Поняття оцінки природних умов і ресурсів

Визначення якості ресурсів та можливості і умов їх використання називають оцінкою. Оцінка - це особлива форма вираження дійсності - це місце об’єкту в суспільній практиці. (Брожик, 1982 С.27). В науці противопоставляються дескрип­тивні (описуючі) і оцінювальні дослідження. Дескриптивні наукові закони опису­ють причинно-наслідкові зв’язки в природі і суспільстві, не є оцінками. А оціночні досліджування дають характеристики, що людина вважає хорошим, поганим і бай­дужим. В економічній і соціальній географії присутні як дескриптивні, так і оціночні роздуми.

Оцінка - це суб’єктивний образ об’єктивної реальності. Іншими словами вона відбиває взаємодію суб’єкта і об’єктивної реальності (об’єкта). В науковій і практичній діяльності, зв’язані з вирішенням соціальних і практичних проблем, важну роль відіграє поняття вибору, яке виникає на основі оцінок.

Дати визначення таким поняттям як природні умови, ресурси і середовище, можна тільки з вказівкою для кого і для чого, тобто для визначеного суб’єкта. Оцінка базується на знаннях об’єкта (природи) і суб’єкта. В логіці оцінок виділяються чотири компоненти: суб’єкт, об’єкт, характер, обгрунтування.

Суб’єкт - об’єкт. Виходячи з задач суспільної практики, на даний час виді­ляють наступні системи оцінок: 1) природний комплекс - технічна система (технологічна оцінка); 2) природний комплекс - економіка (економічна оцінка); 3) природний комплекс - людина (медико-біологічні, екологічні, естетичні, рекре­аційні оцінки).

Характер. Оцінки діляться на абсолютні і порівняльні. В формульовках перших використовуються, наприклад, терміни «хороший», «поганий», а в форму­льовках порівняльних оцінок «краще», «гірше».

Обгрунтування. Характеризує позицію (наукову форму), яка привела до оці­ночного роздуму. Наприклад, до середини 50-тих років в дослідженнях природ­них умов і ресурсів були розповсюджені натуралістичні оцінки. Заперечувалась правомірність грошової оцінки, постільки вважалось, що природа лежить за межа­ми процесу труда, не є продуктом труда і як би, за К.Марксом, її сили даровими. Ясно, що самі по собі дари природи трудом не виробляються, но для їх розробки і збереження затрати труду потрібні, причому для одних більше труда, для других менше. Тому і можлива грошова оцінка.

Після періоду натуралістичних оцінок пануючими стали технологічні оцін­ки з технократичним уклоном, при якому, наприклад, ліс - це перш за все (або тільки!) джерело деревини. Панування технологічних оцінок в основном поясню­ється тим, що в господарстві країни до теперішнього часу переважають техно­логічні, натуральні зв’язки, а роль вартісних відношень носять підпорядко­ваний характер. Немає ринкових механізмів, які тільки і здатні забезпечувати найкраще використання природних (та інших) ресурсів. З переходом до ринкових відносин і турботою про довготермінові наслідки використання природи велике розповсюд­ження повинні одержати різні види економічних (вартісних) оцінок, зокрема на основі диференційної ренти, за вартістю відновлення природних ресурсів і природ­ного середовища, за величиною затрат на дослідження, освоєння і експлу­атацію. Екологи і деякі економісти вважають, що цінність природних ресурсів не співпадає з категоріями вартості або ціни. Вона повинна бути категорією історичною, зв’язаною з суспільними потребами, рівнем розвитку виробничих сил, науково-технічним прогресом, виходити з далеких стратегічних інтересів. Прихильники те­орії адаптації підходять до проблеми ще більш радикально, рахуючи, що пара­метри плануючого економічного росту потрібно адаптувати до природи, врахову­ючи природну, в тому числі екологічну, ємкість території, а не перетворювати природу з вимогами цього росту.

Дата добавления: 2014-01-14