Індексом С Флоренса називають відношення

Містоутворюючою функцією. Індекc галузевої спеціалізації має вигляд

,

де S_i - індекс спеціалізації міста і по галузі N; N_i - частка галузі в сумарній чисельності зайнятих міста і; N_J - частка галузі N в сумарній зайнятості по країні в цілому.

,

де Е - загальне число зайнятих в народному господарстві країни; Е_j - число зайнятих в даному виді діяльності а в місті і; Е_і - число зайнятих в народному господарстві міста і; Е_а - загальне число зайнятих в країні у виді діяльності а. Якщо Q_j більше 1, даний вид діяльності а відноситься до числа містоутворюючих, якщо менше 1 - до числа міськообслуговуючих (Мерлен, 1977).

Кількість і сполучення виконуваних функцій відноситься до числа головних критерієв для різних економіко-функціональних типологій міст. На цій основі роз­роблені численні класифікації як зарубіжних вчених (Ч.Гариса, Г. Александро­са, Х.Нельсона), так і радянських географів (А.А.Мінца, Ю.С.Хорєва, Ю.Г. Сауш­кіна).Однак це переважно економіко-статистичні класифікації, побудовані на співвідно­шенні галузейв народногосподарській структурі міст. Вони практично не врахо­вують територіальний зміст їх функцій, що принципово важливо при досліджувані і типології з позицій економічної і соціальної географії. Визначення просторової сфери впливу міста - процес трудоємкий. Він в значній мірі ускладнюється, по-перше, частим неспівпаданням територіального проявлення різноманітних функ­цій міст; по-друге, недостатньою розробкою методичних підходів до вивчення і розмежуванню ареалів обслуговування міст, особливо в невиробничій сфері; по-третє, як правило, вельми неповним врахуванням в статистиці усієї гами їх зв’язків і відношень.

В залежності від мети країнознавчого дослідження для делімітації зон впливу міст використовуються різноманітні індикатори: інтенсивність грузо- і трудопото­ків, розміщення головних підприємств і їх філій, частота телефонних переговорів, міграція населення і деякі інші. Очевидно, що найбільш об’єктивно відображає реальну картину спряжений аналіз по цілій низці показників. Одна з останніх інтересних робіт в цій області - комплексне вивчення організації міського прос­то­ру в Румунії. Індентифікація економічних, демографічних, адміністративно-полі­тичних, торгових, соціально-культурних і рекреаційних відношень міст дозволила не тільки індивідуалізувати зони їх впливу, але і виявити 60-процентне покриття ними всієї території країни; тісну кореляцію між величиною сфери обслуго­вуван­ня і економіко-демографічною потужністю центрів; наявність «спірних» терито­рій, ареалів, які входять в сферу впливу двох або трьох міст; істотне зниження стійкості зон функціонального впливу міст згідно зменшенню його розмірного рангу (Ianos I/ Orasele si organizarea spatiului geografic. Bucuresti, 1987).

Дуже продуктивне вивчення просторової структури системи міських поселень з використанням принципу гравітаційного моделювання. Закон взаємодії центрів тяжіння, вперше сформульований Рейлі в пізніше неодноразово трансформований і доповнений, складає основу для розрахунку потенціалу поля розселення країни.

Модель потенціалів має вид , V _i - потенціал точки і, М_j - «маса» явища (наприклад, людність міста) в точці j, l _{i j} -відстань між точками і і j, a- експонента, яка характеризує «тертя» простору. Потенціад в точці і рівний сумі потенціалів, створюваних (індуцірованих) кожним містом або країною, що вивчаються. Аналіз потенційних поверхонь має не тільки науково-пізнавальне, але і практичне значення, зокрема для вирішення різних розміщених задач.

Одна з інтерпретацій моделі - метод головних потенціалів, запропонований Л.В. Смірнягіним. Суть його зводиться до визначення границь зони, в будь-якій точці якої наведений потенціал даного міста буде більше, ніж у будь-якого іншого, тобто буде головним. Крім визначення і розмежування зон впливу міст країни метод сприяє виявленню співвідносної значимості цих центрів як вузлів опірного каркасу розселення. Рисунок головних потенціалів - типовий зразок «синтаксису» карти. З його допомогою можлива виробка деяких загальних, якісних роздумів про об’єкт, що досліджується. Одним з найбільш важливих висновків апробації методів на урбаністичному матеріалі США - тенденція в розміщенні елементів опірного каркасу розселення без надзвичайно падіння значень потенціалу, тобто крупноміських послуг. Так виникає явище «пенепленизації» (вирівнювання) рельєфу потенціалів. Оголення границь у зон верхніх рангів виглядає недоліком системи розселення, вказівкою на її неоптимальність і на місцезнаходження цієї оптимальності (Смирнягин Л.В. Разграничение зон влияния городов методом главных потенциалов // Проблемы современной урбанизации. М., 1985).

Не дивлячись на велике значення вивчення ССП і СМП як самостійних сис­тем, для країнознавчого дослідження їх спільний розгляд представляє особливий інтерес. Такий підхід в найбільшій степені відповідає задачі розкриття розселення як елементу інтегральноїтериторіальної структури господарства країни. Дуже інформативна оцінка уже самого співвідношення ССП і СМП. Відомо, що сільське розселення переважає приблизно настільки, наскільки сільськогосподарське ви­робництво панує в економічному житті суспільства. Спряжений аналіз двох видів розселення дозволяє в найбільш повній формі охарактеризувати економічний каркас території країни, виявити його специфічні риси і виділити (розмежувати) території з різними типами організації розселення, що складає базу для висновків практичного значення по вдосконаленню господарської раціоналізації системи розселення, що склалася.

Тіснота взаємодії міського і сільського розселення не викликає сумнівів. Досить нагадати про інтенсивність міжпоселенських трудових зв’язків. Однак в цілому питання парадоксально мало вивчене. Дослідження і розкриття цього механізму - одна з найважливіших задач сучасної теорії розселення. Найбільш глибоко висвітлений взаємозв’язок ССП і СМП одержав в рамках досліджень таких територіально-господарських утворень, як агломерації Не дивлячись на деяку розбіжність у визначеннях, під агломерацією розуміється компактна просторове групування міських і неміських поселень, які об’єднані численними і багатогранними зв’язками (виробничими, трудовими, культурно-побутовими, рекреаційними), в складну багатокомпонентну систему. В силу особливої глибини і повноти просторового зчеплення усіх основних підсистем господарства, надвисокої територіальної концентрації їх елементів, активної роботи не тільки на ближніх, але і на далеких зв’язках, ці утворення можна розглядати в якості найважливіших складових (звеньев) інтегральної терито­ріальної структури господарства країни.

Виділяються два типи агломерацій: моноцентричні - з одним містом-ядром, яке замикає на собі основну частину зв’язків з довкіллям (Московська агло­­мера­ція), і поліцентричні (конурбація), яка має кілька рівноцінних і взаємо­зв’язаних міст-центрів (промисловий район Рура в Німеччині). За формою агломерації на площинні і лінійні. Зрощування великого числа сусідніх агломерацій приводить до утворення мегаполісів. Найбільш крупні з них - Токайдо, який сформувався в Японії на Тихоокеанському побережжі острова Хонсю. Він включає ланцюг го­лов­них економічних центрів країни з загальною чисельністю населення біля 60 млн чол. Другий приклад - мегаполіс на Північному Сході США, який протягнув­ся на 800 км від Бостону до Вашингтону. Займаючи 1,8 % території країни, він зосередив 24 % її населення і 25 % виробничих потужностей промисловості (Лаппо Г.М. Города на пути в будущее. М., 1987).

Агломерацію приводять звичайно як приклад найбільш вираженої локальної системи поселень. Аналогічні ознаки - територіальна цілістність і функціональний взаємозв’язок сукупності поселень - має регіональна система поселень. Вона формується в масштабі областей, республік і економічних районів і охоплює значні неконтактні території. (Під «неконтактною» розуміється та територія, в межах якої відсутні умови для щоденного спілкування і обміну інформацією усіх представників її активного населення). Спільнота регіональних систем поселень утворює загально­державну систему поселень. В останні роки існування СРСР на комплексній основі розроблена і обгрунтована часткова дев’ятирівнева ієрархія систем поселень. Виділяються вну­трішньогосподарські системи поселень, міжгосподарсь­кі, районні, міжрайонні, обласні, міжобласні, національні (республіканські), регіо­нальні і загальносоюзні. При такому підході агломерації розглядалися як центри, вузлові елементи систем останніх чотирьох рангів.

Більшість існуючих концепцій систематизації розселень як вітчизняних, так і зарубіжних не враховують відповідним чином історичний фактор. Це зв’язано з тим, що генетичний підхід в дослідженні веде до появи двоякості системоутворю­ючих відношень: територіальні відношення між елементами системи поселень повинні доповнюватися часовими. Побудова моделі передбачає наявність тільки одного, головного відношення, по якому виділена і розглядається конкретна система. В силу цього виділення територіальних відношень в якості головних місць веде до відповідного зниження системоутворюючої ролі часових відношень і навпаки (Топчиев А.Г. Пространственная организация географических комплек­­сов и систем. Киев; Одесса, 1988). В даному випадку пошук компромісних рішень

можливий в рамках категорії «система розселення».

Якщо дослідження системи поселень направлено на пізнання конкретно-істо­ричної форми розселення, то вивчення системи розселення - на пізнання самого процесу відновлення територіальної організації суспільства. При краєзнавчих дослідженнях системи розселень необхідно врахування, по-перше, усіх основних особливостей соціально-економічного розвитку суспільства, а не акцентування окремих його факторів, навіть таких важливих, як, наприклад, НТП; по-друге, значной регіональної специфіки самого механізму формування розселення, якщо не взагалі існування його особливих регіональних типів; по-третє, великої протяжності в часі і розмитості хронограниць, нерізкого, плавного характеру змін при зміні типів розселення в процесі еволюції (Харитонов В.М. Научно-техничес­­кий прогресс и городское развитие (к проблеме периодизациї урбанизации і США) // Вопросы экономической и политической географии зарубежных стран. Вып.9. М., 1988).

Було зроблено досить багато спроб розробки узагальнюючої схеми розвитку розселення в період «активної» урбанізації. Американський географ Б.Беррі на базі «господарсько-міського» признаку (критерію) виділив чотири стадії процесу: торгівельну, промислову, фази централізації і децентралізації (Berry B.Y., Horion F.E. Geographie perspectives on urban systems/ N.Y., 1970). Його колега Р.Джонсон аналізує розвиток урбанізації в США в рамках трьох крупних історичних періодів: «торгового капіталізму», «промислового» і «пізнього», або «монополістичного». (Johnston R. The American urban system. A geographical perspective. London, 1982).

Підхід Ж.А. Зайончковской, яка прийняла в якості основи для аналізу взаємо­зв’язок міського і сільського розселення в Росії та інших країнах СНД, дозволяє вичленити три етапи: 1) автономного розвитку міського і сільського розселення;2) концентрації сільського розселення; 3) інтегрованого розселення (Зайончковська Ж.А. Городское и сельское расселение: эволюция взаимосвязи // Проблемы совре­мен­ной урбанизации. М., 1985).

Розглядаючи систему розселення через призму розвитку територіальної організації не всього суспільства, а тільки господарства, можливий розподіл певних циклів в залежності від домінанти, головуючої ролі тієї чи іншої підсистеми господарства. Так, імовірне існування «природно-ресурсної» стадії, в межах якої проходить первинна соціально-економічна диференціація території країни, формування локальних систем розселення на переважно сільськогос­подар­ській основі. На «ресурсно-виробничій» (ресурсно-промисловій) стадії проходить швидка поляризація сільського і міського розселення, динамічний ріст, ускладнен­ня і концентрація діяльності в містах, оформлення районних і регіональних систем розселення. «Промислово-виробнича» стадія характеризується швидкою субур­банізацією і прискореною урбанізацією периферії на багатофункціональній осно­ві, появі обширних поліцентричних урбаністичних просторів, утворенням єдиної національної системи розселення. Ведуча роль в якій належить найбільш крупним містам, які представляють собою опірний каркас території країни. «Невиробничо-промислова» стадія тісно зв’язана з ходом НТП і розвертається в умовах різкої інтенсифікації промислового і сільськогосподарського виробництва, індустріаліза­ції сфери послуг, потужного розвитку інфраструктури і, як наслідок, децен­тралізації і деконцентрації виробничих сил. Йде процес нарощування системності розселення, при чому на якісно новій, «позагосподарській» основі. Вирішальний критерій оцінки стану і рівня розвитку системи розселення, її ефективності лежить в сфері соціального розвитку. Він визначається тим, в якій мірі система розселення дозволяє вирішити головну задачу суспільства - забезпе­чити умови для всестороннього і гармонійного розвитку усіх його членів.

Складний і індивідуалізований характер формування системи розселення кожної країни передбачає широке використання при його вивченні всього арсеналу методичних прийомів географічної науки. Але особливе значення у вирішенні поставлених задач повинні мати методи математичного моделювання з використанням УВМ. Математичне моделювання дозволяє проводити експери­­менти по дослідженню процесів формування системи розселення, визначати умо­ви, при яких вони функціонують оптимально, виявлять і аналізувати відхилення від «ідеальної» моделі розселення, прогнозувати динаміку і характер змін в розселенні на майбутнє.

Динаміка чисельності найбільших міських агломерацій світу (млн чол.)

Агломерація	Країна
Мехіко	Мексика	3,1	5,4	9,4	14,5	20,2	25,6
Токіо	Японія	6,7	10,7	14,9	16,9	18,1	19,0
Сан-Паулу	Бразилія	2,4	4,7	8,1	12,1	17,4	22,1
Нью-Йорк	США	12,3	14,2	16,2	15,6	16,2	16,8
Шанхай	Китай	5,3	8,8	11,2	11,7	13,4	17,0
Лос-Анжелес	США	4,0	6,5	8,4	9,5	11,9	13,9
Калькута	Індія	4,4	5,5	6,9	9,0	11,8	15,7
Буенос Айрес	Аргентина	5,0	6,8	8,4	9,9	11,5	12,9
Бомбей	Індія	2,9	4,1	5,8	8,1	11,2	15,4
Сеул	Республіка Корея	1,0	2,4	5,5	8,3	11,0	12,7
Пекін	Китай	3,9	6,3	8,1	9,0	10,8	14,0
Ріо-де-Жанейро	Бразилія	2,9	4,9	7,0	8,9	10,7	12,5
Тяньцзінь	Китай	2,4	3,6	5,2	7,3	9,4	12,7
Джакарта	Індонезія	2,0	2,8	3,9	6,6	9,3	13,7
Каїр	Єгипет	2,4	3,7	5,3	6,9	9,0	11,8
Москва	Росія	4,8	6,3	7,1	8,2	8,8	9,0
Делі	Індія	1,4	2,3	3,5	5,6	8,8	13,2
Осака	Японія	3,8	5,7	7,6	8,3	8,5	8,6
Париж	Франція	5,4	7,2	8,3	8,5	8,5	8,6
Маніла	Філіппіни	1,5	2,3	3,5	6,0	8,5	11,8
Лагос	Нігерія	0,3	0,7	2,0	4,4	7,7	12,9
Карачі	Пакистан	1,0	1,8	3,1	4,9	7,7	11,7
Лондон	Англія	8,7	9,1	8,6	7,7	7,4	7,5
Бангкок	Таїланл	1,4	2,2	3,1	4,7	7,2	10,3
Чикаго	США	4,9	6,0	6,7	6,8	7,0	7,3
Тегеран	Іран	1,0	1,8	3,2	5,1	6,8	8,5
Стамбул	Туреччина	1,1	1,7	2,8	4,4	6,7	9,5
Дакка	Бангладеш	0,4	0,6	1,5	3,3	6,6	12,2
Ліма	Перу	1,0	1,7	3,7	4,4	6,2	8,2
Мадрас	Індія	1,4	1,7	3,0	4,2	5,7	7,8

Дата добавления: 2014-01-14