Гистогенез и органогенез

План

Тема. Молодший шкільний вік

Лекція №10

1. Особливості соціальної ситуації розвитку.

2. Навчальна діяльність та її вплив на розвиток дітей.

3. Формування вміння учитися.

4. Розвиток особистості молодшого школяра.

Вступ до школи та початок шкільного життя має величезне значення для інтелектуального розвитку, формування вміння навчатися, впевненості у власних силах. Зміна ССР пов’язана з виходом дитини за межі сім’ї, розширення кола знайомих і друзів. ССР визначають як «дитина – дорослий – задача». Вчитель – дорослий, соціальна роль якого – формування рівних для усіх вимог, оцінювання зробленої роботи. Отже, саме вчитель, а не батьки сприймається на даному етапі як зразок соціальної поведінки. Його позиція по відношенню до дитини відрізняється від позиції батьків чи вихователя дитячого садочка. Стосунки школяра і вчителя складаються тільки в процесі навчальної діяльності, а тому більш ділові, стримані та регламентовані. Однак вчитель має більш референтне значення, ніж хто-небудь з дорослих, оскільки використовує арсенал оцінок, впливає на стосунки з іншими дорослими, передусім з батьками, формуєставлення до дитини та її до самої себе. Важливим фактором розвитку особистості молодшого школяра є ставлення дорослих до успішності, дисциплінованості, старанності дитини.

Дитина розуміє, що починає виконувати суспільно значущу діяльність, – навчається. Якщо гра була необов’язковою, і в будь-який момент могла припинитися, то навчання - обов’язкова діяльність, до якої дорослі ставляться з особливою повагою. Це сприяє тому, що слід підкорятися певній системі правил і відповідати за їхнє порушення. Отже, у молодшому шкільному віці відбувається зміна провідної психічної саморегуляції від мимовільної до свідомо-вольової.

Відповідно Е. Еріксону в період з 6-12 рр. відбувається залучення дитини до трудової діяльності суспільства, виробляється працелюбність. Це забезпечує у дитини почуття власної компетентності, здатності працювати на рівні з іншими, - в іншому випадку формується комплекс неповноцінності.

Навчальна діяльність має яскраво виражену суспільну значущість і ставлять дитину в нову позицію стосовно дорослих і однолітків, змінює самооцінку, перебудовує взаємини в родині.

Спочатку вона захоплена тільки навчанням, мало вступає в контакт з однокласниками, і певний час відчуває себе чужою, хоча у дитячому садочку проблеми налагодження відносин і спілкування не було. Взаємостосунки регламентуються нормами дорослої моралі, тобто успішністю в навчанні, виконанням вимог дорослих. Поступово в процесі навчання дитина освоює закон всебічної рівності перед законами різних наук.Дружба в цей період ґрунтується на спільності зовнішніх життєвих обставин і випадкових інтересів (сидять за однією партою, живуть в одному будинку, разом їздять додому).

Становлення і розвиток особистості у молодшому шкільному віці охоплює такі фази:

- Адаптація (пристосування до нових соціальних умов);

- Індивідуалізація (вияв своїх індивідуальних можливостей і особливостей);

- Інтеграція (включення у групу однолітків).

С перших днів у школі учень стикається з масою труднощів:

- освоєння шкільного простору;

- вироблення нового режиму дня;

- входження у новий колектив однолітків;

- прийняття багатьох обмежень і установок, що регламентують поведінку;

- формування взаємовідносин з учителем;

- побудова нових відносин у родині вдома.

Разом з цим школяр отримує певні права: на поважне ставлення дорослих до своєї діяльності, на робоче місце, на предмети, необхідні для школи.

Адаптація триває всю першу чверть (2місяці), а іноді і весь перший рік. Безболісному проходженню адаптації сприяють батьки першокласників, цікавлячись новинами у школі, розуміючи і поділяючи «конформізм» дитини (робити тільки так, як сказала вчителька), позитивно відгукуючись про школу та вчителів.

Г.Крайг, узагальнюючи дослідження своїх колег, виділив 3 ознаки поведінки батьків, діти яких мають хороші результати у навчанні:

1. Батьки мають реальне уявлення про поточні досягнення своїх дітей. Такі батьки заохочують дітей до виконання завдань, розвивають у них упевненість у собі.

2. Теплі, дружні стосунки у родині. Діти знають межі дозволеного, почувають себе у безпеці і знають, що вони бажані і їх люблять.

3. Батьки постійно спілкуються з дітьми, читають їм книжки, уважно

вислуховують, підтримують пізнавальний інтерес.

Отже, перехід від сімейного виховання до системи шкільного навчання є важливим і складним процесом, який супроводжується суттєвими змінами в житті і розвитку.

ПТД молодшого школяра є навчальна діяльність – цілеспрямована діяльність учнів, результатом якої є розвиток особистості, інтелекту, здібностей, засвоєння знань, оволодіння уміннями і навичками.

Компонентами навчальної діяльності за Ельконіним є

- мотивація (навчальна діяльність – полімотиваційна, спонукається різними видами мотивів. Відмічається наявність як широких соціальних мотивів (навчатися, щоб бути культурними, освіченими, знайти в подальшому високооплачувану роботу), так і вузьких соціальних (не заробити «двійку», щоб догодити батькам, бути найкращим у класі). Добре, якщо в спонукальній сфері дитини присутні навчально-пізнавальне мотиви. Дитина повинна цікавитися не тільки результатом діяльності, а й самим процесом навчання, який дозволяє саморозвиватися і самовдосконалюватися). Але, як правило, пізнавальні мотиви у молодших школярів не мають домінуючого значення;

- навчальні задачі – система завдань, завдяки яким дитина засвоює найбільш загальні способи дій (наприклад, порівнюючи різні слова, знайти частини, завдяки яким утворюється нове значення слова: ліс – лісник, лісовий, пролісок). Усвідомленню дитиною навчальної задачі сприяють такі питання: чому навчилися на уроці? Виявлення розуміння учнями певного виду задач, порівняння нових умінь з тими, що є;

- навчальні операції – конкретні дії, які виконує дитина;

- дії контролю ( спочатку навчальні дії контролює вчитель, пізніше – сам учень, оскільки без повноцінного контролю неможливе справжнє навчання. Навчитися самоконтролю, значить розвинути власну увагу. Виявляється недостатнім контроль кінцевого результату, діти потребують поопераційного контролю для коригування власної діяльності та усвідомлення помилок);

- дії оцінки ( контролюючи власну роботу, дитина повинна навчитися оцінювати себе, при цьому загальної оцінки недостатньо, бажано оцінити кожну виконану дію дитини. Необхідно ще і мотивувати оцінку. Молодші школярі високо оцінюють результати власної діяльності. Більш критично оцінюють роботи своїх однокласників, ніж свої. У зв’зку з цим дітей навчають оцінювати роботи інших, для чого використовують взаєморецензування, колективне обговорення відповідей).

Існує багато порушень шкільної успішності і дисципліни. У лави слабо встигаючих потрапляють по різним причинам: педагогічна запущеність; затримка психічного розвитку; розумова відсталість; локальне пошкодження центральної нервової системи; інтелектуальна пасивність; погане самопочуття.

Труднощі у навчанні можуть бути викликані:

- несформованістю необхідних елементів навчальної діяльності (пізнавальної мотивації, потрібних навчальних дій);

- недостатній рівень довільності поведінки;

- низький рівень розвитку пам’яті, уваги;

- невміння пристосуватися до темпу шкільного життя, спрямованість на позашкільні інтереси.

Встановлення причин дезадаптації, поганої успішності – найважливіша задача шкільного психолога.

В процесі навчальної діяльності розвиваються основні психічні новоутворення.

1. Довільність психічних процесів. Це виявляється в умінні свідомо ставити цілі, шукати і знаходити шляхи їх задоволення, долати труднощі та перешкоди. Молодший школяр долає свої бажання і може керувати своєю поведінкою відповідно встановлених норм і правил.

2. Внутрішній план дій молодшого школяра. Виконуючи різні завдання, з різних предметів, шукають найзручніші, найпростіші способи виконання (порівнюючи, зіставляючи відомі способи). Необхідність словесного звіту, самооцінки створюють сприятливі умови для формування здатності планувати і виконувати дії подумки.

3. Уміння організовувати навчальну діяльність. Навчити учитися основне завдання початкової школи. Це передбачає низку вмінь:

- самостійно виділяти навчальну задачу;

- самостійно знаходити загальні способи розв’язання задач;

- адекватно оцінювати і контролювати свою діяльність;

- володіти рефлексією і саморегуляцією діяльності;

- використовувати різноманітні способи узагальнення;

- брати участь у колективній діяльності на уроці.

4. Рефлексія молодшого школяра. У дітей цього віку виникає усвідомлення власних дій і психічних станів. Багато навчальних завдань пов’язано з необхідністю обґрунтувати правильність певної дії чи висловлювання. Це сприяє формуванню рефлексії – самоаналіз, осмислення власних думок і вчинків з точки зору їх відповідності умовам діяльності. Показником її є здатність бачити особливості власних дій, робити їх предметом аналізу, порівнювати з діями інших людей. В поведінці школяр починає орієнтуватися на загальнокультурні зразки, якими оволодіває у взаємодії з дорослими.

5. Пізнавальний розвиток. Відповідно положенням Л.С. Виготського про системний характер розвитку вищих психічних функцій, в молодшому шкільному віці системно утворюючою функцією є мислення. Це впливає на інші психічні процеси, які інтелектуалізуються, стають довільними. Перебудовується мислення з конкретно-образного на словесно-логічне. На відміну від дошкільняти, який при розв’язанні задач спирається на стихійно сформовані чуттєві образи, школяр повинен враховувати такі властивості речей, які відображаються і фіксуються у формі наукових понять. Теоретичне мислення виявляється і в ситуаціях, коли потрібно не стільки використати правило, скільки його відкрити, сконструювати.

Розвивається спрямованість і довільність уваги. Спочатку утримується на предметах, які вказує вчитель, не залежно від рівня зацікавлення, а потім самостійно свідомо концентрується і свідомо розподіляється учнем.

Розвиток сприймання відбувається завдяки використання прийомів розглядання та прослуховування. Завдяки цьому розвивається свідомість і довільність сприймання. Вже у 1 класі школяр виробляє вміння сприймати предмети відповідно до потреб і інтересів, які виникають в процесі навчання і свого попереднього досвіду. Наприкінці молодшого шкільного віку спостережливість стає рисою характеру.

Пам’ять стає осмисленою, якщо доносяться до дитини прийоми логічного запам’ятовування. Розвитку пам’яті сприяє розв’язання мнемічних задач у процесі різних видів діяльності. Найпоширенішими є такі прийома запам’ятовування:

- Повторення матеріалу (спочатку діти просто повторюють кілька раз одне й те саме слово. У 9 років починають повторювати слова групами).

- Організація матеріалу (якщо учні 1-2 класів зв’язують слова завдяки простим асоціаціям, враховують їх близькість у тексті, то учні 3-4 кл. організовують слова за смисловими групами, що дає можливість запам’ятати і відтворити більше матеріалу, однак, до 9 рр. рідко використовують цю стратегію з власної ініціативи);

- Семантичне опрацювання інформації (використання логічного висновку замість простого відтворення подій, що містяться у пам’яті);

- Створення розумових образів (краще запам’ятовується незвичний матеріал, створений на його основі образ);

- Пошук інформації в пам’яті (шукають відповіді на часткові, конкретні запитання, пригадують букви у потрібному слові).

З початком навчання особливого значення набуває формування грамотності школяра, передусім читання і письма – форм символічної комунікації, які здійснюються за допомогою сприйняття, уваги, пам’яті, асоціацій з наявними знаннями і конкретного контексту. Читання вимагає засвоєння фонетики, набуття навичок декодування графем (літер), а письмо – вдосконалення необхідних моторних навичок (дрібної моторики руки).

Визнання взаємозв’язку між усним і писемним мовленням зумовило розгляд грамотності з позиції цілісного підходу до мови. Прихильники його висунули теорію емерджентної (з’являється на поверхні) грамотності, відповідно до якої діти оволодівають грамотним читання і письмом ще з періоду немовляти, поступово вдосконалюючи їх (слухання казок, оповідань, їхній переказ, намальовані символи на папері та ін.) Значить батьки і вчителі можуть сформувати емерджентну грамотність, створюючи потрібне мовне середовище.

Основними чинниками становлення грамотності є

1) збагачення писемним мовленням (наявність книжок, журналів, сімейні читання вголос, письмо під диктовку вдома, можливість ознайомитися із змістом незрозумілих слів під час самостійного читання);

2) збагачене усним мовленням середовище (правильне мовлення дорослих, розмова з ними, спілкування з однолітками в сюжетно-рольових іграх, можливість збагачення словникового запасу);

3) набуття практичного досвіду (ігри, повсякденне життя);

4) творчі письмові роботи;

5) читання.

6. У віці 7-11 рр. розвивається мотиваційна сфера і самоусвідомлення дитини. Одним із найважливіших стає прагнення самоствердитися, домагання визнання з боку вчителів, батьків, однолітків. Навчальні діяльність вимагає відповідальності і вона формується як риса особистості.

У цей період розвивається самопізнання і самооцінка («я зможу розв’язати цю задачу», «Що мені потрібно, щоб виконати це завдання»). Більш точно диференціюється поведінка вдома і в людних місцях, починає стриманіше виражати свої емоції, особливо негативні. Норми поведінки перетворюються на внутрішні вимоги до себе, що породжує муки совісті. Розвиваються вищі почуття: естетичні, моральні (товариськість, співчуття, неприйняття несправедливості). Однак нестійкість морального образу і переживань характерні для молодшого школяра.

На формування особистості школяра накладає відбиток успішність у навчальній діяльності. На початку шкільного життя дитина хоче навчатися, при чому робити це відмінно. Серед розмаїття соціальних мотивів на перший план виступає бажання отримати високу оцінку, оскільки вона є джерелом різних заохочень, запорука емоційного спокою (дитину хвалять і батьки і вчителі, ставлять за приклад іншим, дарують дарунки, формується відповідний статус). Мотивація невстигаючих дітей специфічна. При наявності сильного мотиву – отримання гарної оцінки і схвалення інших, коло інших соціальних мотивів (обов’язку, відповідальності) суттєво звужене і формується до 3 класу. Широкі соціальні мотиви відповідають тим ціннісним орієнтирам, що сформовані у родині. Опитування дітей-першокласників через 6 місяців навчання дають можливість констатувати, що хорошим учням подобаються навчальні предмети, а слабким подобається наявність канікул, прогулянки на групі продовженого дня.

Наявність пізнавального інтересу до певного навчального предмету виявляється досить рідко у молодшій школі. Якщо яскраво представлено пізнавальний інтерес, то це пов’язано з раннім розвитком спеціальних здібностей у обдарованих дітей.

Радість молодшого школяра з приводу того, що щось дізнався, зрозумів, чомусь навчився – є свідченням того, що в нього розвивається мотивація, адекватна структурі навчальної діяльності. На жаль, навіть серед успішних у навчанні дітей рідко сформована навчально-пізнавальна мотивація. Невстигаючі учні надають перевагу легким предметам: фізкультурі, співам, складні предмети рідко визивають у них пізнавальний інтерес.

Мотивація престижу (навчатися краще за інших) в початковій школі розвинена слабо. Якщо мотивація престижу співпадає з належним рівнем розвитку здібностей, то це стає гарною основою для формування відмінника. У невстигаючих учнів мотивація престижу не розвивається, а мотив досягнення розвивається як уникання неуспіху. Діти намагаються уникнути двійки і тих наслідків, які вона за собою тягне (незадоволення вчительки, батьків, обмеження у вільному часі, заборона улюблених занять). Ця мотиваційна тенденція розвивається протягом всього навчання у початковій школі. Вона супроводжується тривожністю, страхом в ситуація оцінювання, що надає навчальній діяльності негативного забарвлення. Виникає загальне неприйняття навчання, а пізніше і суміжних занять.

Успішність навчальної діяльності суттєво впливає на формування самооцінки молодшого школяра. Для розвитку адекватної самооцінки і почуття компетентності необхідно створення в класі атмосфери психологічного комфорту і підтримки. Учителі повинні підтримувати учнів, створювати ситуації успіху, створювати емоційний позитив на уроці, навіть при виставленні негативної оцінки. Оцінюється тільки конкретна робота, а не особистість школяра.

На формування самооцінки впливає і стиль сімейного виховання

У психологічній науці існує кілька принципових підходів щодо розгляду періоду 9-11 р. Деякі вчені вважають цей вік початком підліткового віку (Л.С.Виготський), інші – частиною критичного підліткового віку (Л.І.Божович), або закінченням дитинства (З.Фрейд). В періодизації Д.Б. Ельконіна цей період розглядається як проміжний між стабільним молодшим шкільним віком і підлітковим віком. Ця криза пов’язана з мотиваційним вакуумом. Мотивація початку навчання вичерпана – навчання стало звичної діяльністю, а змістовні мотиви навчання відсутні, не сформовані. Зовні криза виявляє себе у негативному ставленні до школи, до обов’язковості її відвідування, небажанні виконувати навчальні завдання, конфліктах з учителями; у прагненні демонструвати власну дорослість. Чим нижча успішність навчання – тим глибша і гостріша криза. К.М. Поліванова причиною цієї кризи називає сформований рівень рефлексії і бажання привернути до себе увагу «орієнтування на себе».

Каждая клетка развивающегося зародыша содержит определенный набор генов - геном, совокупность генов организма - генотип.

В основе гистогенеза лежат следующие процессы: пролиферация, размножение, рост, иммиграция, детерминация, дифференцировка, индукция,.

Дата добавления: 2014-01-11