Нетрадиційні системи оздоровлення

Вступ

План

1. Анатомо-фізіологічні особливості організму дітей різного віку

2. Організація та методика проведення рухливих ігор.

3. Особливості використання циклічних вправ у ФОР з дітьми.

4. Особливості використання ациклічних вправ у ФОР з дітьми.

5. Нетрадиційні засоби оздоровлення.

Література:

10. Адашкявичеш Є.Й. Спортивные игры и упражнения в детском саду: Книга для воспитателей детского сада. – М.: Просвещение, 1992. - 159 с.

11. Вавилова Е.Н. Укрепляйте здоровье детей. – М.: Просвещение, 1986. - 127 с.

12. Вільчковский Е.С. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку. - Львів: ВНТЛ, 1998. - 336 с.

13. Гуреев Н.В. Активный отдых. - Москва: Советский спорт, 1991. - 61 с.

14. Куц О.С. Фізкультурно-оздоровча робота з учнівською молоддю. - Вінниця, 1995. - 123 с.

15. Матов В.В., Иванова О.А. и др. Ритмическая гимнастика для школ / Новое в жизни, науке, технике. - № 4. - 1989. - С. 98-190.

16. Мурза В.П.Фізичні вправи і здоров”я –К.: Здоров”я, 1991-256с.

17. Сосина В.Ю. Азбука ритмической гимнастике. - К.: Здоров’я, 1986. - 64 с.

18. Толкачев Б.С. Физкультурный заслон ОРЗ. – М.: ФиС, 1992. - 175 с.

Львів – 2009

Вступ

Правильне ФВ дітей, в тому числі проведення оздоровчих занять можливе при умові врахування особливостей їх вікового розвитку. Коротко зупинимося на характеристиці основних систем і функцій дитини на різних етапах її вікового розвитку. В лекції буде подано узагальнену інформацію про розподіл школярів на медичні групи для проведення фізкультурних занять. Детальніше ці питання будуть розглядатися на предметах кафедри ТіМФВ.

Вчені прийшли до висновку, що для ефективного оздоровлення, профілактики масових респіраторних захворювань необхідно розвивати таку фізичну якість, як витривалість. У поєднанні з загартуванням та ін. компонентами ЗСЖ вона захищає дитячий організм від багатьох захворювань.

Для підвищення загальної витривалості використовують вправи циклічного характеру, тобто достатньо тривалі, рівномірні навантаження, які повторюються.

В роботі з дітьми дошкільного і мол. ШВ широко застосовуються ігри. Крім ігор популярним засобом ФВ дітей слугує ритмічна гімнастика та шейпінг. Власне розгляду цих та інших засобів оздоровлення і буде присвячена наша сьогоднішня лекція.

1. Анатомо-фізіологічні особливості організму дітей.

У дошкільному віці організм дитини швидко росте й розвивається. При цьому збільшуються не лише розміри тіла, але й удосконалюється ЦНС: недостатньо врівноважені процеси збудження та гальмування, збудження переважає.

Кістково-м’язова система дитини дошкільного віку має свої особливості. Кістки містять багато води і тільки 13% мінеральних солей. Вони еластичні, м’які, гнучкі, можуть легко змінювати свою форму. Суглоби дуже рухливі, зв’язковий апарат легко розтягується, сухожилля коротші та слабші, ніж у дорослих. Важливо не допустити викривлення хребта, потрібно стежити, щоби дитина уникала невірних положень тіла, не носила важких предметів в одній руці та ін.

Характерним для цього віку є високі темпи росту і розвитку організму. Так, за 1-й рік життя довжина тіла дитини збільшується на 50% від початкової; до 7 р. майже в 2,5 рази. До 1 року втричі збільшується маса, а до 6-7 р. – ще в 2 рази.

М’язова система у дітей складає лише 20-22% від загальної маси тіла (у дорослого 40-45%). Особливо слабкі м’язи кінцівок, вони повільно скорочуються. М’язи містять багато води і мало білкових речовин та жирів. Нерівномірно розвиваються окремі м’язи.

Інтенсивно відбувається ріст розмірів серця: до 2-х років його маса збільшується в 3 рази. Артерії та капіляри досить широкі. Ця особливість (велика маса серця, відносно короткий шлях кровотоку) забезпечує більш сприятливі умови для кровообігу, але відносно велика кількість циркулюючої крові та інтенсивні обмінні процеси висувають до серця високі вимоги. В зв’язку з тим дитяче серце виконує відносно більшу роботу, ніж серце дорослої людини. ЧСС у новонародженої дитини складає 140 уд/хв, до 1 року 120 уд/хв, у 2 р. - 110., у 5-6 р. - 90-100 уд/хв.., АТ у 5-6 рр.- 95/60 мм. рт. ст. Ріст судин відстає від росту серця, що викликає підвищення АТ.

Дихальна система – верхні дихальні шляхи у дітей відносно вузькі, розмах дихальних рухів обмежений. У зв’язку з цим дихання дитини поверхневе і не економне. Потреба організму в кисні забезпечується більшою частотою дихальних рухів. Частота дихання 1-річної дитини – 30 разів на хв; 5, 6-річної –20.

У дошкільному віці в основному закінчується формування легеневої тканини. Глибина дихання зростає до 140-145 см³, а частота знижується до 23 в 1 хвилину. Хвилинний обсяг дихання досягає 3200 см³; ЖЄЛ – 1200 см³.

Шкіра дитини відіграє важливу роль у теплорегуляції. Через тонкі шкірні покриття кров легко віддає своє тепло, внаслідок чого теплова рівновага у дітей порушується швидше, ніж у дорослих. Під впливом холоду судини шкіри звужуються: кров відпливає до внутрішніх органів. Водночас в організмі починає посилено утворюватися тепло. При високій температурі повітря збільшується тепловіддача: розширюються судини шкіри, посилюється виділення поту, що запобігає перегріванню.

У нашій країні шкільний період умовно поділяють на три вікові групи:

· молодший шкільний вік (6-10 років - 1-4 класи);

· середній шкільний вік (11-14 років — 5-8 класи);

· старший шкільний вік(15-17 років-9-11 класи).

Молодший шкільний вік – інтенсивний період розвитку організму. Ріст щороку збільш. на 3-5 см, маса на 2-2,5 кг. Хребет дуже гнучкий і рухливий, кістки скелета легко деформуються.

М’язи і зв’язковий апарат слабкі – потрібне значне напруження м’язів, щоби утримати тіло у вертикальному положенні (неправильне положення, однобічне навантаження, велике м’язове напруження спричиняють викривлення хребта).

У цей період поступово відбувається окостеніння кистей рук. Для правильного фіз. розвитку необхідно стежити за симетричним розвитком рук (в І-ІІ класах 90-95% дітей – яскраво виражені “правші” і лівою рукою не можуть нічого робити).

М’язова система розвив. інтенсивно, але нерівномірно – відстають у розвитку дрібні м’язи. У 7-8-р. м’язи складають 27% маси тіла. М’язова сила рук збільш. приблизно на 2 кг щорічно. У 10 р. сила правої руки складає 16-17 кг.

ССС. Серцевий м’яз ще слабкий. Триває процес розвитку серця і його складного нервового апарату, тому спостерігаються різкі коливання пульсу, порушення ритму скорочень серця. Водночас, серце швидко пристосовується до фізичних навантажень. Поступово сповільнюється ЧСС: у 7-8р. - 80-92 уд/хв, 9-10р. – 76-86 уд/хв.

Дихальна система. Збільшується ОГК до 64 см, дихальні м’язи відносно слабкі. Недостатня глибина дихання компенсується більшою частотою дихання – до 20-22 рази/хв. Повітря, яке видихає дитина, містить лише 2% СО₂ (у дорослого – 4%). ЖЕЛ від 7 до 10 р. збільш. з 1300 до 2000см³, у дівчат значно менші показники. Відбувається диференціація типів дихання: у хлопчиків формується діафрагмальне, у дівчаток – грудне дихання.

ЦНС – закінчується анатомічне формування структури головного мозку, проте у функціональному відношенні мозок ще слабо розвинений. Посилюються процеси збудження і гальмування, зростає роль другої сигнальної системи.

Сприйняття чіткіше (порівняно з дошкільнятами) – краще засвоюють абстрактні поняття, швидше запам’ятовують. Однак, увага не стійка і зосереджується більше на тому, що справляє сильне враження. Діти цього віку легко збуджуються, вони дуже емоційні.

Недостатня сила і врівноваженість нервових процесів, перевага збудження над гальмуванням можуть призвести до швидкої втоми.

Діти легко оволодівають складними за координацією рухами, оскільки пластичність НС висока. Однак під впливом сильних та монотонних рухових подразнень у них знижується стійкість до зовнішнього впливу. Уникнути цього можна шляхом внесення різноманітності у заняття, включенням рухливих ігор.

Середній шкільній вік – продовжується інтенсивний ріст і розвиток дитини, період "другого витягування" (перше – у 6-7 р.). У хлопчиків максимальні темпи росту відзначаються у 13-14 рр. (зріст за рік збільш. на 7-9 см), а у дівчат – в 11-12 років (на 7-8 см).

Маса суттєво відстає від зросту. З'являються ознаки нерівномірного росту частин тіла, що веде до зміни пропорцій. Дуже швидко ростуть довгі трубчасті кістки верхніх і нижніх кінцівок. Ріст кісток у ширину незначний. Не можна використовувати надмірні фізичні навантаження, які прискорюють процес окостеніння і можуть сповільнити ріст кісток у довжину.

М'язова система розвивається швидкими темпами. До 14-15 р. високого рівня розвитку досягає суглобно-зв'язковий апарат, м'язи, сухожилля. Збільш. загальна маса м'язів до 32-35% від маси тіла (найбільше росте у хлопчиків 13-14 рр. і дівчаток 11-12 рр.). Більш високими темпами розвиваються м'язи ніг, меншими – рук. Стають помітнішими відмінності у показниках абсолютної та відносної сили у хлопчиків і дівчат.

Продовжують розвиватися великі групи м'язів. Тонус згиначів переважає над тонусом розгиначів тулуба, тому часто спостерігається сутулуватість, опущена голова, неправильна постава тіла.

ССС. Серце підлітка швидко збільшується в розмірах, але часто розвиток серця відстає від збільшення розмірів тіла. Створюються передумови для появи порушень функцій серця. У цей період збільшені адаптаційні можливості, підвищується економічність серцевої діяльності. Поступово знижується ЧСС: у 13 р. – 80 уд/хв.

Дихальна система. Відбувається подальше удосконалення функцій дихального апарату: підвищується ЖЄЛ., знижується частота дихання - до 18 разів/хв. Після навантаження обов'язково слід включати вправи на відновлення дихання.

ЦНС. Швидко розвивається друга сигнальна система. Вона відіграє все більшу роль у формуванні нових умовних рефлексів та навичок. Посилюється концентрація процесів збудження та гальмування, в результаті зростають емоційність та неврівноваженість, часта зміна настрою (процеси збудження домінують над процесами гальмуваннями).

Характерним є ріст самосвідомості. ЦНС характеризується переходом від конкретного до більш абстрактного мислення, з'являється інтерес, захоплення.

Моторика підлітка відрізняється різноманітністю, але рухам не вистачає граціозності, з'являється незграбність. Проявляються різкі відмінності між тими, хто займається і не займається спортом.

Старший шкільній вік - сповільнюється ріст тіла в довжину та приріст в масі. Розбіжності між юнаками і дівчатами в розмірах та формах тіла досягають максимуму. У дівчат – довший тулуб, коротші ноги та руки, нижче знаходиться центр тяжіння.

В 15-16 р. починається процес окостеніння хребців (їх верхніх і нижніх поверхонь), грудини і її зрощення з ребрами. Зростає міцність хребта. Посилено розвивається грудна клітка, завершується окостеніння ступні та кисті.

У дівчат, на відміну від юнаків, менший приріст м'язової маси, відстає у розвитку плечовий пояс, зате інтенсивно розвиваються м'язи тазового дна.

Грудна клітка, серце, легені, ЖЕЛ, сила дихальних м'язів менш розвинені, ніж у юнаків, тому функціональні можливості ССС і ДС у них нижчі, ніж хлопців.

У юнацькому віці відбув. подальше формування органів кровообігу та дихання, продовжується ріст серця, удосконалюється його регуляція.

У 16-17 р. високої досконалості досягає нервова і гуморальна регуляція діяльності серця і кровоносних судин – їх робота стає більш злагодженою: підвищуються функціональні можливості ССС, зростає витривалість серця до фізичних навантаження, стають доступними вправи зі статичним навантаженням і ті, які вимагають швидкості і витривалості.

ЦНС. Завершується її розвиток, зростає рухливість нервових процесів. Ще деякий дисбаланс у співвідношенні збудження і гальмування, збудження й надалі домінує.

Розвиток другої сигнальної системи досягає високого рівня. У порівнянні з підлітками старшокласники більш спокійні, врівноважені, їх увага стійкіша.

У шкільний період дуже важливо своєчасно виявити дітей з відхиленнями у стані здоров’я та спрямувати зусилля на їх ліквідацію. Розподіл учнів на медичні групи для занять ФК здійснюють медичні працівники та вчителі ФК. Всі учні шкільного віку, на основі даних про стан здоров’я, фізичний розвиток та підготовленість) розподіляються на три медичні групи: основну, підготовчу та спеціальну.

1. До основної належать школярі без відхилень у стані здоров’я, та учні, які мають незначні відхилення у стані здоров’я при достатньому фізичному розвитку.

2. До підготовчої відносяться учні без відхилень у стані здоров’я при недостатньому фіз. розвитку та з незначними відхиленнями у стані здоров’я.

3. До спеціальної - учні, які мають відхилення у стані здоров’я постійного або часткового характеру, що вимагає обмеження фізичного навантаження.

Розподіл школярі за групами дозволяє правильно дозувати навантаження на уроках фізичної культури, позаурочних та позакласних фізкультурно-оздоровчих заняттях.

2. Організація та методика проведення рухливих ігор.

Ігри, в яких яскраво виражена роль рухів умовно називають “рухливими”. Для дитини гра – це навчання, праця і водночас форма виховання. Дошк. вік наз. “ігровим віком”. Рухливі ігри (РІ) – важливий засобів ФВ дітей. Вони сприяють:

- формуванню та вдосконаленню життєво важливих рухів;

- всебічному фізичному розвитку та зміцненню здоров’я;

- вихованню моральних і вольових якостей;

- позитивному впливу на серцево-судинну, дихальну та ЦНС, підвищенню апетиту і міцного сну;

- розвитку важливих фіз. якостей: швидкості, спритності, витривалості;

- розумовому розвитку дитини, розширенню кругозору, розвитку уваги, сприйняття; розвитку творчої фантазії, пам’яті; покращенню логічного мислення, розвитку мови, швидкості мислення, творчості, кмітливості;

- естетичному вихованню: відчуття краси рухів, почуття прекрасного (правильної постави, витонченості та точності рухів).

З дітьми дошкільного віку застосовують три види рухливих ігор:

4) сюжетні ігри;

5) ігрові вправи (несюжетні ігри);

6) ігри з елементами спорту (н. теніс, бадмінтон, баскетбол, футбол, хокей).

В основу сюжетних РІ покладено життєвий досвід дитини, її уявлення про навколишній світ (дії людей, тварин, птахів). Під час гри відтворюються дії, характерні для того чи іншого образу. Більшість сюжетних ігор – колективні, тому дитина привчається діяти організовано за правилами.

Для ігрових вправ (несюжетних ігор) характерна конкретність рухових завдань, відповідно до вікових особливостей і фіз. підготовки дітей. Дошкільнята повинні бездоганно виконувати осн. рухи (влучити м’ячем у ціль, пролізти під мотузкою, не торкнувшись її, ін.). Вони застос. для вдосконалення певних рухів, у них чітке дозування, що важливо для дошкільнят.

Ігрові вправи та сюжетні ігри застос. в усіх вікових групах, тому організація і методика їх проведення має багато спільного.

За ступенем фізичного навантаження РІ бувають:

1. великої рухливості – зміст яких складають інтенсивні рухи: стрибки, біг у поєднанні з метанням, подолання перешкод та ін.;

2. середньої рухливості – передбачають активну участь дітей, характер рухової діяльності відносно спокійний (метання предметів у ціль, ходьба в поєднанні з іншими рухами: переступання);

3. малої рухливості – не всі діти виконують рухи одночасно: частина рухається, інші – ні, рухи виконуються у повільному темпі.

Особливості методики проведення рухливих ігор:

· Перш ніж вибрати гру, треба визначити мету, врахувати вікові можливості дітей, їхні інтереси та фіз. підготовленість, місце і час проведення, погодні умови.

· Більшість рухливих ігор доступні й корисні дітям різних вікових груп.

· Правила гри можна спрощувати чи ускладнювати.

· Повторення вивчених РІ проводиться з деякими ускладненнями вправ.

· На заняттях з ФК застос. ігри великої рухливості в основній частині, які мають навч. характер; в заключній частині малої рухливості. На прогулянках – ігри будь якої рухливості, але врах. пора року і температура повітря.

· Для проведення багатьох ігор потрібен інвентар.

· Під час пояснення змісту гри дітей розміщують так, щоб кожен добре чув і бачив вихователя. Пояснювати коротко, чітко, дохідливо, щоб не втомлювати дітей. Емоційно-образне повідомлення сюжету гри допомагає дітям краще уявити ігрову ситуацію й виразніше викон.характерні для даного образу рухи.

· Для кращого засвоєння гри рекомендується найскладніші моменти пояснювати жестом і показом деяких рухів.

· Правила гри пояснюють детально лише тоді, коли вона проводиться вперше. Повторюючи гру, тільки нагадують основний її зміст.

· Важливим моментом у проведенні гри є вибір одного або кількох ведучих.

· Обов’язковою умовою проведення командних ігор у старших групах – прав. комплектування команд. Вони мають бути рівні за силами й складом.

Для регулювання фіз. навантаження в грі застос. різні методичні прийоми: зменшення або збільш. тривалості гри, а також кількості повторень усієї гри або окремих її елементів; зменшення або збільш. площі (залу, майданчика), на якій проводиться гра; скорочення або збільш. дистанції, яку пробігають гравці; ускладнення правил гри і кількості перешкод, які повинні подолати діти; введення короткочасних пауз для відпочинку.

Тривалість гри залеж. від мети, умов, в яких вона проводиться; віку дітей та їхньої кількості.

Проводити ігри-вправи слід на свіжому повітрі, по можливості не на асфальті, а у парках або скверах. У закритих приміщеннях повітря повинно бути чистим із t = 16^о На підлозі (місці для стрибків або для бігу на місці) постеліть товстий килим – для попередження синців та розтягування зв’язок і м’язів.

Слід пам’ятати про прав. дихання – одна з умов повноцінного фіз. розвитку та зміцнення здоров’я дітей. Перш за все дитина повинна навчитися енергійному видиху,вмінню правильно дихати через ніс. Пускати мильні бульки – веселе заняття і хороша вправа для розвитку функції дихання. Можна вчити дитину вправам на затримку дихання на вдиху і видиху. Прав. дихання відіграє дуже велику роль у профілактиці захворювань.

3. Особливості використання циклічних вправ у ФОР з дітьми

Серед ефективних спортивно-оздоровчих видів занять особливо виділяють циклічні вправи – виконання яких вимагає ритмічного скорочення і розслаблення працюючих м’язів (або в яких певний час повторюється один і той самий руховий цикл). До циклічних вправ відносяться: ходьба, біг, плавання, біг на лижах, їзда на велосипеді.

Ходьба – осн. спосіб пересування людини у просторі. Циклічність її складається з чергування кроків лівої та правої ніг, а також погоджених з ними рухів руками. Автоматизований кроковий рефлекс, який є фізіологічною основою ходьби, формується наприкінці першого року життя дитини.

Для того, щоб привчити дітей ходити легко, не човгаючи по підлозі пропонують їм виконувати різноманітні вправи, які сприяють зміцненню м’язів ніг. Н-д, ходьба на носках, з переступанням через предмети високо піднімаючи стегна. Однак, ця ходьба не повинна займати багато часу (у межах 20-25 с.), тому що у малюків швидко втомлюються м’язи ніг (особливо при ходьбі на носках) й інтерес до запропонованої вправи зникає. Доцільно чергувати ходьбу з високим підніманням стегна, на носках, із звичайною ходьбою.

Гол. умовою формування навичок ходьби у дітей 3-4 р. є цілеспрямоване навчання, яке здійснюється в ігровій формі, де забезпечується засвоєння дошкільниками різноманітних способів правильної ходьби. Через недостатність розвитку м’язів розгиначів спини частина дітей мол. дошк. віку не може рівно тримати тулуб, часто горбиться, що може призвести до порушень постави. Слід стежити, щоб не опускали голови під час ходьби, не сутулились.

В цьому відношенні корисна ходьба з гімнастичною палицею на плечах, лопатках за спиною та перед грудьми, а також з фіксованим положенням рук (на поясі; за головою, в сторони). Дані вправи дають змогу відчути дитині вірне положення тулуба та голови під час ходьби.

Швидкість ходьби залежить від частоти (темпу) та довжини кроків. Темп ходьби дошкільнят знаходиться в межах 148-172 крок./хв., довжина кроку – 42-63 см (діти 3-6 років). Для порівняння, у дорослої людини – середній темп ходьби: 120 крок./хв., довжина кроку 70-90 см.

Головна вимога з боку вихователя у формуванні в дітей цієї навички – навчити їх виконувати ходьбу впевнено, легко, з прав. координацією рук та ніг.

Дошкільнятам усіх вікових груп корисна ходьба на носках, п’ятках, зовнішньої та внутріш. сторонах ступні, з високим підніманням стегна, з рухами рук вгору і вниз та ін. Ці вправи виконуються у вигляді імітаційних вправ: пройти як “клишоногий ведмедик”, “конячка”, “чапля”, “лисичка” і т. д. Такі види імітаційної ходьби доцільно чергувати із звичайною ходьбою. Це сприяє розвитку м’язів опорно-рухового апарату, профілактиці плоскостопості.

Різноманітні вправи з рівноваги (ходьба по мотузці, яку покладено на підлогу; дошці; лаві; колоді та ін.), які широко застосовують на заняттях з ФК та під час прогулянок, сприяють вдосконаленню навички ходьби в різних умовах та позитивно впливають на формування постави дошкільників.

Ходьба ефективно використовується у сімейних туристських походах, які стають все більш популярними. Такі походи позитивно впливають на здоров’я і дорослих, і дітей. Тривалість походу з дітьми дошк. віку повинна не перебільшувати 3-4 год. із зупинками на привал після 50-60 хв. ходьби.

Під час ходьби в роботу втягуються майже всі м’язи тіла, проте така робота не викликає швидкої втоми завдяки її динамічному характеруру та розподілу навантаження рівномірно на всі м’язи. Це створ. сприятливі умови для підвищ. обміну речовин, посилює дихання і кровообіг, покращ. кровопостачання мозку.

Біг – один з найстаріших і перевірених засобів зміцнення здоров’я. В Древ. Греції на одній зі скель були висічені слова: “Якщо хочеш бути сильним – бігай, хочеш бути красивим – бігай, хочеш бути мудрим – бігай”.

Дійшла до нас фраза Горація: “Якщо не бігаєш поки здоровий, будеш бігати, коли захворієш”. Ці слова підтверджують цілющу силу бігу.

Біг доступний, не вимагає особливих затрат, не має особливих проти показів до занять, позитивно впливає на всі фізіологічні системи і психічні функції: створ. позитивний емоційний стан; значно підвищуються процеси мислення, збільшується об’єм і краще запам’ятовується отримана інформація, покращується сон, збільш. розумова і фізична працездатність, нормалізується робота ендокринної системи, яка забезпечує нормальні процеси росту та розвитку, що дуже важливо для організму, який росте.

Зупинимось на методиці залучення дитини-дошкільника до бігових вправ.

Перш за все, слід подолати деяку психологічну складність. Адже на відміну від дорослого, “за здоров’ям” дитина не побіжить. Тому, краще проводити ігри, в яких був би присутній біг. Починати ці бігові “забави” можна вже з дитиною 3-х річного віку, однак чергувати їх з ходьбою, стрибками на 1 і 2-ох ногах, дихальними і гімнастичними вправами. Дистанція перших пробіжок повинна становити не більше 40-50 м, які повторюють декілька разів впродовж заняття. Доцільно використовувати сюжетні ігри. Наприклад: дитина-водій, а дорослі зображають автомобіль, катер.

На цих заняттях важливо не допускати звичної для дитини тяги до прискорення, інакше через втому ефект виконання вправ буде знижуватись. Необхідно слідкувати за поступовим збільшенням навантаження, яке регулюється повторенням дистанції, яку пробігає дитина.

У старших дошкільнят можна поступово переходити від пробіжок у 150-200 м до дистанцій у 400-500 м. Якщо у дитячих установах правильно організовані заняття оздоровчим бігом, то їх вихованці будуть без зайвої напруги пробігати 1,5-2 км.

Оволодіти навичкою прав. бігу допомагають різноманітні підготовчі вправи: біг з високим підніманням стегна, як конячка; біг з переступанням через предмети (кубики, м’ячі); біг з наступанням на риски, які позначені на землі через 80-90 см; біг зі зміною темпу та напрямку із зупинками за сигналом вихователя; оббігання предметів, біг навипередки – “хто швидше”, біг з прокочуванням обруча по землі поштовхом долоні; біг зі скакалкою, яку обертають вперед.

Для розвитку швидкості застос. повторне пробігання відрізків на 20-30 м (по 2-3 рази, у зворотному напрямку діти повертаються спокійним кроком); човниковий біг 4х10 м з макс. швидкістю; біг 30 м з поступовим прискоренням.

Діти 3-4 років можуть пробігати з максимальною швидкістю відстань до 15-20 м; 5 років – до 25 м; 6 років – 30-35 м. Пробігання вищевказаних дистанцій з макс. швидкістю не викликає значних фізіологічних навантажень і може бути рекомендовано здоровим дітям.

Їзда на велосипеді зміцнює м’язи ніг, розвиває силу, спритність та витривалість. Діти стають більш сміливими і наполегливими. А скільки позитивних емоцій виникає під час велопрогулянок!

Велосипед повинен бути правильно підібраний у відповідності з ростом дитини. Висота сідла і руля велосипеду регулюються так, щоб нога при натискуванні на педаль повністю випрямлялася у коліні, а дитина сиділа трішки нахилившись вперед, однак не горбилися. Дитина, сидячи на велосипеді, повинна дивитися не вниз на педалі, а вперед, тримаючись за руль без зайвої напруги; крутити педалі, не відриваючи від ніг.

Спочатку діти катаються 6-8 хв., а коли оволодівають технікою їзди, тоді час збільшується до 10-15 хв.

Необхідно пояснити дітям і систематично нагадувати, що при їзді на велосипеді треба сидіти прямо, з невеликим нахилом тулуба вперед, але не сутулитись. Тривала їзда в неправильному положенні тіла може негативно вплинути на поставу, привести до сутулості.

Плавання – відрізняється від інших засобів тим, що ним можна займатися майже від народження. Це чудовий засіб загартування, горизонтальне положення у воді розвантажує хребет і полегшує роботу серця, покращує венозний кровообіг, зміцнює легені, позитивно впливає на НС, сприяє врівноваженості процесів збудження і гальмування; відновлює розумову працездатність.

При систематичних заняттях плаванням покращується терморегуляція, збільшується інтенсивність кровотоку, зміцнюються серцеві м’язи, покращується газообмін, що важливо для повноцінного розвитку організму.

Плавання може ефективно викор. для попередження і навіть лікування досить розповсюджених серед сучасних дітей порушень постави і сутулості.

Плавання тренує і вдосконалює дихальну систему, є ефективним засобом профілактики респіраторних захворювань. При вдиху і видиху у воду зміцнюють і розвивають дихальні м’язи, покращується рухливість грудної клітки, збільшується ЖЕЛ. Ігри і розваги на воді викликають у дітей позитивні емоції і мають велике виховне значення.

У режимі дня дитини в дошкільних установах обов’язково мають бути передбачені заняття у басейні як незамінний засіб профілактики застудних захворювань та порушень опорно-рухового апарату.

Як відомо, для того, щоб вміти плавати, необхідно цьому навчитися.

Звичайно слід починати із забезпечення безпечного перебування дитини у воді. Краще всього використовувати басейн “жабятник” глибиною 50-100 см. Оптимальна температура води – біля 27^оС, а при жаркій погоді – 23^оС.

Тривалість перших занять залежить від поведінки дитини: при перших ознаках легкого ознобу і зниження уваги заняття слід зупинити, дитині зробити теплий душ, після чого розтерти рушником. Тривалість заняття на початку курсу не перевищує 7-8 хв. із поступовим збільшенням до 15-20 хв.

Основні етапи навчання плаванню:

5. Проведення вправ на суші, які імітують основні плавальні рухи. Це рухи руками з поворотами голови, махові рухи прямими ногами від стегна, не згинаючи їх в колінах; прогинання у хребті в положенні лежачи.… Дітям дуже подобається заключні вправи цього етапу, коли сидячи на бортику басейна, вони весело б’ють по воді прямими ногами.

6. Засвоєння дитиною перебування у воді й навчання рухів у ній. Спочатку дитину навчають прав. положенню тіла під час пірнання, ковзання. Основне на цьому етапі – навчити дитину робити видих у воду повільно і поступово.

7. Проводиться навчання рухів ногами при плаванні вільним стилем. Слідкувати, щоб дитина не закривала очі у воді й дивилася прямо перед собою.

8. В кінці 3-ох етапів, а це 3-4 заняття – вміння дитини плавати за допомогою ніг, тримаючи в руках дощечку. Потім починають навчати рухам рук і диханню із поворотами голови на вдиху.

5. З 6-7-го заняття починається етап навчання повної координації плав. рухів спочатку при затримці дихання, потім поєднання рухів з диханням.

Тренуванню і закріпленню навиків плавання допомагають ігри на воді: “Наздожени мене” – біг у воді на мілкому місці, “Жабеня” – стрибки на мілині, “Дельфін” – занурення з головою і поступовим вистрибуванням із води.

Ходьба на лижах – ефективний вид активного відпочинку і зміцнення здоров¢я, джерело позитивних емоцій, котрі покращують настрій і бадьорість. Доступні вже дітям з 3-х річного віку. Лижі й палки підбирають по росту дитини: у 3-5 р. довжина лиж може перевищ. зріст на 5-7 см. Молодшим школярам підбираються лижі, які досягають долоні руки, що витягнута вверх. Лижні палки мають бути трохи нижчі плеча. Розмір черевиків таким, щоб можна було надіти 1-2 пари шерстяних шкарпеток.

Під час пересування на лижах поперемінно і ритмічно включ. всі великі м’язові групи ніг, спини, рук, що оптимально збуджує рухову зону кори великих півкуль, підвищує її тонус. Це сприяє швидкій ліквідації застійних збуджень в мозку, пов’язаних з розумовим і нервово-емоційним перенапруженням.

Для навчання дошкільників ходьби на лижах на ділянці дитсадка прокладають у снігу доріжку (лижню) довжиною 100-150 м (до 250 м) у вигляді витягнутого кола, на якій діти оволодівають осн. способами ходьби на лижах.

Заняття з ФК, змістом яких є лижна підготовка проводяться не менше 2 разів на тиждень під час денних прогулянок:

- для дітей молодшої групи – 25-30 хв.

- середньої групи – 30-35 хв.

- старшої та підготовчої – 40-60 хв.

Тривалість занять визначається не тільки віковими особливостями та ступенем володіння технікою пересування на лижах, але об’єктивними зовнішніми умовами (t^o повітря, сила вітру і т. д.).

Формування навичок ходьби на лижах починається з показу “стійки лижника”(положення тулуба під час ходьби). У цій стійці лижі тримають паралельно, на ширині ступні (10-15 см), ноги згинають так, щоб коліно було під стопою або носком черевика; тулуб трохи нахиляють вперед, руки напівзігнуті й опущені вниз. Цю стійку корисно повторювати на кожному занятті перед початком пересування на лижах.

Найпростіший спосіб пересування на лижах – “ступаючий крок”, який застос. на пухкому снігу під час ходьби на рівній місцевості та при підйомах на схили. Навчання пересуватися “ступаючим кроком” починають без палиць, тому що так дітям легше зосередити увагу на положенні ніг, координації рухів ніг та рук під час ходьби. Передчасне користування палицями привчає дітей “висіти” на них або спиратися, щоб не втратити рівноваги. Після 2-3-х занять розпочинають навчання “ковзного кроку”. Виконуючи його, ковзають по черзі то на одній, то на другій лижі, намагаючись робити широкі кроки й повністю розправляти ноги в колінному суглобі. Тулуб при цьому трохи нахилений вперед, вага його по черзі переноситься з однієї ноги на іншу (ту, яка в цей час ковзає). Поширеною помилкою у дошкільнят при виконанні ковзного кроку є недостатнє відштовхування опорною ногою, неповне розгинання її в момент відштовхування, ковзання на прямих ногах, порушення ритму ходи.

Для ефективного опанування дітьми ковзного кроку доцільно використовувати наступні вправи:

- пересування по лижні, заклавши руки за спину;

- долати відстань з меншою кількістю кроків;

- ковзати до предмета (прапорця), збільшуючи крок під час ковзання;

Після опанування ковзного кроку дітей вчать ходити на лижах з палицями.

Із старшими дошкільнятами опановують техніку “поперемінного двокрокового ходу”. Цикл цього ходу складається з 2 “ковзних кроків” і 2 поперемінних поштовхів палицями.

Діти оволодівають також пересуванням на лижах “безкроковим ходом” за допомогою поштовхів палицями, які виконують одночасно обома руками.

Починаючи із середньої групи дітей навчають найпростіших поворотів – “переступанням” на місці та в русі на невеликій швидкості.

Діти дошкільного віку можуть навіть навчитися долати некруті підйоми (спочатку “сходинкою”, а потім “ялиночкою”), а також невеликі схили та пагорби. На некрутих схилах із старшими дошкільнятами починають вчити гальмування “плугом” – це зведення носків лиж і колін один до одного та постановка лиж на внутрішні ребра.

Виходять на гірку такими способами: “ступаючим кроком”, “напівялинкою”, “ялинкою” і “драбинкою” Дві останні – лише із старшими дошкільнятами. Під час спускання з гірки важливо допомогти подолати захисну реакцію - страх, яка часто спостерігається в дошкільнят. Для цього можна показати дітям як сміливо й впевнено спускаються інші діти та дорослі лижники.

Одним із простих, надійних способів гальмування є падіння. Застосовуючи його дитина повільно сідає на сніг поряд з лижами. Якщо спускаються по косому схилу, сідають на вищий бік, руки розводять в сторони, палиці тримають кільцями назад.

Катання на ковзанах покращує стан здоров’я і загальне фізичне загартування. Систематичне виконання рухів на повітрі сприяє розвитку органів дихання і дихальних м’язів. При пересуванні на ковзанах відбувається постійне чергування напруження й розслаблення м’язів ніг, що зміцнює м’язи стопи.

Групові заняття з дошкільнятами проводяться спочатку на снігу, а потім на льоді. На снігу потрібно навчити дітей прийомам техніки безпечного падіння: глибоко присісти, тулуб злегка нахилити вперед, руки опустити вниз до ковзанів, ноги нарізно.

Катання (біг) на ковзанах є дуже корисним, однак втрачає свою популярність. Гол. завдання – пробудити інтерес дитини, дати їй можливість відчути радість ковзання на льоду. Черевики для ковзанів, на відміну від лижних, повинні бути за розміром або на 1 номер більші. Спочатку краще використовувати фігурні ковзани.

Перші кроки на ковзанах краще робити у приміщеннях, при цьому дитину підтримують. Ноги повинні стояти прямо і не нахилятися до середини. При виході на лід слід навчити дитину падати на бік без опору на руки.

Наступний етап – ковзання на паралельно поставлених коньках. Після короткого розбігу при постійній підтримці за руки. Потім дитина вчиться розбігу і ковзанню на прямій. Гальмування виконується розведенням кінців ковзанів у сторони або їх зближуванням та відведенням корпусу назад. На останньому етапі розучуються повороти.

Підготовчі вправи без ковзанів і на ковзанах виконуються в приміщеннях на резинових доріжках.

1. Ходьба на ковзанах з підтримкою і без неї.

2. Стійка на одній нозі з поперемінним підніманням правої, лівої ноги.

3. Пружинні півприсіди, руки вперед або на пояс.

4. Відведення однієї, потім другої ноги в сторону до повного випрямлення.

5. Повороти на право, наліво, кругом.

6. Імітація ковзання.

Коли діти засвоять розбіг з ковзанням, їм пропонують ковзатися на 2 ковзанах, чергуючи півприсіди з випрямленням. Це завдання привчає сильно згинати ноги, зберігати рівновагу, коли змінюється положення тулуба. Заняття краще проводити в безвітряну погоду при температурі повітря – 16^оС. Але при сильному вітрі заняття повинні відміняти.

4. Особливості використання ациклічних вправ у ФОР з дітьми.

На сьогодні РГ в нашій країні розвивається на основі кращих сучасних зарубіжних напрямків. Це системи Джейн Фонди, Сідне Ром, Марлен Шарель, Моніки Бекман та ін.

Джейн Фонда – відома амер. кінозірка, тисячі клубів в США названі її іменем. Вона автор системи фізичних вправ, яка називається “аеробіка”.

Самі по собі рухи в її системі традиційні, але організовані по-іншому, об’єднані заг. муз. ритмами. Відмінність від звичної ранкової гімнастики – в інтенсивності і тривалості занять. В комплекс входять елементарні гімнастичні вправи, які найчастіше викон. на 2 або 4 рахунки, і різні види стрибків та бігу. Дозування вправ залежить від їх складності і коливається від 8 до 30 повторень.

Не менш популярна система ще однієї амер. кінозірки– Сідне Ром. ЇЇ гімнастич. вправи дуже прості у виконанні і сприяють розвитку всіх фіз. якостей. Вел. увага приділяється прав. ритміч. диханню, яке полегшує виконання вправи.

Хар-на особливість комплексу Сідне Ром – дуже велика к-сть вправ (біля 185) і велике їх дозування Н-д, нахили в сторони викон. в заг. понад 40 разів. Багато часу відводиться біговим і стрибковим вправам.

Комплекси вправ у Марлен Шарель з Німеччини і Моніки Бекман зі Швеції в основному схожі з тими, що пропонує Сідне Ром, але більш танцювальні. У М.Шарель вправи, в першу чергу, спрямовані на розвиток витривалості.

“Сила, витривалість, гнучкість плюс краса” – ось формула сучасної РГ.

Сучасна РГ не є новою формою РА, а об’єднує у собі різноманітні елементи існуючих раніше систем ФВ. У даний час спостерігається свого роду друге народження РГ, популярність якої з кожним днем зростає.

Вправи РГ застос. у різних формах ФВ школярів:

6. У фізк.-озд. заходах в режимі навчального і продовженого дня (з усіма віковими категоріями школярів): під час проведення гімнастики до занять, продовжених перерв та годин здоров’я у групах продовженого дня.

7. На уроках ФК (з учнями 5-11 класів).

8. У позакласних формах занять (гуртки РГ).

9. Під час масових фізкультурно-оздоровчих заходів.

10. РГ можна поєднувати з ін. видами –лижами, бігом, плаванням.

Мета занять РГ – покращення стану здоров’я і підвищення функціон. можливостей організму школярів. РГ покликана компенсувати нестачу РА і ліквідувати наслідки гіпокінезії.

Вплив РГ на організм школярів:

1. Засоби РГ (ЗРВ, елементи танцю) сприяють формуванню прав. постави.

2. Формуються життєво важливі навички та вміння, збагачується рух. фонд.

3. Розвив. рухові якості: витривалість, швидкість, гнучкість, спритність, координація рухів.

4. Підвищується фізична працездатність під впливом динамічних вправ РГ, які викон. з великою амплітудою. Вже через 2 місяці занять РГ (3 рази на тиждень по 30-40 хв) у підлітків на 11-12% зростає показник МПК.

5. Підвищ. кровообіг та активізуються обмінні процеси (нормаліз. маса).

6. Підвищ. функціональні можливості серцево-судинної і дихальної систем (зміцнюються дихальні м’язи та збільшується сила серцевого м’язу).

7. Покращуються функції ЦНС: розвивається увага, формується здатність до стійкої уваги і зібраності, що важливо для успішного навчання.

8. Покращується психічний стан школярів: музичний супровід викликає емоційне піднесення, радісні відчуття, хороший настрій.

9. Сприяє естетичному розвитку дитини: ритмічність, краса і виразність рухів, які виконуються під музику, формують відчуття прекрасного.

10. Підвищ. інтерес до фк-занять, формується потреба у систематичній РА.

Комплексний вплив на нервово-м’язовий апарат, серц.-судинну, дихальну та ендокринну системи, обмін речовин та емоційну сферу робить РГ привабливим та ефективним засобом усунення відхилень у стані здоров’я. Отже, РГ сприяє всебіч. розвитку і є чудовим засобом виховання школярів.

Особливості методики проведення РГ. Комплекси РГ проводяться фронтальним методом. Вправи виконуються поточним способом.

Слід враховувати, що фізичний розвиток і підготовленість у дітей навіть однієї вікової групи можуть бути різними, тому навантаження треба збільш. поступово, переважно за рахунок підвищення к-сті повторень і темпу виконання вправ; збільшення амплітуди виконання, ускладнення вправи.

Дуже важливо правильно підібрати музику до занять РГ. Музичні твори підбираються під уже складений комплекс вправ, відповідно до їх темпу і ритму.

Через кожні 3 місяці рек. поновлювати комплекси вправ, а з ними і музичний супровід. Муз. твори підбираються з урахуванням віку школярів.

Досвід проведення показує, що заняття Бажано проводити тричі на тиждень, оптим. тривалість занять РГ для дітей така:

4-5 років – 10 хв.;

6-9 років – 15-20 хв.

10-12 років – 25 хв;

13-15 років – 30 хв;

16-17 років – 35-40 хв.

За зовн. ознаками можна виділити 4 групи вправ, які застос. у РГ:

1 група – вправи, що виконуються на місці, без просування у будь-якому напрямку (В.П. може бути стоячи, сидячи, лежачи на животі, боці);

2 група – біг і ходьба в різних варіантах і сполученнях;

3 група – вправи з предметами (м’ячами, скакалками, обручами);

4 група – вправи, що виконуються біля опори і з предметами.

Під час занять слід звертати увагу на правильне В.П. і виконання вправи. Навчання починають з простих рухів і полегшених В.П. Поступово опановують складніші В.П., з’єднують засвоєні рухи в комбінації, змін. ритм, виконують вправи в різні боки.

У методиці проведення занять з дівчатами і хлопцями старш. шк. віку є багато відмінного. Для дівчат у заняття вкл. різноманітні танц рухи. Для юнаків заняття носять більш виражену атлетичну спрямованість. Ширше застос. вправи силового хар-ру (з обтяженнями), а танц. елементи більш прості за координацією.

Доцільно правильно розподіляти час по частинах заняття: 20%, 70% і!0% на підготовчу, основну і заключну частини.

За темпами виконання впарави РГ поділяють на швидкі, помірні та повільні. Підготовча частина проводиться у швидкому темпі, основна – в усіх трьох темпах, заключна – у повільному й помірному.

Існує певна залежність між темпом виконання вправ та участю у роботі різних груп м’язів. Як правило, швидкі вправи (це рухи на кожний рахунок) вкл. у роботу м’язи окремих частин тіла (рук, ніг, голови) та дрібні групи м’язів (рухи кистями, передпліччям, ступнею). Помірний і повільний темп (на 2 та 4 рахунки) дозволяє викон. вправи за участю більших груп м’язів та частин тіла.

При підборі вправ для кожної частини заняття, можна керуватися схемами, які побудовані за анатомічною ознакою. Н-д, схема для підгот. частини така: руки – ноги тулуб – шия і т.д. В основну частину включають більше вправ для м’язів тулуба: черевного пресу, спини, бокової поверхні тулуба, рук. У зал. частині - вправи на розслаблення, віднов. дихання.

Дуже важливо контролювати фізичний стан школярів під час занять РГ.

Вимірювати ЧСС рек. після: підготовчої частини; інтенсив. вправ, у яких задіяні великі групи м’язів: вправ у швидкому темпі; після заключної частини.

Оптимальним вважається навантаження, при якому ЧСС знаходиться в межах 130-160 уд/хв. При виконанні окремих вправ у швидкому темпі ЧСС може збільшуватися до 180 уд/хв. Одразу після виконання вправ РГ ЧСС у дітей молодшого шкільного віку не повинна перевищувати 140 уд/хв.

Суб’єктивні відчуття учні середнього і старшого шкільного віку можуть фіксувати у щоденнику самоконтролю.

Вчителю потрібно також стежити за зовнішніми ознаками втоми:

· колір шкіри;

· вираження втоми на обличчі;

· порушення координації рухів;

· зменшення уваги;

· потовиділення;

· погіршення постави;

· зниження активності, в’ялість.

Шейпінг – (з англ. Shape – форма, фігура, формувати, ліпити). Це комплексна система фізичного та духовного вдосконалення людини, спрямована на підвищення привабливості, яка об`єднує заняття фізичними вправами, принципи харчування, елементи мистецтва (шейпінг-хореографія), моду (шейпінг-стиль) та концепцію шейпінг-доглянутості [11,13]. Не останню роль займає і духовне вдосконалення (шейпінг-тонких тіл). Батьківщиною шейпінгу є Санкт-Петербург. Ця система запатентована у 1988 році. Шейпінг став винаходом в області фізичної культури, був визнаний фахівцями Московського медичного інституту ім. П.Сєчєнова.

Шейпінг має не таку давню, але багату історію. Мабуть ні один з видів фізичних вправ не може порівнятися з ним різноманітністю засобів і різновидів.

Зберігаючи головні якості гімнастичних вправ, шейпінг набув деяких відмінних рис, які визначають ефективність дії на організм.

Для занять шейпінгом використовуються спеціально обладнані зали. Красивий інтер’єр залів, відео програми (записані під сучасну популярну музику), новітні технології контролю за ЧСС під час занять, періодичні тестування та опрацювання результатів із використанням комп’ютерної техніки сприяють кращому відвідуванню занять дівчатами і бажанням займатися шейпінгом на дозвіллі.

Хоча шейпінг досить новий вид оздоровчих занять, його наукове підґрунтя, використання нових комп’ютерних та інформаційних технологій, індивідуальний підхід, спрямованість на гармонійний та всебічний розвиток особистості, самовдосконалення – дають можливість поєднувати в шейпінгу елементи спорту і елементи мистецтва.

В 1991-1995 роках були розроблені методики: шейпінг-хореографії, чоловічого шейпінгу, шейпінг-терапії, шейпінг для дітей та підлітків,

Шейпінг-юні – заняття для дітей 6-12 років. Спрямовані на формування гнучкості, пластики, координації, артистичності, розвиток м’язів, які забезпечують формування гарної постави та профілактику сколіозу. Заняття проводяться 2 рази на тиждень по 45 хвилин.

Підлітковий шейпінг – заняття для підлітків 12-15 років. Спрямований на формування гарної фігури, розвиток витривалості, гнучкості, формування гарної постави. Комплекс шейпінг-програм розробляється для дівчат-підлітків з різним рівнем статевого розвитку, що сприяє врегулюванню їх місячного циклу. Заняття проводяться 2 рази на тиждень по 45 хвилин.

Шейпінг-юні вирішує наступні завдання:

- навчити дівчат рухатись та володіти своїм тілом;

- розвинути фізичні якості;

- сформувати правильну поставу;

- залучити дітей до систематичних занять фізичними вправами.

Гідроаеробіка – це виконання у воді під музику фіз. вправ середньої та малої інтенсивності. Працездатність м’язів у дошкільнят незначна, тому під час статичного навантаження вони досить швидко втомлюються. А під час виконання вправ у воді чергуються напруження та розслаблення різних груп м’язів, що збільшує їх працездатність та силу.

Дитина почувається ніби у стані невагомості, оскільки щільність води у 769 разів перевищує щільність повітря. Вода чинить опір, тому достатньо кілька повторення однієї вправи, щоб дати необхідне навантаження на м’язи дитини.

У воді зменш. статичне напруження тіла, навантаження на хребет, формується прав. постава, створ. сприятливі умови для роботивнутр. органів.

Заняття позитивно впливають на механізм терморегуляції, підвищують імунітет дитини, поліпшують адаптацію до умов зовні. середовища, зміцнюють нервову систему, покращують сон та апетит, приносять задоволення. Вправи можна виконувати з предметами (м’ячі, палиці, іграшки). Тривалість комплексу 15-20 хв. Розминка проводиться на суші.

Система оздоровлення Б.С. Толкачєва. Метод, розроблений Б.С. Толкачєвим, привертає зараз велику увагу спеціалістів-медиків.

Борис Сергійович Толкачєв – педагог. Більше 40 р. він проводить заняття ФК з дітьми і дорослими, які страждають респіраторними захворюваннями.

Програма озд. занять підходить для хворих бронх. астмою та інш. хронічними бронхолегеневими захворюваннями.

Використання даної методики протипоказано дітям з важкими супутніми захворюваннями ССС, такими, н-д, як стенокардія, важкі форми аритмії. Не можна рекомендувати дану програму хворим з нирками, так як вона включає низькотемпературні водні процедури. Виражені прояви дихальної і серцевої недостатності, важкі захворювання печінки, крові теж являються протипоказами для застос. даного методу, хоча окремі елементи, н-д, масаж носа і придаткових пазух, пневмомасаж можуть бути використані. Методика Толкачова досить гнучка, програми побудовані з урах. віку і стану здоров’я тих, хто займається.

Успіх даного методу в першу чергу – в комплексному підході до реабілітації хворих, який включає фізичні вправи, що тренують дихальну мускулатуру грудної клітки і діафрагмальне дихання, відновлення правильного носового дихання, масаж з сильним подразнюючим впливом в зонах і точках шкірної чутливості, безпосередньо пов’язаних з диханням.

Важливий момент – загартування з низькотемпературним режимом, спрямованим на швидке набуття стійкості до холоду, простудних захворювань. Дуже корисні спеціальні дренажні вправи, які дозволяють очищувати бронхи від в’язких, інколи гнійних, виділень. Суттєвою стороною є зміна психолог. настрою, сильний психоемоційний вплив з домінуванням позитив. емоцій.

Об’єктивні показники функції дихання і кровообігу змінилися в кращу сторону, значно зменш. число приступів. В 2-3 рази зросла толерантність до фіз. навантажень, економічнішою стала робота серця (за величиною серцевого викиду і пульсу), відмічено приріст показників функції зовні. дихання.

Точковий масаж. В основі т. масажу лежить механічна дія пальцями на біологічно активні точки, які мають рефлекторний зв’язок з різними внутрішніми органами та функціональними системами. Масаж виконується кінчиками вказівного середнього чи великого пальців правої руки (або обох рук на симетрично розташованих точках). Рухи колові, їх темп і сила натискування нарощуються поступово.

В спец. літературі описано 695 точок лікувального масажу, фахівці найчастіше користуються 140-150 точками. Та, звичайно, дітям таке не під силу. Тому, керуючись принципом “не нашкодь”, достатньо освоїти декілька точок, котрі стимулюють захисні сили організму.

Т. масаж, як і будь-яку лікувально-профілактичну процедуру, слід запроваджувати поступово й зважено. Перші спроби мають бути нетривалими у часі, щоб з’ясувати реакцію організму. У декого вона може бути негативною. Тому треба уважно розпитати дітей про їх відчуття, і якщо хтось поскаржиться на неприємні – процедуру відмінити.

Осн. принципи т. масажу – систематичність, поступовість, інд. підхід.

З дітьми старш. групи масаж виконується за такою схемою: спочатку діти готують руки - розтирають долоні та пальці, після чого приступають до масажу біологічно активних точок. Пальцями знаходять точки, далі викон. 4 колові рухи за годинниковою стрілкою зі збільше. темпу та сили натискування (одночасно обома руками, пальці не відривати); 4 колові рухи проти годинникової стрілки з послабленням темпу та сили натискування

1. Профілактика нежиттю та інших респіраторних хвороб. Точки розташовані симетрично у верхньому кінці борозенок на крилах носа. Масаж виконується середніми пальцями обох рук.

2. Профілактика затвор. горла, органів дихання. Точка знах. під яремною ямкою між ключицями. Масаж викон. вказівним пальцем правої руки.

3. Профілактика гол. болю, розладів сну. Точки розташовані на тильному боці кистів рук між вказівним і середнім пальцями. Точку на лівій руці масують правою рукою і навпаки.

4. Профілактика вушних захворювань. Точки знах. в основі мочок вух. Масажуються одночасно вказівними пальцями обох рук.

5. Профілактика запалень бронхо-легеневої системи, ангін. Точка знах. в центрі грудини на рівні 1-го ребра. Масаж викон. вказівним пальцем руки.

Діти, які систематично застос. т. масаж менше хворіють (або недуги перебігають у них в легшій формі), швидше відновлюють втому після занять, жвавіші й бадьоріші у житті.

“Гімнастика пробудження” Миколи Єфименко/

Проводиться відразу після денного сну у положенні лежачи. Триває 8-15хв. Поступово активізує життєвий і емоційний тонус. Рек. проводити у театрально-ігровій формі.

Позитивні сторони:

5. Дозволяє запобігати різкому відтоку крові від головного мозку, який призводить до короткочасної гіпоксії (кисневого голодування), і може спричинити запаморочення, нудоту і навіть короткочасну втрату свідомості.

6. У положенні лежачи забезпечується сприятливий режим діяльності ССС: серце не напружується, перекачуючи кров догори, не долає силу тяжіння.

7. Під час виконання вправ у положенні лежачи створюються умови для довільного корегування положення зміщених хребців, тому навіть дорослі після важкого трудового дня, коли м”язи спини втомлені із задоволенням лягають на підлогу – перекочуються, перекидаються, витягуються, щоб “хруснуло”.

8. Малюкам дуже подобаються різноманітні горизонтальні положення – це природньо – перевертатися, перекидатися.

Застереження:

5. Не застос. швидкі, махові рухи, особливо це стосується рухів хребта – не слід піддавати його різким впливам, бо у ньому криється енергія життя.

6. Не використовувати вправи зі значним статичним навантаженням.

7. Не підвищувати надмірно пульс (понад 140-160 ударів на хв.)

8. Не вмикати гучну музику.

Система оздоровлення “Дєтка” Порфирія Іванова

Його система представляє собою оригінальний і мудрий погляд на людину і природу.

Народився П. Іванов в 1898 році і був свідком багатьох подій нашого бурхливого століття. Він бачив, як страждають, хворіють і вмирають люди. Бачив, що люди все більше відділяються від своєї справжньої природи і вирішив створити вчення, яке б розвернуло у зворотну сторону цей згубний процес.

Усі отриманні знання П. Іванов випробував на собі. Над ними сміялися. Одні вважали його знахарем, другі – сектантом, треті – розумово хворим.

У 30-ті роки його оголосили психічно хворим. Замість того, щоб дослідити природній феномен П. Іванова, його силоміць помістили у психлікарню. В загальній кількості 12 років він провів у примусовій ізоляції.

Його система спрямована на практичне досягнення гармонії тіла, розуму і душі. Основою її є загартування (тіла, моралі, серця).

Ця людина на власному досвіді розробила правила природнього оздоровлення, які він називав порадами, а його послідовники – заповідями. Усього їх 12. На перший погляд вони навіть примітивні, але це помилкове враження.

Система називається “Дєтка”, бо кожна людина – це дитина природи. Її можна використовувати дітям дошкільного віку.

Основні заповіді:

1. Двічі на день купатись у холодній воді, приймати душ або обливатися. Гаряче купання завершувати холодним.

2. Перед купанням або після нього встати на землю босими ногами на 1-2 хв. (зимою на сніг).

3. Не вживати алкоголю і не палити.

4. Любити навколишню природу. Не плюватися навколо і не випльовувати із себе нічого.

5. Вітатись з усіма завжди і всюди, особливо з людьми похилого віку.

6. Допомагати усім, чим можете, особливо бідним, хворим, скривдженим, знедоленим. Робити це з радістю.

7. Перебороти у собі жадність, лінь, самозадоволення, страх, гордовитість. Вірити людям і любити їх. Не говорити про них несправедливо і не сприймати близько до серця поганих думок про них.

8. Звільнити свою голову від думки про хвороби, недомагання, смерть.

9. Не відокремлювати думки від справ. Вирішив – роби.

10. Розповідати і передавати досвід цієї справи, але не хвастайтеся і не зазнавайтеся. Будьте скромними.

Ця система була вистраждана і всебічно перевірена на собі впродовж тривалого часу (50 років). Лише виконання усіх порад в комплексі дає бажаний результат.

Принципи П. Іванова перекликаються із загартувальними засобами слов’янських народів. Виходячи з них, практикують: прогулянки дітей на свіжому повітрі не менше 3-х годин у день; перебування у приміщенні в трусиках і ходьба босоніж; виконання дихальних вправ кілька разів протягом дня (обов’язково після сну і під час занять); миття рук, обливання ніг холодною водою, знаходження акупунктурних точок, плавання в басейні та спеціальні комплекси вправ з розтиранням акупунктурних точок; легкий, зручний, гігієнічний одяг; самомасаж стоп ніг: катання палиці, масаж на килимку зі щитами – для зняття напруги, підвищення біологічної активності організму.

Дата добавления: 2014-01-11