Вирощування сіянців у закритому ґрунті

Важливими факторами прискорення росту і збільшення виходу стандартних сіянців є температура, вологість ґрунту та повітря. Регулювання їх у напрямку створення оптимального режиму для життєдіяльності та розвитку рослин можливе лише в ґрунті, який захищений (закритий) від несприятливих умов навколишнього середовища. У розсадниках цього досягають вирощуванням садивного матеріалу в теплицях, які є складовою частиною посівного відділення (див. структуру лісового розсадника). Використання закритого світлопроникною плівкою (склом) ґрунту для виробництва садивного матеріалу – відносно новий (започаткований наприкінці 50-х – на початку 60-х років минулого століття), перспективній напрям розвитку лісового розсадництва. Актуалізація цього методу останнім часом пояснюється збільшенням питомої ваги насіння підвищеного генетичного потенціалу у загальному обсязі насіннєвого матеріалу посівного призначення.

В закритому ґрунті (теплицях, парниках, оранжереях), порівняно з відкритим, підвищуються темпе­ратура, вологість, повітря та ґрунту, дещо зменшується освітленість, збільшується вміст вуглекислого газу в повітрі. Вони значною мірою захищають рослини від несприятливих метеорологічних факторів (вес­няних заморозків, посухи і та ін.), створюють кращі умови для ефек­тивнішого регулювання водного та поживного режимів субстрату.

Використання закритого ґрунту для вирощування садивного ма­теріалу дозволяє, значно продовжити період розвитку і росту сіянців за рахунок більш ранніх строків висіву насіння. У закритому ґрунті підвищується схожість насіння, збільшується вихід стандартного са­дивного матеріалу і скорочується строк його вирощування.

Для вирощування сіянців використовують стаціонарні або пере­сувні (переносні, розбірні) теплиці з поліетиленовим або скляним по­криттям. Залежно від періоду експлуатації та умов вирощування са­дивного матеріалу існують зимові теплиці (використовуються цілий рік) і літні (використовуються навесні, влітку і восени); з опаленням і без нього; з штучним, природним або комбінованим мікрокліматом. Найбільш зручні великі стаціонарні теплиці блоч­ного або арочного типу, які дозволяють механізувати більшість техно­логічних операцій та автоматизувати контроль систем забезпечення оптимального гідротермічного режиму вирощування садивного ма­теріалу.

Існуючі споруди закритого ґрунту поділяють в залежності від:

· призначення (для живцювання, вирощування сіянців, овочівництва);

· періоду експлуатації (цілорічні або зимові, сезонні або весняно-літні);

· покривного матеріалу (скляні, поліетиленові, склопластикові);

· способу обігріву (з опаленням, без опалення);

· характеру мікроклімату (природній, штучний, комбінований);

· мобільності (стаціонарні, переносні).

· Основними вимогами до конструкцій теплиць є:

· вітростійкість;

· простота та зручність експлуатації;

· можливість використання засобів комплексної механізації.

Таким вимогам у найбільшій мірі відповідають стаціонарні теплиці блочного або арочного типу, площею 500 - 1500 м² (висота 2 - 4 м, ширина 4 - 8 м і довжина 10 - 40 м), які дозволяють механізувати більшість робіт і автоматизувати контроль систем збереження оптимального гідротермічного режиму вирощування сіянців на спеціальному субстраті.

Розрахунок площі теплиці (закритого ґрунту) проводять в залежності від потреби сіянців. Спочатку визначають продукуючу площу, враховуючи плановий вихід сіянців з 1 га закритого ґрунту (сосни 6-7 млн. шт., ялини 7-9 млн. шт.). Загальну площу теплиці отримують шляхом збільшення продукуючої на 20 - 30%.

Ефективність вирощування сіянців у закритому ґрунті значною мірою залежить від правильності вибору місця під теплицею і якості субстрату. Теплиці будують поблизу джерела водопостачання на ділянках з рівним рельєфом і добре дренованими ґрунтами легкого ме­ханічного складу. У разі потреби обладнують штучний дренаж на гли­бину не менше 0,7 м.

Кращим субстратом для виробництва сіянців у закритому ґрунті є суміш слабо розкладеного (5-10%) верхового торфу з вапном, збагачена мінеральними добривами з мікроелементами. Іноді застосовують суміш торфу і ґрунту легкого механічного складу, у яку при необхідності додають вапно і мікроелементи.

Крім зазначених складових у якості компонентів субстрату застосовують:

· суміш торфу та землі легкого механічного складу;

· торф низинних боліт;

· торфокомпост;

· компостовану кору у чистому вигляді або її суміш з торфом;

· компостований гідролізний лігнін, тощо.

Готують субстрат у такій послідовності:

· весною у заготовлений (як правило восени) торф додають мінеральні добрива і вапно в залежності від його агрохімічних властивостей. На 1 м³ сфагнового торфу в середньому вносять: карбаміду (сечовини) – 0,25 кг, простого суперфосфату – 2,5 кг, сірчанокислого калію та вапно по 4 - 6 кг;

· з підготовленого субстрату впорядковують грядки висотою 10 - 15 см і шириною 0,9 - 1,2 м;

· на поверхню субстрату вносять мікроелементи у вигляді водного розчину;

· протруюють субстрат проти грибкових захворювань 3 - 5% розчином бенлату, ТМТД, марганцевокислого калію, карботіону з розрахунку 1 л/м².

Дози внесення мінеральних добрив і вапна залежать від аг­рохімічних властивостей ґрунту. На 1 м³ сфагнового торфу вносять карбаміду 0,25 кг, простого суперфосфату – 2,5, сірчанокислого калію та вапна 4 - 6 кг. Підготовлений субстрат повинен бути пухким, слабо ущільненим, мало засміченим насінням бур’янів, без збудників грибко­вих захворювань. При наявності небезпеки ураження посівів грибко­вими хворобами субстрат протруюють 5% розчином карбатіону з розрахунку 1л/м².

З підготовленого субстрату впорядковують грядки заввишки не менш ніж 10 см, завширшки 0,9 - 1,2 м і відстанню між ними 0,3 м. Комплекс робіт по вирощуванню сіянців у закритому, ґрунті, крім підготовки субстрату, включає сівбу насіння, систематичне поливання, провітрювання (регулювання температури і відносної вологості по­вітря), розпушування субстрату і знищення бур’янів, заходи боротьби а грибковими хворобами, підживлення рослин та підготовку (загарту­вання) їх до пересаджування у відкритий ґрунт.

Насіння перед висіванням у закритий ґрунт сортують і різне за розміром використовують окремо. Висівають насіння при середньодобовій температурі повітря 7 - 8 °С і ґрунту 5 - 6 °С. У теплицях застосовують головним чином сівбу у бо­розенки. При застосуванні сівалки "Литва-25" насіння висівають у п’ять широкоборозенкових (до 12 см) рядочків з розміщенням їх за схемою: 25-25-25-25-50 см, а при ручному висіванні – у 11 вузькоборозенкових (до 3 см) рядочків з відстанню між їх центрами 5 - 10 см. Порівняно з відкритим ґрунтом норму висівання насіння зменшують в середньому наполовину. Висіяне насіння вкривають торф’яно-тирсо­вою сумішшю шаром 1 - 1,5 см.

Проростання насіння у закритому ґрунті триває 2 - 3 тижні. У цей період температура повітря в теплиці не повинна перевищувати 16 - 18 °С, а відносна вологість повітря – бути не нижчою за 60%. Тем­пературу і відносну вологість повітря в теплицях регулюють поливом провітрюванням

У період проростання насіння і укорінення сіянців посіви полива­ють щоденно, у червні-липні, коли сіянці уже зміцніли і майже повністю вкривають субстрат – раз у 2 - 3 дні, з середини серпня – раз у тиждень. У прохолодну і дощову погоду кількість поливань змен­шують. Основним критерієм інтенсивності поливання є вологість субстра­ту, яку слід підтримувати на рівні 70% від повної вологоємності. У період адаптації сіянців до умов зовнішнього середовища поливання не про­водять. Кращим часом для поливання є ранок, а найбільш ефективним способом – дрібно краплинне розпилювання води або дощування за допомогою туманоутворюючого устаткування. В середньому на 1 м² площі посівів за вегетаційний період витра­чається до 200 л води. У період проростання насіння з метою збере­ження тепла і вологості повітря теплиці провітрюють рідко. У подаль­шому за допомогою провітрювання підтримують оптимальний режим вирощування сіянців: відносну вологість повітря у межах 75 - 85%, температуру на рівні 20 - 30 °С.

Розпушування субстрату потребують тільки грядки з мінерального ґрунту. Його проводять залежно від ущільнення ґрунту 1 - 2 рази за вегетаційний період.

При ретельній підготовці субстрату, як правило, нема потреби знищувати бур’яни. Посіви на субстраті з верхового торфу із залишками кореневищ і насіння бур’янів потребують не більше одного прополювання за літо, а на субстраті з низинного торфу або мінерального ґрунту – від 1 до 3 прополювань.

Протягом вегетаційного періоду проводять 3 - 4-разове позакоре­неве підживлення сіянців. Для перших трьох (у першій половині літа) використовують 0,2%-й розчин карбаміду (сечовини) і 0,5%-й розчин суперфосфату, а для четвертого, з метою підготовки рослин до осінньо-зимового періоду – 0,5%-й розчин сульфату калію. Загальна витрата розчину для кожного підживлення – 1 л/м².

Підвищена вологість і температура повітря, велика густота сіянців створюють сприятливі умови для розвитку грибкових хвороб. Тому заходи боротьби з хворобами при вирощуванні сіянців у закритому ґрунті потребують особливої ваги. При цьому перевагу слід віддавати профілактичним заходам: стерилізації субстрату, протруюванню насіння та обробці сіянців фунгіцидами.

Для протруювання субстрату використовують ТМТД (60 г/м²), марганцевокислий калій (40 г/м²), бенлат (30 г/м²) з витратою роз­чину робочої рідини 5 л/м². Для сухого протруювання насіння хвойних порід (сосни, смереки, модрини) використовують, крім зазначених препаратів фундазол, з витратою 4 - 10 г препарату на кілограм насіння. Можливе і мокре протруювання насіння 0,2%-м розчином марганцевокислого калію. Більшість розчинів цих препа­ратів, а також 0,3 – 0,5%-й розчин цінебу придатні для обприску­вання сходів сіянців проти основних грибкових захворювань (500 - 800 л робочої рідини на 1 га).

До загартування сіянців приступають у серпні. З метою приско­рення здерев’яніння садивного матеріалу, як вже зазначалося, росли­ни підживлюють 0,5%-м розчином сульфату калію та зменшують інтенсивність провітрювань (для збільшення вмісту вуглекислого газу у повітрі). Пізніше інтенсивність провітрювань збільшують і починають поступове відкриття теплиць. Повністю відкривають теп­лиці після повного здерев’яніння стовбурців і закінчення формування верхівкової бруньки, що свідчить про достатню адаптацію до умов на­вколишнього середовища. Сіянці викопують весною, після того як роз­тане торфяно - мінеральний субстрат.

Перед наступними посівами теплицю, її конструкції дезінфікують розчином вапна, а при потребі міняють субстрат. У цьому випадку субстрат вносять у парове поле розсадника як добриво або використовують для приготування торфокомпостів.

Питання для самоконтролю

1. У яких виробничих підрозділах розсадника вирощують сіянці?

2. Основні завдання та вимоги до вирощування сіянців у відкритому ґрунті?

3. Назвіть групи основних робіт з вирощування сіянців?

4. Які головні завдання системи передпосівного обробітку ґрунту та які фактори визначають особливість їх проведення?

5. Прийоми передпосівного обробітку та умови їх застосування?

6. Приведіть класифікацію способів, видів та схем сівби?

7. Строки сівби. Переваги і недоліки осінніх та весняних посівів?

8. Визначення норми висівання насіння. Теоретичне і практичне значення?

9. Що слід враховувати при встановленні глибини загортання насіння?

10. Основні завдання доглядів за посівами до появи сходів і за сіянцями?

11. Роботи по догляду за посівам до появи сходів та умови їх застосування?

12. Роботи по догляду за посівами після появи сходів (за сіянцями) та умови їх застосування?

13. Перерахуйте переваги виробництва сіянців у закритому ґрунті?

14. Які вимоги пред’являються до ділянки під час вибору місця для теплиці?

15. Охарактеризуйте класифікацію теплиць (споруд закритого ґрунту)?

16. Вимоги до субстрату та характеристика основних його видів?

17. Особливості підготовки субстрату для виробництва сіянців у закритому ґрунті?

18. Особливості комплексу робіт з вирощування сіянців у закритому ґрунті?

Дата добавления: 2014-01-14