкостінних трубок та ін. Набір їх повинен бути різноманітним, відповідно до асортименту виробів. З тонкостінних трубок, які входять одна в одну, виготовляють універсальні розсувні бюгелі, овали, завдяки чому можливо змінювати їх розміри.

Плоскі шаблони. Вони бувають різні за призначенням і будові. Виготовляють їх з м'яких і твердих порід дерев. Для міцності їх робочу поверхню обкручують металевим листом з нержавіючої сталі. На зображені плоскі шаблони для згинання кільцевих деталей. Якщо товщина дозволяє, можна зразу згинати декілька деталей, а при масовому виробництві шаблони виготовляють у формі циліндра необхідної висоти. На плоских шаблонах можна гнути різні деталі: ручки корзин, кільця для заплетення днища та верху кошиків, шаблони-бюгелі та ін. Особливо широко їх використовують при виробництві плетених меблів.

Лекальні шаблони. По своїй формі лекальні шаблони є точною копією внутрішньої поверхні виробу. Як правило, виготовляють їх з суцільного куска деревини. У цих лекал-болванок є декілька недоліків: велика вага; завдяки періодичному зволожуванню з’являються тріщини. Тому шаблони-болванки використовують, як правило, для дрібних і середніх виробів.

Частіше використовують шаблони збитих з міцних дерев'яних деталей або зварених зі сталевого дроту. Зварні шаблони виготовляють розбірними. Для цього на різні кінці каркасу щільно одягають з’єднувальні трубки і стягують каркас нескладним защипом. Для складніших виробів використовують більш складні розбірні шаблони, а вироби плетуть поетапно, у міру введення нових елементів шаблона.

Технологія плетіння

Плетіння поділяється на чотири види: плетіння з зеленої лози; плетіння з білої лози; плетіння зі стрічки; комбіноване плетіння.

З зеленої лози плетуть, як правило, такі вироби: овочеві та грибні корзини, короби, днища саней і корзин та ін. Зелена лоза витримує більш складні згинання, ніж біла, вироби з неї міцніші, перед плетінням її не треба спеціально обробляти. Якщо лоза висохла – кора починає зморщуватись, її витримують деякий час у воді. Свіжозрізану лозу можна пов'ялити, завернувши її в щільну тканину.

Але незважаючи на всі переваги, не рекомендується починати вчитися плести з зеленої лози, бо працювати з нею важче: низький коефіцієнт тертя між зеленими лозинами, більший відсоток усушки кори при висиханні виробу з зеленої лози. Інколи рядки плетіння починають «шелестіти», переміщаючись вздовж осі, при цьому міцність виробу в цілому помітно знижується; виникають труднощі і при стиканні загибок, кісок, замкнутих площин, коли лоза протягується по складних і вузьких згинах. Кора при цьому починає обдиратися, виріб отримує неохайного вигляду.

З лозою можна комбінувати інші матеріали – природні (коріння, соломка та ін.) і штучні (дріт, хімічні волокна, шнур та ін.).

Комбінуючи різні варіанти плетіння, можна створити неповторні вироби. Тому чим більше способів плетіння засвоєно, тим більший простір для фантазії.

У плетеному виробі виділяють два основних елементи: основа (лозини, які складають каркас виробу, визначають її форми) і уток.

Для успішного засвоєння плетіння важливо, щоб лозини утка були більш тонкими, ніж основи, або рівні їй, щоб при плетенні основи лозини не відхилялися вбік, не розплющувались, не перегиналися або переламувалися. Поступово можна освоїти плетіння, коли уток товщий основи (при цьому важливо засвоїти вірне положення пальців рук), але починати треба з лозин, у яких діаметр основи на 1/4 більше, ніж діаметр утка.

Для засвоєння перших навичок плетіння можна використовувати нескладний тренажер. Він складається з фанерного диска товщиною 6–7 мм і діаметром 350 мм.

На відстані 5–6 мм від краю в ньому просвердлено 224 отвори діаметром 3,6 мм. Крок отворів 10 м. Кількість отворів повинна бути парною і кратною 4. По колу просвердлено ще отвори тим же свердлом, але їх кількість може бути непарною, а крок більшим (18–20 мм). У торці диску просвердлено ще 52 радіальних отворів (знову парна кількість та кратна 4) на глибину 15–20 мм. Діаметр цих отворів може бути і меншим.

У зовнішні отвори через один уставляють відрізки гнучкого дроту (шнура, хлорвінілового джгута та ін.) довжиною десь 300 мм (його можна брати подвійної довжини та вставляти кінцями у два сусідніх отвори).

У отвір внутрішнього діаметру уставляють лозини цього ж діаметру (палички та дріт та ін.), на них вчаться різним способам плетіння.

Радіальні отвори потрібні для вивчення плетіння рам для дзеркал, плетіння зі стрічки та інше.

Свердління отворів по колу не обов’язкове, можна вибрати інші фігури (наприклад, квадрат): зручне для тренування заплетення прямокутних кутів.

Просте плетіння. Це плетіння зустрічається у сільських тинах, овочевих кошиках та інших виробах.

Основи щитка закріплюються знизу і зверху. Лозину утка закладають комлем між 1-ю, 2-ю основами, огинають 2-у основу зовні, переходячи на внутрішній бік щитка між 2-ю і 3-ю з основою, огинають 3-ю внутрішнього боку, виводячи назовні між 3-ю і 4-ю, так продовжують огинати одну основу зовні, іншу всередині. На крайній основі лозину загинають і плетуть в зворотному напряму. При цьому розвертати щиток при зміні направлення не треба. Дуже важливо засвоїти прийоми плетіння і в зворотному напрямку.

Якщо в щитку перша лозина закінчилася верхівкою, новий прут прикладають до неї теж верхівкою і плетуть обидві лозини разом протягом 3–4 основ.

Пошарове плетіння. Використовують для виробів, які мають художню цінність. Виконують тільки замкнуті поверхні. Лозини для цього плетіння беруть однакової довжини і товщини. 1-у лозину закладають комлем усередину між двома основами (1-ю та 2-ю) потім, огинаючи 2-у, правою, основу ззовні, лозину заводять усередину виробу між 2-ю і 3-ю основами, огинаючи 3-ю із середини, виходячи назовні між 3-ю і 4-ю основами.

Наступну лозину закладають зліва від 1-ї основи (мал. 196, а) і огинають її ззовні, 2-у огинають із середини і виводять назовні між 2-ю та 3-ю основами. Таким чином, заплітаються стільки лозин, скільки основ у виробі. Останню лозину підсовують під 1-у і закладають між 2-ю і 3-ю основами. Далі нею огинають 3-ю основу ззовні, а 4-у з середини, виводячи назовні між 4-ю і 5-ю основами.

Нахилене плетіння. Нахилене плетіння або плетіння нахиленими рядками використовують при виготовленні кошиків, пляшок, великих виробів. 1-у лозину закладають комлем у середину виробу і заплітають повністю. 2-ю лозиною починають плести з наступної основи праворуч від 1-ї і так далі, до тих пір, коли верхівка лозини зістикується з комлем правої лозини. Далі стиковка буде відбуватися послідовно. З'єднання лозин з комлем може бути як недоліком, так і частиною оформлення виробу.

Лозини при нахиленому плетенні повинні бути однакової товщини та довжини. Як і при шаровому плетенні, при нахиленому можна плести парними лозинами. Не рекомендується плести в три і чотири лозини, бо в цьому випадку виникає багато недоліків як в процесі самого плетіння, так і в зовнішньому вигляді виробу.

Квадратне плетіння. Назва цього способу – умовна, бо сплетені ним вироби можуть мати вигляд не тільки квадрата, а і прямокутника, витягнутого по вертикалі або горизонталі. Існує два види квадратного плетіння: у шашку та шахівку.

Плетіння у шашку. Сутність цього плетіння полягає в тому, що використовують лозини двох кольорів (наприклад: окорених сокового і вареного або одного з них (зеленого неокореного) і огинають лозиною утка одночасно дві основи з обох сторін. При цьому отримуємо малюнок, який нагадує цегляну стінку або шахівну дошку зі зміщеними рядками.

Простий спосіб плетіння у шашку виконується двома лозинами різних кольорів. Перша смута: 1-у лозину закладають верхівкою між 1-ю і 2-ю основами, огинаючи зовні 2-у і 3-ю основи, потім зсередини 4-у і 5-ю і т. д.

2-ю лозиною огинають по дві основи, але з протилежного боку. Коли починають плести другу смуту, 1-у лозину закладають між 2-ю і 3-ю основами. Далі плетуть, як і 1-у смугу. В результаті отримуємо, що 1-а смуга огинає наступні пари основ: 1-2, 3-4, 5-6 і т.д.; 2-а смуга: 2-3, 4-5, 6-7 і т.д.; 3-а смуга буде повторювати 1-у, 4-а – 2-у, і в цій послідовності буде виконуватися все плетіння. Кількість основ повинна бути кратною 4. У процесі плетіння потрібно періодично осаджувати плетіння ізером. При товщині лозин 6–8 мм через 2–3 рядка, при більш тонких лозинах, кількість одночасно осаджених рядків збільшується.

Шахове плетіння. Плетуть простим або пошаровим способом. Як видно з мал. 200, дві лозини різного кольору огинають почергово по дві основи з зовнішньої і внутрішньої сторін, але для більшого ефекту «шахової дошки» потрібно огинати по одній або по три основи. Кількість основ у виробі повинна бути: при огинанні однієї основи – кратна 10; при огинанні двох основ – кратна 4; при огинанні трьох – кратна 6. Огинання більшої кількості основ немає сенсу.

Плетіння мотузочкою. Це плетіння використовують для укріплення стінок виробу, для розділу смуг, суцільного плетення стінок, а також круглих і овальних денець. Плести цим способом можна мінімум у дві лозини. За способом заплетення і кількості в початковому заплетенні лозин виділяємо наступні види мотузочок: мотузочка з двох лозин пряма і обернена; подвійна мотузочка з двох лозин; мотузочка з чотирьох і п'яти лозин.

Плетіння загинок. Усі плетені вироби повинні мати композиційно закінчений вигляд. Це досягається за рахунок різних гарних окантовок – загинок Вони мають не тільки естетичне значення, а й збільшують міцність виробу. Кожна лозина перегинається на тій висоті від основи, яка дорівнює її діаметру, огинають нею сусідню лозину зсередини і виводять назовні. Аналогічно найпростішу загибку можна виконати, огинаючи зсередини по дві або три основи. Після заплетення кінці зрізають.

Найважче у виконанні загинок – це перегинання лозини. Як правило, згин виходить не такий плавний, як на малюнку, особливо якщо основи знаходяться часто-густо. Щоб лозини не переламувалися, їх потрібно змочувати, або якщо лозини вже висохли, деякий час потримати у теплій воді. Коли ж це неможливо (виріб занадто великий, лозини дуже довгі), їх зволожують серветкою або губкою хоча б в місцях їх перегину, можна також полити на ці місця гарячою водою.

Найбільш поширений прийом перегинання лозини – це перегинання за допомогою шила або іншого стержня з діаметром більшим товщини лозини. При цьому в місці перегину шило міцно притискають до лозини, причому чим сильніше, тим більше шансів, що лозина не зламається. Можна також стиснути в місці перегину круглогубцями і через них перегинати. Зусиль при цьому потрібно значно менше, ніж із шилом. При плетінні виробів використовують загинки із двох пар, трьох пар лозин, типу «доріжка», «кіска» та ін.

Плетіння із стрічки. Стрічка з вербової лози – чудовий матеріал, гнучкий, міцний і красивий. Вона значно розширює можливості майстра, дозволяє створити вироби, які по складності й вишуканості не поступаються плетінням із джгута способом макраме. При цьому зберігаються текстура і колір природного дерева. Стрічку отримують шляхом розколювання на три або чотири частини – на шини, які потім обстругують до потрібної товщини і калібрують до потрібної ширини. Як правило, стрічку комбінують з лозиною для міцності та надання естетичного вигляду.

Дата добавления: 2014-01-11