Співвідношення співучасті у злочині і деяких діянь, передбачених статтями Особливої частини КК

Злочини, при вчиненні яких співучасть неможлива

Поняття співучасті у злочині

Загальні положення кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті

ІІ. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ, ВЧИНЕНИХ У СПІВУЧАСТІ

Порівняно з визначенням, яке було в раніше чинному КК (ч.1 ст.19 КК України 1960 р.), новизна визначення співучасті полягає в такому:

1) додатково наголошено, що співучасть можлива лише при вчиненні умисного злочину;

2) чітко визначено, що співучасть передбачає участь декількох суб’єктів злочину. Тим самим усунено підстави для позицій, згідно з якими визнавали, що вчинення злочину групою осіб (при зґвалтуванні, грабежі, розбої) має місце і тоді, коли лише один учасник такої „групи” підлягав кримінальній відповідальності.

Є випадки, коли вчинення злочину кількома особами не є співучастю, і відповідно, кожна особа відповідає за злочин, вчинений індивідуально. До них належать:

1) вчинення злочину лише однією деліктоздатною особою (із залученням неосудних, малолітніх, осіб, які діють без вини). Коли ж злочин вчиняють кілька осіб, але всіх учасників, крім одного, не притягають до кримінальної відповідальності чи звільняють від неї у зв’язку з процесуальними перепонами, то є всі підстави визнавати цей злочин вчиненим у співучасті;

2) спільне вчинення кількома особами необережного злочину;

3) використання необережності іншої особи для вчинення злочину;

4) відсутність сумісності посягання – зв’язку між діями осіб, які вчиняють злочини;

5) відсутність двостороннього суб’єктивного зв’язку між особами, за участю яких вчинено злочин.

Діяння, які у статтях Особливої частини КК позначено як „втягнення”, „схиляння”, „примушування”, „заклики”, „втручання”, „впливи” і т, п. відрізняються від підбурювання до певних злочинів, їх організації чи пособництва в них. При цьому важливими видаються такі положення:

1. Співучасть у злочині передбачає вплив на конкретну особу, яка має виступити як виконавець чи інший співучасник злочину. Діяння ж, які полягають у закликах, схилянні тощо, можуть бути адресованими і до певної особи, і до невизначеного кола осіб.

2. Співучасть – це спільне вчинення певного злочину. Співучасть завжди конкретна, стосується злочину, який має бути виконаним у той чи інший час, у тому чи іншому місці, полягати у вчиненні обумовлених співучасниками діянь тощо. Розглядувані ж діяння спрямовані на те, щоб викликати бажану поведінку особи, яка зовсім не обов’язково має полягати у вчиненні визначеного в часі і місці діяння.

3. Співучасть – це участь у злочині декількох суб’єктів злочину, тобто тих, хто підлягає кримінальній відповідальності. Діяння ж, про які йде мова, можуть вчиняти і стосовно осіб, які не підлягають кримінальній відповідальності, зокрема малолітніх.

4. Закон визначає співучасть як успішну, результативну діяльність. Скоєне кваліфікують як посягання, вчинене у співучасті, за умови, що виконавець вчинив дії, які є злочинними. Водночас, аналізовані діяння тягнуть кримінальну відповідальність незалежно від того, наскільки ефективними вони були, вдалося чи не вдалося винному викликати відповідну поведінку в тих, кого він схиляв, втягував, примушував, закликав, безвідносно до того, звертався чи не звертався хтось у відповідні „місця”.

Можливі ситуації, коли передбачені нормами Особливої частини розглядувані посягання одночасно містять і ознаки співучасті у злочині.

Дата добавления: 2014-01-14