Компоненти субстрату та його приготування

Найважливішим чинником ефективного виробництва садивного матеріалу із закритою кореневою системою (рослин в контейнерах та різного роду ємностях) є субстрат. Враховуючи його невелику кількість в обмеженому ємністю просторі, рослини, які вирощуються в контейнерах, набагато менше забезпечені поживними речовинами, ніж ті, що ростуть у відкритому ґрунті або на субстраті в закритих приміщеннях (оранжереї, теплиці, парниках тощо). По мірі росту рослин коренева система їх виповнює весь субстрат ємності, поживні речовини якого інтенсивно поглинаються, а сам він досить швидко виснажується. Крім того, при систематичному поливі частина поживних речовин вимивається з субстрату і проникає через отвори на дні контейнера за його межі. Таким чином, виникає необхідність для їх виробництва використовувати високопоживні земельні суміші, а рослини, по мірі їх росту, пересаджувати в контейнери більшого розміру та систематично підживлювати органічними і мінеральними добривами. На відміну від закритого ґрунту, в якому для розмноження рослин в останні роки все частіше застосовують так звані безгрунтові інертні субстрати, для вирощування садивного матеріалу в ємностях, головним чином, використовують органічні та органо – мінеральні суміші. Тому при веденні контейнерної культури значну увагу приділяють підбору компонентів субстрату для створення пухких земельних сумішей з достатньою аерацією і водопроникністю, сприятливою кислотністю та задовільно забезпечених доступними для рослин поживними речовинами, добре структурованих і очищених від бур’янів та збудників хвороб. Останнім часом у якості самостійного субстрату або його основного компоненту найчастіше використовують верховийслаборозкладений торф (ступінь розкладання не більше 30%). Завдяки йому можна суттєво покращити водно - фізичні властивості земляних сумішей, зробити їх більш вологоємними, і водночас достатньо аерованими.

На відміну від слаборозкладенного верхового торфу (білого), на основі якого сьогодні формується більшість субстратів, сильно розкладений (чорний торф), який містить більше поживних речовин але має гірші водно – фізичні властивості, частіше використовується як домішка до земляної суміші у кількості до 40% (табл.8.32).

Ґрунти верхових і перехідних боліт в Україні займають незначну площу. Вони становлять лише 5 % площі торф’яників і переважно зустрічаються в Поліссі. В той же час в країні є значні запаси низинного торфу, який має високий ступінь розкладання і може використовуватись в значних об’ємах, але його застосування потребує двох і більше років зберігання у відкритому ґрунті.

Використання торфу у якості субстрату вимагає не тільки знань основних даних, що його характеризують, а і певних навичок з своєчасного і ретельного виконання усіх робіт, пов’язаних з вирощуванням рослин у ємностях. Торф має високу вологоємність і в контейнерах з незадовільним дренажем може утримувати надлишкову вологу, яка часто призводить до вимокання кореневої системи. Тому при вирощуванні окремих культур до торфу в певних кількостях вносять пухкі матеріли: пісок, хвою, перліт, тирсу, вермикуліт тощо. При використанні слабо розкладеного торфу не можна допускати його надмірного пересихання, після якого дуже важко відновити рівномірну вологість земляної суміші.

Слід пам’ятати, що водно – фізичні властивості субстрату, в значній мірі, залежать від пористості, вологоємності, аерованності його основного компоненту – торфу. Торф повинен бути слабо розкладеним, волокнистим. Для вирощування рослин в мультиплатах він має бути добре подрібненим (змеленим), пружним не злежуватись (не осідати) в ємностях. При цьому чим менші контейнери використовуються, тим більш пористим повинен бути субстрат.

Дуже важливою ознакою основного компоненту субстрату є його буферність (здатність змінювати кислотність) і обмінна ємність. Кращими субстратами для більшості деревних рослин є суміші, які базуються на торфі з кислотністю рН 5,2 – 6,0. Додавання до субстрату глини покращує буферність та обмінну ємність земляної суміші, проте вміст її не повинен перевищувати 5 - 10 % за об’ємом.

Таблиця 8.32

Основні характеристики верхового і перехідного торфу (німецький стандарт 11 540, за Крюссманом,......)

Показники	Верховий (перехідний*) торф без домішок |
Слабо-розкладений	Помірно розкладений	Сильно розкладений (промерзлий)
Об’ємна масса в сухому стані, (гр./л)	40 - 80	70 - 150	120 - 250
Шпаруватість (об’єм пор), %	95 - 98	91 - 96	85 - 93
Вміст води, %	40 - 82	40 - 85	60 - 87
Об’єм повітря (аерованість), %	16 - 58	11 - 56	6 - 33
Ступінь розкладення	Менше 42	42 - 62	Понад 62
Вміст гумусу, %	I - 3	4 - 6	7 - 10
Питома вага в сухому торфі, (%): - органічної речовини	94 - 99	(від 90) 94 - 99	(від 85) 94 - 99
- золи	I - 6	1 – 6 (до 10)	1 - 6 (до 15)
Кислотність (pH CaCl2)	2,5 - 3,5	2,5 - 3,5 (до 4,0)	2,5 - 3,5 (до 5,0)
Кислотність (pH H2O)	3,0 - 4,0	3,0 - 4,0 (до 5,0)	3,0 - 4,0 (до 6,0)

* Примітка: Дані в дужках характеризують перехідний торф.

На якість субстрату впливає також спосіб його приготування (змішування компонентів) та наповнення ним контейнерів і мультиплат. При цьому найбільш важливим є старанне перемішування складових субстрату, його ретельне просіювання та стерелізхація.

Окрім торф’яних субстратів для контейнерної культури декоративних деревних рослин відкритого ґрунту у якості субстрату використовують різні земельні суміші або так звану садову землю – дернову, листову, перегнійну, компостну, хвойну, торф’яну та ін. Під час підготовки цих субстратів, з метою покращення їх водно – фізичних властивостей та збільшення в них вмісту доступних для рослин поживних речовин, до основного компоненту суміші часто додають різні домішки: перегній,мінеральні добрива,тирсу, кору, пісок, вермикуліт, перліт, кокосову стружку, подрібнену лаву, мох тощо.

Садову землю готують і зберігають на спеціально відведених ділянках. Компоненти земляної суміші в певній пропорції та послідовності складають в спеціальні бурти (штабелі), періодично перевертають (перемішують), при необхідності поливають і не допускають розростання бур’янів упродовж всього періоду приготування. У верхній частині штабеля в його центрі роблять заглиблення для збирання і утримання дощової води та штучного зволоження земляної суміші. Для знищення шкідників і збудників інфекційних захворювань садову землю і підготовлені суміші зимою проморожують. З цією ж метою, а також для знищення насіння бур’янів готові земляні суміші доцільно пропарювати. Пропарювання можна проводити під плівкою, розстилаючи суміш шарами або в спеціальних ємностях.

Дернова земля досить щільна, потребує значних витрат на її заготівлю, але при наявності достатньої сировинної бази її можна заготовляти на луках, полях, пасовищах і вигонах. Найкращий час для заготівлі – липень – початок серпня. До цього часу травостій повністю розвивається, а заготовлена і укладена в штабель дернина встигає частково розкластися вже в перший рік.

Дернину нарізають плугом або лопатою товщиною 10-12 см, перевозять на господарську ділянку і укладають у штабелі такої висоти і ширини, які забезпечують його міцність упродовж першого року. Шари дернини рекомендується перекладати гноєм або поливати гноївкою. Це покращує фізичні властивості дернової землі та підвищує вміст поживних речовин. Протягом періоду підготовки дернину декілька раз перевертають та роблять інші необхідні догляди. Підготовки дернової землі до потрібних кондицій триває не менше двох років.Для дернової землі особливо актуальними є питання стерилізації субстрату, без яких важко унеможливити проблеми засміченості його бур’янами та зараженості збудниками грибкових захворювань. Враховуючи відносно високу родючість субстратів на основі дернової землі, широкого застосування вони набули в розсадниках країн Східної Європи.

Листова земля – один з кращих компонентів субстрату для контейнерної культури. Вона легка, пухка, часто слугує основою для приготування багатьох земляних сумішей для закритого ґрунту або наповнення ємностей. Не рідко її використовують і окремо.

Листя збирають восени після листопаду в парках, садах, лісопарках і листяних лісах після чого завозять на територію господарства та складають в штабелі (бурти). Не рекомендується використовувати листя дуба через значний вміст в них дубильних речовин, хоча невелика частка такого листя в листових земляних сумішах цілком прийнятна.

В літній час необхідно слідкувати, щоб штабель не пересихав, листя в ньому не злежувалось для цього його періодично поливають і перемішують.

Для збагачення землі поживними речовинами і прискорення розкладання листя штабель упродовж року 1-2 рази поливають гноївкою.

Хвойну землю використовують для окремої групи контейнерних культур (рододендронів, вересових). Хвою, як правило, заготовляють у соснових лісах пізньої осені або рано весною в суху погоду. Проте збирати її можна і в інші пори року. Граблями згрібають весь не розкладений шар хвої і перевозять на господарську ділянку, складаючи в штабелі. При заготівлі сировини нижній шар хвої не знімають аби не порушити екологічний режим лісового біоценозу.

Слабо розкладена хвойна земля має кислу реакцію (рН від 4 до 5). Для отримання хвойної землі з достатнім ступенем розкладання хвою витримують в штабелях не менше року, упродовж якого її поливають і періодично перемішують. З часом кислотність зменшується (рН підвищується до 5-6), а суміш стає пухкою, з достатньою вологоємністю і шпаруватістю, що робить її придатною для приготування ґрунтових субстратів, покращення їх фізичних властивостей та підвищення кислотності. Для культивування окремих видів хвойна земля може використовуватись окремо у якості субстрату без домішок.

Перегнійно-парникову землю отримують в парниках з добре розкладеного кінського гною, використаного як біопаливо. Після вирощування розсади та інших культур в парниках землю вибирають і використовують як легкий, рихлий, поживний субстрат. Кінський гній відрізняється від коров’ячого пухкістю, добре розсипається, в зв’язку з чим отримана земельна суміш має сприятливі для розвитку рослин водно - фізичні властивості і багата доступними для них поживними речовинами.

Компостну землю отримують внаслідок компостування різних рослинних решток – бур’янів, листя, стебел рослин, землі зі старих контейнерів, посівних і пікірувальних ящиків тощо. Весь матеріал складають у штабелі (бурти), вкриваючи шаром торфу від пересихання. Для приготування кондиційної землі доцільно використовувати компостні ями, а з метою прискорення процесу розкладання складових частин компосту його слід періодично поливати аби забезпечити сприятливі умови для розвитку та активної діяльності мікроорганізмів. Для збагачення компосту поживними речовинами його поливають гноївкою або вносять певну кількість гною, як поживного компоненту компосту. Якість компостної землі буде залежати від співвідношення використаних компонентів. Зазвичай компостна земля за умови дотримання правил її підготовки стає придатною до використання через один - два роки.

Компостна земля корисна в любому рослинному виробництві, оскільки вирішується проблема утилізації і раціонального використання органічних решток. Разом з цим господарство має певний запас поживної землі. Але ця земля, як правило, виходить досить важкою і недостатньо пухкою, тому при її подальшому використанні домішують торф, пісок, перліт та ін. Компостну землю доцільно використовувати при вирощуванні розсади рослин відкритого ґрунту, в посівному відділенні та відділенні вегетативного розмноження, в парниках і частково в закритому ґрунті.

Тирса, якправило, входить до складу універсальних і специфічних земляних сумішей та інших субстратів у якості розпушувача (розрихлювача). Вона покращує структуру субстрату, надає йому легкості та повітропроникності. Вміст тирси в земляній суміші може сягати 30%.

Свіжу тирсу закладають спочатку в компостні кучі, де вона знаходиться до двох років, упродовж яких триває процес нітрифікації та розкладання. У разі вимушеного використання свіжої тирси в земляних сумішах, нестачу азоту компенсують шляхом регулярних підживлень азотними добривами.

Мох. Для приготування субстрату з метою вирощування садивного матеріалу декоративних деревних рослин із закритою кореневою системою використовують сфагновий мох (зелений і білий). Його збирають літом в лісах і торф’яних болотних місцях, мілко подрібнюють і домішують у земляні суміші (10 – 20 %).

Пісок. Для приготування субстратів використовують крупнозернистий річковий пісок, який є важливим складовим компонентом більшості земельних сумішей. Він надає їм пухкості та шпаруватості. В чистому вигляді пісок зручно використовувати для укорінення живців більшості квіткових та декоративних деревних рослин. Пісок широко застосовують як домішку (20 – 30 %) до торф’яного субстрату, яку додають з метою збільшення водопроникності та його маси без зростання об’єму.

Компости зкори в останні роки знаходятьвсе більше застосування в декоративних і плодово-ягідних розсадниках. Зодного боку вони можуть заміщати частину слабо розкладену торфу, а з іншого – відрізняються фунгіцидною дією.В США не рідко використовують субстрати з 100%вмістом кори.В Європідолякори або компосту з неї в субстраті становить не більше 50%.Для приготування субстратів краще використовувати виключно компостовану кору. Застосування свіжоїкори призводить до проблем з живленням (азотним та марганцевим голодом) і зрошенням (необхідністю збільшення частоти поливу). Багаторічний досвід свідчить, що домішка компостованої коридо субстрату, яка не перевищує 40%,дозволяє уникнути суттєвих проблему виробництві садивного матеріалу із закритою кореневою системою.

З інших матеріалів, які застосовують для приготування субстратів для вирощування садивного матеріалу із закритою кореневою системою, необхідно згадати такі: зелений сидерат, біовідходи, кокосову стружку, дерев’янисті волокна, матеріали вулканічного походження (подрібнена лава, пемза), перліт, вермикуліт та ряд інших, використання яких, в значній мірі, залежить від їх розповсюдженості, ціни та специфічних особливостей (рис.8.56,табл.8.33)

В складі верхового торфу незначна питома вага твердої частка (від 3% у слабо розкладеному і до 10 – 12 % - в сильно розкладеному). Решту об’єму займають пори заповнені водою і повітрям. Частки повітря і води в субстраті, зокрема у верховому торфі, залежать від розподілу пор за розмірами (питомої ваги дрібних, середніх і великих). Чим більша доля великих (грубих) пор, тим значніша частка об’єму повітря в субстраті. Для підтримання оптимального водного режиму в таких земляних сумішах їх слід поливати частіше. І навпаки, чим більша питома вага дрібних пор, тим більшу частку води може утримувати субстрат, тим менша аерованість кореневонаселеного шару ґрунту.

Рис..8.56. Співвідношення об’ємів повітря, води та твердої частки в різних компонентах субстрату (за Крюссманом,.....)

Таблиця 8. 33. Водно - фізичні властивості окремих субстратів та його складових компонентів

Субстрат або його компоненти	Об’ємна маса	Об’єм пор	Вміст води	Об’єм повітря
	г/л	%	%	%
Субстрат з слабо –і сильно розкла- деного торфу	100-150	85-95	70-80	10-15
Верховий слабо розкладений торф	50-120	90-95	50-80	15-30
Верховий сильно розкладений торф	120-200	85-90	75-90	5-10
Дерноваземля	300-400	80-90	55-70	10-45
Субстрат з компосту	200-250	85-95	65-75	15-20
Субстрат з компонентівкори	300-350	85-95	70-80	20-25
Гумус кори	290-350	75-90	50-60	25-30
Земля кори	370-430	75-80	80-90	10-15
Волокна кокосовоїпальми	80-120	90-95
Перліт	115-125

Для вирощування оранжерейних горщечкових культур, а останнім часом все частіше і для виробництва окремих груп декоративних деревних рослин (рододендронів, шпилькових, вереску, азалій та ін.) в контейнерах моделюють і готують спеціальні субстрати (специфічні земляні суміші), які включають різні компоненти залежно від їх біологічних особливостей та вибагливості до ґрунтових умов.

В той же час для широкого спектру деревних декоративних культур, іноді навіть з різними біоекологічними властивостями, готують так звану універсальну землю, з найбільш придатних для цих рослинкомпонентів субстрату.

Універсальну землю застосовують в чистому вигляді або вона слугує основою земельної суміші для вирощування окремих культур, яким притаманні певні специфічні ґрунтові вимоги. Вона повинна бути досить поживною, добре структурованою і мати кислотність близьку до нейтральної. Її готують головним чином з коров’ячого гною, тирси, листя, верхового торфу, піску, перліту або інших компонентів з певними водно – фізичними властивостями та агрохімічними показниками.

Свіжий гній складають в штабелі перекриваючи його тирсою і листям. Тирсаповинна бути мілкою, без деревних залишків, а листя (окрім дубового) – чистим, зібраним виключно в лісі або парку. Співвідношення між цими компонентами може змінюватись орієнтовно в таких межах: 3 - 4 частини гною, 1,5-2 – тирси (піску, перліту) та 2 частини листя. Всі компоненти пошарово складають в штабель.

Приготування субстрату триває упродовж 1,5-2 років. Протягом цього періоду суміш систематично перемішують, а в засушливі періоди поливають. Пухкий торф, як правило, складують окремо і додають до приготованої суміші безпосередньо перед наповненням контейнерів або садінням у кількості 30-40%.

Проте вважати універсальну земляну суміш придатною для всіх ситуацій та для усіх видів рослин не коректно. При вирощувані (розмножуванні) рослин у мультиплатах і малих контейнерах вкрай необхідним є крупнозернистий річковий пісок як додаток до складників субстрату із значною кількістю великих пор, що не осідають і не ущільнюються. Таким вимогам, в найбільшій мірі, відповідають верховий волокнистий торф, перліт і вермикуліт. Дуже важливо, щоб кожен з компонентів субстрату не містив пилоподібних і мулоподібних частин. Якщо існує загроза погіршення зволоження (пересихання) субстрату до нього додають мінеральну вату, гідрогелі або зволожувачі, а якщо навпаки – надмірного зволоження, його провітрюваність покращують додаючи грубий перліт. Для вирощування рослин у платах і малих контейнерах можна застосувати таку суміш: сфагновий торф – 35 %, верховий торф – 35 % і середній перліт без пилу – 30 %.

При виробництві рослин у більших контейнерах фізичним властивостям основного компонента субстрату приділяють трохи меншу увагу – використовують і менш волокнистий торф, і більш важкі складники (глину, керамзит, гравій тощо). До таких субстратів належать суміші приготовані за такими рецептами:

- верховий торф (груба фракція) – 10% + верховий торф (мілка фракція) – 70% + чорний торф (сильнорозкладений) – 20% + глина 40 кг/м3;

- верховий торф (груба фракція) – 10% + верховий торф (мілка фракція) – 70% + перліт – 20% (1 – 7,5мм);

- верховий торф (мілка фракція) – 60% + чорний торф (сильнорозкладений) – 25% + перліт – 15% (1 – 7,5мм)+ глина 40 кг/м3;

Для нейтралізації кислотності субстрату проводять вапнування. Його здійснюють щонайменше за 2 тижні до висаджування рослин (краще раніше). Щоб знизити кислотність на одиницю, потрібно орієнтовно 1 – 3 кг карбонату кальцію на 1 м3 основи субстрату. При чому необхідно мати на увазі, що чим більшою є буферність субстрату (підвищують слабо прокомпостована кора, низинний торф, розкладений верховий торф, пісок, перліт), тим більше необхідно вапна. Проводячи вапнування слід пам’ятати, що краще недодати вапна, ніж перевищити дозу, оскільки знизити рівень рН (підвищити кислотність) упродовж вирощування дуже важко. Для більшості рослин підходить слабо кисла реакція субстрату вона не обмежує використання жодного з елементів мінерального живлення.

Для збереження фізичної структури підготовану земляну суміш (субстрат) перед використанням бажано просіяти через сито для вилучення з неї не розкладених частин його компонентів (ґрунту, гілок тощо). При достатній чистоті та однорідності субстрату можна обмежитись його перелопачуванням в процесі приготування.

Дата добавления: 2014-01-14