Програма краєзнавчого дослідження та методика її складання

Розробляються довгострокові програми наукових досліджень.

Наукова діяльність - спеціалізована теоретична праця з питань вироб­ницва розповсюдження і практичного застосування нових знань про мате­ріальну діяльність.

Наукова творчість є конструктивна діяльність в умовах проблемних ситуацій, коли вирішується переважно нетривіальні завдання і проблеми. На думку відомого психолога М.С.Бернштена творчість ніколи не є плавним прямолінійним ру­хом вперед, а скоріше нагадує рух в заплутаному лабіринті, а то і в замкнутому колі, вихід з яких вимагає максимального напруження сил («муки творчості»), мобілізації накопиченого в минулому досвіду, концентрації зусиль на встановлені зв’язків між образами, поняттями, концепціями, доки не відбудеться здійснення задуманого, тобто не буде створене дещо нове, оригінальне.

Будь-яка свідома діяльність вимагає попереднього проекту - програми дослідження. Програма досліджень - це викладення його теоретичних попередніх посилань (загальної концепції), виходячи з мети роботи, гіпотези дослідження, з приведенням методів і логічної послідовності досліджень. Програма включає наукову задачу і план її реалізації. Вихідним пунктом складання програми є проблемна ситуація, яка має дві сторони: предметну і пізнавальну. Предметна сторона проблеми віддзеркалює усвідомлення «соціального замовлення», суспільної потреби в тих чи інших знаннях. Пізнавальна сторона проблеми полягає в незнанні (слабкому знанні) методів пояснення явищ, об’єктів, процесів.

В країнознавчі програмі повинні бути два запитання: в чому суть наукової задачі (проблеми) і яким методом її вирішувати. Спроба відповісти на запитання в чому полягає наукова задача країнознавства - це спроба сформулювати мету досліджень, яка орієнтує на цого кінцевий результат.

Якщо представити предмет дослідження у вигляді великої кількості об’єктів, кожний з яких має велике число властивостей, то виникає дилема: або вивчати велику кількість об’єктів, при малій кількості властивостей, або малу кількість об’єктів (або навіть один), але велику кількість (навіть всі) їх (його) властивостей.

Перший тип досліджень, коли вивчається мала кількість властивостей великого числа об’єктів, називається аналітичним. Він використовується в галузевих географічних науках (науках «вертикальних» - по галузях, компонентам, елементам проблеми. Другий тип досліджень - синтетичний. Його задача полягає в об’єд­нанні властивостей в такі групи, які характерні для одного, або невеликої кількості об’єктів. З точки зору усієї системи географічної науки таке об’єднання (синтез поелементних знань) використовується в таксономічних географічних науках (науках «горизонтальних»), в тому числі в країнознавстві.

Наглядне співвідношення переважно аналітичного і переважно синтетичного досліджень можна показати на наступних прикладах. Дослідження процесу роз­селення в розрізі багатьох територіальних одиниць може призвести до відкриття властивостей, характерних численним об’єктам. Так були відкриті і провірені закономірності в самоорганізації одної з істотних сторін суспільства і створення теорії центральних місць. Істотні властивості, що повторюються можуть стати законом. Синтез багатьох властивостей по одній країні (наприклад, всіх відомих властивостей про природу, населення і господарство) по одній країні - приклад синтетичного дослідження.

Аналітичне і синтетичне дослідження мають однакову ефективність. В межах своїх можливостей дослідник може вибирати будь-яке співвідношення інтересую­чих його об’єктів та їх властивостей. За критерієм походження аналіз є первинним, синтез вторинним. До синтезу слід провести аналіз.

В науці діють як органічна спільнота дві розділені програми - дослідницька (подібна до аналізу) і колекторська (подібна до синтезу). В країнознавстві діє переважно колекторська програма.

При географічному синтезі можна виділити такі стадії (за Р.Хейлі): 1) сцецифікація найбільш важливих проблем регіона, що важливо для розуміння регіону в цілому; 2) на виявлених найбільш важливих проблем виділення істотних перемінних характеристик, просторових і непросторових, які відносяться до процесів і форм і які ми спостерігаємо на поверхні землі; 3) визначення причинних і зворотних зв’язків між змінними; 4) розробка модельної форми причинно- наслідкових і зворотних зв’язків в регіоні.

В світлі викладеного можна виділити три підходи до країнознавства:

1. Наукове країнознавство (як галузь географії), яка виконує дослідницькі функції.

2. Інформаційно-пошукове країнознавство. Його завдання відбір, система­тизація, збегігання і спрощення для користування різносторонньої інфор­мації. Розвивається на стику географії, картографії і інформатиці.

3. Публіцистичне країнознавство. Вимагає літературного таланту.

Дата добавления: 2014-01-14