Міжнародна декларація етичних принципів соціальної роботи. Міжнародні етичні стандарти соціальних працівників, 1994 р

ПЛАН

ЛЕКЦІЯ № 2

ТЕМА: МІЖНАРОДНА СОЦІАЛЬНА РОБОТА І СОЦІАЛЬНИЙ РОЗВИТОК

1. Роль міжнародних організацій у розробці та здійсненні інтеграційної політики у сфері соціальної роботи і соціальної освіти. Глобальні характеристики сучасних соціальних процесів.

2. Завдання міжнародної соціальної роботи і організацій соціального розвитку. Діяльність міжнародної федерації соціальних працівників.

3. Визначення соціального розвитку. Освіта у області соціального розвитку.

4. Інтеруніверситетській консорціум міжнародного соціального розвитку (Самостійне опрацювання)

ЛІТЕРАТУРА:

1. Теория и практика социальной работы: отечественный и зарубежный опыт. Т. 1 – М.; Тула, 1991.

2. Социальная работа. / Отв. ред. И.А. Зимняя. – М., 1992. Вып. 3.: Социальная работа и подготовка социальных работников в Великобритании, Канаде, США.

3. Социальная работа. / Отв. ред. И.А. Зимняя. – М., 1992. Вып. 4.: Социальная работа в Германии и Австрии.

4. Социальное обеспечениев странах Запада: Франция, ФРГ, Италия. – М., 1994.

5. Справочное пособие по социальной работе. – М.: Юристъ, 1997.

6. Фирсов М.В. Введение в теоретические основы социальной работы (историко-понятийный аспект). – М., 1997.

7. Школа социальных педагогов и социальных работников.– М., 1991. Вып. 1 – 5.

1. Рівень міжнародної співпраці у сфері соціального забезпечення і соціальної освіти визначається загальною ситуацією у світі. На міжнародному рівні соціальне забезпечення відноситься до сфер діяльності національних урядів, міждержавних організацій, добровільних структур і транснаціональних асоціацій, які займаються визначенням стандартів соціального забезпечення, наданням конкретної допомоги, організацією соціальної освіти, проведенням дослідницьких робіт, обміном кадрами та інформацією. Проте у структурі їх діяльності важливе місце займають і конкретні заходи — програма допомоги біженцям, гуманітарної допомоги чи інтернаціонального усиновлення. За останні 50 років міжнародна співпраця у галузі соціального забезпечення досягла певного рівня. Практично кожна географічна точка планети охоплена соціальним забезпеченням, консультаційною допомогою та інформуванням.

Найбільш значними і впливовими міжнародними організаціями у соціальній сфері є Рада Європи, Європейська спілка (ЄС), Організація з економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Організація із безпеки і співробітництва в Європі (ОБСС), Організація об’єднаних націй (ООН) та її агенції (Програма розвитку ООН, ЮНЕСКО і ЮНІСЕФ), Всесвітній банк та інші. Завдяки своїй базі та масштабам членства, міжнародні організації мають великі ресурси і технічні можливості.

У процес розвитку обміну в галузі соціальної роботи і соціальної освіти значний внесок здійснюють численні неурядові організації, такі як «Міжнародна амністія» (Amnesty International), «Католицька служба допомоги» (Catholic Relief Services), «Міжнародний комітет порятунку» (International Resque Committee), «Лікарі без кордонів» (Medicins Sans Frontieres), «Врятуйте Дітей» (Save the Children) та ін.

Багато міжнародних неурядових організацій є приватними гуманітарними організаціями. Вони надають екстрену допомогу жертвам збройних і громадянських конфліктів або стихійних лих, реалізовують програми економічного розвитку, допомоги бідним країнам чи регіонам. Неурядові організації мають приватні органи управління, частину фінансових засобів отримують від урядів, міжнародних організацій і фондів.

Існують також фахові організації та асоціації — це групи людей, які об’єдналися для захисту професійних інтересів або інтересів промислового сектору. Це асоціації вчителів, видавців, юристів, науковців, письменників, журналістів, лікарів, фермерів, соціальних працівників тощо.

Значну роль у розвитку досвіду соціальної роботи і соціальної освіти відіграють Міжнародні конгреси, конференції, симпозіуми і наради.

Проводячи їх, ООН привертає увагу світового співтовариства до соціальних проблем. Міжнародні конференції продовжують свою роботу з 70-х років. Вони стали вагомим фактором вивчення, узагальнення, поширення і апробації світового досвіду у соціальній роботі в цілому і в питаннях соціальної освіти зокрема.

У 1968 р. в Нью-Йорку відбулася конференція ООН на рівні міністрів з соціальною забезпечення. У ній взяли участь офіційні представники 96 країн різних регіонів світу. Санкціонуючи проведення конференції, Економічна і Соціальна Рада ООН так визначила її завдання: вивчити роль програм соціального забезпечення у національному розвитку і виявити функціональні елементи соціального забезпечення, які є спільними для всіх країн світу; розробити рекомендації щодо створення системи підготовки професійних кадрів для соціальної роботи: підготувати рекомендації до конкретних заходів, здатних поліпшити програми ООІІ із соціального забезпечення.

Рішення і підсумкові документи конференції підтримали превентивний напрямок сутності соціальної роботи. Зміна орієнтирів у сфері соціальної роботи із соціального забезпечення на аспекти розвитку була визнана суттєвою. Широку підтримку отримало твердження, що уряд зобов’язаний гарантувати доступність соціальної допомоги і підтримки всім громадянам країни. У якості пріоритетних напрямків було визначено навчання і підготовку керівних кадрів для проведення дослідницької роботи з проблем соціальної роботи і організації планування і управління у галузі соціального забезпечення.

Наприклад, Всесвітня асамблея з проблем людей похилого віку (ВЛП), що відбулася у Відні в 1982 році, стала історичною подією не тільки для людей похилого віку, але і для всього світового співтовариства. Ініціатором скликання даної асамблеї виступили США. Асамблея, у роботі якої взяли участь делегати від 121 країни, дала найрізноманітнішу інформацію про проблеми людей похилого віку. Вона розробила «Віденський міжнародний план дій з проблем престарілих», який вважається надзвичайно важливим для усіх, хто займається прогнозуванням і оцінкою відповідних програм у цій сфері і їх майбутнього.

Одним із найважливіших досягнень цієї асамблеї є формування розуміння соціальної значущості проблем старості, особливо у країнах, що розвиваються, визнання необхідності швидкого і адекватного реагування на потреби людей похилого віку.

У ролі позитивного прикладу можна зазначити, що зміна концепцій і цілей розвитку спонукала міжнародні організації провести у 80-х роках більш повну інвентаризацію людських ресурсів як ключового фактору в налагодженні і стабілізації національної економіки. Роберт Макнамара, який у той час був президентом Всесвітнього банку, у своєму зверненні до Ради керуючих у 1980 році рекомендував вкладати капітал у людський потенціал найбідніших верств населення, вважаючи це дальновидним кроком не тільки у моральному плані, але і з точки зору розумної економіки. Рішуча боротьба з бідністю, що набула поширення, повинна йти шляхом задоволення основних запитів і потреб, особливо через систему початкової освіти і елементарної охорони здоров’я. Реорганізовані і реконструйовані системи соціального обслуговування дійсно внесли суттєвий вклад у економічне відродження. Річні звіти Всесвітнього банку за 80-ті роки та інших міжнародних організацій з проблем розвитку підтвердили зростаючу тенденцію підтримки політики інвестування у соціальну інфраструктуру.

У серпні 1984 року в Монреалі на 22-ій Міжнародній конференції з проблем соціального забезпечення був представлений широкий спектр проблем, з якими стикаються національні програми соціального забезпечення у різних регіонах світу. Робочі документи конференції, підготовлені X. Хепуортом (1984), містили інформацію, у якій була відображена позиція рад із питань соціального забезпечення на національному рівні, дані міжнародних організацій і висновки експертів. У документах підкреслювалось, що критика концепції «держави всезагального благополуччя» призвела до децентралізації програм і їх перерозподілу на державному і місцевому рівнях. Проте, проблеми, що загострилися під впливом економічних факторів, наприклад, безробіття, викликали ще більшу критику ролі і місця соціального забезпечення у суспільстві. У менш розвинутих країнах були змушені піти на лімітування дотацій (там де вони були) для найбільш незахищених, найбідніших верств населення.

У числі інших міжнародних конференцій, на яких обговорювалися і вирішувалися проблеми соціального забезпечення і освіти в соціальній сфері, варто відзначити Міжнародну конференцію з проблем народонаселення у Мехіко у 1984 році і Всесвітню конференцію з огляду і оцінки досягнень десятиріччя жінки в рамках ООН (Найробі. Кенія. 1985 p.). Успіх конференції з проблем жінки, у роботі якої взяли участь представники 157 країн світу, свідчить про появу жіночого руху як повноправної політичної сили. Проведення Міжнародного року інвалідів у 1983 році послужило суттєвим імпульсом для подальшого розвитку і розгортання діяльності, що стосується вирішення проблем інвалідів.

Із часу першої конференції на рівні міністрів у 1968 р. концепція соціального забезпечення зазнала серйозних змін. Відбувся перехід від надання допомоги у її традиційній формі до сприяння в розвитку можливостей конкретного індивіда чи групи. Визначені основні концептуальні аспекти даного підходу: позитивна орієнтація на розвиток людського потенціалу; системний підхід до вирішення соціальних потреб; відповідність соціального забезпечення потребам всіх верств населення; задоволення загальних запитів населення, зміцнення соціальних відносин і надання більшої значущості проблемам реалізації людських здібностей через залучення людини до активної участі в житті суспільства; створення або модифікація процесів, що сприяють національному розвитку.

Пріоритетним напрямком міжнародної співпраці у галузі соціальної роботи стала проблема підготовки відповідних кадрів. Як уже зазначалося, США стали однією з найбільш привабливих країн для іноземних студентів, соціальних працівників, науковців і експертів, що цікавляться найрізноманітнішими проблемами соціальної роботи. Це обумовлено, в першу чергу, тим фактом, що США мають широку сітку навчальних закладів і аспірантур для підготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів соціального профілю, широку державну програму соціального забезпечення і надзвичайно ефективні добровільні служби.

У США є давня традиція міжнародної співпраці у сфері соціальної роботи. Експерти цієї країни працювали в Комітеті з соціальних питань в рамках Ліги Націй. Після утворення ООН американські соціальні працівники проявили ініціативу в актуалізації уваги до проблем соціального розвитку, до необхідності створення адекватного механізму в рамках ООН для вивчення соціальних проблем і надання консультативної допомоги в розширенні програм соціального забезпечення. США були ініціатором прийняття резолюції ООН в грудні 1946 р. про відкриття при ООН Міжнародного надзвичайного фонду допомоги дітям (ІОН1СЕФ) і про повну передачу у відання ООН технічних, консультативних і соціальних служб, які існують при Адміністрації допомоги і відновлення Об’єднаних Націй, створюючи тим самим основу для міжнародної програми дій у сфері соціального забезпечення.

Двосторонні програми США з іншими країнами здійснюються, головним чином, по лінії організації «Міжнародний молодіжний обмін» у рамках Інформаційного агентства США (ЮСІА) при сприянні Бюро з освіти і культури. Значні можливості для навчання соціальній роботі надає і агентство з міжнародного розвитку.

Багато американських добровільних організацій, які беруть активну участь в міжнародній співпраці, виступають спонсорами міжнародного обміну або беруть участь у розробці програм.

Щорічно по лінії ЮСІА — основного каналу міжнародного обміну спеціалістами в галузі соціального забезпечення — до США приїжджають приблизно 8 тис. чоловік. Соціальне забезпечення входить в першу десятку сфер, які є предметом вивчення і спостереження на міжнародному рівні. Зростає увага до розвитку обміну студентами, аспірантами, спеціалістами з пострадянських країн. їм зараз надасться значна кількість стипендій. Кандидатури для участі в програмі обміну підбираються дипломатичними представництвами і кожна індивідуальна програма готується одним із декількох агентств програмного забезпечення, у контексті з яким працює ЮСІА.

Варто зауважити, що у США Радою з питань освіти соціальних працівників введено спеціальну службу, яка визначає еквівалентність кваліфікації зарубіжних студентів і оцінює її відповідність структурі і змісту підготовки відповідних фахівців у даній країні. З цією метою Міжнародна асоціація шкіл соціальної роботи опублікувала світовий довідник з навчання соціальній роботі (у 1974 р. і 1984 р.), у якому подана інформація про всі найважливіші школи соціальної роботи країн, що є членами цієї асоціації.

Ініціатором і організатором відкриття шкіл соціальної роботи для підготовки відповідних професійних фахівців стала у 50-х роках Організація Об’єднаних Націй.

Провідним підрозділом секретаріату ООН з проблем міжнародного соціального забезпечення і соціального розвитку є Центр соціального розвитку і гуманітарних проблем, який входить до складу Департаменту економічних і соціальних проблем ООН.

У 1951 році спеціальна комісія ООН прийняла резолюцію, у якій зазначалось, що соціальна робота в принципі повинна бути визнана професійною діяльністю, яка виконується особами зі спеціальною професійною підготовкою, що прослухали у відповідному навчальному закладі офіційний курс з теорії і практики соціальної роботи. У цьому ж документі зазначалося, що програми підготовки відповідних фахівців як в університетах, так і у спеціальних школах соціальної роботи повинні відповідати максимально високим вимогам, бути достатньо повними і всеохоплюючими, відповідати різноманітності і спорідненості соціальної роботи.

У дію вступила програма, яка передбачала створення служб соціального забезпечення і підбір кадрів для роботи в них. Окрім цього, вона сприяла відкриттю шкіл соціальної роботи в багатьох країнах світу, висвітленню досвіду їх роботи через міжнародні обміни, проведенню міжнародних і регіональних семінарів.

Однією із найвагоміших комісій Організації Об’єднаних Націй, яка займається проблемами захисту і допомоги людині, необхідно назвати Комісію з прав людини ООН. Вона складається із представників 56 держав, що обираються терміном на три роки і проводять щороку сесії протягом шести тижнів. Комісія виконує дослідження, розробляє рекомендації і проекти міжнародних документів із прав людини.

На своїх щорічних сесіях Комісія з прав людини, Економічна і Соціальна Ради та Генеральна Асамблея обговорюють ситуації і практику, пов’язані з грубими і систематичними порушеннями прав людини. Якщо становище у якійсь країні або якійсь конкретнішій сфері людського буття викликає особливе занепокоєння, ці органи можуть прийняти рішення про проведення розслідування групою незалежних і об’єктивних експертів (робоча група) або окремою особою (спеціальний доповідач). Окрім проголошення доповідей і розробки рекомендацій, Комісії і Генеральна Асамблея також уповноважені вживати заходів у випадку порушення прав окремих осіб, групи або громади.

В Україні існує відділ Верховного Комісаріату ООН з прав дитини, який особливу увагу приділяє захисту прав дітей, зокрема біженців, жертв військових конфліктів, які перебувають у нашій країні з батьками або без них.

Політику ООН з соціальних питань втілюють в життя п’ять регіональних комісій — Європейська економічна комісія. Економічна і соціальна комісія країн Азії і Тихого океану, Економічна комісія для Латинської Америки і Карибського басейну. Економічна комісія для Африки, Економічна і соціальна комісія для Західної Азії. Секретаріати кожної комісії сформовані з числа регіональних представників. Регіональні комісії, сесії яких проходять один раз в рік, стали основним інструментом в діяльності ООН. Усі регіони розробляють власні програми економічного і соціального розвитку. З їх ініціативи організовуються регіональні зустрічі на рівні голів урядів для розгляду питань у галузі соціального забезпечення. Одночасно регіони приділяють все більше уваги питанням збору інформації і проведення соціальних досліджень.

Регіональні комісії і їх секретаріати здійснюють динамічний зв’язок між національними урядами і діяльністю штаб-квартири ООН. Таким чином, значно випереджуючи міжнародний форум ООН, держави-члени на регіональному рівні беруть участь в роботі консультативних груп, у зборі інформації і оцінці нагромадженого ними досвіду. Від ступеня ефективності цієї діяльності залежать пріоритети соціальної роботи як на національному, так і на міжнародному рівнях.

У 1946 році Генеральною Асамблеєю ООН на першій сесії був заснований Дитячий Фонд Організації Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ). Спочатку він був створений як Міжнародний фонд надзвичайної допомоги дітям. Згодом він переключився із надзвичайних ситуацій на програму надання допомоги країнам, що розвиваються, на поліпшення умов життя дітей. Нині він називається просто Фондом допомоги дітям при ООН.

ЮНІСЕФ займається гуманітарними проблемами розвитку. Він надає допомогу державам у плануванні і розширенні дитячих служб і в обміні досвідом, фінансує навчання національних кадрів, включаючи спеціалістів із соціального захисту дітей, здійснює технічні поставки, надає обладнання та іншу допомогу. Фонд допомоги дітям сприяє урядам у плануванні, розвитку і розширенні (як в місті, так і в сільській місцевості) дешевих комунальних послуг, служб допомоги матерям і медичного обслуговування дітей, а також служб харчування, освіти, виховання, підтримки жінок і дівчат. ЮНІСЕФ також надає допомогу дітям і матерям, які постраждали внаслідок стихійних лих. громадянських зіткнень чи епідемій. Фонд повністю фінансується за рахунок добровільних внесків, більшість із яких поступає від урядів країн-донорів. Поповненню фонду сприяє розпродаж вітальних листівок, здійснення різноманітних видів діяльності, а також пожертвування приватних осіб.

Надаючи гуманітарну допомогу і сприяючи розвитку, ЮНІСЕФ прагне забезпечувати кожній дитині у світі здійснення її базових прав і привілеїв, проголошених у Конвенції про права дитини. ЮНІСЕФ тісно співпрацює із Комітетом з прав дитини, стежить за здійсненням постанов Конвенції і допомагає державам, що ратифікували або приєдналися до Конвенції, виконувати свої зобов’язання. У своїй діяльності ЮНІСЕФ керується планом дій щодо здійснення Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей, ухваленої на Всесвітній зустрічі на вищому рівні у Нью-Йорку у вересні 1990 р.

В Україні за підтримки ЮНІСЕФ протягом останніх років здійснювалися проекти «Вуличні діти» та «Прийомна сім’я».

З ініціативи ООН після Другої світової війни виникли Міжнародні центри соціального співробітництва. Мета їх створення — координація стану соціальних проблем, підготовки програм співробітництва і проектів соціальної допомоги дітям, молоді, інвалідам, сім’ям.

Європейський центр з політики та досліджень у галузі соціального добробуту утворився у 1974 році як міжнародний і неурядовий дослідницький орган із питань соціального розвитку і підготовки фахівців. Центр розробляє і здійснює проекти соціального співробітництва: дитинство як соціальний феномен; зміни у соціальному секторі; соціальні інновації у сфері допомоги людям похилого віку; кооперація в системі послуг соціального забезпечення як альтернатива приватизації та ін.

Міжнародна співпраця в інших галузях соціального забезпечення, таких як охорона здоров’я, освіта, харчування — здійснюється через спеціальні організації ООН, які створені відповідно до міжурядових угод. їх діяльність координується Економічною і Соціальною Радою ООН. До основних спеціальних організацій відносяться Всесвітня організація охорони здоров’я (ВОЗ), Організація Об’єднаних І Іацій з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Міжнародна організація праці, Продовольча і сільськогосподарська організація.

Генеральна асамблея ООН періодично створює спеціальні органи для вирішення конкретних проблем соціального забезпечення. Одним із таких органів є Управління Верховного комісаріату зі справ біженців. Це управління здійснює міжнародний правовий захист біженців у рамках своїх повноважень, надає допомогу тим, хто її потребує і забезпечує врегулювання проблем біженців за допомогою добровільних репатріацій чи переселення в інші країни. Діяльність управління фінансується за рахунок добровільних внесків.

Рада Європи — це міжурядова організація, заснована десятьма державами — Бельгією, Данією, Ірландією, Італією, Люксембургом, Нідерландами. Норвегією, Об’єднаним Королівством, Францією та Швецією, до яких пізніше приєдналися Греція та Туреччина (у 1949 році). Основні завдання Ради Європи можна сформулювати наступним чином:

- захищати права людини, плюралістичну демократію та верховенство права;

- сприяти усвідомленню та оцінці європейської культурної самобутності та розмаїттю європейських культур;

- знаходити вирішення проблем, що існують у суспільстві (національні меншини, нетерпимість, захист навколишнього середовища, клонування, СНІД, наркотики, організована злочинність та ін.);

- допомагати стверджувати стабільність демократії у Європі через підтримку політичних, законотворчих та конституційних реформ.

У вирішенні питань соціальної допомоги і соціального захисту, розвитку соціальної освіти значну роль відіграють і Міжнародні неурядові або добровільні організації. Вони, як правило, займаються діяльністю, яка в значній мірі доповнює програми, що діють під егідою міжурядових організацій. Діяльність цих добровільних організацій досить часто пов’язана з міжурядовими програмами.

Християнський дитячий фонд (ХДФ — CCF) має на меті сприяти поліпшенню становища дітей та молоді у світі шляхом розробки та реалізації програм, надання соціальних послуг, навчання спеціалістів та волонтерів соціальної роботи, розвитку міжнародного співробітництва в партнерстві з державними та недержавними структурами. Християнський дитячий фонд керується у своїй діяльності принципами рівності всіх дітей незалежно від раси, національності, віросповідання та статі. ХДФ має програми у багатьох країнах світу.

Зараз ХДФ здійснює програму, яка спрямована на підвищення можливостей недержавних організацій у забезпеченні соціальних служб для дітей у зоні ризику та їх сімей. Програма передбачає тренінги професійного росту та спеціальну технічну допомогу для працівників недержавних організацій, що працюють з дітьми, які страждають різними захворюваннями, самотніми молодими матерями, наркоманами, дітьми з різними вадами. Під час навчання особлива увага приділяється профілактиці здоров’я та психосоціальним технікам консультування. У сфері охорони здоров’я ХДФ реалізовує навчальні програми для дітей, батьків та працівників у сфері догляду. У великих індустріальних містах багатьох країн ХДФ разом зі своїми партнерами проводить групову освітню програму по запобіганню вживання наркотичних речовин.

В Україні Християнський дитячий фонд діє з травня 1997 року і зареєстрований як громадська організація. Фактично він є філією американської організації Християнський дитячий фонд. Із 1998 року ХДФ разом з Українською асоціацією соціальних педагогів та спеціалістів з соціальної роботи за підтримки Міжнародної федерації соціальних працівників реалізує проект «Соціальна освіта в Україні».

У 1999-2000 роках Український офіс ХДФ здобув грант Делегації Комісії Європейських Співтовариств (конкурс міні-проектів TACIS) для реалізації проекту «Конвенція ООН про права дитини: шляхи практичного застосування». У рамках проекту було проведено семінари для працівників кримінальної міліції у справах неповнолітніх, державних центрів соціальних служб для молоді, громадських організацій та представників засобів масової інформації у п’яти найнаселеніших регіонах України.

Зараз Український офіс ХДФ отримав грант TACIS на реалізацію проекту «Захист прав дитини як професія», що базується на результатах та набутому досвіді під час здійснення проекту «Конвенція ООН про права дитини: шляхи її практичного застосування» (1999-2000). У даному проекті увага зосереджується на категорії освітян-практиків, які працюють у закладах інтернатного типу, а також студентах новостворених факультетів соціальної роботи та соціальної педагогіки.

У контексті вирішення злободенних проблем соціальної роботи серед міжнародних організацій однією з найважливіших є Міжнародна рада соціального забезпечення (МРСЗ), яка була створена у 1928 році з метою сприяння обміну інформацією і досвідом роботи у галузі соціального забезпечення. Вона об’єднує на правах членів 85 національних комітетів і більше 25 міжнародних організацій. Як політичний, неурядовий, некомерційний, незалежний від релігійної приналежності орган, рада стала всесвітньою організацією, що сприяє соціальному розвитку. Вона виконує наступні функції: служить всесвітнім форумом обміну нагромадженими знаннями у галузі соціального забезпечення і соціального розвитку; підтримує розвиток соціального забезпечення на національному рівні і надає йому допомогу; виконує роль зв’язуючої ланки між неурядовими і урядовими міжнародними організаціями, які працюють у сфері соціального розвитку.

Рада має секретаріат з невеликим штатом співробітників, який знаходиться у Відні (Австрія) і міжнародну програму. Фінансові зобов’язання перед організацією базуються на системі внесків, аналогічній в ООН.

Структурні підрозділи Ради займаються збором і поширенням інформації, проведенням досліджень соціальних проблем та їх аналізом, підготовкою, проведенням семінарів і конференцій, вживають заходів щодо зміцнення неурядових організацій. Велику увагу Рада приділяє розвитку співробітництва між громадськими і державними організаціями, координації їх діяльності.

З діяльністю Міжнародної ради соціального забезпечення тісно пов’язані дві інші міжнародні організації з проблем соціальної роботи і соціальної освіти: Міжнародна асоціація шкіл соціальної роботи (МАШСР) і Міжнародна федерація соціальних працівників (МФСП). Ці три організації спільно планують і проводять конференції, які відбуваються двічі на рік в одному і тому ж місці і в рамках узгодженого часу. Вони є спільним спонсором офіційного щоквартального журналу «Міжнародна соціальна робота».

Міжнародна асоціація шкіл соціальної роботи об’єднує навчальні заклади і асоціації навчальних закладів соціального профілю. Через МАШСР працівники навчальних закладів обговорюють спільні проблеми, завдання і цілі. Членами МАШСР є більше 500 соціальних навчальних закладів і асоціацій соціальних шкіл з 70 країн світу. Асоціація відіграє провідну роль в розробці стандартів соціальної освіти на міжнародному рівні.

Міжнародна асоціація шкіл соціальної роботи очолюється Радою директорів, яка складається із 41 офіційної особи; 12 з них обираються, а 29 входять в раду згідно пропозицій національних, регіональних і міжнародних організацій. Генеральна асамблея асоціації обирає склад ради і звільнених членів, розглядає звіти ради, визначає стратегію і програму роботи асоціації. Основними формами діяльності асоціації є організація міжнародних форумів з проблем освіти у сфері соціальної роботи. Міжнародний конгрес асоціації, який проводиться один раз у два роки, надає унікальну можливість спеціалістам соціальної роботи для професійного обміну на широкому міжнародному рівні. Поширення інформації про тенденції і шляхи розвитку цієї роботи по всьому світу здійснюється через проведення семінарів, зустрічі експертів та публікації матеріалів.

Важливою функцією асоціації є представлення інтересів її членів у міжнародних і регіональних асоціаціях. Працівники асоціації і члени Ради нерідко відіграють ключову роль у здійсненні програм ООН, працюють у її соціальній комісії, є авторами досліджень і звітів, організаторами семінарів, консультують уряди і вносять свій посильний вклад у підготовку кадрів для програм соціального забезпечення. Міжнародній асоціації шкіл соціальної роботи надано статус консультативного органу від ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, Ради Європи і Організації американських держав.

Основну фінансову підтримку асоціації надають більше 500 соціальних навчальних закладів і асоціацій шкіл соціальної роботи з 70 країн світу, які є її членами і які щорічно роблять внесок у ЇЇ фонд. Школи соціальної роботи, які входять у асоціацію на правах індивідуальних членів, також платять внески. Міжнародна асоціаціям відіграє значну роль у справі навчання соціальній роботі, особливо у країнах «третього світу». Обмежені фінансові можливості в певній мірі лімітують можливості взаємодії Міжнародної асоціації зі школами — членами асоціації. Слід зазначити, що великий об’єм роботи проводиться добровільними помічниками, які організовують і проводять семінари, симпозіуми і консультації, залучаючи до співпраці з Міжнародною асоціацією місцеві школи, національні та регіональні об’єднання.

Основні тенденції і здобутки у сфері соціальної освіти відображені у вже згадуваному виданні «Керівництво з соціальної освіти на міжнародному рівні». Це видання містить інформацію про 74 навчальні заклади з 61 країни світу, що представляють 24 національні і регіональні асоціації і Міжнародну асоціацію шкіл соціальної роботи. Цей довідник подає інформацію про відмінності у національних системах навчання, про зміст і форми соціальної роботи у різних країнах. У довіднику є також порівняльні дані з соціальної освіти у глобальному масштабі.

Міжнародна федерація соціальних працівників створена у 1956 році і складається з національних асоціацій спеціалістів соціального сектору. Попередником цієї організації був міжнародний координуючий орган — Постійний секретаріат соціальних працівників, створений у 1928 р. з ініціативи семи національних Асоціацій. Зараз МФСП об’єднує 70 національних асоціацій. 400 тисяч членів, одним із яких є Українська асоціація соціальних педагогів та спеціалістів з соціальної роботи.

Основною метою її діяльності є надання підтримки соціальним працівникам по каналах міжнародної співпраці. Особливо цс стосується норм професійної практики, етики, умов праці і участі соціальних працівників у плануванні і визначенні соціальної політики, професійної підготовки фахівців для соціальної сфери.

Основними документами МФСП є Статут, міжнародний кодекс етики соціального працівника і Декларація про етичні принципи у соціальній роботі. За концепцією МФСРІІ, «соціальна робота ґрунтується на гуманістичних ідеалах і націлена на задоволення потреб людини, на розвиток творчого потенціалу особистості».

Найважливішими цілями МФСП проголошено: удосконалення соціальної роботи як професії; підтримка національних асоціацій у питаннях соціального планування, формування соціальної політики; розширення контактів і обмін досвідом соціальних працівників усіх країн; дотримання й удосконалення Кодексу етики професійного соціального працівника.

МФСП поширює інформацію через бюлетень організації і циркулярні листи членському складу; здійснює технічний і фаховий аналіз; обговорює проблеми професії; збирає кошти серед членського складу; інформує студентів і представників-початківців про можливості працевлаштування і підвищення кваліфікації.

МФСП двічі на рік проводить міжнародні симпозіуми, які є одним із багатьох механізмів зміцнення контактів між соціальними працівниками, сприяє розвитку та інтеграції теорії і практики соціальної роботи. Різноманітні національні асоціації соціальних працівників відповідають за розробку і підготовку документів. МФСП також бере участь у підготовці і проведенні заходів у рамках ООІ1.

Українська асоціація соціальних педагогів та спеціалістів із соціальної роботи, яка була зареєстрована у серпні 1992 року, стала членом МФСП у 1994. її представники — декан факультету післядипломної підготовки Донецького університету Сидоров В.М. та заступник директора Українського державного центру соціальних служб для молоді Зверева І.Д. представляли молоду національну фахову організацію на конгресі у Шрі-Ланці у 1994 р. Сьогодні членами Української асоціації соціальних педагогів та спеціалістів з соціальної роботи є близько 20 регіональних відділень у Донецьку, Дніпропетровську, Запоріжжі, Одесі, Луцьку. Харкові та ін. Українська асоціація соціальних педагогів та спеціалістів із соціальної роботи протягом останніх двох років разом з Християнським дитячим фондом реалізують проект «Соціальна освіта в Україні».

Основною метою цього проекту є розвиток громадянського суспільства та демократії в Україні шляхом становлення соціальної роботи як професії, підвищення рівня соціальних послуг населенню, дітям та сім’ям до рівня міжнародних стандартів. Основні завдання проекту — навчання викладачів, студентів факультетів соціальної педагогіки та соціальної роботи, а також працівників-практиків та волонтерів із усіх регіонів України; підтримка їх соціальних ініціатив; розробка стандартів підготовки фахівців; підвищення якості соціальних послуг; ініціювання системи дистанційного навчання для продовження освіти; започаткування навчальних курсів для практиків без дипломів та створення ресурсних центрів для сприяння навчанню соціальній роботі на відстані та надання інформаційно-консультативних послуг практичним працівникам.

Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) с приватною швейцарською організацією і утворює основу руху Червоного Хреста. Він здійснює свою діяльність у ролі нейтрального посередника на міжнародній арені, головним чином — у період військових конфліктів, внутрішніх громадянських потрясінь і т.п. Його право на втручання у військові конфлікти закріплене женевськими конвенціями і відповідними додатковими протоколами, що відповідають міжнародним угодам. Ці угоди підписали уряди з метою захисту жертв війни і надання їм відповідної допомоги. МКЧХ захищає і надає допомогу політичним в’язням і членам їх родин при наявності санкцій зацікавлених урядів. Через своє Центральне агентство розшуку МКЧХ збирає інформацію про засуджених, інтернованих і переміщених осіб; надає інформацію членам сімей про полонених; розшукує осіб, які зникли; а також забезпечує проїзними документами МКЧХ біженців і тих, що втратили батьківщину.

Далеко не повний аналіз діяльності чисельних міжнародних організацій свідчить, що вони здійснюють значний вплив на міжнародну соціальну політику, на процес розвитку соціальних служб і на соціальну освіту у всіх регіонах світу. Вони привертають увагу світової громадськості до проблем загальнолюдських цінностей і потреб, розробляють і втілюють цікаві ідеї, нагромаджують і вивчають досвід роботи, поширюють його.

Якщо підсумувати сучасні тенденції і перспективи розвитку соціальної освіти у світовому контексті, то варто зауважити, що в 60-х роках уже минулого століття з метою налагодження діяльності шкіл соціальної роботи чи поліпшення їх діяльності у країни, що прагнули розвивати дану сферу, були запрошені десятки американських, британських і канадських спеціалістів у галузі соціальної освіти.

Одночасно працівники освіти із США проводили навчальні семінари для європейських спеціалістів. Стипендії і стажування, які надавались міжнародними агентствами, урядами різних країн і приватними особами, приваблювали у США, Канаду і Об’єднане Королівство соціальних працівників із усього світу. Цс сприяло інтернаціоналізації професії, поширенню солідарності серед викладачів соціальних дисциплін, послужило посиленню впливу західник країн на підготовку соціальних працівників у країнах, що розвиваються. Оскільки підготовка соціальних працівників у цих країнах була справою новою, то вони скористалися чужими досягненнями, а не прагнули винаходити нові моделі, структури і форми роботи, які б у більшій мірі сприяли місцевим умовам.

В атмосфері зростаючої соціальної незадоволеності в середині 60-х років з’явились нові течії: у Латинській Америці — сили, які прагнули «революціонізувати» систему освіти у галузі соціальної роботи, в Африці і Азії — «деколонізувати» школи соціальної роботи; у західному світі — розширити програми соціальної освіти. За цим стояли націоналістичні тенденції, що посилились у цих країнах. Вони виступали проти іноземного виливу, залежності від іноземної допомоги і проти лідерства Заходу в цілому. Експерти в галузі навчання соціальній роботі пережили кризу довіри стосовно того, що вони робили і пропагували. У результаті, сьогодні практично у кожному регіоні є нові підходи до навчання соціальній роботі, які відображають і враховують національні і місцеві особливості і потреби.

На початку 70-х років Міжнародна асоціація почала здійснювати у ряді країн, що розвиваються, нову програму так званих «експериментальних» шкіл. На базі цих шкіл розроблялись і аналізувались програми підготовки майбутніх соціальних працівників. Головною метою цього широкомасштабного експерименту було обґрунтування принципів навчання, які б підходили кожному регіону і розробка навчальних планів і програм, які б відповідали місцевим умовам. Складовим компонентом цього експерименту були міжнародні і регіональні семінари, на яких збиралися учасники з різних країн світу для вивчення нових моделей навчання соціальній роботі. Були створені Латиноамериканська, а згодом і Африканська асоціації навчання соціальній роботі; у середині 70-х років створена організація, відома як Асоціація навчання соціальній роботі в країнах Азії і Тихоокеанського регіону, а з 1980 року діє Європейська регіональна група з навчання соціальній роботі. Різноманітність європейських умов і держав сприятиме, по всій ймовірності, створенню декількох європейських моделей підготовки соціальних працівників.

Проте, регіональний підхід виявився також далеко не ідеальним. Якщо соціальна робота знаходиться у полоні тільки регіональних інтересів, які підпорядковують собі систему соціальної освіти, то вона (соціальна робота) не спроможна довго існувати як професійна дисципліна. Якщо містечковий, регіональний підхід переважає в діяльності шкіл соціальної роботи, то це приводить до виникнення недоцільних, неефективних, неадекватних методів у їх роботі. Тому доцільно вважати, що найбільший потенціал для майбутньої системи освіти в соціальній роботі є варіант оптимального поєднання регіонального і світового досвіду організації цієї справи. Власне такий підхід у найбільшій мірі відповідав би погребам, запитам кожної конкретної людини і світового співтовариства в цілому. У 80-х роках почався процес, який вселяє оптимізм — школи соціальної роботи, що розвиваються на національному ґрунті, стали вносити свій вклад і досвід у справу соціальної роботи у всьому світі. Установка на національні потреби і місцеві традиції, що є характерною для шкіл соціальної роботи в країнах «третього світу», має певне загальносвітове значення. їх досвід може служити серйозним поповненням скарбниці світового досвіду шкіл соціальної роботи.

На сьогоднішній день залишаються актуальними дебати про роль і місце соціальної роботи у суспільстві: чи виступає вона інструментом громадської думки. чи засобом лікування соціальних хвороб і вирішення особистих проблем? Зменшення урядової допомоги людям, що знаходяться у скрутному становищі, призводить до припинення функціонування окремих державних соціальних служб, які традиційно комплектувалися із соціальних працівників. Така ситуація у багатьох країнах привела до падіння престижу професії соціального працівника, що служить серйозною перешкодою для набору і підготовки професійних кадрів для цієї сфери. Проте, варто зауважити, що у переважній більшості країн світу спостерігається тенденція до зростання привабливості як державної, так і приватної практики у соціальній сфері.

2. Соціальний працівник і соціальний педагог — представники професії, делікатній і гуманної. Їх професійне призначення — узгодження особистих і суспільних інтересів клієнтів, гармонізація цих відносин. Вони виступають в ролі посередника у взаємодії особи, сім’ї і соціуму, забезпечуючи цього взаємодія за допомогою соціального розвитку клієнта і перетворення соціуму. Їх діяльність будується з урахуванням економічного, політичного, законодавчого і соціального контекстів і на основі моральних цінностей, принципів і правил.

Професія «Соціальна робота» сприяє реалізації соціальних змін в суспільстві, рішенню проблем людських взаємин і зміцненню свободи людини і його права на гідне життя. Використовуючи теорії людської поведінки і соціальних систем, соціальна робота включається в процес на етапі, коли люди взаємодіють з навколишнім середовищем. Принципи дотримання прав людини і соціальної справедливості є фундаментальними для соціальної роботи.

Прийнято на зустрічі Міжнародної Федерації соціальних працівників в Монреалі, Канада, в липні 2000 р.

Соціальна робота в своїх різних формах звернена до багатобічної, комплексної взаємодії людей. Її місія полягає в тому, щоб дати можливість всім людям використовувати повністю свій потенціал, збагатити своє життя і запобігти її руйнуванню. Професійна соціальна робота зосереджена на рішенні проблеми і змінах.

· Соціальні працівники є носіями змін як в суспільстві, так і в житті окремої людини, сім’ї, общини

· Соціальна робота — це взаємозв’язана система цінностей, теорії і практики.

· Соціальна робота сформувалася на ідеалах гуманізму і демократії, і ці цінності є базовими відносно рівності, значущості і гідності всіх людей. З моменту зародження соціальної роботи протягом ста років практика її зосереджена на задоволенні людських потреб і розвитку потенціалу людини. Цінності соціальної роботи закріплені кодексами етики професійних міжнародних і національних організацій.

Професія «соціальна робота» сприяє розвитку теорій, пов’язаних з людським буттям і поведінкою, а також функціонуванням соціальних систем, для використання їх для аналізу комплексних ситуацій і стимулювання індивідуальних, організаційних, соціальних і культурних змін.

Методологія соціальної роботи базується на систематизованому, заснованому на фактах знанні, одержаному в результаті наукових досліджень і аналізу практики, з урахуванням місцевої специфіки і конкретного контексту. Вона визнає комплексність взаємин між людськими особинами і місцем існування, здатність людей бути схильними впливу різних чинників, включаючи біопсихологічні.

Соціальна робота звертається до бар’єрів, нерівності і несправедливості, що існує в суспільстві. Вона дає відповідь на кризові і надзвичайна ситуації так само, як і на щоденні особисті і соціальні проблеми. Соціальна робота має в своєму арсеналі різноманітні навики, технології і методи і діє виходячи з цілісного підходу до людини і навколишнього його середовища. Соціальна робота ведеться на різних рівнях, починаючи з включення в психолого-соціальні процеси людини і закінчуючи соціальною політикою, плануванням і розвитком. Під цим розуміється консультування, клінічна соціальна робота, групова робота, соціальна педагогіка, сімейна терапія, а також допомога людям в отриманні соціальних послуг і доступу до ресурсів в суспільстві.

У ці процеси включені управлінські структури, організації за місцем проживання, що впливають на формування соціальної політики і економічний розвиток.

Цілісний підхід в соціальній роботі універсальний, але пріоритети соціальної роботи можуть мінятися залежно від специфіки тій або іншої країни, часу, а також культурних, історичних і соціально-економічних умов

Це міжнародне визначення соціальної роботи і коментарі до нього введено Міжнародною Федерацією соціальних працівників замість колишнього визначення, яке було прийнято в 1982 р.

Безперечно, що в XXI столітті соціальна робота стає динамічнішою, активно розвивається, і жодне визначення не може бути прийнято як істина в останній інстанції.

Міжнародні угоди, на яких будуються принципи і стандарти етики соціальної роботи. Має рацію людини і соціальна справедливість служать мотивацією і юридичним обгрунтуванням соціальної роботи. У солідарність з тими, хто скривджений долею, люди цієї професії прагнуть подолати бідність, допомогти уразливим і пригноблюваним людям, сприяти наданню соціальних послуг що кожному має потребу.

Ухвалення цих документів відкладалося Міжнародною Федерацією соціальних працівників, що було пов’язане з відмінностями в культурі, релігії, традиціях і історії становлення соціальної роботи, а також в політичному устрої в країнах, представники яких є членами МФСР. Після довгого обговорення і узгодження на загальних зборах МФСР в 1994 році прийняла документ «Етика соціальної роботи: принципи і стандарти», який складається з двох частин: «Міжнародна декларація етичних принципів соціальної роботи» і «Міжнародні етичні стандарти соціальних працівників». Наприклад, «Міжнародні етичні стандарти соціальної роботи» містять 5 груп стандартів:

· Стандарти етичної поведінки

· Взаємовідношення з клієнтами

· Взаємовідношення з агентствами і організаціями

· Взаємовідношення з колегами

· Відношення до професії.

2. Загальна декларація прав людини, 1948 р. (Universal Declaration of Human Rights)Декларація складається з 30 статей, які визначають основні права (цивільні, політичні, економічні, соціальні і культурні) і свободи всіх людей.Декларація не має юридичної сили, але є зведенням етичних норм, які включені у внутрішнє законодавство більшості країн світу.

3. Міжнародний пакт про цивільні і політичні права, 1966 р. (The International Covenant on Civil and Political Rights)

Документ закріплює наступні права:

· на життя, свободу і особисту недоторканність;

· не піддаватися тортурам, і жорстокому, нелюдяному або що принижує гідність зверненню;

· заборона рабства;

· не піддаватися довільному арешту і затриманню;

· на свободу слова, релігії, зборів і асоціацій, включаючи членство в профспілках;

· на свободу пересування і вибору місця проживання/

3. У кожній країні, у тому числі в Україні, навчання соціальній роботі повинно базуватися на власній концептуальній моделі. При цьому ми зобов’язані виходити з погляду на Україну як на унікальну багатостраждальну країну. На даному етапі розвитку наша країна прагне підійти до визначення соціальної політики, яка допомогла б вирішити проблеми, що нагромаджувалися десятиліттями.

В той же час не можна не враховувати своєрідність процесу становлення професії соціального педагога в Україні, яка на момент свого професійного народження виявилась вже у достатньо зрілому віці, з багатим досвідом, глибоким історичним корінням, традиціями милосердя, соціальної турботи і взаємодопомоги. Офіційне визнання професій «соціальна робота» і «соціальна педагогіка’ скоріше можна назвати юридичним оформленням того, що було вже нагромаджене практикою, теорією, історією народу України протягом свого існування. У цьому полягає особлива складність соціальної ситуації, у якій формується професія соціального педагога і соціального працівника в Україні і система підготовки відповідних фахівців.

У процесі визначення моделі підготовки соціальних педагогів необхідно враховувати і опиратися на економічні та соціальні реформи; адже власне вони впливають на сутність соціально-педагогічної діяльності у майбутньому і на систему вимог, що пред’являтимуться до професійних працівників цієї сфери. У зв’язку з цим особливої ваги набуває питання: як готувати майбутніх соціальних

Освітні концепції, що пропонуються і використовуються нашими вищими закладами освіти є традиційними, багато методик і технологій навчання є застарілими. Необхідно розумно, зважено і достатньо глибоко проаналізувати досвід країн, у яких інститут підготовки спеціалістів для соціальної сфери формувався протягом десятиліть.

У всьому світі сучасна система соціальної освіти вимагає суттєвих змін і потребує удосконалення. Сьогодні питання стоїть так: навчання соціальній роботі не може тільки пасивно відображати соціальний розвиток, воно повинно вести активний пошук шляхів вирішення соціальних проблем, що з’являються. Професіоналів для соціальної сфери потрібно готувати таким чином, щоб вони були здатні змінити, усунути і підкоригувати негативні соціальні прояви у суспільстві. А це можливо лише у закладах освіти, які будують навчання на нових позиціях і враховують тенденції розвитку соціальної політики в країні.

Тому зміст підготовки спеціалістів повинен включати наступні компоненти:

· глибокий аналіз сучасного соціального розвитку і формування вміння дати об’єктивну оцінку соціальній політиці, запропонувати альтернативні варіанти;

· чітке уявлення і класифікацію сучасних моделей, форм і методів самої практики соціальної роботи;

· власне педагогічний процес підготовки соціальних працівників;

· розробку теорій, концепцій, моделей і технологій, спрямованих на ефективне функціонування соціального працівника;

· розробку і реалізацію програм, що підвищують компетентність соціального працівника.

Більшість провідних спеціалістів різних країн світу виступають сьогодні за уточнення поняття «соціальна робота» — в тому розумінні, що забезпечення гарантованої соціальної допомоги людині, задоволення її мінімальних потреб і благодійна допомога тим, хто знаходиться за межею бідності — це не соціальна робота. Соціальна робота повинна полягати в тому, щоб навчити клієнтів активно долучатися до процесу вирішення своїх проблем; саме у цьому полягає основна функція соціальної роботи як професійного виду діяльності.

У підготовці соціальних працівників у різних країнах існує багато відмінностей: за кількістю Шкіл соціальної роботи, кількістю студентів на кожного викладача, термінами навчання, за професорсько-викладацьким складом, за навчальними програмами. Існує й немало спільних рис: позитивних і негативних. До

На основі аналізу досвіду підготовки фахівців для соціальної сфери зарубіжні дослідники Д.Кокс (Австралія), В.Бочарова (Росія), Ч.Казетга (США), М.Пейн (Великобританія). Т.Його (Японія), Л.Герьє (Франція) та ін.] наводять наступні проблеми, чи. точніше сказати, недоліки у процесі підготовки:

· недостатньо уваги приділяється проблемам, що є джерелом людських страждань;

· процес підготовки здійснюється поза економічними, політичними і соціальними інститутами, які в цілому визначають розвиток соціальної політики, а, значить, і соціальної роботи;

· навчальні заклади, які готують фахівців для соціальної сфери, досить часто виключають себе і студентів із проблем соціальної сфери на місцевому рівні і не беруть участі у їх вирішенні:

· система освіти не дає можливості усім здібним і бажаючим із місцевої громади отримати підготовку в галузі соціальної роботи, не віддає перевагу цим людям;

· практика і навчання соціальній роботі часто відображають «статус-кво» і не направлені на її зміни і розвиток;

· у багатьох країнах гострою залишається проблема взаємовідносин між державною системою і неурядовими організаціями;

· у процесі підготовки фахівців для соціальної сфери акцент робиться на міське середовище, на середній клас, а це означає, що соціальна освіта далека від життя переважної більшості бідних і нещасних людей і не може їм надати суттєвої допомоги у поліпшенні їх благополуччя;

· більша частина випускників загалом працює у державних структурах по наданню соціальної допомоги.

Логічно виникає питання — то ж який шлях підготовки соціальних педагогів / соціальних працівників оптимальний? Орієнтуватися на шлях, який нам диктує контингент студентів із їх чіткою орієнтацією на майбутнє працевлаштування, пристойну зарплату і перспективу професійного росту? Чи вищі заклади освіти повинні автоматично виконувати замовлення держави і будувати систему підготовки за вказівками і нормативними документами, доведеними «зверху»? Чи заклад має право обирати свою стратегію і тактику підготовки?

Сьогоднішній стан справ в Україні такий, що на всі ці запитання, на нашу думку, можна обережно відповісти «так».

Так чи інакше, сучасна система навчання соціальної роботи вимагає суттєвих змін і потребує удосконалення. Д. Кокс у своїй доповіді на XXVIII Міжнародному конгресі Шкіл соціальної роботи (Гонконг, 1996 р.) виділив ряд таких змін, які носять універсальний характер у світовому масштабі і яких, на його думку, потребує система освіти будь-якої країни, звичайно, в адаптованому варіанті.

По-перше, він виділив три рівні втручання соціальної роботи у вирішення проблем, які, відповідно, обумовлюють необхідність впровадження трьох рівнів підготовки соціальних працівників.

Базовий рівень навчання потрібен тим, хто буде виконувати роль каталізатора на «передовій лінії фронту» на рівні особистості, сім’ї, громади. «Я глибоко впевнений,— зауважив Д. Кокс,— що ми повинні спеціально готувати людей для виконання цієї надважкої роботи, і таке навчання за змістом і формою повинно відображати реальні життєві ситуації». Сім’я, громада, сімейно-сусідська спільність як пріоритетна сфера соціальної роботи, проблема спеціальної, особливо ґрунтовної підготовки соціальних педагогів, соціальних працівників для роботи із сім’єю — одна із головних ідей всіх останніх світових форумів, які об’єднують провідних спеціалістів більшості країн світу.

Другий рівень повинен дати випускникам знання і уміння, необхідні для того, щоб знайти витоки фінансування для різноманітних соціальних послуг, які вимагаються даним соціумом.

На третьому рівні студенти одержують знання та вміння, які необхідні для того, щоб брати участь в управлінні, плануванні і розробці стратегічних напрямків соціальної роботи.

Ці всі три рівні пов’язані між собою, але кожен із них важливий і унікальний по-своєму, жоден із них не може досягти своєї мети без двох інших.

Далеко не всі претенденти можуть і повинні опановувати фах соціального працівника чи соціального педагога. Формування контингенту студентів у Школах соціальної роботи не може бути таким, як у будь-яких інших вузах через особливості цієї професії. Завдання закладів освіти полягає у тому, щоб залучити до опанування спеціальністю саме тих студентів, які прагнуть і можуть зробити життя людини кращим, які свої особисті прагнення, власні духовні цінності вкладають у свою професію, у справу, якій вони навчаються і будуть служити. У зв’язку з цим, дуже важливою є проблема відбору абітурієнтів, їх «вирощування», починаючи з дитячого віку. Для цього дітей і молодь включають в доступні їм форми соціальної допомоги як волонтерів, аби звести до мінімуму помилки у забезпеченні системи

Існує ціла система психологічних вимог до особистості майбутнього соціального працівника/педагога і його загального розвитку (у Австралії — це інтерв’ю з компетентною особою; у Фінляндії — тести двох видів: національні тести регіональної організації здоров’я і соціальної діяльності — (тест загальної культури) і тести, які формуються працівниками школи для визначення здібностей до соціальної роботи і рівня засвоєння шкільної програми. Процедура цієї групи тестів включає інтерв’ю з соціальним працівником, з психологом, групову дискусію серед 6-7 кандидатів у присутності двох спостерігачів (соціального працівника і психолога) і особистісні психологічні тести. У Колумбії, окрім загальноосвітніх тестів, використовують тести інтелектуального розвитку та діагностики емоційних і соціальних якостей кандидата. В Індонезії вимагається сертифікат поліції про бездоганну поведінку, а у Німеччині вивчається навіть релігійна позиція абітурієнта.

У деяких країнах передбачені вимоги до фізичного здоров’я претендентів на оволодіння професією соціального педагога. У Кореї, наприклад, практикуються спеціальні екзамени на предмет перевірки стану фізичного здоров’я абітурієнта; комплекс фізичних випробувань передбачений і в Індонезії, правда, він може бути відмінений при пред’явленні абітурієнтом сертифікату здоров’я.

Цікавим для нас може бути досвід сусідньої Польщі, яка у недавньому минулому більше, ніж будь-яка інша держава світу, була схожа з нашою країною. До бажаючих поступити на навчання з метою опанувати фах соціального працівника пред’являється ціла система вимог: претендент повинен бути врівноваженим, добре ставитись до інших людей, цікавитись їх проблемами і бути здатним працювати з ними. Він (претендент) повинен володіти: здатністю незалежно мислити і адекватно оцінювати ситуацію, приймати правильне рішення і бути посередником у вирішенні соціальних проблем, мати відповідні моральні якості і бути чесним, мати програму-направлення і характеристику-рекомендацію від своїх роботодавців.

Серйозних змін повинен зазнати навчальний план. Незважаючи на багаторічні заклики зробити навчальний план автентичним і специфічним для кожної окремої країни, у багатьох країнах світу констатується факт, що навчання соціальній роботі будується на застарілих навчальних планах, у яких практично немає місця вирішенню сучасних найгостріших соціальних проблем — і особливо проблемі боротьби з бідністю. У зв’язку з цим аналітики соціальної освіти ставлять цілий ряд «чому». Чому практично немає курсів, які б розкривали причини, характер, наслідки і методи вирішення проблем бідності, в той час коли ця проблема стосується майже п’ятої частини населення планети? Чому в процесі навчання недостатньо враховується досвід практичних соціальних працівників, які працюють безпосередньо на місцях? Чому навчальні плани зорієнтовані в основному на роботу з міськими жителями, в той час коли більшість бідних і знедолених живуть у сільських районах? Сучасний навчальний план мас велику кількість слабких місць, коли мова йде про бідність, безробіття і вирішення інших конкретних соціальних проблем.

Узагальнюючи вимоги до навчальних планів і програм, які зустрічаються у зарубіжних публікаціях, можна виділити наступні найбільш загальні елементи програми навчання: основні предмети (базові); методи і технології; закон і соціальна робота (блок, що забезпечує захист прав у соціальній роботі з сім’єю, з дітьми, пенсіонерами, інвалідами, іншими групами населення); всі аспекти змісту і методів соціальної роботи з різними групами населення.

Дата добавления: 2014-01-11