Раціональні форми пізнання дійсності

Навчання.

4.1. Пам’ять.

4.2. Мислення.

4.3. Уява.

4.4. Мовлення.

4.3. Уява.

Уява - особлива форма людської психіки, що постає окремо від інших психічних процесів і разом з тим посідає проміжне положення між сприйманням, мисленням та пам’яттю. Уява - це психічний пізнавальний процес, який полягає у створенні таких образів предметів та явищ, яких ми раніше не сприймали.

Образи, якими оперує людина, включають до свого складу не лише ті предмети, що сприймалися раніше. Змістом образів може стати і те, що людина ніколи не сприймала безпосередньо. Образи дозволяють людині вийти за межі реального світу у часі та просторі. Саме ці образи, які змінюють людський досвід є основною характеристикою уяви.

Значення уяви.

Завдяки уяві людина творить, розумно планує свою діяльність та керує нею. Майже вся людська матеріальна та духовна культура є продуктом уяви і творчості людей. Уява виводить людину за межі її існування конкретної миті, нагадує їй про минуле, відкриває майбутнє. Володіючи багатою уявою, людина може "жити" в різні часи, чого не може собі дозволити ніяка інша жива істота у світі. Минуле зафіксоване в образах памєєяті, довільно відтворюваних зусиллям волі, майбутнє подане у мріях та фантазіях.

Фізіологічна основа уяви

Уява, як і всі інші психічні процеси, є функцією кори великих півкуль мозку. Для виникнення образів уяви необхідна робота обох півкуль, кожна з яких виконує свої функції. Специфіка правої півкулі полягає у тому, що вона не застрягає на деталях, але також спрощує картину світу, дає увлення цілісності і разом з тим, гармонійності, композиційної єдності. Фізіологічною підставою уяви є актуалізація нервових зв’язків, їх розпад, перегрупування та поєднання у нові системи. Таким способом виникають образи, які хоча й не збігаються з минулим досвідом, але водночас не відірвані від нього. Складність, непередбаченість уяви, її зв’язок з емоціями дають підставу припускати, що її фізіологічні механізми розміщені не лише у корі, але й у більш глибоко розташованих ділянках мозку. В той же час образи, які виникають у мозкові, впливають на периферичні процеси, змінюючи їх функціонування. В цьому відношенні з усіх психічних процесів уява найтісніше пов’язана з органічними процесами і дозволяє впливати на них. (Приклади: Флобер -Емма Боварі, М.Горький "Старуха Изергиль").

Функції уяви

У житті людини уява виконує ряд специфічних функцій. Перша з них полягає у тому, щоб являти дійсність в образах і мати можливість користуватися ними, розв’язуючи завдання. Ця функція уяви пов’язана з мисленням та органічно до нього входить. Друга функція уяви полягає у регулюванні емоційних станів. За допомогою своєї уяви людина здатна хоча б частково задовільняти багато потреб, знімати породжену ними напругу. Ця життєво важлива функція особливо підкреслюється та розробляється у психоаналізі. Третя функція уяви пов’язана з її участю у довільній регуляції пізнавальних процесів та станів людини, а саме, сприймання, уваги, пам’яті, мовлення, емоцій). За допомогою створюваних образів людина може звертати увагу на необхідні події. За допомогою образів вона отримує можливість керувати сприйманням, спогадами, висловлюваннями. Четверта функція уяви полягає у формуванні внутрішнього плану дій - здатності виконувати їх подумки, маніпулюючи образами. Зрештою, п’ята функція - це планування та програмування діяльності, складання таких програм, оцінка їх правильності, процеси реалізації.

За допомогою спеціальних вправ та прийомів можна розвивати уяву. У творчих видах праці - науку, література, мистецтво, інженерія та інші - розвиток уява, природньо, відбувається під час виконання даних видів діяльності.

Види уяви

Уява може бути чотирьох основних видів: активна, пасивна, продуктивна, репродуктивна.

Активна уява характеризується тим, що використовуючи її, людина за власним бажанням, зусиллям волі викликає у себе відповідні образи. Образи пасивної уяви виникають спонтанно, поза волею та бажанням людини. Продуктивна уява відрізняється тим, що у ній дійсність свідомо конструюється людиною, а не просто механічно відтворюється. Але при цьому в образі вона усе ж творчо перетворюється. У репродуктивній уяві постає завдання відтворити реальність у тому вигляді, в якому вона наявна, хоча й тут також присутній елемент фантазії, така уява більш нагадує сприймання або пам’ять, ніж творчість.

С.Л.Рубінштейн пропонує також розрізняти конкретну та абстрактну уяву. Образи, якими оперує уява, різні, це можуть бути образи одиничні, речові, обтяжені багатьма деталями, та образи типизовані, узагальнені схеми, символи. Можлива ціла ієрархія або ступенева система наочних образів, які відрізняються одне від одного різним в кожному з них співідношенням одиничного та загального; відповідно до цього існують різноманітні види уяви - більш конкретної та більш абстрактної.

Якщо уява малює у свідомості такі картини, яким ніщо або мало що відповідає у дійсності, то вона носить назву фантазії. Якщо, крім цього, уява спрямована до майбутнього, вона зветься мрією. Мрію розглядають як особливий вид уяви. Мріяти - створювати образи майбутнього, приємні для нас, образи того, що людина бажала би здійснити, але даної миті не в змозі; того, що задовільняє найпотаємніші бажання. Мрія виступає необхідною умовою втілення у житті творчих сил людини. Можна говорити про реальність або про неріальність мрії. В першому випадку мрія за своєю сутністю тотожна меті діяльності. Для нереальної мрії характерний лише її зміст за відсутністю або неможливістю шляхів реалізації. Нереальна мрія практично не відокремлюється від марень. На відміну від марень мрія завжди активна і виступає як спонукаюча причина, мотив діяльності, результат якої з певних причин виявився посунутим у часі.

Таким чином, не дивлячись на легкість, яка нам вважається, довільність, непередбаченість виникаючих образів, творче перероблення дійсності в уяві підкоряється своїм законам і здійснюється відповідно до певних способів або прийомів. Нові уявлення виникають на основі того, що вже було у свідомості, завдяки операціям аналізу та синтезу.

Процеси уяви мають аналітико-синтетичний характер, як і процеси сприймання, пам’яті, мислення. Найелементарніша форма синтезування образів - агглютинація, яка являє собою комбинацію, злиття окремих елементів або частин декількох предметів до одного образу (Наприклад, русалка: образ жінки - голови, тулуб; риба - хвіст, зелені водорості -волосся).

За формою перетворення агглютинації близька гіперболізація, яка характеризується не тільки збільшенням або зменшенням предмету (велетень - великий як скеля, хлопчик-мізинчик), але й зміною кількості частин предмета та їх зміщенням: багаторукі богині, дракони з сімома головами, одноокий циклоп.

Аналітичним процесом створення образів можна вважати акцентування або загострення, яке полягає у тому, що у створюваному образі яка-небудь частина, деталь вирізняється або особливо підкреслюється (наприклад, змінюючись за величиною роблячи предмет непропорційним. Акцентування дозволяє виділити найсуттєвіше, найважливіше у даному конкретному образі. Цей прийом часто використовують карикатуристи. У тому випадку, коли уявлення, з яких конструюються образи фантазії, зливаються, розбіжності згладжуються, а риси подібності виступають на перший план, образ схематизується (Наприклад, створення художником орнаменту, елементи якого він узяв з рослиного світу).

Синтез уявлень в уяві може бути зроблений за допомогою типізації - процесі розкладання та поєднання, внаслідок чого вимальовується певний образ (людини, її справи, взаємин). Для цього процесу характерне виділення суттєвого, такого, що повторюється в одноманітних фактах та втілення їх у конкретному образі.

Яскравість, сила уяви значною мірою зумовлена емоційною сферою. Яскраві картини, що малює уява, часто виникають внаслідок підвищеної чутливості. Індивідуальні розбіжності уяви можуть бути визначени і за ступенем їх реалістичності. Широта уяви визначається колом тих галузей дійсності, образами якого оперує уява людини.

1.4. Мова і мовлення.

Мовлення – процес практичного застосування людиною мови з метою спілкування з іншими людьми. Мова – засіб спілкування людей одне з одним.

Важливо відрізняти мову від мовлення. Їх основна відмінність полягає у наступному:

1) Мова - це система умовних символів, за допомогою яких передаються сполучення звуків, які мають для людей певні значення та зміст. Мовлення - це сукупність звуків, які вимовляє або сприймає людина і які мають той же зміст і ті ж значення, що й відповідна їм система писемних знаків.

2) Мова одна для всіх людей, які користуються нею, мовлення є індивідуально своєрідним.

3) У мовленні виражається психологія окремо узятої людини або спільноти людей, для яких дані особливості мовлення є характерними. Мова відзеркалює у собі психологію народу, для якого вона є рідною, причому не лише нині існуючих людей, але й всіх інших, котрі жили раніше і говорили даною мовою.

4) Мовлення - це діяльність, в якій людина користується мовою з метою спілкування з іншими людьми. Мова - звуковий та словниковий запас, а також граматичні форми слів.

Властивості мовлення.

§ Змістовність мовлення визначається кількістю виражених вньому думок, почуттів і прагнень, їх значущістю і відповідністю дійсності.

§ Зрозумілість мовлення досягається синтаксично правильною побудовою речень, а також застосуванням в відповідних місцях пауз або виділення слів за допомогою логічного наголосу.

§ Виразність мовлення пов’язан з його омоційною насиченістю. За своєю виразністю воно може бути яскравим, енергійним, млявим, блідим.

§ Впливовість мовлення полгяє в його впливові на думки, почуття, волю інших людей, на їх переконання та поведінку.

Функції мовлення.

За своїм життєвим значенням мовлення має поліфункціональний характер. Воно є не лише засобом спілкування, але й засобом мислення, носієм свідомості, пам’яті, інформації, засобом керування поведінкою інших людей та регуляції власної поведінки людини.

§ Експресивна функція полягає в тому, що, з одного боку, завдяки мовленню людина може більш повно передавати свої почуття, переживання, ставлення, а, з іншого боку, виразність мовлення, її емоційність значно розширює можливості спілкування.

§ Сигніфікативна функція полягає в здатності людини за допомогою мовлення надавати предметам та явищам оточуючої дійсності властиві лише їм назви.

§ Комунікативна функція включає: а) функцію впливу – здатність людини за допомогою мовлення спонукати людей до дії; б) функцію повідомлення – обмін думками між людьми за допомогою слів, фраз.

Розрізняють наступні види мовлення:зовнішнє та внутрішнє, усне та писемне, монологічне та діалогічне, активне та пасивне.

Мовлення у різних людей має індивідуальні особливості, що виявляються в темпі, ритмі, емоційності, виразності, точності, плавності, голосності, логічній послідовності, образності висловлювання думок.

Розвиток мовлення дитини відбувається у три етапи: І - домовленнєвий (2...11 місяців), ІІ - первинного опанування мовою (11 міс.-1рік 7 місяців), ІІІ - опанування граматичною структурою мови (до 3 років). Семантика дитячого мовлення розвивається аж до середнього шкільного віку та з ситуаційного мовлення перетворюється на контекстне.

Таким чином, мовлення має певний сенс, який характеризує особистість тієї людини, яка ним користується.

Дата добавления: 2014-01-13