Родючість ґрунтів.

Охорона ґрунтів.

З усіх несприятливих процесів загалом найбільше значення має захист грунтів від водної і вітрової ерозії (дефляції).

Для створення родючого шару потужністю 18 см природа витрачає від 1400 до 7000 років, оскільки ґрунтоутворення відбувається зі швидкістю 0,5—2 см на 100 років Руйнування цього шару ерозією може відбутися за 20—30 років, а іноді за одну зливу або запорошену бурю.

Розорювання великих площ у різних країнах стало причиною пилових бур і за­гибелі мільйонів гектарів родючих земель. Ерозія ґрунту в XX столітті стала світовим злом. Підраховано, що в результаті водної і вітрової ерозії в цей період на планеті втрачено 2 млрд га родючих земель.

Форми вияву ерозії: площинний змив, лінійна ерозія (яри і вимоїни), підземна ерозія (суфозія або підземне підкопування), ерозія з утворенням лесових колодязів (прова­ли, пов'язані з явищами так званого глинистого карсту).

За темпом процесу розрізняють швидку і повільну ерозію.Для швидкої ерозії характерні такі форми руйнування культурного ландшафту, як яри і вимоїни. Повільна ерозія виявляється у вигляді вітрової ерозії, ще більше — у вигляді пло­щинного змивання.

Часто розрізняють природну і штучну родючість ґрунтів. Під природною родючістю ґрунтів розуміють їхню здатність забезпечувати збір будь-якого врожаю без втручання людини. В основному родючість визначають природні чинники: клімат, рельєф, материн­ська порода.

Штучну родючість, тобто родючість, зумовлену втручанням людини, можна вияви­ти тільки в тому разі, коли грунтоутворювальний процес регулюється людиною. Такі приклади трапляються під час рекультива­ції буро-вугільних відвалів, а також за освоєння верхових боліт.

Визначити, який вид родючості має цей ґрунт, можна лише знаючи чин­ники родючості. До них належать: вигляд і тип ґрунту, потужність ґрунтового шару, вміст поживних речовин і гумусу, аерація і водний баланс, клімат і рослинність, господарське використання.

Вид Грунту залежить від його механічного складу, тобто ступеня подрібнення по­чаткової породи. За механічним складом розрізняють: / мул (розміри частинок менш як 0,001 мм); /пил (0,001-0,1 мм); / грубий пил (0,01-0,05 мм); / пісок (0,05—3 мм); / хрящ (3-10 мм). Залежно від вмісту в ґрунті частинок розміром 0,01 мм ґрунти діляться на: / піщані; / супіщані; / суглинні; / глинисті.Вид ґрунту визначає його пористість, вологомісткість і водопроникність.

Велика домішка і піщаних, і глинистих частинок знижує якість ґрунту. Піщані (легкі) грунти мають малу вологомісткість. Вони дуже швидко висихають. Навпаки, глинисті (важкі) ґрунти містять дуже мало повітря, тому вони погано прогріваються і таким чином затримують ріст рослин і діяльність ґрунтових організмів. Якнайкращі умови для росту рослин мають суг­линки, їхні водний і повітряний режим оптимальний.

Тип ґрунту характеризується специфічною вертикальною послідовністю окремих ґрунтових горизонтів (профілем ґрунту) і є результатом розвитку ґрунтів у певних умовах зовнішнього середовища, особливо кліматичних і геоботанічних. Тип ґрун­тів тісно пов'язаний також з материнською породою, їхнім генезисом, структурою, вмістом у них гумусу і води. Крім того, тип ґрунтів відрізняє їх вік і ступінь розвитку. Цей комплекс ґрунтових ознак вирішальним чином впливає на родючість ґрунтів.

Водний і повітряний режим ґрунту залежить від виду ґрунту і вмісту в ньому гумусу, Останні своєю чергою впливають на пористість, вологомісткість і водопроникність грунтів і тим самим — на їхній тепловий баланс.

Вплив клімату на ґрунтоутворювальні процеси відчутний тому, що від клімату великою мірою залежить формування рослинності. Що міцніший і стабільніший рослинний покрив, то}більша його благотворна дія на ґрунти.

Втручання людини — це чинник, який зумовлює найсильніші відхилення ґрунтів від природного стану. Проте водночас господарське освоєння дає людині змог змінювати родючість ґрунтів на свій розсуд.

Ґрунтозахисні заходи визначаються ефективним і економічно доцільним поєднанням чотирьох груп ґрунтозахис­них заходів. Це такі заходи:

1. Організаційно-господарські заходи включають встановлення правильного поєднання, розміщення, організації на місцевості території груп ґрунтозахисних заходів з урахуванням природно-економічних умов господарства.

2. Агротехнічні ґрунтозахисні заходи здійснюють у всіх зонах і за будь-яких природно-економічних умов і ділять на такі підгрупи.

· Фітомеліоративні, що включають прийоми щодо захисту ґрунтів від ерозії через висівання однорічних і багаторічних трав

· Прийоми ґрунтозахисного обробітку ґрунтів.

· Снігозатримання і регулювання сніготанення.

· Агротехнічні прийоми - внесення підвищених норм органічних, мінеральних і бактерійних добрив, мі­кродобрив, вапнування кислих і гіпсування засолених змитих ґрунтів.

· Агрофізичні прийоми – оброблення грунтів полімерними утворювачами структур, внесення різ­них препаратів.

3. Лісомеліоративні ґрунтозахисні заходи полягають у насадженні лісових смуг і масивів.

4. Гідромеліоративні ґрунтозахисні споруди (водозатримувальні вали,

канали водовідведень на схилах.

Для конкретних зонально- кліматичних умов вибирають найефективніші. Так, у зоні надмірного і достатнього зволоження система ґрунтозахисних заходів повинна поєднуватися із заходами з осушення надмірно зволожених земель.

У зо­ні нестійкого зволоження з агротехнічних заходів набувають найбільшого значення водозатримувальні прийоми обробітку ґрунтів:

У зоні посушливого степу заходи щодо захисту ґрунтів від ерозії обов'язково поєд­нуються із заходами щодо ослаблення дії атмосферної і ґрунтової засухи.

У районах з розвиненою вітровою ерозією найважливіше значення мають протиерозійні агротехнічні і лісомеліоративні заходи.

Дата добавления: 2014-01-11